2015-10-16
1836
Оперативний експеримент — це активне спостереження за поведінкою фігуранта в керованих або контрольованих умовах, з метою отримання оперативно значущої інформації.
Оперативний експеримент допустимий тільки заради виявлення, попередження, припинення і розкриття діянь, що містять загрозу об'єкту захисту, а також заради виявлення і встановлення осіб, що ці діяння готують, здійснюють або вже вчинили.
Існує ряд умов проведення подібного заходу. Так, в ході оперативного експерименту забороняється: а) штучно створювати (фабрикувати) докази здійснення загрожуючого діяння; б) підбурювати (провокувати) фігуранта до здійснення злочину; в) скоювати дії, що принижують честь і гідність особи, а також загрожують життю і здоров'ю учасників експерименту або інших осіб.
Види оперативного експерименту визначаються його задачами. В цьому плані розрізняють оперативні експерименти для встановлення: а) можливості конкретної події (факту, явища, процесу) при створенні певних умов; б) можливості сприйняття (ступінь чутності, видимості, помітності, загрози і ін.); в) можливості здійснення конкретною особою тих або інших дій. Крім того, оперативний експеримент проводять для встановлення механізму здійснення діяння в цілому або його окремих стадій.
|
|
|
Звичайно оперативний експеримент здійснюється негласно. Його проводить оперативний співробітник контррозвідки або агент. Іноді — інша особа, яка сприяє контррозвідці, за її завданням.
До участі в даному заході іноді доцільно залучати фахівців (експертів) і незацікавлених осіб, для використовування їх надалі як свідки (10, с.176-177).
Метод експерименту широко використовується у розвідувальній діяльності. Так контррозвідка використовує форму моделювання експерименту при проникненні до протидіючої розвідки. Одним із способів упровадження агентів-провокаторів є запровадження у поле зору розвідки перспективну для вербовки особу. Контррозвідка моделює підставу так, щоб у розвідки створилось враження, що це потрібна для неї особа. Тому найважливішим завданням розвідувальних органів є активна протидія спробам контррозвідки упровадить свою агентуру.
Крім того контррозвідка проводить експериментальні заходи по виявленню розвідників шляхом створення нестандартних ситуацій. Можна провести наступний приклад: «Одного разу Арітомі Міцукадо підіслав до Зорге провокатора, що говорив по-російськи; вибравши момент, цей тип несподівано звернувся до Ріхарда на мові його матері. Проте спроба закінчилася невдачею. Зорге відреагував так, немов російська була для нього абсолютно чужою мовою» (16, с. 127).
|
|
|
Часто використовувала агентів-підстав німецька контррозвідка в роки ІІ світової війни. Користуючись поширеною агентурною мережею контррозвідка експериментальним шляхом, впроваджуючи провокаторів, виявляла осіб які негативно ставилися до рейху. Один з таких випадків згадує угорський вчений Шандор Радо, який керував групою розвідки в Швейцарії: «...в якості агента гестапо Рамо Цвейг з'явився весною 1942 року в Швейцарії. Тут у колі дипломатів, журналістів і емігрантів він видавав себе за учасника руху Опору, прихильника генерала де Голя, а деколи - навіть за комуніста. Шукаючи шляхи до людей з нашої групи, він розказував всякі легенди: як він вправно вислизнув від облави гестапо в Парижі і т.п., називав свою нібито конспіративну кличку - Аспірант.
Більше року, живучи в Швейцарії, Рамо не показувався мені на очі і навіть не дзвонив. Його господарі, мабуть, обережно вичікували, перш ніж піти цією козирною картою. Тепер німецька контррозвідка вирішила завдати прямого, відкритого удару.
І ось цей провокатор, гестапівський агент сидить у мене в кабінеті і жваво, нескінченно базікає, прикидаючись «старим, добрим другом по антифашистській інтернаціональній боротьбі».
Він, звичайно, розумів, що я не вірю жодному його слову і, можливо, припускав, що мені дещо напевно відоме про нього. Проте треба визнати, він завжди вміло носив свою маску. Завдатки авантюриста і лицеміра допомогли Рамо Цвейгу не допустити необачності і на цей раз. Він тримався упевнено і поки майстерно вів роль.
