Охарактеризуйте козацьку державність у середині XVII ст. Формування укр

Козацької держави Тер Гетьманщини: тер визначалася завдяки укладанню договорів (Київщина, Брацлавщина,Чернігівщина) Тер-адмін устрій: ділилася на полки(на чолі з полковником), далі на сотні(з сотниками) Січ була автономією і не входила до жодного з полків Столиця Чигирин Управл.: вища законодавча влада належить загальновійськовій раді. Головою держави був гетьман і уряд козацька старшина Судова система: звичаєве право, Литовські статути, Магдебурзьке право Військо близько 300000 чол найб. Соц. Структура суспільства: Привілейовані- укр. Шляхта,православ. Духовенство, козацька старшина Непривілейовані-козацтво, міщани, селяни Союзники: Крим,Туреччина,Швеція, Москв. Ц., Молдова, Англія,Трансільванія Вороги: Австрія,Іспанія, Німеччина(католики) + 15 питання

18. Проаналізуйте причини, умови та наслідки підписання Березневих статей.

Переговори у Москві проходили з 23 березня по 6 квітня 1654 р. і завершилися підписанням договору, який увійшов в історію як «Березневі статті». Умовами договору були: - підтвердження права і привілеїв Війська Запорізького на маєтності та землі; - встановлення 60-тисячного козацького реєстру; - збереження за гетьманським урядом права контролю над фінансами та податками; - недоторканість права та повноважень місцевих органів влади, права Київського митрополита, права обрання гетьмана козацтвом. Московія зобов'язувалась обороняти Україну від Польщі, але обмежила право гетьмана на зносини з іноземними державами, зокрема, з Кримом і Туреччиною.За цим договором Україна увійшла під протекторат Московії на широких правах автономії. В наступні після 1654 р. десятиріччя йшов поступовий, але невблаганний процес втрати Українською державою своїх етнічних рис, ліквідації демократично-республіканських органів влади.Після укладення союзу між Україною та Московією відбулося перегрупування основних учасників війни: кримські татари перейшли на бік Польщі. під Охматовом. Польсько-татарське військо зазнало поразки.У липні 1655 р. українсько-московське військо рушило в Галичину-19 вересня 1655 р. під м. Городок (біля Львова) польські війська були розбиті. Війну Польщі оголосила Швеція, яка окупувала значну частину її території. Москва, будучи суперником Швеції, припинила війну проти Польщі і за спиною України уклала з нею Віленське перемир'я (24 жовтня 1656 р.). Б. Хмельницький вирішив продовжувати боротьбу. Він укладає союз із Швецією та Трансильванією. Але напередодні великого повороту в долі України (27 липня 1657 р.) Б. Хмельницький помирає.

19. Охарактеризуйте поняття "Гетьманщина" як політичної системи.

