Класифікація СДОР

на підставі клінічної картини отруєнь СДОР:

1. Речовини переважно задушливої дії (хлор, трихлористий фосфор, фосген, хлорид сірки та інші);

2. Речовини переважно загальноотруйної дії (окис вуглецю, синільна кислота, динітрофенол, етиленхлоргідрин).

3. Речовини, які мають задушливу та загальноотруйну дію (акрилонітрил, окисли азоту, сірчистий ангідрид, сірководень та інші).

4. Нейротропні отрути — речовини, які впливають на генерацію, проведення і передачу нервового імпульсу (ФОР, сірковуглець та інші).

5. Речовини, які мають задушливу та нейротропну дію (аміак).

6. Речовини, які порушують обмін речовин і структуру клітини (діоксин);

7. Метаболічні отрути (метилбромід, метилхлорид, диметилсульфат, етиленоксид, та інші).

Відносно швидкості формування санітарних втрат прийнята наступна класифікація СДОР:

1. Швидкої дії. Характерним є розвиток симптомів інтоксикації протягом кількох хвилин. До них відносяться синільна кислота, акрилонітрил, сірководень, окис вуглецю, окисли азоту (у високих концентраціях), хлор (у високих концентраціях), аміак, фосфорорганічні речовини.

2. Сповільненої дії (розвиток симптомів на протязі години). До цієї групи відносять динітрофенол, диметилсульфат, метилбромід, метилхлорид, оксихлорид фосфору, окисли азоту, хлор, окис етилену, сірковуглець, трихлористий фосфор, фосген, хлорид сірки, етиленхлоргідрин.

3. Вкрай сповільненої дії. Для цих СДОР є характерним розвиток симптомів на протязі понад годину (метиловий спирт).

За хімічною структурою виділяють 22 класи СДОР. Основні з них наступні:

1. Мінеральні та органічні кислоти (сірчана, хлористоводнева, фосфорна, оцтова та інші);

2. Основи (їдкий натр, їдкий калі, розчини аміаку);

3. Спирти (метиловий, бутиловий та інші) і альдегіди кислот.

4. Органічні та неорганічні нітро- і аміносполуки (анілін, нітробензол, нітротолуол);

5. Феноли, крезоли та їх похідні.

6. Гетероциклічні сполуки.

7. Пестициди: фосфорорганічні (хлорофос, карбофос), карбонати (кар-ботіон), хлорорганічні (ДДТ, гексахлоран), ртутьорганічні (метилртуть), похідні фенолоцтової кислоти, діпіріділ (паракват).

Класифікація СДОР за ступенем токсичності наведена в таблиці 1.

6. Хлор (Cl2) — це газ жовто-зеленого кольору з різким запахом, важчий за повітря в 2,5 раза. Конденсується в рідину при температурі — 34° С. Добре розчинний у воді та деяких органічних розчинниках. Добре адсорбується акти-вованим вугіллям. Транспортується в рідкому стані в герметичній тарі. Випа-ровується і створює нестійке швидкодіюче вогнище ураження.

В організм хлор потрапляє через органи дихання, слизові оболонки, проявляючи в місцях проникнення подразнююче-припікаючу і виражену загальнорезорбтивну дію. В розвитку токсичного впливу (особливо в початковій стадії) велику роль відіграють рефлекси, виникаючі внаслідок подразнення інтерорецепторів слизових оболонок дихальних шляхів.

Клініка. Подразнююча дія Cl2 проявляється при концентрації 0,01г/м3, а вдихання парів хлору в такій же концентрації на протязі 10-15 хвилин може привести до розвитку хімічного опіку легень з явищами опікового шоку, ураження дихального та судинно-рухового центрів, рефлекторної зупинки дихання або спазму голосових зв’зок з механічною асфіксією. Кожна з цих причин може привести до смерті.

Менш вивченими, але також надзвичайно небезпечними, є речовини із слабкою припікаючою і вираженою загальною дією. Це хлорид фосфору, хлорид сірки, метилізоціанат. Вони є високотоксичними речовинами (вдихання парів хлориду фосфору на протязі декількох хвилин у концентрації 0,08-0,15 мг/л призводить до гострого отруєння).

В розвитку інтоксикації задушливими СДОР виділяють 4 періоди — контакту, прихований, ТНЛ і ускладнень.

Період контакту особливо сильно виражений при отруєнні речовинами, які мають місцеву припікаючу дію. При впливі отрут в невеликих концентраціях симптоми інтоксикації розвиваються післялатентного періоду, тривалість якого, залежачи від багатьох факторів, може складати від 1 до 24, а, інколи, і до 48 годин.

Основні прояви третього періоду — це розвиток токсичних ринофарингітів, ларинготрахеїтів, кон'юнктивітів, токсичних бронхітів, інколи і токсичних пневмоній, а при отруєннях середнього і важкого ступенів — ТНЛ.

В клінічній картині інтоксикації в стадії регресії та реконвалесценції характерні неврологічні порушення у вигляді постінтоксикаційного астенічного синдрому з вегетосудинною дистонією, ознаками менінгізму, міастенічним синдромом.

7. Аміак (NH3) — безколірний газ з різким задушливим запахом, який стає відчутним при концентрації 0,035 г/м3. При охолодженні і під тиском перетворюється в прозору рідину, яка кипить при 33,5° С. Пари легші за повітря, вибухонебезпечний в суміші з киснем, при взаємодії з вологою повітря утворює нашатирний спирт. На місцевості утворює нестійке, швидкодіюче вогнище.

Аміак використовується як холодоагент в холодильних установках, а також для виробництва азотної кислоти, аміачного добрива.

