Тема 3. Стан та розвиток національної економіки

Мета теми: сформувати комплекс знань стосовно стану та етапів розвитку національної економіки та основних показників економічного розвитку.

Завдання теми: вивчити сутність, мету та види розвитку національної економіки, дослідити сутність та типи економічного зростання, охарактеризувати основні теорії та моделі економічного розвитку, з’ясувати роль інвестицій в економічному розвитку економіки, з’ясувати сутність стадій економічного розвитку, подати характеристику сутності тіньової економіки і методів її оцінки.

Питання теми:

1. Сутність та показники економічного розвитку.
2. Теорії та моделі економічного розвитку.
3. Стадії економічного зростання.
4. Інвестиції як фактор економічного зростання.

Зміст теми:

Розвиток економіки – загальний термін, що позначає абсолютну і відносну зміну макроекономічних показників, що характеризують стан економіки країни в часі протягом тривалого періоду. Використовувані для оцінки рівня розвитку макроекономічні показники іменують показниками соціально – економічного розвитку.

Економічний розвиток – це перехід від одного стану економіки до іншого, який характеризується розширенням виробництва нових товарів і послуг з використанням нових технологій.

Зміну параметрів економічної системи внаслідок взаємодії її елементів і сфер назвали макроекономічною динамікою. Макроекономічна динаміка у зв’язку з різним характером суспільного відтворення має два варіанти розвитку.

1) Економічне зростання - зростаюча економіка має чисті інвестиції, джерело яких — національний дохід (ЧНП), що дає змогу не лише відновлювати капітал, а й додавати до нього новий. Національний дохід (ЧНП) перевищує обсяг споживання на суму річних чистих інвестицій. Розширене відтворення.

2) Економічна стагнація (застій) – депресія чи спад. Тенденція до економічної стагнації відображає зниження ефективності застосування капіталу (капіталовіддачі), праці (продуктивності праці), природних ресурсів (матеріаловіддачі), темпів економічного зростання протягом відносно тривалого періоду.

2.1. Депресивна, або стаціонарна, економіка не має чистих інвестицій, тому продуктивний капітал лише відновлюється, але не збільшуються. Національний дохід (ЧНП) лише споживається, нагромадження відсутнє. Просте відтворення.

2.2. Спадна економіка - чисті інвестиції мають від’ємну величину. Таке суспільство скорочує товарні запаси і не може повністю замінити зношені засоби праці. Особисте споживання перевищує обсяг національного доходу (ЧНП), капітал зменшується. Звужене відтворення

Еко­номічне зростання — кількісне зрос­тання суспільного продукту для задово­лення потреб населення на основі роз­ширеного відтворення та якісного удос­коналення факторів виробництва. Економічне зростання будь-якої країни визначають наступні групи факторів: пропозиції, попиту, ефективності, соціокультурні, інституційні та інші фактори.

Фактори пропозиції зумовлюють фізичну здатність економіки до зростання: кількість та якість природних ресурсів; кількість та якість трудових ресурсів; обсяг капіталу країни; технологія.

Економічне зростання залежить також від фактора попиту, тобто макроекономічне середовище має забезпечувати такий рівень сукупних видатків, за якого повністю використовуються наявні ресурси. Стабільна економіка зростання передбачає не лише повне використання ресурсів, а й досягнення оптимальної структури виробництва (фактор ефективності).

Існує низка інших факторів, які впливають на економічне зростання, проте вони важко піддаються кількісній оцінці.

Збільшення обсягу національного виробництва може досягатися, по-перше, за рахунок збільшення кількості факторів, по-друге, через підвищення ефективності їх використання. Тому розрізняють два основні типи економічного зростання – екстенсивності та інтенсивності. У реальній дійсності обидва типи економічного зростання співіснують, але здебільшого переважає один із них. Тому в аналітичній економіці говорять про переважно інтенсивний тип економічного зростання. Збільшення значення в національній економіці інтенсивного типу економічного зростання називають інтенсифікацією економіки.