Гетьма́нщина або Ві́йсько Запоро́зьке — українська козацька держава на території Наддніпрянщини, Сіверщини та Поділля. Утворилася внаслідок найбільшого козацького повстання в Речі Посполитій — Хмельниччини. Очолювалася виборним гетьманом, управлялася козаками. 1667 року, в результаті громадянської війни та Андрусівського миру між Польщею та Росією, була розділена по Дніпру на Правобережну і Лівобережну Україну. З 1699 року продовжила існування на теренах Лівобережжя. Виконувала роль заслону для Росії від Речі Посполитої, Османської імперії та Кримського ханства. Протягом 18 століття, зусиллями російського уряду, поступово втратила політичну і економічну автономію. 1764 року наказом російської імператриці Катерини ІІ була позбавлена інститу гетьмана, а 1786року — козацького полкового устрою. 1765 року перетворена на Малоросійську губернію Російської імперії Система влади в Гетьманщині була закладена під час Хмельниччини. В середині 17 століття вона нагадувала військову диктатуру з елементами народовладдя. З кінця 17 століття ця система еволюціонувала в бік монархічно-республіканської системи зразка Речі Посполитої. Головою держави був гетьман. Він обирався пожиттєво на військовій козацькій раді загальним, відкритим голосуванням. Гетьман уособлював верховну виконавчу і судову владу, був керівником центрального апарату, головою усіх станів. Верхівку влади складала генеральна старшина. В часи Хмельниччини її називали військовою старшиною. До її складу входили наказний гетьман, обозний, суддя, писар, два осавули,хорунжий і бунчужний, підскарбій. Генеральний писар керував Генеральною військовою канцелярією, що виконувала роль уряду Гетьманщини. Генеральний обозний займався військовими питаннями. Генеральні судді завідували Генеральним судом, центральною апеляційною інстанцією країни, що виникла на основі колишнього гетьманського суду. Генеральний підскарбій відповідав за Військову скарбницю, реформовану у Генеральну скарбову канцелярію. Осавули, хорунжі й бунчужні виконували функції гетьманських генерал-ад'ютантів[1]. Генеральна старшина формувала при гетьмані дорадчий орган — Раду старшини. Джерелом влади і захисником суверенітету держави були виключно представники козацького стану. Решта станів були усунені від державного управління. Деякі міста та монастирі користувалися самоврядуванням

20. Чому період після смерті Б.Хмельницького називається добою "Руїни"?

Руїна — період історії України кінця XVII століття, що відзначився розпадом української державності і загальним занепадом. Деякі історики (наприклад, М. Костомаров) пов'язують її з правлінням трьох гетьманів — ставлеників Москви (Івана Брюховецького, Дем'яна Многогрішного та Івана Самойловича) й обмежують хронологічно 1663—1687 та територіально — Лівобережною Україною. Інші історики (наприклад, Б. Крупницький) вважали, що Руїна відносилась як до Ліво-, так і до Правобережжя і тривала від смерті Богдана Хмельницького до початку правління Івана Мазепи — 1657—1687. Під час Руїни Україна була поділена по Дніпру на Лівобережну та Правобережну, і ці дві половини ворогували між собою. Сусідні держави (Польща, Московія, Османська імперія) втручалися у внутрішні справи України, й українська політика характеризувалась намаганням підтримувати приязні стосунки з тією чи іншою окупаційною силою. Українську Православну Церкву в 1686 було підпорядковано Московському Патріархатові. Українські лідери цього періоду були, в основному, людьми вузьких поглядів, котрі не могли здобути широкої народної підтримки своїй політиці: (І. Брюховецький, М. Ханенко, Ю. Хмельницький, Д. Многогрішний, С. Опара, І. Сірко, Я. Сомко, П. Суховій, П. Тетеря). Гетьмани, які віддали всі свої сили, щоб вивести Україну із занепаду: І. Виговський, П. Дорошенко. Причини - відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Богдана Хмельницького після його смерті - глибокий розкол серед української політичної еліти з питань внутрішньої та зовнішньої політики - егоїстичність козацької старшини, її нездатність поставити державні інтереси вище від вузькокланових та особистих - перетворення українських теренів на об'єкт загарбницьких зазіхань Росії, Польщі, Османської імперії та Кримського ханства внаслідок внутрішньої міжусобної боротьби. а всю свою історію Україна пережила багато горя та негараздів, але доба Руїни є одним з найсташніших періодів, передусім за те, що найкращі сини українського народу гинули не від чужої зброї загарбника, а від руки свого ж брата - українця.

21. Порівняйте умови Гадяцького і Слободищенського трактатів.

