Вісті ВУЦВК, 1927 рік, 19 квітня

ЦК КП(б)У, заслухавши та обговоривши доклада про підсумки украйнізації, ухвалив таку резолюцію:

1. «Виходячи з основних принципіяльних моментів переведення національної політики та украйнізації, накреслених червневим пленумом, що повнотою підтвердилися в дальшій роботі партії, констатуючи успіхи в справі переведення украйнізації у всіх галузях партійної, комсомольської, радянської, професійної та військової роботи за час від червневого пленуму, ЦК КП(б)У підкреслює, що, за винятком шкіл соцвиху та деяких відділів політосвітроботи (лікнеп), де робота в справі украйнізації досягла значних успіхів, хоч і потребує дальшого уточнення та поглиблення, в інших галузях роботи процес украйнізації далекий від завершення і потрібує безупинної уваги та волі до його переведення з боку партійних організацій.

ЦК КП(б)У звертає особливу увагу на дуже повільний темп украйнізації партійного активу в промислових організаціях, на незасвоєння української мови значною частиною сільського активу, переведеного з міст та промислових районів та на незасвоєння української мови де-якими групами радянських робітників, центральних і окружних.

Зазначаючи цілу низку досягнень у галузі украйнізації від час червневого пленуму, зокрема, висунення на керовничу секретарську роботу чимало українських товаришів, ЦК КП(б)У звертає увагу всіх парторганізацій на потребу посилити роботу в справі переведення украйнізації, особливо в партії та ЛКСМУ та в справі висунення українців на керовничу роботу.

Відзначаючи, зокрема, значні успіхи в царині украйнізації преси (переведення на українську мову центрального органу партії, утворення української робітничої газети і т. і.) ЦК КП(б)У одночасно констатує факт де-якого зниження книжної продукції українською мовою та небезпеку, що загрожує розвиткові та зміцненню як української, так і нацменівської преси, в звязку з скороченням бюджету.

Вважаючи за цілком потрібну дальшу рішучу боротьбу з націоналістичними ухилами (в тому числі й з українським) ЦК КП(б)У підкреслює, що основною перешкодою до правильного розвязання національного питання на Україні є пережитки русотяпства, хоча б і не свідомого, хоча й такого, що перейшов від теорії переваги та пролетарської перворідности, руської культури до пасивного опору визнаної на словах потреби розвитку української культури.

Окремі випадки перегинів та ухилів у бік потурання українському шовінізмові в значній мірі пояснюється недостатньою увагою парторганізацій, недостатньою украйнізацією їх самих та перекладанням керовництва цією роботою на недосить більшовицько-витриманих товаришів.

2. Констатуючи зріст шовіністичних настроїв, як серед руських, так і серед українських елементів дрібної буржуазії, що намагаються вплинути на робітництво і навіть на окремих членів партії, ЦК КП(б)У вважає, що основним знаряддям у боротьбі з шовінізмом буде дальше, рішуче та тверде переведення украйнізації із забезпеченням інтересів національних меншостей. До числа національних меншостей на Україні належить також і руське населення, а забезпечення його культурних інтересів має провадитися поруч інших нацменшостей. Однак, через те, що руська мова є мовою значної частини робітників, а місцями (і як раз у найбільших промислових районах) більшости робітників, треба визнати за руською мовою особливе значіння, рівняючи до мов інших нацменшостей на Україні (обов'язкове викладання руської мови в школах, обов'язкове оповіщення урядових роспоряджень поруч української також і руською мовою). Однак, це ні в якому разі не може бути прикриттям для спроб утворити для руської культури на Україні переважне становище, що його вона мала за царату.

3. Питання про вживання тієї чи іншої мови в діловодстві, в суді, в школі, в громадському житті повинно розвязувати з погляду максимального обслуговування інтересів населення.

