Шляхи надходження СДОР в організм

В організм людини вони потрапляють через незахищену шкіру (перкутанні ушкодження) та кон’юнктиву ока, через рот (пероральні ураження), інгаляційним шляхом, через опікові поверхні та рани. При любому шляху надходження СДОР в організм людини можливі три види дії – рефлекторна, місцева, загальнорезорбтивна.

4. Токсична концентрація СДОР в повітрі та їх доза в воді, продуктах харчування та других середовищах. При цьому виділяють:

- гранично допустимі концентрації (дози) – найменша кількість токсичної речовини, при яких симптоми отруєння не наступають;

- порогові концентрації (дози) – найменша кількість токсичної в об’ємі повітря (1 л/ м³) або речовини (1мг/ 1кг), яка викликає початкові симптоми отруєння;

- середньо смертельні дози, які викликають загибель 50% уражених;

- абсолютно смертельна концентрація дози, яка призводить до загибелі 100% уражених.

Основні особливості СДОР:

· здатність переноситись за напрямком вітру на великі відстані (десятки км) та викликати ураження людей у районах, які знаходяться на значних відстанях від місця аварії;

· заражене СДОР повітря здатне проникати у негерметизовані приміщення і тим самим викликати ураження людей;

· велика різноманітність СДОР унеможливлює створювання фільтруючого протигазу від всіх видів отруйних речовин;

· здатність багатьох СДОР викликати ураження не тільки в результаті безпосереднього впливу на людей, але і через забруднену воду, харчові продукти, оточуючі речі.

У медико-тактичному відношенні СДОР характеризуються:

· раптовістю, швидкістю і масовістю виникнення ураження;

· здатністю заражати навколишнє середовище;

· наявністю комбінованих уражень (інтоксикація СДОР + опік, інтоксикація СДОР + механічна травма тощо).

Сильнодіючі отруйні речовини (СДОР) по ступені токсичності поділяються на: надзвичайнотоксичні, високотоксичні, сильно токсичні.

До надзвичайнотоксичних відносять:

· фосфорорганічні (зарін, зоман, Vі- гази),

· нітріли (синильна кислота, її похідні),

· сульфіди (іприт),

· похідні вугільної кислоти (фосген, дифосген).

До високотоксичних відносять:

· фосфорорганічні (крім бойових ОР) - карбофос,

· фторорганічні (фтороцтова кислота),

· сполуки миш’яку, ртуті, свинцю, цинку, талію, кадмію,

· карбоніли металів (тетракарбоніл нікелю, пентакарбоніл заліза).

До сильнотоксичних відносять:

_· мінеральні та органічні кислоти (H₂SO₄, HCl, HNO₃, H₃PO₄, оцтова кислота),

· луги (їдкий натрій, аміак),

· сполуки сірки (вуглець сірки, диметілсульфід),

· органічні і неорганічні нітро і аміносполук, феноли, альдегіди, крезоли.

Особливою групою речовин є пестициди – препарати, призначені для боротьби зі шкідниками сільського господарства, бур’янами тощо. Багато які з цих сполук дуже токсичні для людини.

За хімічною будовою пестициди можна розділити на такі групи:

· ФОС (паратинол, диметоксидихлорвенілфосфат, карбофос, хлорофос);

· карбамати (севін, карботіон);

· хлорорганічні сполуки (метил ртуть, ацетатметоксіетіл ртуті тощо);

· похідні феноксіоцтової кислоти (2,4 – дихлорфеноксіоцтова кислота- 2,4 – Д, 2,4,5- трихлорфеноксіоцтової кислоти – 2,4,5 Р);

· похідні диперидину (паракват, дикват);

· органічні нітросполуки (динітроортокрезол, ДІОК, динітрофенол- ДНФ).

Уражаюча дія СДОР залежить не тільки від їх токсичності, а й фізико-хімічних властивостей, що визначають дію речовин на місцевості й в атмосфері, від можливості проникнення, розподілу і перетворення в організмі, механізму токсичної дії й обґрунтування методів антидотного впливу, вибору ефективних засобів знешкодження (дегазація). Найважливішою характеристикою небезпеки СДОР є відносна густина їхньої пари (газу). Якщо густина пари якоїсь речовини менше одиниці, то вона легша за повітря і буде швидко розсіюватися. Велику небезпеку являють СДОР, відносна густина пари яких більша одиниці, вони довше утримуються на поверхні землі, накопичуються в заглибленнях місцевості, їхній вплив на людей є тривалішим.

