Для самостійної роботи студентів

Завідувач кафедри

д-р.мед.наук, професор _______________Голованова І.А.

Протокол №_____від «__»__________ 200_ р.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

ПІД ЧАС ПІДГОТОВКИ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

Навчальна дисципліна	Організація окремих видів медичного забезпечення. Експертиза працездатності. Менеджмент системи охорони здоров’я
Модуль №
Тема заняття	Методика проведення експертних оцінок медичного забезпечення окремих контингентів населення
Курс	V
Факультет	Медичний

Полтава 2015

Актульність теми:

Як відомо, якість медичної допомоги - це належне (відповідно до стандартів, клінічних протоколів) проведення всіх заходів, які є безпечними, раціональними, прийнятними з точки зору коштів, що використовуються в даному суспільстві, і впливають на смертність, захворюваність, інвалідність.

Метою здійснення контролю якості медичної допомоги є забезпечення прав пацієнтів на одержання медичної допомоги у необхідному обсязі і належної якості шляхом оптимального використання кадрових і матеріально-технічних ресурсів охорони здоров'я, застосування досконалих медичних технологій.

Об'єктом контролю є медична допомога (комплекс профілактичних, лікувально-діагностичних і реабілітаційних заходів, які були проведені за визначеною технологією та з метою досягнення конкретних результатів).

Контроль якості медичної допомоги на території України забезпечується поєднанням двох його форм: внутрішнього та зовнішнього контролю.

За ініціативою Міністра охорони здоров'я України Василя Князевича створюється Клініко-експертна комісія МОЗ, яка буде постійно діючим органом, що створюється для колегіального розгляду клініко-експертних питань діагностики, лікування та реабілітації, скарг громадян та інших осіб, яким надавалась на території України медична допомога, а також відповідних звернень підприємств, організацій, установ, фондів соціального страхування, судових органів, прокуратури.

2. Конкретні цілі:

2.1. Аналізувати показники, що характеризують якість медичної допомоги

2.2. Мати уявлення про основні засади закону "Про Порядок контролю та управління якістю медичної допомоги",

2.3. Мати уявлення про методику проведення експертних оцінок

3. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція):

Назви попередніх дисциплін	Отримані навики
1. Соціологія   2. Медична біологія     3. Біостатистика 4. Фармакологія 5. Пропедевтика внутрішньої медицини 6. Хірургічні хвороби 7. Соціальна медицина	Мати уяву про методику проведення соціологічних опитувань. Визначити основні поняття, методи та засоби досліджень, які використовуються для дослідження факторів навколишнього середовища та їх впливу на організм і здоров`я. Проводити статистичне дослідження. Мати уявлення про стандарти надання медичної допомоги   Аналізувати показники діяльності клінічних відділень

4. Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття

4.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття:

Термін	Визначення
Якість медичної допомоги	це належне (відповідно до стандартів, клінічних протоколів) проведення всіх заходів, які є безпечними, раціональними, прийнятними з точки зору коштів, що використовуються в даному суспільстві, і впливають на смертність, захворюваність, інвалідність.
Управління якістю	скоординована діяльність, яка полягає у спрямуванні та контролюванні системи охорони здоров’я на всіх рівнях щодо якості медичної допомоги
Зовнішній контроль якості медичної допомоги	Контроль за додержанням вимог, встановлених спеціально-уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я. - Попереджувальний зовнішній контроль, спрямований на забезпечення певних гарантій якості, відбувається шляхом ліцензування господарської діяльності у сфері охорони здоров'я, державної акредитацій ЗОЗ та атестації медичного персоналу. - Поточний зовнішній контроль, спрямований на визначення ступеня відповідності діяльності і конкретних результатів роботи ЗОЗ вимогам медичних стандартів та уніфікованих клінічних протоколів медичної допомоги.
Основні напрямки зовнішнього контролю за якістю медичної допомоги	- експертиза процесу надання медичної допомоги хворим; - стан матеріально-технічного забезпечення; - організація надання медичної допомоги та вибір найбільш раціональних управлінських рішень; - контроль за реалізацією управлінських рішень; - дотримання кваліфікаційним вимогам; - вивчення задоволеності пацієнтів наданою медичною допомогою; - забезпечення прав та безпеки пацієнтів;
Внутрішній контроль якості медичної допомоги	контроль, який здійснюється шляхом експертизи якості наданої медичної допомоги вимогам стандартів, нормативів, клінічних протоколів співробітниками ЗОЗ, юридичних осіб та фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності, які провадять господарську діяльність з медичної практики - лікарями (самоконтроль) та їх керівництвом. Експертиза якості надання медичної допомоги здійснюється відповідно Уніфікованої методики експертного контролю якості надання медичної допомоги затвердженою МОЗ.
До контролю якості підлягають випадки:	- летальні випадки; - випадки ускладнень; - випадки первинного виходу на інвалідність осіб працездатного віку; - випадки повторної госпіталізації з приводу того самого захворювання протягом року; - випадки захворювань з подовженими чи укороченими термінами лікування (чи тимчасової непрацездатності); - випадки з розбіжністю діагнозів; - випадки, що супроводжувалися скаргами пацієнтів чи їх родичів. Інші випадки надання медичної допомоги підлягають експертній оцінці за рішенням органів охорони здоров’я.
Клініко-експертні комісії Міністерства охорони здоров’я України (КЕК МОЗ)	Комісії, які створюються Міністерством охорони здоров’я України з метою здійснення контролю якості медичної допомоги.
Модель кінцевих результатів (МКР)	це система (набір) показників здоров'я населення та діяльності закладу охорони здоров'я, яких необхідно досягти (норматив), щоб відповідати сучасному рівню якості надання медичної допомоги.
Показники результативності в МКР	це показники, які прийняті за норматив, мають кількісну характеристику з одиницею виміру, оцінку показників в балах та оцінку однієї одиниці відхилення показника діяльності ЛПЗ від нормативного. Оцінка нормативу в балах проводиться експертно, відповідно його значення серед інших показників.
Коефіцієнт досягнутого результату	це розрахунковий коефіцієнт, який характеризує ступінь досягнення моделі кінцевих результатів. Може мати значення від 0 до 1, або від 0 до 100%.