Визнаючи, що найкращим засобом, що найбільше забезпечує інтереси нацменшостей там, де вони складають компактну більшість населення того чи іншого району, є вилучення цих районів в окремі адміністративні територіяльні одиниці, – вважати за неприпустиме таке вилучення що-до міст, хоча б з більшістю неукраїнського населення, бо міста є економічними, політичними та культурними центрами всієї округи й вилучення міст призвело б до розриву культурного звязку робітничої класи із селянством, в своїй переважній більшості, українським. Вилучення міст недоцільне ще тому, що динаміка суспільного розвитку неминуче веде до їхньої украйнізації за прикладом аналогічного процесу зміни національного характеру міста відповідно до національного складу більшости населення країни в Чехії, Угорщині, Латвії та іншиї країнах.

4. Тверде та рішуче переведення украйнізації (в розумінні переведення роботи на українську мову) всіх установ (державних, господарських та інш.) на території України, за винятком районів нацменшости та обслуговування нацменівського населення, вимагає обов'язкового знання української мови (як мови більшости населення) всіма службовцями цих установ.

При практичнім переведенні украйнізації треба:

а) пильно вивчити питання про порядок та темп переведення украйнізації промислових підприємств;

б) перевірити всі постанови та практику украйнізації союзних установ на Україні для того, щоб встановити обов'язкові норми вживання української, руської та інших мов;

в) визнати за потрібний диференційований підхід до встановлення обов'язкових норм та обсягу знання української мови для ріжних категорій робітників і службовців, відповідно до виконуваної ними роботи, вилучивши категорію, що для неї знання української мови не є конче потрібне;

г) відмовитися цілком від обов‘язкової украйнізації установ та підприємств інших Союзних республік.

5. По всіх адміністративних територіяльних одиницях, вилучених за національно-територіяльною ознакою по держорганах, роботу треба провадити мовою національности, що має в адміністративно-територіяльних одиницях більшість, забезпечивши нацменшості даного району. Мову листування округ з національними районами та сільрадами визначає Окрвиконком спеціяльними інструкціями, взявши під увагу всі місцеві особливості.

6. Систематизуючи закони про украйнізацію, обов‘язково треба передбачити, щоб держоргани забезпечили обслуговування нацменшостей, де їх не вилучено в спеціяльні адміністративно-територіяльні одиниці, виходячи з основного положення, що кожному громадянинові надається право звертатися до держустанов УСРР своєю рідною мовою.

7. Декрети, постанови та роспорядження ВУЦВКу, Раднаркому, УЕНа, центральних відомств УСРР, а так само Окрвиконкомів і Міськрад, що їх оповіщується до загального відому, треба оповіщувати українською та руською мовами, видаючи найважливіші з них мовами інших нацменшостей.

Примітка: Таке саме обов‘язкове оповіщення двома мовами може бути по окремих сільських районах з мішаним українським і руським населенням за спеціяльною постановою Окрвиконкомів.

8. Судівництво, як правило, треба провадити українською мовою, забезпечивши організацію окремих судових камер мовами нацменшостей і забезпечивши права сторін, в разі потреби, вимагати перекладу зрозумілою для них мовою.

9. В галузі народньої освіти в законі треба зазначити, що Наркомсвіти має обов‘язок збудувати сітку освітніх установ, так щоб всі національності України могли дістати елементарну освіту (початкові школи (лікнеп) своєю рідною мовою. Масову політосвітроботу треба провадити мовою мас, що їх обслуговується. Потрібна дальша украйнізація профшкіл і ФЗУ, але треба залишити належне число цих шкіл з мовами нацменшостей, в тому числі й руською, відповідно до національного складу учнів і потреб країни в культурних силах, передбачених загальним планом господарського та культурного розвитку, взявши під увагу перспективи украйнізації. Щодо ВУЗів і технікумів, то тут треба взяти курс на цілковиту їхню украйнізацію, згідно з ухваленим 5-річним планом, забезпечиши підготовку педагогічного персоналу для обслуговування шкіл нацменшостей і потреб нацменрайонів у кваліфікованих робітниках (нацменпедтехнікуми і т. інш.). Від всіх виклачів шкіл, в тому числі й від нацменівських, вимагається української та руської мови (дозволяючи окремі винятки з санкції Наркомосвіти).