При концентрації 0,3 г/м3 відмічається подразнення верхніх дихальних шляхів, 0,5 г/м3 — очей, 7-21 г/м3— шкірних покривів у вигляді ерітематозних або бульозних дерматитів. Вплив отрути на протязі 60 хвилин при концентрації 1,5 г/м3приводить до розвитку ТНЛ, а перебування на протязі кількох хвилин в атмосфері з концентрацією 3,5 г/м3 викликає загальнорезорбтивні явища.

Прояви інтоксикації. Аміак уражає в першу чергу нервову систему, знижує здатність нервових клітин засвоювати кисень. Він має як місцеву, так і загальнорезорбтивну дії.

Місцева припікаюча дія обумовлена властивостями нашатирного спирту, який утворюється при взаємодії з водяними парами повітря. Можливі хімічні опіки очей та верхніх дихальних шляхів. Подразнення рецепторів блукаючого нерва в дихальних шляхах вже в перші хвилини може викликати рефлекторний ларінгоспазм, вагусне пригнічення дихального центру і серцевої діяльності.

Ознаками загальнотоксичної дії є слинотеча, нудота, головний біль, пітливість, біль в грудях, позиви на сечопуск.

У важких випадках загибель потерпілих наступає при явищах гострої дихальної та серцево-судинної недостатності уже в перші хвилини дії отрути.

В несмертельних випадках ураження парами аміаку веде до розвитку запальних процесів (трахеобронхітів, пневмоній), набряку гортані, токсичного набряку легень.

Наслідками інтоксикації часто залишаються зміни особистості, зниження інтелекту, неврологічні симптоми.

8. 2.3.2. Принципи надання медичної допомоги при ураженні СДОР

Надання допомоги і лікування при гострих отруєннях включають в себе елементи етіологічної, патогенетичної і симптоматичної те­рапії.

Обов’язкові до виконання правила для членів рятувальних (медичних) формувань:

1. Наближатись до вогнища аварії (катастрофи) згідно напрямку вітру.

2. Не робити хаотичних дій, уникати поспіху, власна оцінка ситуації.

3. Упевнитись чи немає небезпеки для людей, оточення, припинити доступ до полоси можливої чи безпосередньої небезпеки.

4. Розпізнання типу загрози, – звернути увагу на наклейки, таблиці попередження, перевізні документи, звернутись до людей які були безпосередньо на місці аварії або поблизу; сконтактувати з організацією до якої належить субстанція, яка перевозиться.

5. Оцінка ситуація, чи наступив (або є загроза) виток, розлив речовини, пожежа, які умови метеорологічні, яка структура території, кому найбільше загрожує небезпека (людям, тваринам, оточуючому середовищу).

При організації надання допомоги потерпілим у вогнищі НС слід вирішити наступні питання:

1. Які дії необхідно виконати?

2. Чи потрібна евакуація?

3. Чи є потреба в обнесені місця небезпеки охороним пасом?

4. Які сили та засоби необхідні?

5. Які сили і засоби на даний момент легко і швидко доступні?

6. Що можна зробити одразу?

До того як підійти до місця ураження медичний працівник повинен прийняти наступне рішення:

1. Як надати допомогу потерпілим, щоб самі рятівники не стали жертвами НС.

2. Чи є потреба у використанні відповідного захисного одягу.

9.

Розподіл потерпілих при хімічній катастрофі належить проводити згідно загальноприйнятих і обов’язкових до виконання правил медицини катастроф. Тому важливим пунктом в організації допомоги потерпілим є етап сортування, яке повино бути тривалим в часі і проводитись регулярно, так як стан уражених може змінюватись в кращу або гіршу сторону, що потребує адекватних дій. Для того щоб позначити стан потерпілого, черговість в евакуації застосовують спеціальні позначки – марки, таблички:

– червоного кольору, – коли уражені потребують невідкладної медичної допомоги на місці, ще до евакуації,

– жовтого кольору, – особи потребують швидкої допомоги але функції життєвоважливих систем стабільні, допомога надається до транспортування,

– зеленого кольору, – категорія легкоуражених, потребуючих допомоги пізніше, в амбулаторії чи лікарні,

– чорного кольору, – потерпілі без шансів на життя, – агонуючі, померлі.

Під час оцінки стану потерпілих і встановлення черговості до евакуації дотримуються певних рятувальних та лікувальних компромісів, що має загальне значення у випадку значного числа потерпілих. Евакуація повина виконуватись в такій послідовності з дотриманням наступних правил:

· пацієнти з ураженнями які загрожують життю, які потребують невідкладної медичної допомоги на місці і швидкої евакуації (червоний колір),

· пацієнти з помірним або сильним ураженням, які можуть почекати з лікуванням і евакуацією (жовтий колір),

· пацієнти без видимої симптоматики але у яких не виключено розвиток з часом клініки ураження, що вимагає подальшої обсервації (сюда відносяться потерпілі від дії СДОР) на госпітальному етапі (жовтий колір),

· пацієнти з легкими формами уражень або без них, які не потребують лікування або його можна відстрочити (зелений колір),

· пацієнти з дуже важкими формами ураженнями, без перспективи для життя, агонуючі, які потребують тільки паліативного лікування, а також померлі (чорний колір).

Для оцінки стану важкості на місці огляду потерпілих, можна використовувати шкалу Глазго (Glasgow Coma Scale, GCS), а також шкалу важкості уражень (SCU).

Невідкладна допомога потерпілим на догоспітальному етапі надається постійно і на місці НС, і під час евакуації, її мета це збереження життя людини.