Мовленнєвий розвиток немовляти

Перший рік життя є довербальним періодом розвитку, коли створюються важливі передумови засвоєння мовлення, які визначають подальший мовний розвиток дитини.

Потреба дитини у спілкуванні з дорослими в цей період за своїм змістом є прагнення до доброзичливої уваги, обмі­ну позитивними емоціями, на основі якого формується мотивація визнання і позитивної оцінки. У цей період від­бувається інтенсивний розвиток інтонацій і з'являються гак звані псевдослова. Перші інтонації є спробами зверну­ти на себе увагу дорослого.

Довербальний етап розвитку мовлення

На основі потреби у спілкуванні дитина починає наслідувати звуки людського мовлення, затихає, прислуха­ється, коли дорослий з нею розмовляє. Підготовка до появи мовлення відбувається на основі розвитку розуміння мовлення дорослих (розвиток пасивного мовлення), а та­кож розвитку передмовних вокалізацій дитини, які пере­дують активному мовленню. Розвиток розуміння мовлен­ня пов'язаний з розвитком мовного слуху, мовних вокалізацій з відпрацюванням мовних артикуляцій. Пасивне мовлення засвоюється дитиною швидше, ніж активне. Дитина народжується з готовим мовним апаратом. Умін­ня його використовувати пов'язане з набуттям відповід­них навичок, ознайомленням із словесними формами, на­копиченням змісту для мовлення, встановленням соціальних зв'язків. Розвиток мовлення дитини пов'язаний з виникненням і посиленням потреби у спілкуванні з до­рослим.

Немовля ще не розуміє значення того, що йому гово­рять. У першій половині 1-го року життя воно особливо ре­агує на ритмічно-мелодійні звуки голосу людини, у друго­му - зі всіх голосових впливів дорослого виокремлює зву­ки мовлення. Особливо чутливе до інтонації, з якою до нього звертається дорослий, до міміки, якою супроводжу­ються висловлювання. Чітка вимова слів, які виражають похвалу, викликає в нього позитивні емоції, а слова, ска­зані з нахмуреним обличчям, - негативні.

Реагувати на слова дорослих дитина починає дуже ра­но: вже на 3-му тижні вона зосереджується на голосі; на 2-му місяці - перестає кричати, якщо з ним розмовляють, зосереджується на обличчі дорослого. У другій половині 1-го року життя встановлює зв'язок між словом і предме­том або дією.

Спочатку діти краще розуміють не слова, а жести до­рослого. У 5-6 місяців немовля підповзає до дорослого, коли він його кличе жестом. На словесний виклик малюк наближається до дорослого тільки після 11,5 місяців.

З часом реакції дитини на мовлення дорослого усклад­нюються. У 7-8 місяців малюк повертається до предмета у відповідь на запитання дорослого «Де?». Однак зв'язок між словом і предметом у цьому віці дуже нестійкий: якщо предмет змінює своє місцезнаходження, немовля його не впізнає. У 9 місяців дитина уже знаходить декілька знайо­мих предметів незалежно від їх місцезнаходження. 7-8-місячний малюк виконує вивчені рухи, коли їх називає до­рослий («Встань», «Сядь», «До побачення»); 9-10-місяч- ний - розуміє елементарні доручення («Дай мені ложку»), 10-11-місячний - за вказівкою вибирає предмети. До кін­ця 1-го року життя у нього виникає зв'язок між назвою і са­мим предметом. Проявляється він у пошуку і знаходженні цього предмета. Це є основними ознаками початкової фор­ми розуміння мовлення. Розуміння зв'язку між предметом і його назвою - найважливіше досягнення у розвитку мов­лення немовляти. Пізніше на цій основі виникатимуть уявлення.

На 1-му році життя у дитини формуються передумови слухання: вона зосереджується не лише на мові дорослого, яка увиразнюється діями або мімікою, а й на звучанні не­великих пісень, віршів.

