Фактори і важелі розвитку духовно-моральної СЕС

До п'яти загальноприйнятих в сучасній економічній теорії факторів виробництва (економічного розвитку): праця, природа (земля); капітал; підприємництво (або ширше – диспозитивна діяльність –управління, планування, організація); знання, наука, інформація, що можна об'єднати під назвою інтелектуального чинника, в концепції духовно-моральної економіки необхідно додати нематеріальний капітал: духовно-моральний і духовно-інтелектуальний, духовно-культурний капітал окремої людини, суспільства.

Цей нематеріальний капітал можна назвати так, як називав його, скажімо професор Київського університету Д.І. Піхно – «культурно-исторические силы народа»: «духовные блага и силы», створені народом і «переходящие из поколения в поколение» [66]. Ось які елементи відносив до цього неречовинного капіталу Д.І. Піхно: «нравы и обычаи, мораль, образованность, энергия, дух предприимчивости, законодательство, государственный и общественный уклад жизни" [66, С.43]. Причому він ставив у залежність від цього ключового фактора продуктивність трьох основних факторів – природи, праці і капіталу.

Моральність, інтелект, культура – тісно пов'язані між собою поняття. Пов'язані вони тим, що носієм їх є людина, що кожна із складових тим чи іншим чином впливає одна на одну (культура є, в тому числі, продуктом інтелекту та моралі, а створений культурний простір впливає потім на стан моральності та інтелекту і визначає вчинки людини). Інтелект розглядають як розумову, пізнавальну здатність людини, що ототожнюється з розумом (феноменологічний підхід) як продукт цілеспрямованого навчання, а також результат соціалізації та впливу культури (соціокультурний підхід). Моральність – з точки зору здібностей і властивостей свідомості, (феноменологічний підхід) також уроджена здатність людини, що виявляється у її совісті. Також моральність – це ставлення людини до Бога, до іншої людини, до суспільства, що проявляється у вчинках людини. Культура не є у прямому сенсі здатністю. Але людина має творчу, створюючу здатність, емоційну і дієву силу душі, яка в сукупності з силою пізнавальною, здатні, орієнтуючись на ті чи інші моральні норми і цінності, створювати культуру – навколишній створений людиною світ. Як і яким людина створює світ – залежить від цінностей релігії (віри), саме вони надають неповторної специфіки кожній культурі. У цьому світі культури людина і живе. І цей світ відбивається у ній як певний культурний код (досвід минулого), що містить в собі цінності норми, правила, стереотипи мислення і поведінки.

З взаємозалежної триєдиної сутності людини – тіла, душі і духу, саме в сфері духу укладено джерела розуму, знання, інтелекту, моральності і культури. Тому ми говоримо про духовно-моральний, духовно-інтелектуальний, духовно-культурний капітал (або потенціал) людини і суспільства. Духовно-культурний капітал – це, з одного боку, сукупність накопичених корисних матеріальних і нематеріальних продуктів культурної життєдіяльності, а з іншого – культурний код як внутрішня духовно-інформаційна складова досвіду минулих поколінь. Духовно-моральний капітал можна розглядати як сукупність внутрішніх (вроджених і розвинених, придбаних) духовно-моральних якостей людини і правил поведінки, визначених цими якостями, а також як сукупність моральних цінностей, норм, правил, стереотипів мислення та поведінки, прийнятних для даного суспільства. Духовно-інтелектуальний капітал – сукупність пізнавальних здібностей людини (вроджених і розвинених, придбаних), а також її продуктів. Нематеріальний капітал виступає найбільше продуктом духовного розвитку, але таким продуктом, що сам перетворюється на джерело подальшого духовного самовдосконалення та є рушієм соціально-економічного розвитку.