10. Залишаючи центральну комісію й місцеві комісії для украйнізації при Раднаркомі й центральних установах та відповідних виконкомах, як їхні допоміжні органи, покласти цілковиту відповідальність за переведення украйнізації на керовників відповідних установ.

11. Вважати за потрібний під час переведення національної політики партії диференційований підхід до ріжних груп трудящого населення. Треба брати під уваги не лише теперішнє становище, але й динаміку історичного розвитку, перспективи украйнізації міста та більшої частини промислового пролетаріяту. Темп прилучення до української культури не може бути однаковий для всіх шарів робітництва, де, поруч суторуського походження свого і культури своєї є зрусифіковані елементи, а проте такі, що зберегли певний звязок з українською культурою. Щодо українців з робітничої класи, що забули, або напівзабули українську мову, треба вживати кілька комбінованих заходів, але ні в якому разі не адміністратиних, а вмілих систематичних пояснень, переконань і т. інш., скерованих до відновлення знання української мови, з тим, щоб партія могла мати і в них провідників пролетарського впливу в українському культурному житті. Одночасно слід допомагати тому, щоб робітники інших національностей засвоїли українську мову та українську культуру, знову таки без примусу, а додержуючи максимальних гарантій забезпечення національних інтересів неукраїнської частини пролетаріяту.

12. Щодо украйнізації партії, то основне завдання нині є украйнізація партактиву, особливо провідного, додержуючи поступовости в переведенні украйнізації партійних мас, що особливо звязані з виробництвом. Визнаючи за потрібне систематично поглиблювати українську мову на партійних зборах, поставити за обов‘язок товаришам, що нею володіють, виступати цією мовою.

13. Члени партії, що працюють у партійних, радянських, професійних, кооперативних і подібних апаратах, не лише підлягають украйнізації як і відповідні категорії робітників цих апаратів, але й мають бути за приклад і відповідати за переведення украйнізації в першу чергу.

14. При украйнізації професійних і кооперативних організацій, а також добровільних товариств, треба додержуватися загальних положень, поданих у цій резолюції, особливо в пунктах, що говорять про темп украйнізації робітничої класи та підхід до неї. Керовництво цією роботою треба здійснювати партійним порядком через відповідні фракції.

Цит за: Вісті ВУЦВК, 1927 рік, 19 квітня / Електронний ресурс – Режим доступу: www.oldnewspapers.com.ua

Повідомлення про заходи щодо створення Організації Українських Націоналістів (ОУН)

Листопад 1927 р.

У підготовці до створення Організації Українських Націоналістів (ОУН) скликано Конференції Українських Націоналістів у Берліні (3—7 листопада 1927) і Празі (8—9 квітня 1928). Тут передруковуємо офіціяльні повідомлення про ці конференції та статтю Володимира Марганця, провідного члена й ідеолога ОУН, про головні завдання організованого українського націоналізму.

НОВИЙ ПОЧИН!

Невдача наших національно-державних змагань у рр. 1917— 1920 спричинила дезорієнтацію і так слабої та мало виробленої" української політичної думки, появу безлічі партій, центрів і безнастанну борню в середині сторостерзаної Нації.

Тимчасом з крівавого моря української революції та оружно' боротьби за незалежність вклонився в різких формах національ но-державний ідеал, що владно вимагає сконсолідовання наших сил і координації нашого чину.

В огні сих двох суперечностей розвинувся новий рух, що стає вище партійних розмежовань. На тлі великого румовища старих світоглядів, нав'язуючись до кращих традицій української історії та головно недавно'!' збройної боротьби, формується новий світогляд і розвивається новий творчий чин. Цим процесом є

Рух Українських Націоналістів.