Розвиток мовлення у немовлячому віці

Розвиток передумов для засвоєння активного мовлення також залежить від спілкування з дорослим. На 3-му місяці життя малюк реагує на «розмову» дорослого сміхом і звуками; у 2-4-місячному віці - видає характерні при­голосні звуки («к-к», «х-х»); приблизно у 4 місяці агукан­ии змінюється гулінням; на 4-му - перегукується з дорослим на відстані, вимовляючи звуки і після припинення спілкування. Важливим набуттям є вимовляння звуків під гоп тролем слуху, перетворення вимови на самостійну діяльність. На 5-6-му місяці дитина вимовляє звуки і здій­снює різноманітні рухи, щоб привернути увагу дорослого, донести до нього свої бажання. Її звуки чітко адресовані дорослому, засвідчують ініціативне спілкування, яке ви­окремлюється із загального складу виразних рухів. Дити­ни вимовляє звуки під час самостійної діяльності, а також побачивши дорослого.

З другої половини 1-го року життя дитина виявляє еле­менти мовного спілкування. Після 6 місяців у її мовленні Уявляється лепет: тривалий час вона вимовляє різнома­нітні склади, намагається наслідувати ті, які чує від дорос­лих. Своїм лепетом малюк виявляє готовність до спілкування, завдяки йому навчається вимовляти і розрізняти нові мовні звуки. Вимова їх приємна для дитини, тому ле­пет триває іноді під час усього періоду неспання. Для роз­питку мовлення немовляти лепет має важливе значення, оскільки завдяки йому поступово вдосконалюється вико­ристання губ, язика і дихання. З такою підготовкою дити­ни зможе засвоїти звуки будь-якої мови. За допомогою ле­пету малюк виявляє свої вимоги (наприклад, вимовляє «да-да-да», тягнеться до пляшечки з водичкою).

Із 7-8-ми місяців у дитини значно збільшується кількість слів, які вона пов'язує зі своїми діями або враженнями.

Однак перші самостійно вимовлені слова дитина сприй­має досить своєрідно, для неї вони ще не є справжньою мовою, хоч вимовляються під час дій та емоційних для неї си­туацій. Початки дитячого мовлення проявляються у жес­тах, які супроводжуються певними звуками.

Із 8-ми-9-ти місяців починається активний період розвитку мовлення. У цей час дитина робить постійні спроби наслідувати звуки, які вимовляє дорослий. Однак це стосується лише тих слів, які викликають у малюка певну реакцію, тобто набули для нього певного смислу. Наслідування є своєрідною формою спілкування і механізмом роз­витку мовлення. Дитина звертає увагу на артикуляцію до­рослого, повторює за ним нові звуки і слова.

До кінця 1-го року життя у своєму активному мовленні дитина має від чотирьох до двадцяти слів, які позначають назви осіб і предметів. їх значення дуже нестійке, однак використання відбувається в осмислених ситуаціях. Дити­на позначає цими словами не лише сам предмет, а й ситуа­цію, в яку вона включена, виявляє своє ставлення до ньо­го, вказує на дію, яка з ним виконується. Малюк легко пе­реносить назву з одного предмета на інший, подібний за певною несуттєвою ознакою. Найголовніше його досягнен­ня полягає у набутті слів предметної спрямованості, що створює основу для засвоєння дитиною їх значень. Значно багатший пасивний словник дитини, який охоплює назви більшості іграшок, посуду, одягу; накази («Дай!», «Зак­рий!», «Неможна!», «Іди сюди!», «На!», «Знайди!»); слова, які класифікують людей («мама», «тато», «баба», «діти», «тьотя», «дядя»).

Виникнення перших осмислених слів і розуміння мов­лення на основі мовних засобів, пов'язаних з певними фо­немами рідної мови, свідчать про перехід розвитку мовлен­ня в нову (фонемну) стадію, початок засвоєння звукової сторони мови. Раніше (на дофонемній стадії) розуміння ди­тиною мовлення дорослого ґрунтувалося на сприйманні не фонематичного складу, а загальної ритмічно-мелодійної структури слова, фрази. Слово сприймалось нею як єди­ний нерозчленований комплекс.

Із початком розуміння мовлення дорослого і з викорис­танням перших слів дитина сама звертається до дорослого, вимагаючи від нього спілкування, називання все нових предметів. Завдяки цьому до кінця немовлячого періоду засвоєння мовлення набуває активного характеру, стає од­ним із важливих засобів розширення можливостей спілку­вання дитини з дорослим.