Зараз інтелект і його продукти: знання, нові винаходи, рішення визнають як найголовніші чинники соціально-економічного розвитку та конкурентоспроможності економіки. На відміну від інтелектуального чинника розвитку, що ототожнюється з дією сили розуму, осмислює і продукує різного роду знання для земного, тимчасового існування людини, знання з різною ціннісною та моральною спрямованістю і значимістю, духовно-інтелектуальний фактор (Г. Задорожний називає його „одухотворенный интеллект”) – продукт духовної сили розуму. Ця сила пізнає невидимий духовний світ і пізнає духовні, невидимі сторони речей видимих, вбачаючи суть речей, їх ідею, а також, відрізняючи добро від зла, в думках, почуттях, діях, допомагає прийняти вірне рішення. Людський розум – інтелект продукує знання, які є найважливішим чинником розвитку, в тому числі економічного, здатний до творчості (скоєння нового знання) і прогнозу. Хоча істинно наукові знання самі по собі є ціннісно нейтральними, людина може спрямувати їх на горе, для руйнування світу і себе. Це, на жаль, часто має місце в сучасному суспільстві, і в економічній сфері, насамперед заради наживи, задоволень, влади. Людський інтелект також може породжувати помилкові і свідомо згубні теорії та міфи, наприклад, такі як концепція «золотого мільярда», концепція прогресу чи міф про всесильність ринку – теорії, що практично втілені в життя і які завдали непоправних втрат суспільству, навколишньому середовищу і світогляду. Тому інтелект спочатку повинен мати моральну, духовну орієнтацію. Такий одухотворений інтелект, як зазначає Г. Задорожний, служить людям, робить їх життя щасливішим [35]. В іншому випадку інтелект (холодний розум), рухомий прагненням до влади і багатства, сприяє продукуванню бідності, злидарювання та нещастя. В еру прогресу техніки і технологій майже половина населення планети – 3 млрд. людей – живуть менш ніж на 2 долари у день, з них 1,3 млрд. перебувають у крайніх злиднях – менш ніж на 1 долар у день. Але, «сучасні природничі науки і технології за існуючих ресурсів планети дозволяють забезпечити гідний людини рівень споживання для всього населення Землі, рівень, який у два-три рази перевищує нинішній. Для цього необхідно, щоб метою розвитку цивілізації було не матеріальне виробництво і споживання, а розвиток інтелектуально-духовного початку при задоволенні розумних матеріальних потреб усіх людей планети» [цит. за 35].

Щодо впливу духовно-морального капіталу на соціально-економічний розвиток можна зазначити, що, по суті, моральна деградація людини є основою всіх кризових станів у кожній із сфер її життєдіяльності. Дія будь-якої системи рано чи пізно закінчується, якщо система не буде хоча б мінімально-ефективною, тобто якщо не буде забезпечено баланс між витратами ресурсів, енергії системи і результатами, відновленням енергії в системі. Перед будь-яким керівником завжди стоїть завдання, як мінімум, забезпечити цей баланс в системі. Тобто підприємство має бути як мінімум беззбитковим, але краще прибутковим, то ж можна сказати про діяльність галузей і про результати господарювання шодо економіки в цілому. Витрати державного бюджету мають збігатися з доходами, розмір імпорту з розміром експорту, темпи зростання доходів населення не повинні випереджати темпів збільшення виробництва і темпів зростання продуктивності, кількість грошової маси, що знаходиться в обігу має відповідати кількості вироблених благ і наявних ресурсів, кількість народжених має хоча б відповідати кількості померлих. Це досить прості і знайомі всім закономірності збереження балансу різних елементів соціально-економічної системи хронічно порушуються в нашій економіці. Чому? Існує дві відповіді на поставлене питання: мова може йти про елементарну безграмотність, непрофесіоналізм або про порушення закономірностей для отримання особистої вигоди – в цьому випадку мова йде про аморальність. Прийняття господарських рішень на будь-якому рівні діяльності здійснюється конкретними особами і тому будь-яке рішення в тій чи іншій мірі суб'єктивне (може бути засноване на суб'єктивній оцінці вигод, витрат, впливаючих факторів, на суб'єктивних інтересах). Вибір рішення може залежати від ціни його реалізації для конкретної особи у співвідношенні з очікуваними вигодами: співвідношення матеріальних, психологічних, фізичних витрат і таких вигод, наприклад, як отримання грошової винагороди, забезпечення кар'єрного просування, підвищення іміджу, розширення зв'язків, отримання бажаної влади або отримання морального задоволення. Прийняття рішення може бути здійснено задля інтересів системи і в інтересах того, хто приймає рішення, останнє, як правило, пов'язане з порушенням інтересів системи. Наприклад, керівник може бути зацікавлений в банкрутстві підприємства, або в тому, щоб підвищити свій імідж, прийнявши популістське рішення про збільшення зарплат при значному спаді обсягів виробництва, у тому, щоб укласти договір щодо придбання товарів некритичного імпорту, при цьому паралельно створюючи умови для невигідності виробництва тих же товарів в країні. Можна наводити ще безліч прикладів таких рішень, зрозуміло одне –вони аморальні. Саме такі рішення призвели нашу економіку в стан найглибшої кризи. Тому духовно-моральний чинник у господарській діяльності є, особливо зараз, пріоритетним.

Щоб здійснити економічний прорив, необхідно, в першу чергу здійснити прорив духовний. Це означає обрати у якості домінант мислення, свідомості і відповідно, поведінки, в тому числі економічної, духовні цінності. Господарський професіоналізм не заперечується, а є обов'язком. Духовність, моральність, інтелект, професіоналізм розглядаються як основні важелі розвитку. Право є обов'язковим інститутом, що підтримує перетворення.

