Правовий режим виключної морської економічної зони. Правовий режим континентального шельфу

Поєднання в одному питанні розгляду правового режиму виключної (морської) економічної зони та правового режиму континенталь­ного шельфу зумовлено тим, що ці об'єкти становлять єдину екосистему, де здійснюється комплексне використання і охорона надр, вод і об'єктів тваринного світу.

Особливість правового регулювання, використання і охорони виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу полягає у застосуванні не тільки норм національного законодавства, а й Конвенції 00Н з морського права 1982 р. Саме в час­тині V Конвенції «Виключна економічна зона» та частині VI «Континентальний шельф» містяться норми, що закріплюють суверенні права, юрисдикцію та обов'язки прибережної держави щодо використання та охорони цих об'єктів.

Концепція економічної зони, незважаючи на те, що вона була поширена і на неживі ресурси, які знаходяться на дні моря і в його надрах, не усунула і не замінила концепцію континентального шельфу'.

Встановлено, по суті, подвійний режиму:

- один - для континентального шельфу в межах економічної зони;

- інший — для континентального шельфу, що розташований за межами економічної зони.

Конвенція 00Н з морського права 1982 р. створила по суті новий міжнародно-правовий вид простору Світового океану — виключну економічну зону.

Відповідно до ст. 55 Конвенції виключна економічна зона — це район, що розташований за межами територіального моря і прилягає до нього. Ширина виключної економічної зони не повинна перевищувати 200 морських миль, відлічених від вихідних ліній, від яких вимірюється ширина територіального моря.

Аналогічне положення міститься в ст. 2 Закону України «Про виключну (морську) економічну зону України», згідно з якою морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що їй належать, становлять виключну (морську) економічну зону України.

Ширина виключної (морської) економічної зони становить до 200 морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море України.

Відповідно до ст. З Закону «Про виключну (морську) економічну зону» делімітація* цієї зони проводиться з урахуванням законодав­ства України шляхом укладення угод з державами, побережжя яких протилежні побережжю України або суміжні з ним, на підставі принципів і критеріїв, загальновизнаних у міжнародному праві, з метою досягнення справедливого вирішення цього питання.

Особливість правового режиму виключної (морської) економічної зони полягає в законодавчому закріпленні суверенних прав України щодо розвідки, розробки і збереження природних ресурсів як живих, так і неживих, у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також з метою управління цими ресурсами і щодо здійснення інших видів діяльності з економічної розвідки та розробки зазначеної зони, у тому числі виробництва енергії шляхом використання води, течій і вітру.

Це означає, що ніхто, крім України, або без її згоди не може проводити розвідку і розробку природних ресурсів в її виключній (морській) економічній зоні.

Крім суверенних прав на природні ресурси, Закон «Про виключну (морську) економічну зону України» передбачає юрис­дикцію України у своїй виключній (морській) економічній зоні стосовно створення і використання штучних островів, установок і споруд; здійснення морських наукових досліджень; захисту та збереження морського середовища.

Гарантією реалізації прав та обов'язків інших держав (як прибе­режних, так і тих, що не мають виходу до морів) у виключній (морській) економічній зоні України є закріплення в національному законодавстві та загальновизнаних нормах міжнародного права свободи судноплавства і польотів, прокладання підводних кабелів і трубопроводів та інших видів використання морського простору.

Виключна (морська) економічна зона України має такі юридичні ознаки:

Законодавство про виключну (морську) економічну зону спрямоване на забезпечення раціонального використання та охорони її багатств і складається з норм: Конвенції 00Н з морського права 1982 р;; Конвенції про захист Чорного моря від за­бруднення, прийнятої 21 квітня 1992 р. на Конференції причорно-иорських країн (м. Бухарест) та ратифікованої постановою Верхов-нсп Ради України від 4 лютого 1994 р.', інших міжнародно-правових Документів.

До законодавства про виключну (морську) економічну зону належить також Закон України «Про виключну (морську) економічну зону України», положення законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про тваринний світ», Водного кодексу України та Кодексу України про надра, які регулюють комплексні питання використання і охорони цього об'єкта (проведення морських наукових досліджень, особливості правового режиму надр, вод, об'єктів тваринного світу в межах цієї зони).

