Характеристика основних теорій державного регулювання економіки

Кейнсіанська	Монетарна
1. Принципи ефективного сукупного попиту	1. Принципи ефективної сукупної пропозиції
2. Значна частка державного сектора економіки	2. Часткова приватизація державної власності
3. Сприяння конкуренції	3. Стримування конкуренції
4. Зростання оподаткування в інтересах збільшення державного попиту	4. Зниження податків

Методи державного регулювання економіки – сукупність способів, прийомів, засобів державного впливу на соціально – економічний розвиток країни.

Вони поділяються на прямі і непрямі. До прямих методів слід віднести методи адміністративного характеру, засновані на застосуванні таких засобів впливу, як державні замовлення і контрактами, різного роду ліміти, централізовано встановлені ціни, обмеження, штрафи, дозволи, ліцензії, квоти тощо, а також методи, засновані на застосуванні бюджету. До методів непрямого, опосередкованого впливу належать ті, що не прямо регламентують поведінку суб‘єктів ринку, а через створення певного середовища для його діяльності, яке мотивує ту або іншу його поведінку. До методів непрямого впливу слід віднести податкове регулювання, регулювання через політику прискореної амортизації, методи стимулювання конкуренції тощо.

За засобами впливу розрізняють правові, адміністративні, економічні та специфічні методи (рис. 4.1).

Правові методи регулювання розвитку економіки здійснюється шляхом прийняття законів і законодавчих актів Верховної ради України, нормативних актів уряду, видання указів Президентів.

Адміністративні методи - це інструменти прямого впливу держави на діяльність суб'єктів ринку, базуються на силі державної влади. Це заходи заборони, дозволу або примусу. Їхні ознаки: прямий вплив державного органу або посадових осіб на дії виконавців через встановлення їх обов'язків, норм поведінки та віддавання команд (наказів, розпоряджень); безальтернативний вибір способів розв'язування завдань, варіанта поведінки; обов'язковість виконання наказів, розпоряджень; відповідальність суб'єктів господарювання за ухиляння від виконання наказів. Сюди відносять ліцензії, дозволи, квотування, система санкцій, системи норм і нормативів, стандартів та ін.

Економічні методи утворюють економічні умови, які спонукають суб'єктів ринку діяти в необхідному для суспільства напрямі, вирішувати завдання згідно із загальнодержавними та приватними інтересами. Сюди відносять фінансово– бюджетні і кредитно-грошові методи регулювання ринку.

До специфічних методів ДРЕ ряд дослідників відносять пропагандистські, донорські та проктеціоністські методи.

Рис. 4.1. Методи і засоби державного регулювання економіки за засобами впливу

Пропагандистські (морально-етичні) методи ДРЕ — це звернення держави до гідності, честі й совісті людини (підприємця, найма­ного робітника, державного службовця і т. ін.). Вони включають за­ходи виховання, роз'яснення і популяризації цілей і змісту регулю­вання, засоби морального заохочення тощо. Суть цих методів поля­гає в тому, щоб формувати й підтримувати в людей певні пере­конання, духовні цінності, моральні позиції, психологічні настанови щодо діяльності держави.

Донорські методи - засновані на принципах взаємодопомоги та взаємоучасті з боку держави у діяльності суб'єктів господарювання, що не спроможні самостійно подолати певні періоди криз тощо. Інструмента­ми виступають дотації, субвенції, трансфертні платежі, податкові пільги, пільгові умови кредитування, державні замовлення та закупівлі та ін.

Протекціоністські методи використовуються з метою захисту інте­ресів суб'єктів національної економіки як у межах господарського комп­лексу держави, так і на міжнаціональному ринку для забезпечення еконо­мічної свободи та незалежності у виробленні та впровадженні національ­ної економічної політики. Інструменти: квоти і ліцензії, митні тарифи.

Тема 5. Прогнозування та планування національної економіки.

Мета теми: з¢ясування підходів, принципів, функції та методів прогнозування та планування соціально-економічного розвитку країни.