Гадяцький договір — угода, укладена 16 вересня 1658 року під містом Гадяч за ініціативою гетьмана Івана Виговського між Річчю Посполитою і Гетьманщиною, що передбачала входження останньої до складу Речі Посполитої під назвою «Великого Князівства Руського» як третього рівноправного члена двосторонньої унії Польщі і Литви. Умови угоди: Велике Князівство Руське (ВКР) охоплювало територію Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств і входило на рівних правах із Польщею і Литвою до складу Речі Посполитої. Виконавчу владу і командування військом здійснював гетьман, який обирався довічно й затверджувався королем. Обирали гетьмана козацтво, шляхта та духовенство. Вища законодавча влада належала Національним зборам. У ВКР запроваджувалися посади канцлера (прем’єр), маршалка (спікер), підскарбія (віце-прем’єр і міністр фінансів) і вищий судовий трибунал. Усе діловодство мало вестися руською (староукраїнською) мовою. ВКР мало право створити монетний двір для карбування власної монети. Збройні сили ВКР: 30 тис. реєстрових козаків і 10 тис. постійного найманого війська. Польським військам заборонялося перебувати на території ВКР. У разі воєнних дій, перебуваючи на територіях ВКР, вони переходили під командування гетьмана. Гарантувалися права та привілеї козацтва. На подання гетьмана щороку до ста козаків із кожного полку мали приймати до шляхетського стану. Православні зрівнювались у правах із католиками. Греко-католицька (уніатська) церква зберігалася лише поза межами ВКР. У сенаті Речі Посполитої мали надати місце православному митрополитові київському і п’ятьом православним єпископам. ВКР мало право на два університети (Києво-Могилянська колегія отримувала такі ж права, як і Краківський університет, а другий вуз мали заснувати в іншому місті), а також відкривати гімназії, колегії (середні навчальні заклади) та друкарні ”скільки буде потрібно”. Землі шляхти, конфісковані після 1648 року, поверталися попереднім власникам. Питання селян та козаків, що вже мешкали на цих ґрунтах, не врегульовувалося. Обумовлювалося лише, що шляхтичам заборонено тримати приватні збройні загони. Саме останній пункт значною мірою пояснює не сприйняття Гадяцького договору значною частиною козацтва і старшини. Слободищенський (або Чуднівський) трактат — договір, укладений гетьманом Юрієм Хмельницьким з Польщею в Слободищі, коло м. Чуднова 17 (27). 10. 1660. Слободищенський трактат скасовував невигідні для України, продиктовані Москвою Переяславські статті 1659, розривав союз із московським царем і відновлював державний зв'язок України з Річчю Посполитою. Хоч український уряд наполягав на повному відновленні Гадяцького договору 1658, польська сторона, репрезентована гетьманом Станіславом Потоцьким і Ю. Любомирським, не погодилася на реституцію Великого князівства Руського, залишаючи в силі інші пункти Гадяцького договору. На підставі Слободищенського трактату Україна діставала лише автономію з гетьманом на чолі, була зобов'язана воювати разом з польcьким військом проти Москви й не нападати на Кримські володіння.

22. Проаналізуйте причини зруйнування Запорізької Січі.

Після об'єднання України з Росією Запорізька Січ зберегла своє самостійне положення, козацьке самоврядування, право прийому до козаків всіх бажаючих. Політика царизму була спрямована на встановлення контролю, а потім і повного підпорядкування Січі своїй влади.Після переходу Мазепи і кошового отамана Гордієнка на сторону Карла XІІ, 14 травня. 1709 р. царські війська захопили Січ, зруйнували її укріплення, вивезли артилерію і військове майно. Частина запорізьких козаків переселилася на територію Кримського ханства в місто Олешки. У 1714 р. козаки Олешківської Січі звернулися з проханням дозволити їм повернутися, і в 1728 почалося їхнє масове переселення. У зв'язку з назріванням війни з Туреччиною в 1733 р. їм офіційно було дозволено заснувати Нову Січ на річці Підпільній. У березні 1734 р. почалося будівництво Нової Січі, що проіснувала до 1775 р. Основні причини знищення Запорізької Січі можна звести до наступного: 1. Несумісність автономного існування Січі в складі Російський імперії. 2. Роль Січі як натхненника республіканських ідей у країні. 3. Утрата Запорізьким військом після російсько-турецької війни 1769 -1777 р. свого значення як військової сили в боротьбі проти турецько-татарських загарбників і проголошення незалежності Кримського ханства. 4. Опір запорожців захопленням їхніх земель поміщиками і царським урядом. Ліквідація Запорізької Січі - одна з ланок репресивної політики царизму спрямованої на анулювання самоврядування в етнічних районах країни і придушення антифеодального руху.

