Праця як чинник виробництва

В дослідженнях представників східнослов’янської економічної думки, на відміну від західних шкіл, праці як чиннику виробництва відводилася головна роль. Чесна праця розглядалася як єдине джерело багатства, народного добробуту. Серед двох чинників виробництва – праці і капіталу, пріоритет віддається праці як джерелу капіталу. Власність розглядається як функція праці, а не капіталу. Вважається, що економічний процес повинен бути спрямований не на максимізацію капіталу і прибутку, а на забезпечення трудової самодостатності.

Вимірювання ефективності трудової діяльності повинне виходити з призначення праці не тільки як способу виживання людини і людства в навколишньому світі, але і з позиції її соціального, творчого, духовного призначення. Ми вже розглянули концепцію праці в православній соціально-економічній моделі. Виходячи з неї справді ефективною можна вважати таку працю, яка не тільки продуктивна в звичайному значенні цього слова, але і забезпечує високу якість трудового життя людини, реалізовуючи повною мірою її особистий потенціал (духовно-моральний, соціальний, творчий, інтелектуальний, емоційний, вольовий, фізичний). Тим самим продуктивна праця служить суспільству не тільки кількісно, але і якісно: не тільки за об'ємом продукції, що виробляється, і за кількістю заощаджених зусиль і часу, що теж важливо, але і за якістю продукції, за збільшенням духовно-морального, творчого і інтелектуального потенціалу людини і суспільства. Праця сприяє зростанню творчих і інтелектуальних здібностей людини, без практичного їх вироблення у процесі трудової діяльності людина „закопує свої таланти в землю”, вони не приносять прибутку ані їй, ані працедавцю, ані суспільству. Праця (це її педагогічна функція) виховує чесність, ощадливість, дисципліну, витримку, що, поза сумнівом, впливає на якість роботи і на величину витрат. Праця соціальна і тому спільна трудова діяльність допомагає людині вирости громадянином, стати гідним членом суспільства, зрозуміти, прийняти іншу людину допомогти їй. Якщо праця сприймається як служіння народу і державі, вона приноситиме користь цьому народу і державі. Якщо ж праця сприймається як служіння Богу, в цьому випадку людина здатна на повне розкриття своїх талантів і здібностей на істинне благо народу, навколишнього світу, держави, благо, що виміряється сукупністю критеріїв – починаючи від духовно-морального і сотеріологічного і завершуючи соціальним, екологічним, економічним.

Висновки. Праця в православній соціально-економічній моделі (як в теорії так і в практичному втіленні) розглядається як нерозривна сукупність трьох її сторін – техніко-організаційної, соціально-економічної і духовно-моральної. Причому остання має незаперечний пріоритет. Праця не зводиться до сукупності дій або навиків, а розглядається як вияв духовного життя, працьовитість оцінюється як чеснота. Відношення до праці, відносини в трудових колективах часто регулюються на релігійному рівні. В цих умовах праця є справжнім творчим діянням, що підкоряється непорушним правилам буття. Причому людина в цьому діянні не гвинт, а повноправна дійова особа всесвіту. Недаремно весь трудовий ритм зв'язується з іменами святих, релігійними святами, традиціями і звичаями. Саме тому праця носить цілісний, духовно-моральний характер. В такій праці людина реалізовує себе як творча, моральна особа, яка володіє цілеспрямованою свідомістю і волею, протистає процесам, що ведуть до руйнування. Самобутні особливості праці і виробництва – трудова і виробнича демократія, без яких неможлива повна самореалізація і самовираження. Особливості трудової і господарської мотивації – переважання моральних форм примушування до праці над матеріальними.

На жаль, православна соціально-економічна модель для нас поки що залишається у минулому. Але саме вона закладена в українській ментальності, а, отже, може зробити позитивний вплив на сучасне економічне життя, вказати шлях до рішення багатьох соціально-економічних проблем. Йдеться не про механічне перенесення старих господарських форм в сучасне життя, а про врахування культурних і психологічних установок, що вироблені багатовіковою історією нашого народу і стали орієнтирами його життя. Нам слід уважно вивчати і використовувати віковий господарський досвід і національні економічні стереотипи. Перш за все, необхідно ставити питання про спадкоємство самого духу економіки, її духовно-моральних основ. Це означає розгляд праці як духовно-моральної, а потім вже економічної і організаційно-технічної категорії. Те, що такий підхід ефективний, свідчить розвиток на Заході концепції якості трудового життя, яка стала свого роду новою ідеологією праці.