Продуктивність праці: сутність, методи визначення

Продуктивність праці визначається кількістю продукції, зробленої в одиницю робочого часу, або витратами праці на одиницю зробленої продукції чи виконаної роботи.

Розрізняють індивідуальну, локальну та суспільну продук­тивність праці.

Під індивідуальною продуктивністю праці розуміють про­дуктивність праці окремих працівників на конкретній дільниці виробництва.

Локальна продуктивність праці становить серед­ню продуктивність праці по окремій дільниці, цеху, підприєм­ству або галузі.

Суспільна продуктивність праці — це середнійрівень продуктивності праці в національному господарстві в цілому.

Залежно від прямого чи оберненого співвідношення обсягу продукції, робіт або послуг та кількості праці, затраченої на виробництво цього обсягу, вирізняють два показники рівня продуктивності праці: виробіток і трудомісткість.

Виробіток — це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (обсягом робіт, послуг), виробленою одним працівником за одиницю робочого часу (годину, зміну, місяць, квартал, рік).

Трудомісткість — це обернений показник рівня продуктив­ності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг).

Показники виробітку (В) і трудомісткості (Т_р) продукції розраховують за такими формулами:

В=q/Ч_сп;

Т_р=Т/q,

де q — кількість зробленої продукції чи виконаної роботи в натуральних або умовно-натуральних одиницях виміру;

Ч_сп — середньооблікова чисельність працюючих, чол.;

Т — час, витрачений на виробництво всієї продукції, нормо-год.

На підприємствах залежно від одиниці виміру обсягу виробництва виробіток може бути виражений відповідними вимірниками, тобто натуральними, умовно-натуральними, вартісними, в нормо-годинах.

Виробіток може бути визначений в розрахунку на 1 відпрацьовану людино-годину (годинний виробіток), 1 відпрацьований людино-день (денний виробіток), на 1 середньооблікового працівника (робітника) у рік, квартал чи місяць (річний, квартальний чи місячний виробіток).

Залежно від складу трудових витрат розрізняють:

· технологічну трудомісткість – включає всі витрати праці основних робітників;

· трудомісткість обслуговування виробництва – включає витрати праці допоміжних робітників;

· виробнича трудомісткість - витрати праці основних і допоміжних робітників;

· трудомісткість управління виробництвом – включає витрати праці фахівців, службовців, обслуговуючого персоналу й охорони;

· повну трудомісткість, що являє собою витрати праці всіх категорій промислово-виробничого персоналу.

В умовах ринку будь-яке підприємство здійснює пошук резервів (невикористаних можливостей) підвищення продуктивності прац,і які можна поділити на дві групи:

1) резерви зниження трудомісткості за рахунок механізації і автоматизації виробничих процесів, удосконалення організації виробництва й праці;

2) резерви покращення використання робочого часу за рахунок ліквідації можливих його втрат.

Продуктивність праці змінюється під впливом багатьох факторів:

· матеріально-технічні - механізація, автоматизація виробництва, впровадження нових технологій, підвищення якості сировини й матеріалів, тощо;

· організаційні - підвищення норм і зон обслуговування, удосконалення структур і раціональний розподіл функцій керування, збільшення реального фонду робочого часу;

· економічні - удосконалення методів планування, систем опла­ти праці, участі працівників у прибутках тощо;

· соціальні - дії, спрямовані на підвищення мотивації діяльності працюючих.

· інші фактори.