СДОР зберігають у закритих місткостях під тиском власних газів (парів). Після руйнації місткості тиск над рідкими речовинами знижується до атмосферного, СДОР википає (температура кипіння нижча 2⁰ С) і виділяється в атмосферу у вигляді газу або пари. Хмару газу СДОР, яка утворилася в момент руйнації місткості називають первинною хмарою зараженого повітря. Вона поширюється за вітром на великі відстані. Здатна уражати людей, тварин і рослини на території у кілька разів сильніше, ніж безпосереднє ураження хімічною речовиною. Частина рідини, що залишилася (особливо при температурі кипіння 20⁰ С), розтікається і також випаровується, а пари (гази) надходять в атмосферу, створюючи повторну хмару зараженого повітря. Ця хмара поширюється на меншу відстань. Отже, територія, піддана впливу СДОР, містить місце її безпосереднього розливу, тобто осередок хімічного ураження, і зону хімічного ураження, що утворилася внаслідок поширення пари.

У відповідності до механізму дії, клінічних проявів ураження, обсягів надання медичної допомоги всі сильнодіючі отруйні речовини розподіляють на наступні групи:

1. Речовини з переважно задушливою дією (хлор, трихлористий фосфор, фосген, хлорид сірки та ін.).

Ці сполуки подразнюють слизові оболонки і шкіру. Проявом впливу на альвеолярно-капілярну систему є токсичний набряк легенів. Зовнішній прояв: ціаноз, задишка, слинотеча, пінисте харкотиння, неприємний присмак у роті, нудота, блювання.

2. Речовини переважно загально токсичної дії (синильна кислота, діоксид вуглецю, ціаніди, сірчаний ангідрід та ін.). Речовини цієї групи способом порушення синтезу макроергів блокування процесів дихання, здатні викликати порушення енергетичного обміну в організмі людини. Зовнішній прояв: Яскраво-рожевий колір шкіри, мідріаз, екзофтальм, задишка, серцебиття, психомоторне збудження, судоми, знепритомніння.

3. Речовини, яким властива задушлива і загально отруйна дія (сірководень, окисли азоту, сульфатний ангідрид, акрілонітрил та ін.). Ці речовини об’єднують якості двох попередніх груп. Зовнішній прояв: Сльозотеча, різі в очах, кашель, нежить, задишка, біль у грудях, серцебиття, головний біль, запаморочення, нудота, блювання. У разі високих концентрацій - судоми, знепритомніння.

4. Нейротропні отрути (ФОС, сірковуглець, гідразин та ін.). Речовини цієї групи порушують проведення та передачу нервового імпульсу, які призводять до ураження центральної та периферійної нервової систем (міоз, бронхоспазм, судоми, кома). Зовнішній прояв: ціаноз, пітливість, міоз, фібриляція м’язів, клоніко-тонічні судоми, харкотиння, задишка.

5. Речовини, що володіють задушливою і нейротропною дією (аміак та ін.). Зовнішній прояв отруєння проявляється клінікою отруєнь як задушливих так і нейротропних ядів. Пари аміаку спричиняють сильне подразнення очей і дихальних шляхів. Гіперемія кон’юнктиви, носоглотки, кашель з пінистим мокротинням, бронхоспазм, ціаноз, блювання, тахікардія. При потраплянні нашатирного спирту всередину - різкий біль у глотці, за ходом стравоходу, у шлунку, значна слинотеча.

6. Метаболічні отрути (діоксин, метил бромід, метилхлорид, спирт метиловий, іприт та ін.). В процесі обміну цих речовин в організмі людини утворюються високо реакційні радикали, які атакують і пошкоджують біомолекули. Зовнішній прояв: Запаморочення, загальна слабкість, нудота, блювання, диплопія, атаксія, виразково-некротичне враження шкіри і слизових оболонок, порушення усіх видів обміну в організмі.