Вікові особливості виникнення і прояву різних властивостей темпераменту дошкільників

Уже з перших днів життя немовлята помітно відрізня­ються одне від одного, оскільки, як стверджують дослідни­ки (Н. Касаткін), немає двох дітей з абсолютно однаковими властивостями нервової системи. Вони різняться спершу тим, як засинають і як переходять від сну до неспання. Ти­пологічні відмінності дітей старшого віку особливо поміт­ні в іграх, побутових справах, спілкуванні з дорослими й однолітками. Комбінація властивостей темпераменту ви­никає не відразу, а розгортається у певній послідовності, яка залежить від загальних закономірностей дозрівання нервової системи, ендокринного апарату, від специфічних закономірностей кожного типу темпераменту.

Тип темпераменту (симптомокомплекс властивостей) проявляється не з моменту народження, а з розвитком ос­новних властивостей нервової системи. Перші ознаки тем­пераменту нормальної здорової дитини виявляються у то­му, скільки і як вона кричить протягом доби, наскільки інтенсивні і швидкі ссальні рухи, скоординовані перші спонтанні рухи.

Поступове фомування темпераменту полягає у виник­ненні його властивостей у різному віці: тривожність (підви­щена збудливість, страх) - у перші місяці життя; імпуль­сивність - на початку 2-го року життя; агресивність - у 2,5 роки. Не всі притаманні дорослій людині психічні влас­тивості певного типу темпераменту і обумовлені ним інди­відуальні психологічні якості помітні у дитячому віці.

Специфічними віковими особливостями нервової сис­теми у переддошкільному і дошкільному дитинстві є слаб­кість, неврівноваженість збуджувального і гальмівного процесів, висока чутливість. Тому індивідуальні особли­вості темпераменту, що залежать від вікових особливос­тей, не вирізняються із загального фону. Нервова система у молодших дошкільників має багато ознак слабкого типу, що зумовлено їх віком. Це проявляється у швидкому вис­наженні, низькій працездатності, підвищеній збудливості і чутливості, що зумовлює неадекватну поведінку, оскіль­ки сила реакцій дитини не відповідає силі подразника. Наприклад, у відповідь на спокійне зауваження дорослого вона плаче, викрикує образливі слова. Через підвищену збудливість діти під впливом емоційно насиченої ситуації (на святі, у театрі) кричать, встають зі своїх місць, порушу­ють правила поведінки. Нерідко емоційні перевантаження дезорганізовують їхню поведінку. Мистецтво педагога по­лягає в тому, щоб захистити нервову систему дитини від пе­ренапруження, забезпечити допустиму силу спрямованих на неї стимулів.

Знижена працездатність спричинює втомлюваність. Вона настає швидше, якщо діяльність не цікава, передба­чає часту зміну подразників, багато нової інформації, складні або нездійсненні види діяльності, відбувається в численній групі. Перевтому спричинює також надто три­вала концентрація уваги малюка на одному виді діяльнос­ті. Її симптомами є зникнення у дитини інтересу до роботи, млявість, безініціативність, неуважність, розсіяний пог­ляд, некоординовані рухи. Дорослий, вчасно помітивши оз­наки перевтоми, повинен подбати про відпочинок малюка, чергування різних видів діяльності (розумових з практич­ними). Нерідко для запобігання втомі він залучається до ді­яльності дитини, допомагає швидше її завершити, а потім пропонує завдання, яке вимагає тривалішої активності.

Стійкість, працездатність нервової системи до 7-8-ми років досягає максимальної величини і пізніше майже не змінюється.

Для 7-річної дитини характерна слабкість збудження і гальмування, що проявляється у низькій витривалості, швидкій втомлюваності, оперативному виникненні охо­ронного гальмування - загальмовування дій під впливом подразника. Якщо дитина раптом починає порушувати правила, перестає слухати дорослого, брати участь у спіль­ній діяльності, це означає, що її нервова система переван­тажена і потребує відпочинку. Слабкість гальмування про­являється передусім у порушенні заборон, імпульсивності поведінки (наприклад, малюк вихоплює іграшку в товари­ша, залазить у калюжу, з'їдає чужу цукерку, знаючи, що цього робити не можна). Це особливо виражено у ранньому і молодшому дошкільному віці. З подорослішанням вини­кають стримувальні психологічні механізми, пов'язані з виконанням норм і правил поведінки. Дисциплінованість, організованість, відповідальність починають впливати на властивості темпераменту і змушують дитину стримувати імпульсивні бажання. Слабкістю гальмування обумовлені і передчасні реакції (наприклад, під час естафет, рухливих ігор малюк починає дію, не дочекавшись сигналу).

У дошкільному дитинстві процеси збудження і гальму­вання неврівноважені, тому поведінка дитини має ознаки темпераменту холерика. Неврівноваженість проявляється в нестійкості, мінливості реакцій, низькому контролі за свої­ми діями, частих змінах настрою, імпульсивності, легкому руйнуванні стереотипів поведінки. Зміна звичної обстанов­ки погіршує самопочуття, спричинює захворювання, руй­нування сформованих культурно-гігієнічних навичок, які, щоб стати стійкими, вимагають постійного підкріплення.

До вікових особливостей дітей дошкільного віку нале­жить і більш швидке, ніж у дорослих, відновлення сил. У дошкільників (особливо молодших) слабко виражена і та­ка властивість нервових процесів як інертність. їхня пове­дінка ситуативна, вони погано пристосовуються до будь-яких незручностей, обмежень у часі, часто забувають обі­цянки. Звички дітей дуже нестійкі і швидко руйнуються.

З часом змінюється характер рухливості нервових про­цесів, який залежить у дитини від вікової слабкості, не­врівноваженості збудження і гальмування, а також від своє­рідного співвідношення сильного і швидкого поширення (гальмування) збудження (явище іррадіації) з дуже слаб­кою і повільною концентрацією цих процесів.

Із зміною співвідношення основних нервових проце­сів змінюється і співвідношення вікових і типологічних особливостей дитини. Старший дошкільник з урівнова­женим типом нервової системи більш урівноважений, ніж раніше.

Для дитини характерне поєднання неврівноваженості зі слабкістю обох нервових процесів (збудження і гальму­вання). Вікові закономірності дозрівання властивостей за­гального типу, який у дошкільному віці характеризується відносною слабкістю, недостатньою інертністю і неврівно­важеністю процесів збудження і гальмування, дають під­стави стверджувати про існування специфічного вікового типу нервової системи у дітей.