Я чекав, який хід він зробить далі.
Раптом вставши і прямо подивившись мені в обличчя, сказав:
- Дорогий пан Радо, а я до вас з однією серйозною справою. - В очах Рамо вже не світилася ласкава усмішка, вони були напружені і гострозорі. - Упевнений, ця справа важлива і для вас.
І він довірчо тихо став розказувати мені про радянських розвідників, арештованих в Парижі, про якусь людину, їх керівника, про свою допомогу цим людям, внаслідок чого він вимушений ховатися від агентів гестапо. Тепер він має в своєму розпорядженні радіопередавач, у нього мовби є важливі відомості, які він хотів би передати до Москви, але немає шифру. Сказав, що встановив контакт з американським генеральним консулом в Женеві і може звести мене з ним, якщо мені потрібна яка-небудь допомога» (24, с. 241).
Таким чином Ш.Радо, який добре знав методи роботи гестапо, був підготовлений до можливих підходів з провокаційними пропозиціями. При бесіді зробив вірні висновки, вибрав лінію поведінки, яка не дала можливості отримати компрометуючих матеріалів. Але деякі розвідники, таки були викриті агентами-провокаторами. «Біля наших співробітників як і раніше продовжували крутитися підозрілі типи. З'явилися, зокрема, якісь Нетанов і Бєлов, що видавали себе за радянських розвідників.
Те, як поводилися ці двоє, явно видавало їх провокаційні наміри. Мої колеги повідомили, що Бєлов прибув з Франції і жив в Женеві за паспортом, який видали йому американці. Він видавав себе за полковника Червоної Армії, Героя Радянського Союзу і всюди афішував, що є нібито керівником російської розвідки в Швейцарії. За його словами, зв'язок з Москвою він підтримує через англійців. Різним людям Бєлов представлявся під різними вигаданими іменами.
Це була груба робота, розрахована хіба що на простачків. І такий, на жаль, знайшовся. Бєлову вдалося піймати в свою сітку Маріуса. Як не дивно, той довірився провокатору, прийнявши його за керівника радянської розвідки в Швейцарії, і, більш того, став виконувати його вказівки» (24, с. 244).
Цікавим та показовим є епізод про використання методу експерименту. «У квітні 1938 року резидент НКВС у Фінляндії Рибкін був викликаний до Кремля, де Сталін та інші члени Політбюро доручили йому цілком таємне завдання... Він отримав директиву неофіційно запропонувати фінському урядові угоду, приховано від радянського посла.
|
|
|
Рибкін під час бесіди в Кремлі виразив сумніви, що фіни, які тоді ворожо відносились до східного сусіда, погодяться на підписання такої угоди, але Сталін підкреслив, що це зондаж, саме тому пропозиції повинні бути зроблені усно, без участі в переговорах нашого повпреда, тобто неофіційно. Рибкін зробив усе, як було вказано, але пропозицію було відхилено. Однак вона ініціювала розкол у фінському керівництві, який ми пізніше використали, підписавши сепаратний мир з Фінляндією у 1944 році...(22, с.143).
Цей епізод підкреслює, що грамотно проведений частковий експеримент, дає через деякий час загальний позитивний результат у важливих питаннях.
3.6. Роль приладів у науковому пізнанні
Спостереження й експеримент здійснюють дослідники (у тому числі контррозвідники) головним чином за допомогою органів почуттів. Однак можливості органів почуттів обмежені. Так, неозброєне око здатне бачити предмет розміром не менш однієї сорокової частки міліметра.
Обмеженість органів почуттів дозволяють подолати прилади. Це апаратура для проведення спостережень, вимірів, реєстрації, а також обчислювальні пристрої. Особливо велика роль обчислювальної (комп'ютерної) техніки, що у величезному ступені розширює інтелектуальні можливості людини, звільняючи її від одноманітних, стомлюючих, операцій, що займають масу часу (пошук, облік потрібних даних і т.п.).
У контррозвідувальній діяльності прилади, технічні засоби, обчислювальна техніка надзвичайно широко поширені й ефективно використовуються.
