Криза першого року життя

Будь-яка криза в дитячому розвитку зумовлена супе­речністю між новоутвореннями, які виробляються до кін­ця певного вікового періоду і певною соціальною ситуаці­єю розвитку. На 1-му році життя виникають суперечності між прагненням дитини до самостійності і її залежністю від дорослого (практичної допомоги, оцінки).

Криза першого року життя - криза, спричинена руйнуванням необхідності емоційної взаємодії дитини з дорослим, яка проявля­ється у плаксивості, похмурості, інколи у порушенні сну.

Наприклад, для дитини, яка вже опанувала ходьбу, вимовила перше слово, попередні рамки єдності з ма­тір'ю стають надто вузькими. Отже, становлення ходьби є першим моментом у змісті цієї кризи. Наступний її мо­мент стосується мовлення. У цей період дитина ще не є повноцінним мовцем, становлення її мовлення, як пра­вило, відбувається латентно, триваючи так приблизно три місяці.

Кризу 1-го року життя характеризують особливості прояву афектів і волі. У зв'язку з нею в дитини виникають перші акти протесту, опозиції, протиставлення себе ін­шим. За неправильного виховання такі реакції можуть проявлятися особливо інтенсивно. У дитини, якій у чомусь відмовлено або яку не зрозуміли, різко проявляється афект (вона падає на підлогу, б'є ногами об неї, починає кричати, відмовляється ходити). Ця реакція спрямована проти заборон, відмов, вдаючись до неї, дитина ніби повер­тається до більш раннього періоду життя, але використо­вує це інакше.

Криза 1-го року не характеризується гостротою. Вста­новлення нових стосунків з дитиною, надання їй певної са­мостійності, терпіння і витримка дорослих пом'якшують її перебіг.

Найважливішим набутком 1-го року життя є здатність діяти не лише під впливом безпосередньо сприйнятих об'єктів, а й афективно заряджених образів і уявлень, що виникають у пам'яті, тобто «мотивуючих уявлень» (С. Бо­жович), які є центральними новоутвореннями цього періоду життя. На цій основі виникають власні, незалежні від дорослого, бажання дитини. Якщо раніше все, що пот­рібно було малюку, виходило від дорослого і визначалось ним, то з цього часу він може хотіти те, що зовсім не пов'яза­не з дорослим. Якщо раніше навколишні предмети ставали значущими і привабливими переважно в руках дорослого, то тепер вони приваблюють малюка незалежно від нього. Виникнення цього новоутворення зумовлене новими мож­ливостями дитини (свободою пересування) і першими забо­ронами дорослого.

У цей період розривається первинний зв'язок з дорослим виникає автономність дитини від дорослого, яка різко підвищує її власну активність. Однак ця автоном­ність досить відносна. Малюк ще нічого не вміє робити сам, постійно потребує допомоги і підтримки дорослого, навіть ходити самому йому ще важко. Дорослий ще пот­рібний йому, але уже по-іншому. Малюк потребує не ли­ше хорошого ставлення до себе взагалі, а й до його дій і і к реалізації. Без оцінки і підтримки дорослого він не може відчувати своєї самостійності й активності. Цим зу­мовлена підвищена чутливість немовлят до похвали і ганьби, їх образливість, вимагання уваги до своїх дій. Орієнтація на оцінку дорослого є важливим якісним пе­ретворенням, яке відбувається в період кризи першого року життя.

Основними новоутвореннями цього періоду розвитку є формування мовної структури (наприкінці 1-го року дити­на вимовляє перші слова) і предметних дій (дитина освоює довільні дії з предметами навколишнього світу).

За JI. Виготським, мовлення однорічної дитини стає ав­тономним. Воно слугує містком між пасивним і активним мовленням. За формою є спілкуванням, за змістом - емо­ційно безпосереднім зв'язком з дорослими та ситуацією.

Поява і зникнення автономного мовлення знаменує поча­ток і закінчення кризи 1-го року життя.

Отже, упродовж немовлячого періоду відбувається ін­тенсивний розвиток дитини. Провідне значення у психіч­ному розвитку набуває задоволення її зростаючих потреб у спілкуванні з людьми, нових враженнях.