Завдання теми: охарактеризуватисутність і призначення економічних і соціальних пронозів та планів, з’ясувати сутність принципів та функцій прогнозування та планування, надати класифікацію прогнозів та планів в НЕ, відобразити різницю міжформалізованими та інтуїтивними методами прогнозування, визначити особливості прогнозування економічного і соціального розвитку України, вивчити основні методи планування в НЕ, подати зміст ресурсного та техніко-економічного обґрунтування плану.

Питання теми:

1. Сутність, принципи і системи соціально-економічного прогнозування.
2. Класифікація соціально-економічних прогнозів.
3. Методи і моделі соціально-економічного прогнозування.
4. Прогнозування економічного і соціального розвитку України.
5. Сутність, види та принципи макроекономічного планування.
6. Методи макроекономічного планування.
7. Техніко-економічне та ресурсне обґрунтування плану.

Зміст теми:

В залежності від ступеню конкретності і характеру дії на хід досліджуваних процесів розрізняють три форми передбачення: гіпотеза, прогноз і план.

Прогноз (передбачення) – науково-обгрунтоване судження, що дає випереджаючу інформацію про розвиток об’єкта у майбутньому, про можливі шляхи та строки його досягнення. Прогнозування – це сам процес розробки прогнозу.

Економічне прогнозування – процес розробки економічних прогнозів, заснований на наукових методах пізнання економічних явищах та використання усієї сукупності методів, засобів і способів економічної прогностики.

Прогнозування співвідноситься з більш широким поняттям передбачення. Розрізняють 3 форми передбачення: гіпотезу, прогноз і план.

Гіпотеза характеризує наукове передбачення на рівні загалі теорії.

Прозноз має більшу визначеність, оскільки грунтується не лише на якісних, але і на кількісних параметрах, виражає передбачення на рівні конкретно-прикладної теорії, але все ж носить вірогідний характер.

План являє собою постановку точно визначеної цілі і передбачення конкретних подій досліджуваного обєкту. В ньому фіксуються шляхи і засоби розвитку. Тут передбачення отримує найбільшу конкретність і визначеність.

Джерела прогнозної інформації:

· накопичені знання і досвід;

· фактична і статична інформація про об’єкт прогнозування;

· економіко-математичні моделі.

Однією із найважливіших теоретичних проблем економічного прогнозування є побудова типології прогнозів, котра будується в залежності від різних критеріїв і ознак: цілей, завдань, об’єктів, методів організації прогнозування.

До числа найбільш важливих із них відносяться прогнози: за масштабом, за часом випередження, за характером об’єкта та за напрямом прогнозування.

Рис. 5.1.Класифікація соціально-економічних прогнозів

За масштабом прогнозування виділяють: макроекономічні і структурні прогнози, прогнози розвитку народногосподарських комплексів, прогнози галузеві та регіональні, прогнози первинної ланки системи національної економіки (фірма, підприємство).

За терміном реалізації прогнози поділяються на оперативні, короткострокові, середньострокові та довгострокові.

Поділ прогнозу в залежності від характеру досліджуваного об’єкту пов’язано з різними аспектами відтворювального процесу.

За функціональною ознакою (напрямом прогнозування) прогнози поділяються на пошуковий та нормативний. Задачею пошукового прогнозу є з’ясування того, як буде роз­виватися досліджуваний об'єкт при збереженні існуючих тенденцій. Нормативний прогноз розробляється на базі раніше визначених цілей, його задача визначити шляхи і строки досяг­нення можливих станів об'єкту прогнозування у майбутньому, що при­ймаються як ціль.

Систему прогнозів економічного і соціального розвитку можна представити як сукупність груп прогнозів, які об’єднані за об’єктами і суб’єктами прогнозування, за якісним змістом, за окремими елементами і напрямами відтворення, способами і методами прогнозування. Вихідними в системі економічного прогнозування є прогнози первинних факторів виробництва: природних, трудових, науково-технічних ресурсів та соціальних прогнозів.

Розробка прогнозів ґрунтується на основних функціях та певних принципах. Можна виділити як основні такі принципи економічного і соціального прогнозування: системності, наукової обґрунтованості, альтернативності, адекватності.

