Праця і господарювання як духовно-моральні категорії

Розгляд господарства, праці як духовно-моральної категорії знайшов віддзеркаленняв працях таких мислителів і економістів як С.М. Булгаков, М.О. Бердяєв, І.О. Ільїн, Д.І. Менделєєв, В.С. Соловйов, П. Флоренський, в економічних поглядах слов'янофілів. Про духовність праці пише і В.О. Сухомлинський.

Вихолощення духовного значення праці перетворює її в роботу, реалізовуючи лише економічну ціль господарювання, а не весь комплекс цілей (у тому числі сотеріологічну, есхатологічну, гуманну, екологічну), робить господарювання неефективним. В цьому зв'язку важливим є розподіл діяльності людини залежно від її мотивації і змісту на працю і роботу, яке запропонував, зокрема Д. І. Менделєєв – видатний вчений, економіст і господарський діяч. Він вважав, що ототожнення понять робота і праця помилково: «…печальная, очень крупная ошибка новейших учений, состоит именно в смешении работы с трудом, рабочего и трудящегося…работу можно дать, к работе принудить, присудить, труд – свободен был и будет, потому что он по природе своей волен, сознателен, духовен» [цит. за 49]. До речі, корінь слова робота – «раб» якраз і відображає примусовий, вимушений характер роботи, який за природою своєю не може зробити її якісною і ефективною в порівнянні з вільною працею, справою «важкою», але такою, яка розкриває творче призначення людини і приносить людині задоволення і радість. Д.І. Менделєєв також підкреслює, що праця, на відміну від роботи соціальна, в ній людина реалізує не тільки свої, але і суспільні інтереси.

Ще один з найважливіших критеріїв відмінності праці від роботи, який виділяє Д. І. Менделєєв – це ставлення людини до справи, що робиться, її мотивація: і художник, і священик, і урядовець, і вчитель «могут или просто работать или действительно трудиться, смотря по тому для чего и что они делают, любят ли дело, дают ли другим нужное» [3]. Праця – складна категорія, що вміщає в себе і роботу (з погляду присутності примусового елемента - самопримушування до праці, необхідності зусиль волі, тіла, розуму, психіки, яке виникло в результаті спотворення гріхом природи людини) і те, що понад її – творчість, усвідомленість, цілеспрямованість, соціальність, гуманність, духовно-моральне начало. Роботу може здійснювати і машина і тварина, але тільки людина має здібність до праці і може трудитися. Робота є тільки видозміною сил природи, вона не може створити нове, а праця творить нове, ще не існуюче в природі і суспільстві.

Таким чином трудова діяльність відрізняється від роботи творчою, утворюючою, духовно-моральною, а також соціальною складовими.

Також необхідно виділяти внутрішню і зовнішню працю. Внутрішня праця – це, перш за все, праця духовного характеру, пов'язана з подоланням гріху і вирощенням чеснот, праця по духовному зростанню особистості, праця молитви, віри, любові. До внутрішньої можна віднести і працю інтелектуального характеру, але її якість і корисність для самої людини і для суспільства, навколишнього світу залежатиме від праці духовної – натхненний інтелект творить, а холодний, раціональний, егоїстичний розум може створювати теорії, моделі, предмети, які зрештою руйнують як саму людину, так і оточуючий її світ. Саме духовна складова праці визначає результати зовнішньої праці, що виявляється в конкретних діях і створюваних предметах.

Оскільки людина належить двом світам: і духовному і матеріальному, праця розуміється, перш за все, як вдосконалення духовне, але і необхідність матеріальна - джерело багатства людини і суспільства, держави. Якщо праця не визнається як моральна цінність, то виникає прагнення до іншої, кримінальної форми збагачення і це ми, на жаль, знаємо по досвіду пострадянського господарювання.

Таким чином, сутність і цілі праці в православній моделі розумілися і в духовному і в матеріальному; і в особистому, і в суспільному, космічному (уселенському) вимірюваннях, що створювало цілісну модель праці, що створює і підіймає людську особистість, суспільство, господарство.

Таке цілісне розуміння значення праці дозволяло сформулювати якнайповніші, всебічні принципи і умови ефективної праці, які дозволяють забезпечити як економічну і соціальну результативність, так і те, що зараз називають високою якістю трудового життя, тобто умови для повної реалізації потреб людини, гармонійного розвитку особистості.