4.2. Теоретичні питання до заняття

1. Що є метою здійснення контролю якості медичної допомоги?

2. Що є об’єктом контролю?

3.Що розуміють під якістю медичної допомоги?

4. Що розуміють під якістю медичної допомоги?

5. Що передбачає зовнішній контроль за якістю медичної допомоги?

6. Що передбачає внутрішній контроль за якістю медичної допомоги?

7. Які випадки обов’язково підпадають під контроль якості?

8. Що розуміють під моделлю кінцевих результатів?

Що характеризує коефіцієнт досягнутого результату?

4.3. Практичні роботи, які виконуються на занятті:

Зміст теми

Існує багато визначень поняття "якість". Наведемо два з них, що найбільш повно характеризують сутність цього явища. За визначенням, даним експертами ВООЗ М. Ремером і С. Мон-тейя (1988), якість - це належне проведення (згідно зі станда­ртами) всіх заходів, які є безпечними, прийнятними з точки зору коштів, що витрачаються в даному суспільстві і вплива­ють на смертність, захворюваність, інвалідність. Учені Російсь­кого науково-виробничого об'єднання "Медсоцекономінформ" визначають якість медичної допомоги як сукупність характе­ристик, що підтверджують відповідність наданої допомоги по­требам пацієнта (населення), його очікуванням, сучасному рів­ню медичної науки і технології.

Якість медичної допомоги - складне багатокомпонентне по­няття, яке об'єднує два аспекти: об'єктивний (технічна якість) та суб'єктивний (якість, як вона сприймається пацієнтом).

До основних характеристик якості медичної до­помоги відносять:

• адекватність - застосування заходів, технологій і вико­ристання ресурсів, в якісному і кількісному відношенні доста­тніх для досягнення поставлених цілей;

• технологічне виконання — ступінь виконання працівника­ ми охорони здоров'я і закладами технічних вимог якості (до­тримування стандартів);

• доступність - відсутність при отриманні медичної допо­моги географічних, економічних, соціальних, культурних, ор­ганізаційних або мовних бар'єрів;

• наступність і безперервність - надання послуг одним і тим же спеціалістом протягом усього курсу лікування (нагля­ду) і відповідний та своєчасний зв'язок між постачальником послуг та споживачем;

дієвість - спроможність медичних втручань впливати на
поліпшення здоров'я в строго контрольованих умовах, наприклад, в рамках рандомізованих, контрольованих клінічних випробувань;

• результативність - спроможність медичних втручань впли­вати на поліпшення здоров'я в звичайних практичних умовах або ступінь досягнення бажаного результату;

• ефективність - відношення отриманих результатів до за­трачкних ресурсів задля їх досягнення;

• безпечність - ступінь мінімізації ризиків травм, інфіку­вання або інших побічних ефектів лікування і небажаних нас-лідків у процесі надання медичної допомоги;

• постійне удосконалення і поліпшення - управлінська дія­льність щодо безперервного вивчення і вдосконалення процесів надання медичної допомоги з метою задоволення потреб пацієнтів і інших споживачів;

• міжособистісні стосунки між постачальником послуг і спо­живачем — наявність довіри, поваги, конфіденційності, чуйно­сті, партнерства;

• інфраструктура і комфорт - зовнішній вигляд закладу,
чистота, комфорт, привабливість;

• вибір — за необхідності можливість вибору споживачем
надавача медичних послуг.

Оцінка якості медичної допомоги є однією з найважливі­ших задач управління діяльністю медичних закладів. Система оцінки якості забезпечується поєднанням відомчого (внутріш­нього) та позавідомчого (зовнішнього) контролю.

