Проблеми соціальної і фізичної реабілітації інвалідів

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, кожний 10-й мешканець Землі є з обмеженою особливістю, щорічно 20 мільйонів людей отримують каліцтво; щорічно 10 мільйонів людей отримують поранення у результаті транспортних пригод. Крім того, за даними досліджень вітчизняної медицини, кожного року народжується приблизно 70% дітей "групи ризику". Це діти, які потенційно можуть стати особами з обмеженими особливостями, якщо до них своєчасно не застосувати стаціонарне медичне лікування. Багаторічні дослідження і практичний досвід, як зарубіжних, так і вітчизняних спеціалістів засвідчив, що найбільш дійовим методом їх реабілітації є моторика, тобто рухове відновлення.

Проте вони будуть дійовими в системі комплексного лікування із застосуванням фізіотерапевтичних процедур, використанням тренажерів, різноманітних видів масажу та лікувально-фізичної культури, а також створення емоційного і морального клімату, що сприятливо впливає на психіку, мобілізує їхню волю і відчуття соціальної повноцінності.

Іншими словами, у програмі комплексної реабілітації людей і обмеженими особливостями необхідно визначити мету - створити ефективні методики, які дозволяють інтенсифікувати прощі відновлення життєво важливих рухових дій, умінь і навичок необхідних як у побутовій, так і у трудовій діяльності інвалідів.

Для реалізації цієї мети необхідно розв'язати глобальні, регіонально-корекційні і локально-спеціальні завдання.

Глобальні:

· зміцнення здоров'я і позитивних емоцій за рахунок засобів реабілітації;

· поліпшення фізичного розвитку та вдосконалення рухових здібностей;

· збільшення пристосування та опірності організму до впливу зовнішнього середовища;

· формування усвідомленого ставлення до систематичних занять, виконання лікувально-фізичного комплексу.

Регіонально – корекційні задачі:

· відновлення рухових здібностей;

· запобігання розвитку атрофії скелетних м'язів та підвищення їх скорочувальної здатності;

· профілактика, а також лікування контрактур суглобів;

· вироблення до самостійного пересування, навичок побутового самообслуговування;

· розвиток навичок трудових дій, які за анатомо-біомеханічними структурами

· сприятимуть коригувальним рухам.

Локакльно-спеціальні задачі:

· створення точної дозованої системи обсягу і режиму рухової діяльності, що сприятиме розвитку компенсаторних механізмів;

· розробка антропометричних, діагностичних і нормативних вимог, які дозволяють оцінити діапазон розвитку рухових здібностей;

· підвищення рівня розвитку рухових здібностей для планомірної корекції занять з урахуванням індивідуальних обмежених особливостей.

Природне, що розв'язанні всіх цих завдань можливе під час дотримання слідуючих умов:

· соціальний фактор - створення суспільством усіх необхідних компонентів для реабілітації;

· побутовий фактор - готовність сім'ї сприяти повній реабілітації; можливість у майбутньому створити йому умови для корисної побутової і трудової діяльності;

· спеціальний фактор - наявність і можливість використання кваліфікованих фахівців, амбулаторних баз технічного та апаратурного забезпечення.

Отже, у соціально-економічних умовах нашого суспільства дуже важливо реалізувати успішно та за короткий термін повну реабілітацію людей з обмеженими особливостями. Звичайно, найбільш доступним і дешевим засобом реабілітації є фізичні вправи, спеціально підібрані висококваліфікованими спеціалістами.