Так, В.М. Заплатинський пише, що промисловий шпіонаж активно використовує різноманітні технічні засоби:
1. спеціальна звукозаписуюча апаратура;
2. прилади для зняття інформації з телефонних ліній зв'язку;
3. міні-радіозакладки;
4. апаратура для зняття інформації з вікон за допомогою лазерних випромінювачів;
5. навідні мікрофони;
6. спеціальні системи спостереження і передача відеозображення;
|
|
|
7. спеціальна фотоапаратура;
8. прилади спостереження;
9. прилади нічного бачення;
10. апаратура для виявлення радіоактивного та іншого випромінювання тощо (див. Заплатинський В.М. Основи кримінологічної безпеки сучасного бізнесу. Навч. посібн. для вузів. – К.: 2000. – 141 с.).
4. Використання загальнонаукових теоретичних методів пізнання у інформаційно - аналітичній діяльності
В гносеологічному відношенні застосування емпіричних методів пізнання, таких як спостереження, експеримент, опитування та інші, спирається, головним чином, на органи відчуття. Ці методи дають матеріал для подальшого наукового дослідження і їх використовують спільно з теоретичними методами пізнання. Теоретичне пізнання - це процедура одержання опосередкованого знання користуючись поняттями, судженнями, умовиводами із інформації одержаної емпіричними методами.
Ці методи активно використовуються в інформаційно-аналітичній діяльності, при обробці відомостей політичного, економічного, наукового характеру для прийняття рішень, підготовки різних документів і подання кінцевої інформаційної продукції відповідним споживачам.
Цей процес можна прослідкувати на прикладах діяльності відомих розвідників. Їх роботу можливо поділити на умовні фази: одержання інформації із різних джерел, групування та узагальнення відомостей, перетворення даних в інформацію. На кожній стадії інформаційної діяльності потрібні не тільки знання розвід. відомостей, але й вміння використовувати різні методи, щоб досягти поставленої мети.
До теоретичних методів можна віднести: аналіз, індукцію, дедукцію, моделювання у різних формах, аналогію, формалізацію. Добре володів цими методами і використовував в розвідувальній діяльності Ріхард Зорге. Він мав здібності знаходити взаємозв`язки у світовій політиці, розкривати сутність явищ в їх безмежному русі та розвитку, вмів дати оцінку не тільки минулим подіям, але і зробити вірні прогнози на майбутнє. Таким чином група «Рамзай» мала можливість «більш точно і вірно охарактеризувати ту або іншу ситуацію, ніж це робили фашистський уряд і кабінет японського імператора, хоча останні мали в своєму розпорядженні незрівнянно великий обсяг інформації і велику кількість її джерел. Це підтверджує і японський історик Акіра Фудзівара: «Вирішальне значення для цього (мається на увазі точність прогнозів групи «Рамзай») мало прекрасне знання її членами політичного життя Японії і їх здатність з наукових позицій аналізувати тенденції розвитку міжнародного стану. Сам Зорге з гордістю говорив про «спостережливість і здатність аналізувати, що були властиві йому як марксисту».
Колосальну діяльність Зорге можливо відобразити наступною схемою 1.
 | |||||
 | |||||
 |
Самостійне вивчення
 | |||||
| |||||
|
| ||
|
Схема 1
Високу оцінку діяльності групи «Рамзай» дав А.Даллес: «До середини 1941 року шпигунська мережа Зорге надала Сталіну вагомі докази - і в цьому була її головна заслуга, - що у японців в той період не було агресивних планів проти Радянського Союзу. Для Сталіна ця інформація була рівноцінна декільком додатковим дивізіям, і він визнав себе боржником Зорге, але нічого не зробив, щоб допомогти йому, коли той був схоплений. Отримавши дані, здобуті Зорге, Сталін міг залишити свої далекосхідні тили майже без прикриття, оскільки мав всі підстави вважати, що йому не прийдеться воювати на два фронти» (6, с. 121).