Внутрішня експертиза якості являє собою оцінку роботи медичного персоналу особами, які задіяні у процесі надання медичної допомоги - колегами або адміністрацією. Внутрішній контроль якості медичної допомоги звичайно здійснюється шляхом порівняння з загальноприйнятими стандартами меди­чної практики.

Зовнішній (позавідомчий) контроль передбачає контроль за дотриманням встановлених вимог органом, який не є скла­довою частиною закладу охорони здоров'я.

Позавідомчий контроль Завданням позавідомчого контролю за діяльністю закладів охорони здоров'я та фізичних осіб, які надають медичну допо­могу, є забезпечення права громадян на отримання медичної допомоги належної якості.

о основних форм позавідомчого контролю належать:

• ліцензування;
• акредитація;

• атестація медичного персоналу.

Ліцензування - це процес оцінки відповідності лікуваль­но-профілактичного закладу мінімуму вимог щодо структу­ри та ресурсів, які можуть забезпечити безпечне надання медичної допомоги. Центральною ідеєю ліцензування є ви­знання того факту, що існує рівень якості медичної допомо­ги, нижче якого діяльність неможлива і повинна бути при­зупинена [50].

До останнього часу ліцензуванню підлягали лише недер­жавні медичні заклади і фізичні особи, які займаються медич­ною практикою. Прийняття Закону України "Про ліцензуван­ня певних видів господарської діяльності" № 1775-14 та Ліцен­зійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики (спільний наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Мініс­терства охорони здоров'я України від 16.02.2001 № 38/63, зареєстрований у Міністерстві юстиції 2 березня 2001 року за № 189/5380) ліквідує цю нерівність. Згідно зі згаданими нормативними актами, ліцензуванню в Україні підлягають усі суб'єкти господарювання, які займаються медичною практи­кою: зареєстровані в установленому законодавством порядку юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової фор­ми і форми власності, або фізичні особи.

Медична практика, в тому числі загальнолікарська практи­ка, може здійснюватися суб'єктами господарювання на підставі ліцензії на певний вид практики за умови дотримання ними кваліфікаційних, організаційних та інших спеціальних вимог, встановлених Ліцензійними умовами.

Ліцензія на здійснення медичної практики - документ дер­жавного зразка, який засвідчує право ліцензіата протягом вста­новленого терміну займатися вказаним у ньому видом ме­дичної діяльності.

Ліцензійні умови є нормативно-правовим актом, положен­ня якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологі­чні та інші вимоги для здійснення певного виду діяльності.

До основних загальноорганізаційних ліцензійних умов на­лежать:

• наявність приміщень, що відповідають встановленим са­нітарним нормам і правилам;

• наявність приладів, обладнання, оснащення відповідно дотабеля оснащення, затвердженого МОЗ України для загальнолікарської практики. Всі засоби вимірювальної техніки повинні бути метрологічне перевірені;

• відповідність медичного персоналу кваліфікаційним вимогам, що засвідчується дипломом про медичну освіту, сертифікатом лікаря-спеціаліста, посвідченням про присвоєння відповідної лікарської категорії за спеціальністю.

Ліцензійними умовами встановлюється також ряд спеціаль­них і особливих вимог до суб'єктів господарювання, що здійс­нюють медичну практику, зокрема обов'язковість ведення від­повідної медичної документації і подачі у встановлені терміни звітів до територіальних органів медичної статистики та ін.

Ліцензування суб'єктів, що займаються медичною практи­кою, здійснюється Міністерством охорони здоров'я України.

Якщо ліцензування - це перевірка наявності у медичному закладі мінімально необхідних умов для роботи, то акредита­ція являє собою оцінку можливостей цього закладу здійснюва­ти лікувально-профілактичну роботу на рівні, що відповідає досягненням медичної науки й практики.

Акредитація - це система зовнішньої професійної переві­рки медичних закладів щодо відповідності їх діяльності визначеним фахівцями стандартам організаційних, правових, клініч­них технологій і вимог, виконання яких забезпечує високий рівень діяльності всього закладу. В міжнародній практиці акре­дитація звичайно базується на принципі добровільності медич­них закладів. Однак жорстка позиція страхових компаній, які не оплачують медичні послуги, надані не акредитованими ме­дичними закладами, і не укладають з ними контрактів, призве­ла до того, що акредитація стала фактично обов'язковою проце­дурою.

В Україні акредитація має обов'язковий характер і регла­ментується відповідними урядовими документами. Згідно з По­становою Кабінету Міністрів України № 765 від 15.07.1997 "Про затвердження Порядку державної акредитації закладу охорони здоров'я" із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів № 678 від 21.06.2001, акредитація є обо­в'язковою для всіх закладів охорони здоров'я незалежно від їх відомчого підпорядкування та форми власності. Акреди­тація - це офіційне визнання статусу закладу охорони здо­ров'я, наявності в ньому умов для надання певного рівня ме-дико-санітарної допомоги, підтвердження його відповідності встановленим критеріям та гарантії високої якості професій­ної діяльності.