Основні цілі та функції праці

З цієї подвійності витікають основні цілі і функції праці:

1 Праця необхідна для задоволення природних потреб людини, «для захисту і розширення життя».

2 Праця необхідна не тільки для задоволення особистих потреб, але і для допомоги тим, хто має потребу.

3 Праця - це засіб і спосіб творчої самореалізації людини, розкриття «талантів».

4 Праця – педагог, вихователь.

5 Трудова діяльність - спосіб зростання особистості, у тому числі і перш за все, духовного зростання.

6 Трудова діяльність - засіб перетворення навколишнього світу, його одухотворення.

7 Не дивлячись на зміну характеру праці, праця розглядається як невід'ємна частина шляху спасіння, сприймається як чеснота.

Ці цілі і функції праці розкривають не тільки матеріальне, земне її вимірювання, але і вимірювання духовне, яке якнайповніше втілюється в православній моделі господарювання.

Обов'язковість, необхідність праці для забезпечення власного життя і для допомоги іншим визнається всіма християнськими конфесіями. Людина повинна працею заробляти засоби для свого життя, щоб не обтяжувати інших, не бути нахлібником. «Если кто не хочет трудиться, тот и не ешь», - говорить апостол Павло (2 Фес. 3,10) [8]. Праця дає можливість людині допомагати тим, хто має потребу: «Лучше трудись, делая своими руками полезное, чтобы было из чего уделять нуждающемуся» (Еф. 4, 28) [8].

Праця відповідно до християнського навчання - це засіб і спосіб творчої самореалізації людини, розкриття «талантів» - Божого дару, здібностей і дарувань, спочатку закладених в кожній людині. Здібність до праці - це «талант», який отриманий дарма і також дарма повинен віддаватися навколишньому світу. До того ж людині, що віддає запрацьоване чесною працею, доводиться пересилити особисте самозвеличання і власні інтереси, тобто морально піднятися на якусь сходинку досконалості і відчути радість від доброї справи. Ці духовно-психологічні переживання, що прославляють людську душу і пов'язані з актом доброї справи і відомі християнській етиці.

Вся культура людства є результатом трудової діяльності і навпаки, праця людини, навіть сама приватна, несе в собі результати всієї попередньої діяльності людства. В цьому значенні вона містить в собі весь попередній досвід і виражає собою трудовий потенціал, накопичений поколіннями багатьох людей. Накопичена спадщина вбирає в себе тільки ті елементи, які сприяли розвитку людини. Багатовіковий відбір характеристик відсіяв все непотрібне і зайве, залишивши тільки ті, які забезпечували можливість розвитку.

Г. С. Сковорода розглядає працю з погляду щастя людини і значення її життя. Він бачить в основі способу життя людини «споріднену працю» як дійсно людський спосіб самоствердження особи. Головне – реалізувати цю спорідненість до певного виду праці в загальній системі трудової діяльності суспільства. Сенс буття людини полягає в тому, щоб знайти себе в праці [цит. за 21, С.361].

У Г. С. Сковороди, так само як і у Аристотеля (його економіка і хрематистика), а потім і у С.М. Булгакова, звучить одна і та ж ідея: залежність типу, системи господарювання від типу мотивації (спрямованість на матеріальні або духовні цінності). Також, ще задовго до класиків економічної теорії, Г.С. Сковорода підкреслює важливість добровільної, а не примусової праці: система господарювання, в основі якої лежить примусова праця - неефективна.

Із затвердженням православ'я в Київській Русі тема праці як основи сильної держави, ефективного домашнього господарства, виховання особи звучить в повчаннях князів і митрополитів. Володимир Мономах заповідає своїм синам трудитися і «в оселі», і у військовій справі, в придбанні знань, і в добрих справах, таким чином підкреслюючи важливість і духовної і фізичної праці і праці по управлінню державою [цит. за 68].

Пронизаний темою праці і сильвестровський «Домострой». Добросовісна праця – основа міцного домашнього господарства, виховання особистості дитини. Тому обов'язок батьків – навчити дітей старанно трудитися, виховати людину, християнина і господаря.

Те, що праця – це кращий педагог, розуміли і втілювали в своїй діяльності і наші видатні педагоги В. А. Сухомлінський, А. С. Макаренко. Адже, як відзначає С. М. Булгаков, "Труд имеет незаменимое значение для человека, как средство воспитания воли, борьбы с дурными наклонностями, наконец, как возможность служения ближним" [15, С.212]. А сучасний богослов Паїсій Святогорець відзначає, що праця укріплює в людині «доверие к себе – в добром смысле слова» [цит. за 92, С.233].

Погляди православ'я на ціннісну значущість праці в житті християнина знайшли яскравий вираз в статті митрополита Київського і Галицького Володимира. "Вера учит нас - писал он в 1912 г. -... смотреть на труд и работу... как на нравственный долг... Мы обязаны силы нашей души и тела употреблять для нашего истинного блага, для пользы ближних и во славу Божию… Христианин совершает свой труд по совести, как обязанность, возложенную на него Самим Богом" [23, С.364].

Як ми бачимо, людина покликана трудитися не тільки для себе, але для ближнього і для Бога. І лише таке розуміння цілі, властиве православному світогляду, робить людину щасливою, дозволяє розкрити їй своє людське єство, зрости духовно і матеріально, реалізувати всі потреби, така праця створює істинну культуру і цивілізацію.

Істотною відмінною рисою православного розуміння праці було те, що праця і господарська діяльність розглядалися російськими і українськими мислителями як одна з головних форм духовного життя.