Ця оцінка є дійсним визнанням тієї роботи, яку провів Р.Зорге. Питання, які він вирішував, були складні для будь якої розвідувальної організації. Але Зорге зумів організувати збір необхідної інформації, аналізуючи яку він видавав потрібні прогнози радянському уряду.
«Струмочки найрізноманітнішої інформації - донесення, факти, повідомлення, копії документів, начерки топографічних карт, переклади - стікалися до розвідників Зорге і, зрештою, до нього особисто, звідусіль - з кварталів токійської бідноти, від сільських батраків і сільськогосподарських робітників, з казарм і портових кабачків, з ательє мод і приймалень, з овочевих лавок і урядових установ, з штабів і навіть з самого дна суспільства, від тих, кого експлуататорська система принизила до проституції. Весь цей величезний матеріал доводилося сортувати, упорядковувати, перевіряти, порівнювати і аналізувати; краще за доктора Зорге цю роботу в розвідгрупі не зміг би зробити ніхто. За допомогою своїх бойових соратників доктор Зорге постійно одержував найсвіжішу інформацію з 1-го і 2-го округів військово-морського флоту. Ріхард Зорге міг одержувати змістовну інформацію про японські партії і їх внутрішні проблеми головним чином за допомогою свого вірного соратника доктора Одзакі. Навіть Генріх Георг Штамер, останній нацистський посол в Японії, який ще до вступу на посаду часто бував в Токіо, познайомився там з Ріхардом Зорге і належав до числа його політичних супротивників, вимушений був в своїх мемуарах визнати: «Зорге був людиною значних здібностей і найбільшого самовладання. Зорге відмінно знав Азію, був одним з не багатьох фахівців з соціальної структури Японії і Китаю і, особливо, з проблем земельної реформи в цих країнах» (16, с.193).
Добрий приклад наукового аналітичного підходу дає наступний епізод із книги Макса Ронге. «... За нашими підрахунками, із 5 мільйонів навчених солдат, яких Росія мала на початок війни, 3 мільйони пішло на формування частин польової армії й воєнно-морського флоту, 800 тисяч на ополчення. Таким чином, для поповнення втрат залишилось 1200 тисяч, й, крім того, в наприкінці лютого 1915 року мав бути проведений призов новобранців (470 тис.) й ополченців 1-го розряду, що не мали пільг щодо освіти. В червні повинно було прибути на фронт близько 1-го мільйону чоловік. Величезна Росія мала в своєму розпорядженні 9 мільйонів військовозобов`язаних, так що в кінці першого року війни не могло бути й мови про вичерпання її військової могутності. Розвідувальне бюро підвело підсумки стану і зробило висновок, що Росія поки що несхильна до сепаратного миру. Для цього був необхідним повний воєнний розгром, який не дозволив би більш розраховувати на союзників...» (19, с.111).
Мемуари Юрія Модіна «Долі розвідників» також насичені конкретними прикладами використання наукових методів пізнання в діяльності офіцерів спецслужб. «..Матеріали на мікроплівках чи конспекти говорили мені тепер багато про що. Я вже міг точно сказати, наш агент говорить неправду, коли хоче уникнути відповідальності або приписати собі заслугу щодо вербовки нового агента. В Південній Африці, наприклад, у нас був дуже старанний, навіть надзвичайно активний агент, що невпинно вербував новачків. Він осипав нас, як з рогу достатку, інформацією, цілком марною, наприклад, про відносини між чорношкірими й африканерами або різними племенами...» (28, с.44).
Викликає увагу застосування аналітичних методів у справі підбору агентури.
«... Ми розробили досить дієву процедуру. Всі наші тридцять з лишнім агентів в Лондоні отримали вказівку добувати інформацію по одному визначеному питанню. Вони розробляли його як могли, а потім цей матеріал піддавався аналізу. Порівнюючи внесок кожного агента в справу, ми змогли провести їх класифікацію. З загальної кількості ми виділили п`ять найбільш здібних. І в дійсності, вони швидко проявили себе як самі цінні агенти.
Матеріали, які надсилала решта - двадцять п`ять агентів, в порівнянні зі згаданими вище п`ятьма, майже не складали собою ніякого інтересу» (28, с. 47).