23. Порівняйте зовнішньополітичні орієнтири Петра Дорошенка та Івана Мазепи.

Своїми універсалами новий гетьман закликав лівобережних козаків переходити на його бік, виступити проти "московського холопа" гетьмана Лівобережжя Івана Брюховецького. Вів активну зовнішню політику. Та на заваді його планам, спрямованим на возз'єднання України, стала трагічна подія в історії українського народу: ЗО січня 1667 року Росія й Польща таємно, за спиною українців, підписали Андрусівське перемир'я. Відбувся поділ України між цими державами. Дорошенка змусили визнати владу польського короля, але гетьман і далі плекав широкі національні плани. Петро Дорошенко активно шукав союзників, розуміючи, що для подальшої боротьби з Польщею на спустошеному, безлюдному Правобережжі власних сил замало. Він шукав заступництва в турецького султана на тих умовах, на яких підкорилася йому Молдавія й Валахія. Підписану на початку 1669 року угоду підтримала козацька рада на річці Росаві біля Корсуня. І гетьманові від імені султана вручили булаву, бунчук, стяг, а також грамоти, в яких ішлося про те, що Порта бере козаків під свій захист. Із допомогою нових союзників Дорошенко домігся, що внаслідок Бучацького договору Польща втратила своїх володіння на Поділлі. Землі козацької України теж виходили з-під польської влади і ставали амостійною державою під протекторатом султана. Політична програма Мазепи визначилася ще в часи Дорошенка і Самойловича. Він твердо стояв на ґрунті української козацько-гетьманської державності і соборності українських земель. Основні цілі політики Мазепи як гетьмана України були: об’єднання українських земель, насамперед Гетьманщини, Правобережжя, Запоріжжя і, якщо можливо, Слобожанщини й Ханської України у складі єдиної української держави і встановлення міцної автократичної гетьманської влади у становій державі європейського типу, із збереженням традиційної системи козацького устрою.

24. Охарактеризуйте процес утворення українських політичних партій

У Наддніпрянській Україні на початку ХХст. та їх участь у російській революції 1905-1907рр. У російському визвольному русі панували радикальні настрої. Російські революціонери-демократи намагалися поширити свою діяльність на всю імперію, в тому числі й Україну, яку здебільшого розглядали як окраїну Росії, а не територію, населену іншим (не росіянами) народом. Національним питанням вони не цікавились, вважаючи, що у вільній Росії всі будуть задоволені своїм життям. У 60-ті рр. в Україні діяла російська організація «Земля і воля», що під впливом ідей М. Чернишевського (1828—1889) розробляла теорію общинного соціалізму — створення справедливого соціального ладу на базі селянської общини і кооперативних майстерень. З нею співробітничали й українські діячі — офіцери Андрій Красовський (1822—1868) та Андрій Потебня (1838—1863). Після розгрому організації «Земля і воля» її наступником став народницький рух 1870—1880-х рр., який мав ту ж саму мету. Народники свою увагу звертали на селян, йшли «в народ», щоб підняти селян на повстання проти царського уряду. В Україні діяли народницькі групи «Київська Комуна», «Південні бунтарі». Найбільш гучною в Україні справою, пов'язаною з діяльністю народників, була «Чигиринська змова» 1877 р., коли члени організації «Південні бунтарі», сфальсифікувавши листа царя до селян, який нібито закликав їх в умовний час підняти повстання проти поміщиків, почали формувати селянські загони. Але заколот було викрито. Після невдалої спроби підняти селян на боротьбу проти влади народники розпочали терор проти її представників: від чиновників на місцях до царя. Але й після вбивства Олександра II революційного вибуху в країні не сталося. На початку 1880-х рр. народницькі гуртки були розгромлені. Наступним етапом розвитку загальноросійського руху стало поширення в Україні марксизму і соціал-демократичних гуртків. Подібні гуртки виникли в Києві, Катеринославі, Полтаві, Олександрівську. 1897 р. у Катеринославі був створений «Союз боротьби». Соціал-демократи вели революційну агітацію серед робітників, вважаючи пролетаріат основною рушійною силою революції. Соціал-демократи з України чимало зробили для створення Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП), яка утворилася на з'їзді представників соціал-демократичних гуртків у Мінську 1898 р.