Сильні вірою у високе призначення свойого Народу, палені со-ромом за пониження своєї Батьківщини, свідомі своєї місії в борні за долю України, націоналісти відчули, що для поневолених немає порятунку, доки не підпорядкують часове і підрядне вічному й основному в бутті Нації та доки не здобудуться на одно-згідний будуючий чин.

Світогляд українських націоналістів остро відріжняється від сучасних українських ідеольогій та вже, в силу своєї природи, змагає до опановання цілої нашої національної дійсности. Його вплив і чинність позначилися двома шляхами. З одного боку, він покликав до життя ріжного рода націоналістичні формації (ідеольогіч-ні, політичні, військові); з другого боку, він дав себе відчути щораз сильніше з поступом часу в ріжних українських організаціях і установах без огляду на їх характер і місце осідку.

Початкова стадія розвою українського націоналізму має стихійний характер. Бо як поодинокі націоналісти працюють в ріжних, часто дуже віддалених ідеольогічно організаціях, не пов'язані, не рідко навіть не підозріваючи один в одному спільника, так і поодинокі націоналістичні угруповання існують побіч себе й чинять без спільного'пляну, без одного проводу, навіть без зв'язку між собою.

Брак осередку націоналістичного руху дався остро відчути щойно, коли рух набрав потужности. Конечність його оформлення, загально відчута й подиктована як внутрішними законами розвою Нації, так і зовнішними обставинами, привела українських націоналістів до зближення, порозуміння та шукання способів координації свойого чину. Вислідом цього була

Конференція Українських Націоналістів.

З—7 листопаду 1927 р. зложена з членів ріжних націоналістичних організацій, як рівно ж із поодиноких осіб з краю та еміграційних осередків.

Після основного розгляду сучасного українського націоналістичного руху Конференція визнала доцільність і конечність сцен-тралізовання дальшої праці націоналістів і рішила створити

Єдину Організацію Українських Націоналістів.

До часу створення такої організації Конференція, рахуючись з потребою хвилі, що вимагає опановання стихійного руху та координації ріжних організаційних його видів, покликала до життя й чину

Провід Українських Націоналістів.

Найближчим завданням Проводу є сформульовання ідеольогіч-ної бази й розроблення структури та намічення пляну діяльности майбутньої організації як рівно ж підготовка загалу українських націоналістичних елементів до приняття та співпраці з організацією українських націоналістів і творення вже віднині її кадрів. У своїй діяльности Провід, з одного боку, спирається на всіх учасників Конференції, що підпорядкувалися йому, з другого, має ввійти в тісний зв'язок з існуючими організаціями українських націоналістів.

Завершенням діяльности теперішнього Проводу буде

Конгрес Українських Націоналістів,

що має остаточно усталити ідеольогічні позиції українського на-ціоналізму, ствердити факт повстання єдиної організації, приняти її структуру та покликати її сталий Провід.

Цим шляхом організований, послідовний український націоналізм, відкидаючи всякі орієнтації на зовнішні сили, хоче й буде йти до перебрання в свої руки керми українського національно-політичного життя й змагатиме до відновлення та оборони Незалежної, Соборної Української Національної Держави.

За Президію Конференції Українських Націоналістів: Інж. Дмитро Андрієвський в. р. Володимир Мартинець в. р. Голова Секретар

Українська суспільно-політична думка в XX ст.— Т. 2— С. 279—281.

З устрою Організації Українських Націоналістів

Лютий 1929 р.

І. Розділ. Політичні засади

А. Загальні означення

І. Український націоналізм є духовний і політичний рух, зроджений з внутрішньої природи Української Нації в час її зусиль-ної боротьби за підстави й цілі творчого буття.

2. Українська Нація є вихідне заложення кожної чинности та метове назначення кожного прямування українського націоналізму.

3. Органічна зв'язаність націоналізму з нацією є факт природ-нього порядку й на ньому основане ціле розуміння істоти нації.