Складовою законодавства про виключну (морську) економічну зону є постанови Верховної Ради України: від 16 травня 1995 р. «Про порядок введення в дію Закону України «Про виключну (морську) економічну зону України», відповідно до п. З якої Кабінету Міністрів України доручалося підготувати проект Держав­ної програми захисту Азовського і Чорного морів; від 29 жовтня 1992 р. «Про Червону книгу України».

Континентальний шельф географічно є підводним продовженням континенту (материка). Шельф багатий на природні ресурси, які включають мінеральні ресурси морського дна і його надр (нафта, газ), а також живі організми, що належать до «сидячих видів» (краби та інші ракоподібні, губки, корали і т.ін.).

Коли науково-технічні досягнення дали можливість здійснювати розвідку і промислове освоєння природних ресурсів континентального шельфу, виникла необхідність у визначенні правового статусу, режиму континентального шельфу та його юридичних кор­донів. Це було здійснено в результаті укладення Женевської Кон­венції 1958 р. про континентальний шельф, а потім Конвенції 00Н з морського права 1982 р.'.

Відповідно до ст. 76 Конвенції 00Н з морського права 1982 р. континентальний шельф прибережної держави включає в себе морське дно і надра підводних районів, що знаходяться за межами його територіального моря уздовж усього природного продовження його сухопутної території до зовнішнього кордону підводних окраїн материка чи на відстані 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відраховується ширина територіального моря, коли зовнішній кордон підводної окраїни материка не простягається на таку відстань'.

Згідно із п.п. 4, 5 ст. 76 Конвенції прибережна держава встановлює зовнішній кордон підводної окраїни материка в усіх випадках, коли ця окраїна простягається більш ніж на 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відраховується ширина територіального моря, але не далі ніж 350 морських миль від вихідних ліній, від яких вимірюється ширина територіального моря.

Підводна окраїна материка включає в себе що знаходиться під водою продовження континентального масиву прибережної держави та складається з поверхні і надр шельфу, схилу і підйому. Однак вона не включає дно океану на великих глибинах, у тому числі його океанічні хребти або його надра.

Наведене вище визначення шельфу розходиться з геоморфологічними поняттям, згідно з яким внутрішня межа континентального шельфу проходить по береговій межі, а не зазовнішньої межі територіальних вод.

На III Конференції ООН з морського права держави розробили критерії визначення зовнішнього кордону континентального шельфу. Ці критерії закріплені в ст. 76 Конвенції 1982 р. У відповідності з цією статтею фіксовані точки, складові лінію зовнішніх кордонів континентального шельфу, повинні знаходитися не далі 350 морських миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря, або не далі 100 морських миль від 2500-метрової ізобатою. Остання являє собою лінію, що сполучає глибини в 2500 м. У будь-якому випадку зовнішня межа континентального шельфу не може тягнутися за межі 350 морських миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря.

Прибережне держава може встановлювати зовнішню межу свого континентального шельфу тільки у випадках, коли шельф простирається більш ніж на 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря, прямими лініями, що не перевищують в довжину 60 морських миль і з'єднують фіксовані точки, які визначаються з допомогою координат широти та довготи.

Дані про межі континентального шельфу за межами 200 морських миль представляються відповідним прибережною державою в Комісію по межах континентального шельфу. Відповідно до ст. 4 Статуту цієї Коміссіі1, якщо прибережна держава має намір встановити межі свого континентального шельфу за межами 200 морських миль, воно надає Комісії конкретні дані про таку кордоні порядз додатковими науково-технічними даними в можливо найкоротший термін, але в будь-якому випадку протягом десяти років з часу набрання чинності для цієї держави Конвенції 1982 Комісія дає прибережним державам рекомендації з питань, що стосуються встановлення зовнішніх меж їх континентального шельфу. Межі шельфу, встановлені прибережною державою на основі зазначених рекомендацій, є остаточними і обов'язковими для всіх.

Конвенція 1982 визнає за прибережною державою суверенні права на розвідку і розробку природних багатств шельфу.

