Причини негативних особистісних утворень у дошкільників

Порушення дошкільником моральних норм може бути свідомим і несвідомим. Під час несвідомого порушення ди­тина діє під впливом ситуативних бажань. Така поведінка є її віковою особливістю, що свідчить про несформованість механізмів моральної поведінки, а також про те, що норма ще не стала її внутрішньою психологічною інстанцією, а є лише зовнішньою вимогою. Дитина, опиняючись під вла­дою миттєвих бажань, вдається до негативних вчинків, не замислюючись про наслідки.

Свідоме порушення моральної норми означає, що ма­люк розуміє суперечність між своєю поведінкою і соціаль­но схваленим зразком. Однак вдається до пустощів, скоює проступки.

Між пустощами і проступками існує суттєва різниця. Пустощі характеризуються доброзичливим ставленням до людей, під час них дитина виявляє свою активність, іні­ціативність, винахідливість, позитивні емоції, безкорис­ливість. У ранньому віці пустощі є самоціллю, джерелом бурхливих позитивних емоцій. У них сюжет використову­ється як фон, своєрідне виправдання дій і їх наслідків. Так триває приблизно до 5-ти років. Пізніше мотивом пусто­щів стає питання: «Що станеться, якщо... відкрити кран і закрити пальцем струмінь води?». їх джерелом є пізна­вальне ставлення до предметів і явищ, прагнення дослі­джувати їх. До таких пустощів найчастіше вдаються ак­тивні, ініціативні, допитливі діти.

Нерідко пустощі, мотивовані питанням «Що я можу?», межують із бешкетуванням. їх джерелом є розвиток самос­тійності. Відбуваються вони за такою схемою: дитина по­рушує правила і чекає реакції дорослого. Так вона переві­ряє свою силу, стверджує своє Я, намагається окреслити межі дозволеного.

Проступок - вчинок, що порушує норми, правила поведінки, за­гальноприйнятий порядок; провина.

Здебільшого вони виникають через невміле, але дуже сильне прагнення захистити своє Я від переживань та образ.

Спричиняють проступки часті покарання, немотивова­ні заборони, окрики, образливі прізвиська, насмішки, не­достатність любові і спілкування з дорослими й однолітка­ми, відчуття покинутості і непотрібності. Вони є наслід­ком неможливості дитини позитивно самостверджуватися через неправильне ставлення до неї дорослого.

Проступки, які повторюються, закріплюються і перет­ворюються на звичку, формують негативні риси характеру.

Найпоширенішим проступком дитини є брехня - нав­мисне викривлення істини. Вона завжди має корисливу мету і цим відрізняється від фантазії. Спричинюють її страх перед покаранням, негативний приклад дорослого. Діти вдаються до неї, коли починають розуміти необхід­ність виконання певних правил, а тому опиняються в ситу­аціях подвійної мотивації. Домагаючись визнання дорос­лих, дитина, яка порушила правило, знаходить вихід у брехні, що може бути також наслідком недостатньо розви­неної вольової сфери дитини, нездатності знайти в собі си­ли для досягнення результату.

На практиці боротьба з брехнею часто зводиться до зви­нувачень дорослими дитини: «Ти брехун!». Однак грубе звинувачення у брехні як засобу домагань на визнання не матиме позитивного результату. Краще, якщо дорослий, виявивши довіру до дитини, висловить упевненість, що во­на ніколи не принижуватиме себе брехнею. Отже, у вихо­ванні дитини необхідно правильно спрямовувати розвиток потреби у визнанні.

Брехня починає розвиватися, коли в дитини не сфор­мувалася потреба у ставленні до інших людей на засадах правди, коли чесність не стала якістю, яка підвищує зна­чущість дитини в очах інших людей.

У дошкільному віці при реалізації домагань на головну роль у грі, на перемогу у спортивних змаганнях та інших ситуаціях у дітей може проявитися заздрість - почуття роздратування, досади, викликане перевагою, вищістю, добробутом іншого. У дошкільників вона з'являється у зв'язку з домінуванням зовнішніх (ієрархічних) стосунків («хто головніший»).

Заздрісній дитині важко співпереживати, радіти успі­хам. Щоб зашкодити іншим у цьому, вона може навіть вда­тися до своєрідних символічних дій.

Гіперактивні діти часто проявляють забіякуватість, ос­кільки не знаходять іншого застосування своєї енергії, не вміють спілкуватися, встановлювати позитивні стосунки з ровесниками. Така їх поведінка нерідко поширюється не лише на «кривдників», а й на маленьких, слабких, безза­хисних. Вони знаходять задоволення в тому, що їх боять­ся. Відчуття сили спричинює ще більшу забіякуватість, ускладнюючи стосунки. Вона може бути породженням культу сили в сім'ї, неправильної позиції дорослих («Дай здачі!», «Поважають тільки сильних» тощо). Цими проя­вами перелік негативних особистісних утворень у дош­кільників не вичерпується. Усі вони є наслідком незнання особливостей внутрішнього світу дитини, неправильної взаємодії з ними дорослих, неграмотних, неефективних педагогічних впливів.