4. Нація є найвищий тип людської спільноти, що при найбільшій своїй психологічній зрізничкованості має свою одну внутрішню форму, витворену на грунті подібного природнього положення, спільного пережиття історичної долі та невпинного стремління здійснятися в повноті силової натуги.

5. Внутрішня форма нації є основний чинник її динамічного тривання і разом з тим принцип синтетичного формування, який дає життю нації на протязі її історичного розвитку суцільну духову окресленість, зазначену в різних її конкретно-індивідуальних виявленнях. У тому означенні внутрішня форма — це ідея нації, що уосновує та вможливляє її історичне ставання.

6. Історичне ставання—цей наглядний вираз постійної акту-альности національної ідеї — вказує на безглядний ідеал нації, який полягає в її стремлінні втриматися в системі світової дійснос-ти в ролі безпосередньо-чинного підмету з. найширшою сферою впливу.

7. На шляху до власного самоздійснення в формі найбільшої іктенсивности історичного значення нація чисельно збільшує запас своїх біо-фізичних сил на поширеній рівночасно територіяльній базі; у цьому відношенні відбувається в ній процес постійного переоформлювання різних етнічних первнів у синтезу органічної національної єдности; з погляду цеї своєї чинности нація все находиться в стані власного росту.

8. Найвидатнішим силовим засобом росту нації є її духова тугість, узмисловлена у витворених вартостях культури, що з одного боку, затіснюють внутрішню спійність нації, а з другого, про-стелюють їй шлях відосереднього впливу на оточення. Культура не є тільки чинником національної окремішности та її відборон-ности назовні, але першим з-поміж чинників безпосереднього зазначення на оточенні духової сили нації, за яким з більшим успіхом наступає цивілізаційне й політично-господарське його опанування.

9. Умовою, що забезпечує нації тривалу активну участь у світовому середовищі, є найбільш пристосована до всебічних інтересів національного життя політична організація, якою є суверенна держава.

10. Держава є зовнішня форма такої взаємочинности всіх діючих сил нації, яка відповідає основним її якостям і в той спосіб уможливляє нормальний її розвиток у всіх можливих виявленнях; держава—це стан кожночасної окресленности нації формою організованого співвідношення сил, замкнених в органічну цілість— систему, відмежовану назверх як самостійна, збірна одиниця.

11. Через державу стає нація повним членом світової історії, бо щолиш у державній формі свого життя вона посідає всі внутрішні й зовнішні ознаки історичного підмету.

12. Державна форма життя найвимовніше потверджує конкретне узмістовлення чинного характеру національної ідеї, а тому першим природним стремлінням нації є прикрити межі своєї державної виконности з цілим крайовидом етнічного розпросторення, щоб таким чином державне оформити цілий свій фізичний організм — цю найважнішу живлову підставу своєї будучности.

13. Для Української Нації в стані її політичного поневолення начальним постулятом є створення політично-правної організації, означеної: Українська Самостійна Соборна Держава.

14. Для створення, закріплення і розвитку держави необхідна засаднича умова: щоб держава була висловом національної істоти у спосіб найбільш творчої видатности всіх складових органів нації, отже, виявляла систему організованої її взаємочинности на засаді інтегралізму суспільних сил з їх правами й обов'язками відповідно до їх значення у цілості національного життя.

15. Український націоналізм висновує для себе з провідних засад державної організації ряд практичних завдань, підготовчих для здійснення державного ідеалу соборними зусиллями українців-державників, зорганізованих на принципах: чинного ідеалізму, моральної своєзаконности та індивідуального почину.

16. Першим зав'язком та переємником завдань українського націоналізму є покликана до життя Конгресом Українських Націоналістів Організація Українських Націоналістів, побудована на засадах: всеукраїнства, надпартійности й монократизму.

Б. Державний устрій

1. Форма української державної влади буде відповідати послідовним етапам державного будівництва України, а то національного визволення, державного закріплення та розвитку.

