Література для самостійного опрацювання

1. Брент Дж. Чарльз Сандерс Пирс: Жизнь / Перевод А. Смирнова // Логос. - 2004. - № 3-4 (43). - С. 231-278.

2. Гуреева А.В. Критический анализ прагматической эстетики Д. Дьюи. - М., 1983.

3. Дьюи Дж. Реконструкция в философии / Пер. с англ. М. Занадворов, М. Шиков. - М., 2001.

4. Дьюи Дж. Реконструкция в философии; Проблемы человека / Пер. с англ., послесл. и примеч. Л.Е. Павловой. - М., 2003.

5. Кирющенко В.В. Знак и смысл // Пирс Ч. С. Принципы философии. - Спб., 2001.

6. Кирющенко В.В. Язык и знак в прагматизме. - Спб., 2008.

7. Кирющенко В.В. Чарльз Сандерс Пирс, или Оса в бутылке. Введение в интеллектуальную историю Америки. - М. 2008.

8. Кроссер П. Нигилизм Дж. Дьюи / Пер. с англ. - М., 1958.

9. Мельвиль Ю.К. Конфликт науки и религии в философии Ч. Пирса // Вопросы философии. - 1964. - № 9. - С. 88-98.

10. Мельвиль Ю.К. Философия Ч. С. Пирса. - М., 1964.

11. Мельвиль Ю.К. Чарлз Пирс и прагматизм. - М.: Издательство МГУ, 1968.

12. Пирс Ч.С. Закрепление верования // Вопросы философии. - 1996. - № 12. - С. 106-120.

13. Пирс Ч.С. Избранные философские произведения. - М., 2000.

14. Пирс Ч.С. Начала прагматизма / Пер. с англ., предисл. В. В. Кирющенко, М. В. Колопотина. - Спб., 2000. - 318 c.

15. Пирс Ч.С. Принципы философии. - Спб., 2001.

16. Пирс Ч.С. Как сделать наши идеи ясными // Вопросы философии. - 1996. - № 12. - С. 120-132.

17. Порус В.Н. Чарлз Пирс и современная «философия науки» // Вопросы философии. - 1982. - № 3. - С. 137-144.

18. Шарвадзе Б.А. Философия Джона Дьюи. - Тбилиси, 1998.

Ф

ІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ

«Скільки шкіл, стільки й вчених поглядів».

М. Шелер

Філософська антропологія – вчення про природу (сутність) людини, яке виводить культуру зі специфіки природи людини. Одним із її засновників був М. Шелер. Водночас Шелер був творцем аксіології – філософської теорії цінностей. Його основні твори: «Про

Макс Шелер 1874 - 1928 рр.

феноменологію і теорію симпатії», «Про вічне в людині», «Форми знання і суспільство». Завдання філософської антропології, на думку Шелера, - показати, як із основної структури людського буття випливають усі звершення та справи людини: мова, совість, знаряддя, ідеї, релігія, наука, соціальність тощо. Головна думка М. Шелера полягала в тому, що фе-

номенологічний метод дає можливість виділити систему цінностей, яку можна і потрібно розділити (диференціювати). Естетичні цінності властиві предметам, а етичні (добро, зло, гідність) – особистостям. Але що надає особистісним інтенціям життєвої сили? Любов. Шелера цікавить не любов як безпосереднє переживання, а порядок, сутність любові. Сутність любові – це акція реалізації, побудови і розгортання особистості у властивому для неї напрямку ідеальності і досконалості.

Найсуттєвіша особливість людини полягає в здатності ставитися до іншого буття (іншої людини) як такого, що має самостійну реальність, значущість. Так ставлення до природи як самої по собі значущої і цікавої, а не з точки зору безпосередньо-практичних завдань життєвідтворення, надає діяльності вищої людини характеру безкорисливості і само цілісності. Тут – витоки людської духовності.

Проблеми філософської антропології розвивав також Г. Плеснер.

Гельмут Плеснер 1892 - 1985 рр.

Основні твори: Щаблі органічного і людина», «Сміх і плач», «Запізніла нація» та ін. Головне завдання філософської антропології вбачав у дослідженні внутрішніх відносин між тілом і духом як системами, у межах якої існують і взаємодіють «зовнішній полюс людського існування, а також тілесно-психологічний і духовний». Антропологічній концепції Плеснера притаманне розуміння людини як істоти, що займає

центральне, унікальне місце у світі. Однією із суттєвих і універсальних рис людини вважав її ексцентричність, що виявляється у поведінкових актах інтелектуального, морального й безпосередньо-емоційного характеру.

Ставлення людини до буття визначається трьома антропологічними законами: природної штучності, опосередкованої безпосередності та утопічного розташування, що спонукає людину до постійного самооновлення, виявлення своєї трансцендентної сутності.

Розробкою філософської антропології у ХХ ст. займався А. Гелен.

Арнольд Гелен 1904 - 1976 рр.

Основні твори: «Теорія свободи волі», «Держава і філософія», «Мораль і гіпермораль» та ін. Філософ витлумачував людину як «біологічно недосконалу істоту», яка компенсує свою недосконалість соціокультурною творчістю. На підставі цієї тези розробляє теорію дії. Остання, в свою чергу, стає концептуальною основою теорії інституцій, які гене-

тично і функціонально послуговуються як ерзац відсутніх або деформованих інстинктів.

Соціальні інститути, антропологічно орієнтована плюралістична мораль сприяють розкріпаченню людини, розгортанню її свободи за умов стабільності соціальних структур і уникнення соціальних зрушень. Він песимістично оцінює можливі наслідки розширення соціокультурної і політичної творчості людства, вбачаючи в них підставу дестабілізації існування індивіда.