Принципи соціально-економічного розвитку системи: цілісності, повноти розвитку всіх елементів системи (цілісний розвиток особистості, суспільства, природи; соціальних, економічних, технічних елементів системи; її інститутів); іерархізма цілей і самої господарської діяльності; націленості на особистість; службового характеру економіки; з'єднання духовного (як цілі і як вічного, безмежного щодо можливостей зростання) і матеріального начал і чинників розвитку (як засобів і як тимчасового і обмеженого) за пріоритету духовного; синергії двох воль (Бог, людина) та зусиль у рішеннях і діях, подяки; морального співвідношення в плануванні та прийнятті рішень, здійсненні господарської діяльності; єдності моральних стандартів у бізнесі, господарській діяльності, управлінні (неприпустимість застосування подвійних стандартів); причетності, відповідальності людини (господарюючого суб'єкта) за весь створений світ, в тому числі відповідальності за дані блага і можливості, надану владу і здібності (перед Богом, суспільством, конкретними людьми, природою); системності та гармонізації відносин людини з природою; морального та ощадливого ставлення до всіх ресурсів і благ: матеріальних, природних, інформаційних, фінансових ресурсів, знань, досвіду, часу; чесність в отриманні благ та їх використанні; пропорційності (бажань і можливостей, завдань, планів і ресурсів); самообмеження (розумного самообмеження в споживанні матеріальних благ, неприпустимості розкоші) та благодійності; забезпечення високої якості трудового життя і на цій основі високої ефективності праці; соборності, соціальної солідарності, соціальної справедливості, патріотизму (принципи, що виражають ідеал соціального устрою); комплексності та цілісності оцінки ефективності соціально-економічної системи, а також відносності оцінки; забезпечення та поліпшення якості життя; принципи духовно-морального управління та відтворення системи (самозбереження і відтворення ціннісного ядра); відтворення людської особистості, збереження і розвиток духовно-інтелектуального, духовно-морального, духовно-культурного потенціалу, відтворення цього потенціалу на піднесеному рівні; інноваційне відтворення системи: відтворення соціальних, економічних, технічних, ресурсних, інформаційних факторів системи на якісно новій основі (нової корисної інформації, знань, досвіду); динамічності та адекватності системи – змінення відповідно (немає перевантаження або недовикористання потенціалу) до зміни духовних і матеріальних потреб суспільства; співпраці всіх ланок системи управління і громадських сил (держава, суспільство, господарства, підприємства, господарі, підприємці) [44].

Завдання регулювання соціально-економічної системи полягає в тому, щоб підкорити позарозумну (за походженням і проявам) економічну діяльність розуму. І не тільки раціональній складовій розуму (інтелекту), а й духовній складовій (одухотвореному інтелекту). Фактично це означає втілення і свідому регуляцію економічних відносин на всіх рівнях від мікро- до макро- відповідно з перерахованими вище принципами. На макрорівні це регулювання є функцією держави. Держава повинна створювати відповідні закони, умови господарювання, які будуть сприяти здійсненню цих принципів в економічному просторі, запобіганню і покаранню аморальних дій. Закони та контроль їх виконання – це функції інституту права, в тому числі економічного права.

Проте умови господарювання, які сприяють створенню і розвитку духовно-моральної СЕС, не можуть обмежуватися лише інститутом права. Дві інші складові – це сама система (інститут) державного управління, а також інститути культури, освіти, виховання, сім'ї. Інститут освіти – це один з ключових інститутів суспільства, за допомогою нього передається і змінюється культура і мораль, свідомість і поведінка, в тому числі у сфері економіки. Він може руйнувати, а може і творити. Це одна з основ створення моделі духовно-морального управління та духовно-моральної економіки.

Зміна ціннісних орієнтирів у суспільстві, перехід від цінностей матеріальної культури до цінностей духовної культури – це головна умова для створення духовно-моральної економіки. Цінності, культура, інтелект, поведінку людей, що перебувають при владі, до того ж на всіх її рівнях, значною мірою визначають морально-психологічний клімат у суспільстві, впливають на мислення, свідомість, поведінку всього суспільства, в тому числі на мислення, свідомість, поведінку економічну.

Зміна існуючої інтелектуальної моделі управління на модель духовно-моральну, що реалізовує зокрема принципи соціальної і моральної відповідальності (не словами, а діями) перед суспільством за отриману владу – запорука успішних соціально-економічних перетворень і побудови духовно-моральної економіки. Науково доведено, що управляти країною можна, змінивши свідомість від 5 до 20% її жителів, які вважаються «елітою». До еліти відносять і управлінців, особливо вищого рівня [44].