2. В часі визвольної боротьби лише національна диктатура, витворена в ході національної революції, зможе забезпечити внутрішню силу Української нації та найбільшу її відпорність назовні.

3. Що лиш після відновлення державности настане доба її внутрішнього порядкування та переходу до стану монолітного державного тіла. В цей переходовий час голова держави матиме за завдання підготовити створення найвищих законодавчих органів на засаді представництва всіх організованих суспільних верств з узглядненням відмінностей окремих земель, що ввійдуть до складу Української Держави.

4. На чолі упорядкованої держави стане, покликаний представницьким органом, голова держави, що визначить виконавчу владу, відповідальну перед ним та найвищим законодавчим тілом.

5. Основою адміністративного устрою Української Держави буде місцеве самоврядування; зокрема кожний край буде мати свій представницький законодавчий орган, покликаний місцевими організованими суспільними верствами, та свою виконавчу владу. <...>

Д. Культура й мистецтво

1. Українська Держава буде змагати до піднесення рівня культури й цивілізації на Україні, узгіднюючи культурний процес, побудований на основі свободи культурної творчости, з духовою природою українського народу, його історичними традиціями й вимогами сучасности та викорінюючи лихі наслідки чужонаціонального поневолення в ділянці культури та психіки народу.

2. Тільки розвиток тої культурної творчости й тих мистецьких течій, що зв'язані зі здоровими проявами в минувшині Української Нації та з культом лицарськости і волево-творчим відношенням до життя, зможе збудити здоровий гін нації до сили й могу-чости.

Е. Шкільна політика

1. Керування й догляд за шкільництвом, як засобом виховання народніх мас у національно-державному дусі, та встановлення шкільної системи, що піднесла б на належний рівень розвитку освіту українського народу, буде належати державі.

2. В основу народнього шкільництва ляже система української, державної, обов'язкової і безплатної єдиної школи, яка забезпечуватиме всебічний, гармонійний розвиток людини та обійматиме і практичне, фахово-професійне виховання.

3. Приватні освітні установи та чужомовне навчання будуть допущені за дозволом держави в кожному окремому випадку та підлягатимуть контролі державних чинників.

Є. Релігійна політика

1. Уважаючи релігійне почуття внутрішньою справою людської особи, Українська Держава в цьому огляді стане на становищі повної волі релігійної совісти.

2 Приймаючи засадничо відділення церкви від держави, влада, задержуючи необхідну контролю над церковними організаціями, співпрацюватиме з українським духовенством різних культів у справах морального виховання нації.

3 У школу буде допущена наука релігії тих культів, що не будуть проявляти денаціоналізуючих впливів.

4. Українська Держава буде сприяти розвиткові української національної церкви, незалежної від чужоземних патріярхатів, та українізації релігійних культів, що будуть діяти на Україні.

Ж. Організація Українських Націоналістів

1. Беручи ідею Української Самостійної Соборної Держави в підставу свого політичного діяння та не признаючи всіх тих між-народніх актів, умов та установ, що стан українського національно-державного розірвання сотворили та закріпили, Організація Українських Націоналістів ставить себе в категоричне противенство до всіх тих сил, своїх і чужих, які цьому становищу українських націоналістів активно чи пасивно протиставляться, та протидіятиме всяким політичним заходам одиниць і колективів, що будуть являтися відхиленням від повищих засад.

2. Не обмежуючись у своїй діяльності на той чи інший терен, але змагаючи до опанування української національної дійсности на всіх українських землях та на чужих теренах, заселених українцями, Організація Українських Націоналістів вестиме всеукраїнську політику державництва без придавання їй партійного, клясо-вого чи якого-небудь іншого суспільно-групового характеру та в прямій послідовності протиставляє її всім партійним і клясовим угрупуванням з їх методами політичної праці.