Основними функціями прогнозування є:

- науковий аналіз економічних, соціальних, науково-технічних процесів і тенденцій, який здійснюється за трьома стадіями: ретроспекція, діагноз, проекція;

- оцінка об’єкта прогнозування на основі вибраних альтернатив;

- оцінка можливих наслідків прийнятих рішень;

- підготовка рекомендацій для урядових структур для ухвалення рішень.

Основні етапи прогнозування:

1 етап - передбачення того, що може стати у майбутньому, розро­бка пошукового прогнозу,

2 етап - розробка нормативного або цільового прогнозу, що визна­чає цілі, які уряд кожної незалежної держави покликаний поставити перед економікою,

3 етап - підготовка для уряду пропозицій по набору і характеру конкретних мір державного впливу. Суть пропозицій повинна складатися із рекомендацій по використанню тих чи інших економічних регуляторів.

4 етап - коригування нормативного прогнозу з урахуванням реаль­ного впливу обраних економічних регуляторів.

Під методами прогнозування слід розуміти сукупність прийомів мислення, способів, які дозволяють на основі аналізу ретроспективних даних, зв’язків, які властиві об’єкту прогнозування, а також їх виміру винести судження про можливий його розвиток у майбутньому.

Сьогодні нараховується більше 150 різних методів прогнозування, але на практиці використовується 15-20. Методи класифікуються за ступенем формалізації, за принципом дії та за способом отримання прогнозної інформації.

За ступенем формалізації прогнози поділяються на інтуїтивні та формалізовані (рис. 5.2).

Інтуїтивні методи передбачають розробку прогнозу на основі індивідуального чи колективного опитування спеціалістів (експертів). До складу індивідуальних експертних оцінок входять: метод інтерв’ю, аналітичний метод та метод написання сценарію. Методи колективної експертної оцінки – розробка прогнозу на основі колективного обговорення проблеми, до них входять: методи комісій, колективної генерації ідей („мозкова атака”), метод Дельфі, матричний метод.

Рис. 5.2. Методи прогнозування за ступенем формалізації

Формалізовані методи прогнозування – складання прогнозу на основі використання математичних формул та економіко-математичних моделей для визначення кількісних параметрів. Є дві групи методів: прогнозної екстраполяції та економіко-математичне моделювання. До першої групи відносяться методи: метод найменших квадратів, середньої ковзної, експоненційного згладжування; до другої групи – структурне, сітьове та матричне моделювання.

Прогнозні та програмні документи економічного і соціального розвитку розробляються на основі комплексного аналізу демографічної ситуації, стану використання природного, виробничого, науково-технічного та трудового потенціалу, конкурентоспроможності вітчизняної економіки, оцінки досягнутого рівня розвитку національної економіки і соціальної сфери та інших факторів і очікуваних тенденцій зміни впливу цих факторів у перспективі.

Прогнози економічного і соціального розвитку України на середньо - та короткостроковий періоди та національні програми економічного і соціального розвитку України розробляються в порядку та в строки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

Макроекономічне планування - цеособливий вид діяльності держави щодо визначення стратегічних, тактичних і оперативних цілей планового періоду, а також способів досягнення таких цілей. Макроекономічне планування як складова механізму ДРЕ широко використовується в економічно розвинутих країнах з метою соціально-економічної стабілізації, формування макропропорції та забезпечення динамічності розвитку економіки.

Основними принципи макроекономічного планування:

1) принцип єдності економіки і політики (тісний зв'язок економіки і політики),

2) єдності централізму та самостійності суб’єктів ринку (при складанні плану враховуються наміри суб’єктів господарювання +державна спрямованість);

3) ефективності макроекономічних планів (держава виправдовує себе тоді, коли її діяльність ефективна),

4) сполучення загальних і локальних інтересів за пріоритету інтересів більш високого рангу (при плануванні враховується абсол. всі інтереси і наміри)

Основними функціями планування є:

- визначення цілей та пріоритетів розвитку національної економіки;

- забезпечення оптимального варіанту розвитку НЕ;

- координація економічної діяльності суб’єктів господарювання;

- гармонізація економічних інтересів суб’єктів господарювання.

За функціо­нальною ознакою розрізняють директивне, індикативне та стратегічне планування.

