Етап 1. Загальне знайомство з проблемою

І.Кант висунув концепцію трьох сходинок пізнання: 1. чуттєвого споглядання, 2. розсуду та 3. розуму.

1. Апріорні форми чуттєвості розміщують та упорядковують дані відчуттів у просторі та часі, в результаті чого виникають явища. Але самі по собі явища, на думку Канта, ще не дають знань, а являють собою лише необхідний підго­товчий матеріал. Щоб з цього матеріалу отримати знання, його не­обхідно осмислити.

2. Це можна зробити за допомогою понять, які дає розсуд. Існує, вважає Кант, два основні стовбури людського пізнан­ня, що виростають із спільного коріння: чуттєвість, через яку пред­мети даються, та розсуд, за допомогою якого вони мисляться. Щодо змісту знання, розсуд є цілком залежним від чуттєвості. Кант визна­чає розсуд як здатність мислити предмет чуттєвого споглядання і одночасно як здатність мислити його в певній незалежності від чут­тєвих вражень.

Поняття, які дає розсуд, можуть бути емпіричними, якщо в них містяться відчуття, викликані присутністю предмета, та чистими, якщо до них не приєднуються відчуття, що складають матерію знання. Чисте поняття, на думку Канта, містить у собі лише форму мислення про предмети взагалі. Ці поняття і є категоріями філосо­фії.

В процесі людського пізнання на рівні розсуд ми упорядковуємо чуттєві дані категоріями розсуду, формулюючи закони науки. Отже, за­кони науки є не відображенням дійсності, а результатом конструк­тивної діяльності мислення, категорії розсуду. Мислення може знайти в природі лише те, що дозволяють знайти його апріорні кате­горії. Цей висновок Кант кваліфікує як "переворот у філософії".

3. Третьою здатністю людського пізнання є розум, який на від­міну від чуттєвості та розсуду є здатність опосередкованого пізнан­ня, що прямо і безпосередньо не пов'язане із досвідом. Розум, наго­лошує Кант, ніколи не спрямований безпосередньо на предмети до­свіду та на досвід взагалі, а завжди має своїм предметом лише ре­зультати діяльності розсуду, щоб надати їм всезагального та необ­хідного характеру.

Застосування понять абсолютного, безкінечного, співвіднос­них лише із світом "речей у собі", до світу досвіду, де наявне лише перехідне, кінцеве і зумовлене призводять до антиномій.

Антиномія — суперечність у законі. Кант виділяв чотири антиномії;

Згідно з Кантом, і тезу, і антитезу можна довести однаково успішно. Таким чином розум людини за природою антиномічний, тобто роздвоюється у суперечностях.

Етап 2. Визначення термінів та понять, які планується використати (факти науки)

Будучи засновником методології емпіричного рівня наукового пізнання, Ф.Бекон виступає як проти схоластичної, абстрактно спекулятивної методології, так і проти вузького емпіризму. Свою позицію він пояснює за допомогою алегоричного зображення трьох можливих шляхів пізнання.

Перший — це шлях павука, тобто спроба людського розуму і виводити істини з самого себе. Цей шлях є уособленням абстрактного раціоналізму. Він засуджував тих "розумних" догматиків, що як павук тчуть павутину знання із себе (маючи у виді схоластів).

Другий шлях — шлях мурахи, що уособлює однобічний емпіризм, який зводить пізнання до нагромадження голих фактів. Він засуджував грубих емпіриків, що подібно мурасі збирають усе, що їм потрапляється на шляху (маючи у виді алхіміків.

Третім є справжній шлях науки — шлях бджоли. Як бджола переробляє нектар у дорогоцінну речовину — мед, так і справжній і науковець перетворює емпіричні факти за допомогою раціональних, методів у наукову істину. Бекон порівнював свій метод з мистецтвом бджоли, що, добуваючи нектар із квітів, переробляє його в мед власним умінням.