Економічна теорія завжди надавала економічному зростанню особливого значення. Вирізняють такі основні теорії та моделі економічного зростання:

1. Неокласичні теорії економічного зростання– грунтуються на дослідженні мікроекономічних чинників зростання. Сюди можна віднести виробничу функцію Кобба-Дугласа, модель виробничої функції Кобба-Дугласа–Тінбергена, модель Р. Солоу.

2. Кейнсіанські та неокейнсіанські – досліджуються макроекономічні чинники зростання. Сюди можна віднести теорію мультиплікатора інвестицій Дж. Кейнса, м одель економічного зростання Дж. Хікса, модель Гаррода та Домара.

Для характеристики економічного зростання застосовують цілу систему показників.

Аналіз динаміки ВВП та інших макроекономічних показників в цілому та в розрізі їх складових дозволяє зробити висновки щодо економічного зростання, стагнації або спаду (рис. 3.1). Причому окремі складові ВВП змінюються різними темпами з різною тенденцією.

Валовий внутрішній продукт – показник сукупного обсягу діяльності суб´єктів господарювання, який на відміну від валового випуску не включає виробниче (проміжне) споживання. ВВП – це загальна ринкова вартість кінцевої продукції, яка вироблена резедентами країни за рік.

Рис. 3.1. Взаємозв’язок між основними макроекономічними показниками

Валовий внутрішній продукт застосовується для визначення рівня і темпів економічного розвитку, продуктивності суспільної праці, рівня життя населення.

На основі показника ВВП розраховується цілий ряд інших макропоказників. Перший з них – валовий національний дохід (ВНД), який відрізняється від ВВП на величину сальдо первинних доходів, що їх виплачено чи одержано резидентами інших країн:

(3.1)

С_п.д. = Д_отр. - Д_спл, 0≤С_п.д.≤0, (3.2)

,

(3.3)

Наступним макропоказником є чистий внутрішній продукт (PDP), який за економічним змістом являє різницю між ВВП та амортизацією:

(3.4)

де А – амортизація.

Можна аналізувати структуру ЧВП за доходами і витратами:

(3.5)

де PDP_i – чистий внутрішній продукт за доходами;

T – чисті податки (податки мінус субсидії);

W – заробітна плата з нарахуваннями на неї;

RT – рентні доходи;

INT – процент, який одержують власники грошового капіталу;

D_C – прибуток корпорцій (крупних підприємств);

D_P – змішаний дохід (некопоративний прибуток).

(3.6)

де PDP_е – чистий внутрішній продукт за витратами;

С – споживчі витрати;

I_n – чисті інвестиції;

G – державні закупки;

NХ – чистий експорт.

Національний дохід (NI) – це сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів виробництва. Єдиним компонентом ЧВП, котрий не відбиває поточний внесок економічних ресурсів, є чисті непрямі податки (Т). тому національний дохід визначається за доходами і має структуру:

(3.7)

Особистий дохід (PI) – це отриманий дохід. Частка заробленого працею доходу, а саме: внески на соціальне страхування, податки на прибуток підприємств, нерозподілений прибуток підприємств, — домогосподарства фактично не одержують. Але домашні господарства одержують трансфертні платежі (TR), які не є результатом праці. Отже, особистий дохід має структуру:

або

(3.8)

де W_n – заробітна плата без нарахувань на неї;

DV – дивіденти власникам акцій;

TR – соціальні трансферти.

Особистий дохід у розпорядженні (PDI) – це дохід після сплати ососбистих податків. Домашні господарства використовують його на споживання (С) та заощадження (S):

(3.9) (3.10)

де T_P – особисті податки.

По кожному з макроекономічних показників аналізується (наприклад по ВВП):

● абсолютний приріст:

	(3.11)
· темпи росту відносно попереднього року: або темпи росту по відношенню до базового року: ● темпи приросту:	(3.12)   (3.13)

Розрізняють номінальний та реальний ВВП. Номінальний ВВП вимірюється в цінах поточного року, включає інфляційну зміну цін і тому не може використовуватися для визначення реальної динаміки виробництва.

(3.14)

де GDPнt – номінальний ВВП в поточному році t;

Pit – ціна i – го товару або послуги в поточному році t;

Qit – обсяг виробництва i – го товару або послуги в поточному році t.