25. Доведіть, що політика австрійського та російського урядів щодо українських земель у XIXст. носила колоніальний характер.

Було посилення імперського тиску. Після смерті Д. Апостола в Петербурзі було прийнято ухвалу: нового гетьмана не обирати, а всю повноту влади передати тимчасовому державному органу, що дістав назву «Правління гетьманського уряду» тотальний наступ російського царату на українські землі в XVIII ст. характеризувався прогресуючим обмеженням українських прав та вольностей; посиленням тенденцій централізації, уніфікації, русифікації; цілеспрямованим розколом українського суспільства (заохоченням чвар між старшиною та гетьманом, підбурюванням селян проти старшини); хижацькою експлуатацією людських та матеріальних ресурсів українських земель. Ситуація ускладнювалася і колоніальною політикою Австрійської імперії, суть якої полягала в перетворенні західноукраїнського краю на ринок збуту та джерело сировини й дешевої робочої сили. Ці обставини призвели до того, що в середині XIX ст. виробництво промислової продукції на душу населення в західноукраїнських землях було в п'ять разів нижчим, ніж у чеських та німецьких областях імперії. Військові замовлення, пов'язані з наполеонівськими війнами, дещо пожвавили промисловий розвиток західноукраїнського краю — наприкінці першого десятиріччя XIX ст. тут функціонувало майже сто підприємств мануфактурного типу. Однак цей період тимчасового піднесення вже наприкінці 20-х років змінився застоєм

26. Перерахуйте відомі вам опозиційні рухи, які існували серед українського населення, що перебувало під владою Речі Посполитої, Австрійської та Російської імперій наприкінці XVII - у першій пловині XIXст.

Які методи боротьби використовували представники цих рухів? На цих землях панщина сягала 2-6 днів. Зростало магнатське землеволодіння. Та особливо тяжкі умови життя для українського люду складалися в господарствах, що передавалися безпосередніми власниками на правах оренди третім особам: розміри всіх повинностей за таких обставин зростали в кілька разів. Стихійними борцями за кращу долю українського народу стали гайдамаки=>гайдамацький рух на початку 18 ст. Повстання 1734 р. очолив сотник Верлан. Нова хвиля гайдамацького руху – сер. XVIII ст. Лави повстанців постійно поповнювалися, тому остаточно придушити гайдамаччину поляки ніяк не могли. У 1768 р. – нове повстання- Коліївщина- М.Залізняк. Взяли багато міст. Потім- Умань. Один із полків, що охороняв, очолений сотником Іваном Гонтою, перейшов на бік повстанців. Це й зумовило успіх.Незважаючи на втрату ватажків і розгром основних сил, Коліївщина тривала до травня 1769 р.. Потім- подавлена. Але гайдамацький рух на Правобережжі не вщухав до кінця XVIII ст. У Західноукр. землях діяли також опришки. На початку 30-х pp. XVIII ст. рух опришків у Прикарпатті настільки поширився, що польські можновладці змушені були просити київського воєводу надіслати на допомогу війська. Найбільший розмах цього руху пов’язаний з іменем Олекси Довбуша. Національно-визвольні рухи знесилювали Річ Посполиту, до краю загострювали внутрішньополітичну ситуацію, створюючи сприятливі умови для втручання сусідніх держав. Ослабленням Польщі скористалися Росія, Пруссія та Австрія, кожна з яких хотіла захопити частину польських територій. Вони прагнули поділити.Польщу, збільшивши свої володіння за рахунок її території=> 3 поділи Польші.