Правовий режим використання ресурсів континентального шельфу.

Прибережне держава здійснює над континентальним шельфом суверенні права в цілях розвідки та розробки його природних ресурсів. Ці права прибережної держави є виключними. Іншими словами, якщо прибережна держава не виробляє розвідку континентального шельфу або не розробляє його природні ресурси, ніхто не може робити цього без виразно висловленої згоди прибережної держави.

У поняття природних багатств шельфу включаються не тільки мінеральні та інші неживі ресурси поверхні і надр, а й живі організми «сидячих» видів, тобто організми, які в належний з промислової точки зору період свого розвитку або прикріплені до морського дна, або перебувають під ним, або можуть пересуватися тільки по морському дну або в його надрах (краби, молюски, голкошкірі і т.д.). •

Конвенція 1982 не зачіпає права прибережної держави розробляти надра шляхом прокладкитунелів незалежно від глибини водного покриву надр.

Прибережне держава не може перешкоджати прокладанні або підтримання в справності підводних кабелів або трубопроводів на континентальному шельфі, крім тих випадків, коли вона здійснює своє право застосовувати розумних заходів для розвідки шельфу та розробки його природних багатств. Однак в останньому випадку розвідка континентального шельфу та розробка його природних багатств не повинні створювати перешкоди судноплавству неоправдиваемой, рибальству або охорони живих ресурсів моря, а також океанографічним або іншим науковим дослідженням.

Права прибережної держави на континентальний шельф не торкаються правового статусу покриваючих його вод, які є відкритим морем, а також повітряного простору над ними.

Це означає, що іноземні промислові судна можуть ловити рибу і вести автономну промислову розвідку скупчень рибних стад у водах, що покривають континентальний шельф прибережної держави, якщо ці води не входять до складу оголошеної їм риболовної (або економічної) зони, прилеглої до територіальних вод.

Прибережне держава повинна виробляти відрахування або внески натурою в зв'язку з розробкою неживих ресурсів шельфу за межами 200 морських миль. Відрахування і внески повинні вироблятися Міжнародного органу по дну щорічно щодо всієї продукції на ділянці по закінченні перших п'яти років видобутку на цій ділянці.

Зони безпеки навколо споруд та установок на шельфі. Прибережному державі надається право створювати і охороняти обов'язкові длясудів усіх національностей зони безпеки на відстані 500 м навколо споруд і установок, необхідних для розвідки і розробки природних багатств шельфу. На відміну від островів такі споруди та установки мають територіального моря, і їх присутність не впливає на визначення меж територіальних вод прибережної держави.

Конвенція встановлює такі основні правила та експлуатації подібних споруд і установок: про зведення їх повинні даватися належні оповіщення та, крім того, постійні застереження про їх існування. Після закінчення експлуатації споруди повинні бути повністю прибрані.

Ці установки і зони безпеки навколо них не повинні перебувати в місцях, де вони можуть стати перешкодою для міжнародного судноплавства.

У деяких випадках іноземні судна і організації можуть отримати право вести роботи на континентальному шельфі прибережної держави на підставі відповідних угод або спеціальних дозволів. При цьому угодами визначаються розмір та порядок відрахування компенсації, яка сплачується прибережному державі.

У разі якщо прибережна держава веде розвідку або розробку природних багатств шельфу, вона зобов'язана приймати в зонах безпеки всі належні заходи з охорони живих морських ресурсів, у тому числі і рибних запасів, від шкідливих дій. Так, наприклад, при розробці підводних родовищ нафти прибережна держава має застосовувати заходи щодо запобігання забруднення моря.

Іноземні судна можуть вести дослідження на континентальному шельфі тільки за згодою прибережної держави, яке,як правило, не повинно відмовляти в ньому, якщо вимога виходить від мати відповідну кваліфікацію установи у зв'язку з проведенням ним чисто наукового дослідження фізичних чи біологічних властивостей континентального шельфу. Однак прибережна держава має право брати участь або бути представленим у таких дослідженнях. У будь-якому випадку результати досліджень підлягають опублікуванню для загального ознайомлення.