Індукція і дедукція

Індукція (з латин. наведення) — це процес руху думки від одиничних явищ до загальних висновків, кошт одержання загального знання зі знання про окремі аспекти (предметах, явищах).

Індукція дозволяє одержувати нове знання завдяки тому, що раніше отримані знання з її допомогою поширюється на коло нових, ще не вивчених предметів. Однак, поширюючи знання про один клас предметів на іншій, більш широкий, вона в основному не змінює самого змісту понять, що свідчить про неповноту (обмеженості) індукції. Виникає необхідність доповнення її іншими прийомами дослідження, такими, як аналіз, синтез, узагальнення і т.д.

Дедукція ( з латин. виведення) — це процес руху думки від загального до одиничного. Якщо мається знання про весь клас предметів у цілому, то саме дедукція дозволяє поширити це знання на будь-який предмет даного класу. Дедукція використовується як спосіб побудови теорій.

Широко відомий літературний приклад використання дедуктивного методу — діяльність персонажа численних добутків письменника Артура Конан-Дойла — сищика Шерлока Холмса.

Інший приклад — улюблене «мораль» видного контррозвідника Івана Олексійовича Маркелова: «Шукайте агента (тобто одиничне) за почерком розвідки (тобто загальне) — він незмінний, тому і підводить».

Подібно аналізу і синтезу, індукція і дедукція взаємозалежні. Дійсно, щоб одержати знання об загальному, необхідні знать одиничне, і навпаки.

Застосування індукції і дедукції у контррозвідувальній діяльності дає можливість пізнати дії супротивника в єдності одиничного і загального.

Метод індукції і дедукції, як і інші методи наукового пізнання використовуються в інформаційно-аналітичній діяльності. Метод індукції пов`язаний з рухом думки від часткового до загального, від окремих фактів до загальних причин. Цей метод потребує співвідношення різних явищ і встановлення їх спільних і відмінних рис. Метод дедукції - послідовний вивід теоретичних положень з інших, які вже були відомі. Тобто це рух думки від загального до часткового. Прикладом використання цих методів можуть бути порівняння ситуації, яка склалась у розвідувальній країні з подібними явищами, які вже відбувались раніше, і використовуючи метод аналогії прогнозування розвитку обстановки.

Тільки розвідник, який добре володіє методами наукового пізнання, має можливості дати правильну оцінку подіям при чому: «Розвідувальний аналіз повинен проводитися по всіх країнах, де можуть виявитися зачіпленими наші інтереси - пише А.Даллес, - і в специфічних галузях, що особливо цікавлять розвідку, таких як досягнення Совєтів в галузі ядерної фізики, балістики, аеродинаміки, дослідження космосу, а також в галузі промисловості, сільського господарства і транспорту. Все це зовсім не просто автоматизація, підшивання і зберігання документів, але і уміння натискувати «потрібну кнопку» щоб отримати правильну відповідь. Тільки терплячий аналітик зіставляє факти, роздумує над ними, перевіряє різні гіпотези і робить висновки. Для вирішення цих задач йому потрібні солідна підготовка, уява і оригінальність мислення копіткого ученого» (6, с.155).

Так, за допомогою індукції робляться глобальні висновки, з матеріалу, який за масштабами набагато вужчий: «Хмарка на небі буває величиною з кулак, але вона може провіщати бурю. Обов'язок розвідки полягає в тому, щоб оголосити тривогу до того, як ситуація набере кризовий характер».

Методи наукового пізнання: аналіз, синтез, індукція, дедукція використовуються в аналітичній діяльності в діалектичній єдності. Не можливо виділити окремо який-небудь метод. Чим більше джерел інформації і методів, які використовувались при її обробці, тим достовірніша інформація буде отримана.

Керівництво розвідки використовує методи для оцінки своєї діяльності: «Коли відбувається якась важлива подія, що зачіпає нашу безпеку і вимагає ухвалення політичних рішень і заходів, розвідка звичайно проводить аналіз постфактум, щоб встановити, наскільки ефективно використовувалася наявна інформація і наскільки своєчасно був отриманий сигнал. Наприклад, революція в Іраку в 1958 році або зведення Берлінської стіни 13 серпня 1961 року зажадали такого аналізу, оскільки ці події не були чітко передбачені розвідкою. Мета аналізу полягає в тому, щоб отримати уявлення про ступінь уважності і готовності розвідки до виконання поставлених задач. Якщо мала місце невдача в справі попереднього попередження або в області використання наявної розвідувальної інформації, встановлюються її причини і робиться все, щоб знайти можливість усунути виявлені недоліки.

Обробка розвідувальної інформації, що поступає, ведеться по трьох основних лініях. По-перше, щоденна і щогодинна обробка поточної розвідувальної інформації. По-друге, вивчення всієї наявної інформації по проблемах, що представляють інтерес для наших керівних діячів, що творять політику. Цю інформацію можна назвати «основоположною розвідувальною інформацією». Наприклад, одна група аналітиків може займатися обробкою повідомлень про радянську економіку; інша про сільське господарство; третя - про металургію і випуск засобів виробництва; четверта - про розвиток літакобудування і ракетобудування. По-третє, ведеться підготовка розвідувальних оцінок, що будуть описані нижче... (6, с.155).

Дуже характерно та яскраво змальовано використання індуктивного методу в роботі служби безпеки ОУН у Львові. «...ОУН діяла у Львові досить активно й мала у своєму розпорядженні значні сили. Служба контррозвідки українських націоналістів зуміла досить швидко вислідити деякі явочні квартири у Львові. Метод їхньої роботи був надто простим; вони починали стежити біля будинку, де розташовувався НКВС, та супроводжували кожного, хто виходив звідти в цивільному та... в чоботах, що видавало в ньому військового: українські чекісти, ховаючи під пальто форму, забували таку «дрібницю», як взуття. Вони не врахували, що на Західній Україні таке взуття носили тільки військові...» (22, с. 158).

Цей трохи комічний приклад, насправді має важливий зміст. Він показує, як звернувши увагу на дрібну, часткову деталь, спеціалісти змогли зробити важливі загальні висновки, що й призвело до провалів в оперативній роботі.

Індуктивний метод був також широко використаний начальником розвідувального бюро австрійського генерального штабу Максом Ронге.«... Важливим джерелом для оцінки на фронті були військовополонені..До кінця вересня в цій області робились тільки перші кроки. В цьому відношенні росіяни мали великі успіхи і їм вдавалось отримати від наших військовополонених досить цінний матеріал. Дещо цінне вдалось нам отримати при обшуку вбитих та поранених. Так, з паперів, знайдених на вбитому полковнику Вітковському, нам вдалось взнати, що між Віслою та Бугом знаходяться 4-а й 5-а російські армії. Взяті німцями у вбитого російського генерала документи про перевезення підтвердили вже відомий нам факт стягування трьох сибірських корпусів до європейського театру воєнних дій, в напрямку Варшави...» (19, с. 81).