Для всієї економіки:

(3.15)

Отже, номінальний ВВП залежить від двох факторів:

– динаміки цін;

– динаміки виробництва товарів і послуг.

Тому номінальний ВВП в періоді t можна визначити за формулою:

(3.16)

де IPt – індекс зміни цін в періоді t;

IQt – індекс зміни реального ВВП в періоді t.

Реальний ВВП вимірюється в цінах базового року, тобто в незмінних цінах року, обраного за базовий, абстрагується від динаміки цін і може використовуватися для обчислення темпів зміни виробництва.

(3.17)

де GDPPt – реальний ВВП в році t;

Pi₀ – ціна i – го товару або послуги в базовому році;

Qit – обсяг виробництва i – го товару або послуги в поточному році t.

Для всієї економіки:

(3.18)

Отже, реальний ВВП залежить тільки від динаміки виробництва товарів і послуг.

Відношення номінального ВВП до реального показує як змінився ВВП виключно за рахунок зміни цін. Це відношення називають індексом цін, або дефлятором ВВП, або індексом Пааше:

(3.19)

де IPt – індекс цін.

Звідси:	(3.20)
Тоді:	(3.21)

Якщо треба визначити номінальний ВВП у періоді t, то з наведених вище співвідношень знаходимо:

	(3.22)
або	(3.23)
	(3.24)

В залежності від значення індексу цін відбуваються процеси інфлювання (збільшення) або дефлювання (зменшення) номінального ВВП. Так, якщо IP < 1, то номінальний ВВП інфлюється – корегується у бік збільшення. Якщо IP > 1, то номінальний ВВП дефлюється – корегується у бік зменшення.

Однією із найважливіших проблем сучасного розвитку українською економікою є розширення розміру її тіньового сектору. За деякими експертними оцінками, у вітчизняному виробництві його частка зрівнялася з частиною офіційного сектору. Тіньова економіка в Україні набула такого розвитку, що у поєднанні із загальною проблемою криміналізації суспільства почала загрожувати економічній і національній безпеці держави.

Існує декілька методів розрахунку тіньової економіки:

- метод стійких взаємозв‘язків, що ґрунтується на урахуванні взаємозв‘язку між офіційним ВВП і визначеної перемінної;

- монетарні методи аналізують різні аспекти, пов‘язані з попитом на гроші, оборотністю і формою використання грошової маси.

Економічний цикл - це регулярні коливання рівня ділової активності (як правило, представленого коливання­ми національного доходу), коли за зростанням актив­ності настає її зниження, яке знову змінюється зрос­танням.

Найчастіше виділяють два типи за­ходів держави, спрямованих на подолання циклічних ко­ливань: політика стримування і політика експансії.

Політика стримування - це заходи держави, спря­мовані на обмеження сукупного попиту. Вони застосову­ються, коли економіка перебуває у фазі підне­сення. У цей час в економіці відбувається зростання попи­ту, і виробники прагнуть розширитивиробництво. Однак це розширення має свої межі, а тому настає момент, коли в економіці може виникнути інфляційний вибух. Для запо­бігання цьому держава використовує підвищення ставок оподаткування, скорочення державних витрат, підвищення об­лікової ставки центрального банку та норми обов'язкових резервів тощо.

Політика експансії — це заходи держави, спрямовані на розширення сукупного попиту, які використовуються тоді, коли економіка перебуває у фазі спаду. Збільшуючи обсяги сукупних витрат, держава прагне підвищити рівень ділової активності. Для цього вона використовує такі важелі, як зниження податків, збільшення державних витрат, зменшен­ня норми обов'язкових банківських резервів та облікової ставки центрального банку. Політика експансії створює передумови для подолання кризи й переходу економіки у фазу пожвавлення та зростання.

Інвестиції – це:

- всі види майнових, фінансових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об‘єкт діяльності, в результаті чого створюється продукти або досягається соціальний ефект (фінансове визначення інвестицій);

- витрати на створення, розширення, реконструкцію основного капіталу, а також пов‘язані з цим зміни оборотного капіталу (економічне визначення інвестицій).

Основні види інвестиційної діяльності: реальні (капіталовкладення), фінансові та інтелектуальні.