27. Охарактеризуйте програмні вимоги та діяльність Кирило-Мефодіївського товариства.

Яке місце воно займає у національному русі українців? Виникнення 1846 р. у Києві української політичної організації — Кирило-Мефодіївського товариства (братства)сновні програмні положення цієї організації сформульовані у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія». Характерною рисою цього об'єднання була чітка, яскраво виражена релігійна спрямованість. Про це свідчить той факт, що товариство назване на честь відомих слов'янських просвітителів, православних святих Кирила й Мефодія Концепція кирило-мефодіївців містила: 1) створення демократичної федерації християнських слов'янських республік; 2) знищення царизму та скасування кріпосного права та станів; 3) утвердження в суспільстві демократичних прав і свобод для громадян; 4) досягнення рівності у правах на розвиток національної мови, культури та освіти всіма слов'янськими народами; 5) поступове поширення християнського ладу на весь світ. особливе роздратування у Бєлінського викликало прагнення українських діячів писати українською, яка, на його думку, була мовою «малоросійської черні», а тому нею неможливо писати твори високої мистецької якості. Це свідчило про імперську обмеженість, як специфічну рису частини російської інтелігенції, їхньої національної ідеології та політичної культури. Кирило-Мефодіївське братство не встигло здійснити своїх намірів, ініціатори організації ще не вийшли з кола теоретичних дискусій, коли її розгромили. Однак ідеї братерства глибоко проникли в свідомість тогочасної і наступної інтелігенції, надовго визначили головні напрями лінії українського національного відродження.

28. Порівняйте процес виникнення українських політичних партій в Австро-Угорській та Російській імперіях.

Визначте особливості для кожного регіону. Засновниками і лідерами москвофільства були Д. Зубрицький, Б. Дідицький, М. Малиновський, А. Добрянський. Спочатку москвофільство мало культурницьке спрямування, виступаючи за те, щоб літературною мовою в Галичині стала російська. Однак поступово воно стало набирати політичного забарвлення, пропагуючи ідеї про етнічну тотожність росіян, українців і галицьких русинів, заперечуючи існування українців як нації, стверджуючи необхідність об'єднання всього слов'янства під патронатом Росії.. Народовці. Саме на противагу рухові москвофілів на початку 60-х pp. XIX ст. і виникли народовці, які орієнтувалися на український народ і виступали за впровадження української мови та літератури в усі сфери життя.Рух народовців виник на основі ідей національного відродження, сформульованих «Руською Трійцею» і Кирило-Мефодіївським братством, і сформувався під впливом творчості Т. Шевченка, П. Куліша, М. Костомарова. Виходячи з того, що українці - це окрема нація, яка проживає на території від Кавказу до Карпат, народовці виступали за єдність усіх українських земель і розвиток єдиної української мови на основі народних говорів. Народовці відстоювали права українського народу на державне життя. Лідерами народовців були Василь Барвінський, Ю. Романчук, В. Навроцький, О. Огоновський, А. Вахнянин. Радикали. У середині 70-х pp. в Галичині з'являється молода інтелігенція, яка стала критично оцінювати діяльність як москвофілів, так і народовців, і прагнула надати українському рухові більш революційного характеру. Під впливом М. Драгоманова молоді українську політичні діячі I. Франко, М. Павлик, О. Терлецький та інші звертаються до соціалізму. Так в українському русі виникла так звана радикальна теча.

\29. Проаналізуйте зміни в адміністративно-теріторіальному поділі українських земель у другій половині XVII - на початку XIXст.