У зв'язку з цим можна запропонувати концепцію створення критичного управлінського потенціалу, тобто цілісної, системної підготовки критичної маси лідерів управлінців на основі спеціально розроблених програм і методик, з метою зміни інтелектуальної моделі управління та моделі соціально-економічної системи на модель духовно-морального управління, духовно-моральної економіки. Це можливо на основі впровадження нової моделі навчання, шляхом отримання на основі інноваційних методик системних знань про два типи СЕС і моделі управління – аморальну економіку і західну модель менеджменту, і духовно-моральної СЕС та моделі управління: їх основи, механізми, приклади і результати дії. У наслідку чого стане можливою зміна інтелектуальних моделей управлінців, які і будуть впроваджувати необхідні перетворення в СЕС.

Втім зміну моделі управління неможливо здійснити без зміни культурного простору. Найважливішою функцією державного управління, особливо в інформаційну епоху, є контроль ЗМІ. Через ЗМІ надається не просто безлика інформація, але задаються цінності й стереотипи, формується образ мислення і поведінки окремої особистості і суспільства в цілому. Особливо це актуально для молоді, у якій цінності ще не сформовані. Якщо ЗМІ показують необхідність вірності даному слову, людині, Вітчизні, виховують повагу, чесність, порядність показують прихильність ідеалам любові та краси – ми будемо мати шанси отримати морально здорове суспільство, спрямоване і в економічній сфері відповідно до цих ідеалів. Якщо ж, як це відбувається зараз, ЗМІ нав'язуватимуть суспільству у якості ідеалів розпусту, життя в своє задоволення, культивуватимуть невгамовну погоню за матеріальними благами і споживацтво, задаватимуть ідеали та стереотипи помилкової краси, ми ніколи не зможемо створити навіть соціальну економіку, не кажучи вже про духовно-моральну.

Важелі регулювання відносяться не тільки до державного рівня. Саме суспільство і окрема людина мають прагнути до того, щоб створити духовно-моральну СЕС. Для кожного це означає виконання двох завдань: морального та професійного. Внутрішня етика, культура, прагнення до життя по совісті (як мінімум) і заповіді любові (як максимум), духовна праця над собою задають духовно-моральних координат вчинкам людини. Прагнення до професіоналізму і знань, творчої самореалізації, інтелектуальної праці надають сильне підгрунтя для раціональних і виважених, професійних рішень. І тільки поєднання того й іншого задає модель поведінки, сприяє створенню духовно-моральної СЕС.

Пріоритети соціально-економічного розвитку: (актуальні в даний час): посилення ролі держави в організації народного господарства, регулювання розвитку освіти, науки, культури, інформаційної сфери (ЗМІ); принципова зміна системи управління на основі підготовки критичного управлінського потенціалу менеджерів, готових до зміни існуючої моделі економіки на духовно-моральну СЕС; формування моделі освіти, яка враховує духовно-моральну та інноваційно-інтелектуальну, соціокультурну, професійну (складові компоненти); зміна економічної політики держави, її спрямованість на розвиток власного виробництва, аграрної сфери, науки, освіти, і на цьому підгрунті забезпечення гідної праці, збалансованість товарного, платіжного балансу, бездефіцитний бюджет, соціальний захист і розвиток соціальної сфери; необхідність суспільної корисності економічної діяльності; відновлення органічного зв'язку між реальним сектором економіки і фінансовим; законне повернення під контроль суспільства і держави стратегічно важливих галузей економіки, природних монополій і ключових секторів соціокультурної сфери; неприпустимість продажу землі і відчуження природних ресурсів у приватну власність; (відновлення конституційної вимоги: земля, її надра належать виключно народу); забезпечення відповідності зарплати і вкладеної праці у всіх видах і формах трудової діяльності, включаючи приватний сектор; зміна системи оподаткування, зокрема прогресивного оподаткування доходів фізичних осіб, введення спеціальних податків на надприбутки приватних осіб, справедливого оподаткування доходів від використання природних надр та ресурсів; інноваційний розвиток на основі одухотвореного інтелекту; неприпустимість застосування методів впливу на підсвідомість, маніпулювання людьми, використання неграмотності, необізнаності, психічної незрілості, в тому числі з метою отримання економічної влади і прибутку; підвищення якості життя людини, якісне демографічне зростання, фізичне, психічне, моральне здоров'я суспільства; подолання ресурсної дефіцитності [44].

Духовність і моральність, духовно-моральна економіка повинна стати не просто метою, але національною ідеєю. Духовно-моральне надбання і потенціал країни: віра, традиції, рівень освіти, духовний інтелект, миролюбність, всепрощення і любов – головні її святині, повинні стати основою майбутнього відродження як матеріального, так і нематеріального.

Отже, ми розглянули сутність духовно-моральної соціально-економічної системи, її цілі, принципи, завдання, фактори і пріоритети розвитку. З точки зору автора найвищим типом господарювання є саме духовно-моральна СЕС, яка реально втілюється тільки в рамках православної соціально-економічної моделі.