Директивне планування - має силу юридичного закону та обов'язковий для виконання характер. Притаманна командній економіці. Його о сновними рисами є базування на державній власності, втілення державної стратегії і пріоритетів, прагнення вирішити не тільки макро-, але і мікропроблем; обов’язковість виконання; це засіб реалізації економічної політики держави; використання в основному адміністративних методів.

Стратегічне планування передбачає вибір основ­них пріоритетів розвитку національної економіки, головну роль у реаліза­ції яких відіграє держава і які набувають статусу цільових державних про­грам.

Індикативне планування - це рекомендаційна система планових захо­дів, спрямованих на досягнення цілей соціально-економічної політики держави, що передбачає створення таких умов функціонування суб'єктів економіки, які б спонукали їх до виконання поставлених завдань. Реалі­зація цілей індикативного плану здійснюється через систему правових та економічних регуляторів.

В Україні макроекономічне планування здійснюється у формі розробки і реалізації держпрограми економічного і соціального розвитку України.

В залежності від цілей, специфіки, задач планування розрізняють такі методи планування:

1.Метод системного аналізу застосовують для вивчення розвитку еко­номічної ситуації у народному господарстві в минулому, теперішньому і майбутньому з урахуванням різних його варіантів. Головний принцип ме­тоду - комплексність, що передбачає використання широкого кола показ­ників, за якими його проводять.

2.Аналітичний метод - його сутність в тому, що всі показники аналітич­но оцінюються на різних рівнях. Економічне явище або процес розкладається на складові частини з наступним виявленням взаємозв’язку і взаємовпливу цих частин одне на одного і на хід розвитку всього процесу. Результати методу дозволяють викорис­товувати всі існуючі резерви. На підставі цього методу розробляють­ся нормативи, контрольні цифри та ліміти.

3.Балансовий метод – його сутність полягає в застосуванні прийомів і розрахунків, які уможливлюють установлення зв’язку та узгодження між потребами й засобами для їх забезпечення. Завданням розробки балансу є досягнення оптимальної відповідності (рівняння) між сукупністю потреб і загальною сумою джерел їх задоволення:

S Рi = S Пj, (5.1)

де: Рi — ресурси i-виду; Пj — потреби j-виду.

4.Нормативний метод - заснований на використанні технічно й економічно обгрунтованих норм та нормативів витрат праці, фінансових та матеріа­льних ресурсів. За допомогою норм і нормативів визначають потреби у виробництві продукції (робіт, послуг), обґрунтовують можливості задоволення цих потреб, здійснюють контроль за ефективністю використання ресурсів під час реалізації планових завдань

5.Програмно-цільовий метод складається із наступних етапів: визначення проблеми та формування цілей,розробка та реалізація програм,систематичний контроль за виконанням, коригування заходів, спрямованих на реалізацію цілей. Метод реалізується через цільові компл. програми – документи, в яких міститься визначені за ресурсами, виконавцями та строками здійснення комплекс заходів, спрямованих на досягнення цілей;

6.Економіко-математичні методи – застосовується принцип оптимізації, тбт вибору плану з найбільшим економічним ефектом.

Для планування важливо не лише встановлення потреб у проми­словій продукції, але й обгрунтування можливостей її одержання. Техні­ко-економічне обгрунтування плану (ТЕО) плану починається з ана­лізу використання виробничих потужностей і розробки заходів по їх збі­льшенню.

Ресурсне обгрунтування плану полягає в обгрунтуванні потреби в різних ресурсах, основними методами для цього є:

- метод прямого рахунку:

- П= Нр*Нз*Оп, (5.2)

де Нр - норма витрат ресурсу на одиницю продукції,

Нз – завдання по середньому зниженню норм витрат конкретних ресурсів на одиницю продукції,

Оп - плановий обсяг виробництва;

- рецептурний метод - використовується в тому випадку, коли виробництво продукції здійснюється з декількох ресурсів, при цьому спочатку визначають вагу запланованого обсягу виробництва, а потім загальну частку кожного матеріалу в одиниці продукції;

- статистичний метод - передбачає використання фактичних витрат за базовий період, а також індексів зміни обсягів виробництва і норм ресурсу в плановому періоді.