Після ліквідації у 1764 р. Гетьманщини царський уряд спрямував зусилля на повну інкорпорацію всіх земель України до складу Росії, на жорстку централізацію та уніфікацію її адміністративно-територіального устрою. У 1764 р. створено Новоросійську губернію з Нової Сербії та Новослобідського козачого полку у складі Катеринославської і Єлисаветградської провінцій та Бахмутського повіту. Губернським містом став - Кременчук. 1765 р. скасовано полково-сотенний поділ Слобожанщини, а на його місці створено Слобідсько-Українську губернію з органами управління за російським зразком. У 1775 р. на Лівобережжі і Слобожанщині організували чотири намісництва - Харківське, Чернігівське, Київське і Новгород-Сіверське на чолі з намісниками та намісницькими правліннями (губернатор, віце-губернатор і два радники). Того ж року, після зруйнування Січі, Південну Україну розділили на Новоросійську і Азовську губернії. Правлінням намісництв та губерній належала вся виконавча, військова, судова, фінансова та адміністративна влада. Після приєднання Кримського ханства у 1783 р. на його території створено Таврійську область з центром у Сімферополі. Тоді ж Азовську і Новоросійську губернії об'єднали в Катеринославське намісництво. 3 поділами Речі Посполитої і приєднанням Правобережжя та Волині розпочалися нові адміністративні реорганізації. У 1795 р. створили спочатку Вознесенську губернію, яку за кілька місяців перетворили у Вознесенське намісництво. Павло I, прийшовши до влади, скасував укази Катерини II щодо адміністративного поділу і указом 1796 р. "Про новий поділ держави на губернії" ліквідував намісництва: Харківське увійшло до Слобідсько-Української губернії (у 1835 р. її перейменовано в Харківську), Чернігівське з Новгород-Сіверським та частиною Київського і Катеринославського до Малоросійської губернії, яку у 1802 р. розділили на Чернігівську та Полтавську. Катеринославське і Вознесенське намісництва та Таврійську область об'єднали у створену вдруге Новоросійську губернію, яку в 1802 р. розділили на три - Катеринославську, Миколаївську (з 1803 р. - Херсонська) і Таврійську. Отже, від 1803 р. ідо 1917 р. в підросійській Україні існувало дев'ять губерній: на Лівобережжі - Полтавська, Харківська та Чернігівська; на Півдні - Катеринославська, Таврійська та Херсонська; на Правобережжі - Київська, Волинська та Подільська. Губернії поділялися на різну кількість повітів, а ті - на волості. У 1812-1826 pp. існувала ще й Бессарабська область, перетворена в губернію. 3 1801 р. в Україні запроваджено із військово-адміністративні округи - генерал-губернаторства на чолі з генерал-губернаторами. Лівобережні губернії об'єднувалися в Малоросійське генерал-губернаторство, правобережні в Київське, а південні - в Новоросійське. У першій половині XIX ст. і ці адміністративні структури зазнали змін.

30. Охарактеризуйте процес позбавлення автономії українських земель у складі Російської імперії у XVIIIст..

На початку XIX ст. переважна частина українських земель (Лівобережна, Слобідська, Правобережна та Південна Україна) входила до складу Російської імперії. З ліквідацією політичної автономії України наприкінці XVIII ст. царський уряд посилив колоніальний наступ на її землях, запровадив загальноімперську державно-політичну систему з її уніфікаційними методами управління. Знищення російським царизмом наприкінці XVIII ст. української державності на Лівобережжі та Слобожанщині супроводжувалось русифікацією корінного населення. Цю колонізаторську політику стосовно українського народу російська влада здійснювала переважно ідеологічно-адміністративним шляхом. Царські адміністратори витісняли українську мову з імперських установ і навчальних закладів усіх ланок освіти. Переважна більшість українського панства мала статус російських дворян (такими імперські власті визнали майже 25 тис. шляхетських родин колишньої Гетьманщини). Отримавши підтвердження прав на володіння маєтками і кріпаками, вони пішли прислуговувати царським властям у губерніях і повітах, більшість з них навіть у родині спілкувалась російською мовою.