3. Спираючись на творчі елементи українського громадянства та об'єднуючи їх вколо українського національно-державного ідеалу, Організація Українських Націоналістів ставить собі завдання уздоровити відносини внутрі нації, викликати в українському народі державно-творчі зусилля, розгорнути українську національну силу на всю її ширину і таким чином забезпечити великій Українській Нації відповідне місце серед інших державних народів світу <...>

Українська суспільно-політична думка в XX ст.— Т. 2— С. 827—335.

З доповідної записки Голові ДПУ УСРР «Про підсумки роботи по викриттю українського контрреволюційного підпілля по Україні у зв’язку із справою “Спілки визволення України”» (1929 p., грудня 1)

В результаті операції, здійсненої в 28 округах по викриттю українського підпілля, зв’язаного з «СВУ», арештовано понад 700 чоловік. Операція охопила праві українські кола і виявила цілий ряд угруповань і організацій, що проводили антирадянську роботу на селі і в окружних центрах. В ряді округів виявлені організаційні осередки «СВУ», які проводили роботу під безпосереднім керівництвом і за вказівкою Київського центру чи окремих членів президії «СВУ» (Єфремов, Чехівський та ін.). Поряд з цим операція показала, що майже всі ліквідовані контрреволюційні угруповання і організації ідеологічно споріднені з «СВУ» і так чи інакше, якщо не завжди організаційно, то за своєю цілеспрямованістю, методами роботи, програмною платформою, зв’язані з ліквідованим нині українським контрреволюційним підпільним центром — «СВУ»

Цит. за:Історія України: Хрестоматія / Упоряд. В.М. Литвин. – К.: Наук. думка, 2013. – с. 624.

STATEMENT BY THE DELEGATION OF UKRAINE (ALSO ON BEHALF OF GERMANY, THE UNITED STATES OF AMERICA, ANDORRA, AUSTRIA, AZERBAIJAN, BELGIUM, BOSNIA AND HERZEGOVINA, BULGARIA, CANADA, DENMARK, SPAIN, ESTONIA, THE FORMER YUGOSLAV REPUBLIC OF MACEDONIA, FRANCE, GEORGIA, THE UNITED KINGDOM, GREECE, HUNGARY, IRELAND, ICELAND, LATVIA, LIECHTENSTEIN, LITHUANIA, LUXEMBOURG, MOLDOVA, NORWAY, POLAND, THE HOLY SEE, SLOVAKIA, SWEDEN, AND THE CZECH REPUBLIC) (Annex 8 to MC(15) Journal No. 2 of 30 November 2007) In 2007 we remember the 75th anniversary of the Holodomor of 1932 and 1933 inUkraine. This tragedy took innocent lives of millions of Ukrainians as a result of the massstarvation brought about by the cruel actions and policies of the totalitarian Stalinist regime. We pay tribute to the memory of the victims of this national tragedy of the Ukrainian people. We acknowledge the efforts undertaken in the recent years to raise awareness of • theHolodomor, including in the United Nations, its specialized agencies and in the OSCEparticipating States, in particular the adoption by consensus on 1 November 2007 of therelevant UNESCO Resolution by 193 Member States. We also welcome the initiative ofUkraine to organize the commemorations on the occasion of the 75th anniversary of theHolodomor. We will consider taking part in relevant events and invite other OSCEparticipating States to do the same. Given the OSCE commitment to “clearly and unequivocally condemn totalitarianism”(1990 Copenhagen Document), we once again underline the importance of raising publicawareness of the tragic events of our common past, of promoting tolerance andnondiscrimination, of strengthening the rule of law and respect for human rights and fundamental freedoms for the prevention of human tragedies in the future.

Заява Делегації України (також від імені Німеччини, США, Андорри, Австрії, Азербайджану, Бельгії, Боснія і Герцеговини, Болгарії, Канади, Данії, Іспанії, Естонії, Македонії, Франції, Грузії, Великобританії, Греції, Угорщини, Ірландії, Ісландії, Латвії, Ліхтенштейну, Литви, Люксембургу, Молдови, Норвегії, Польщі, Ватикану, Словаччини, Швеції й Чехії) (Додаток 8 до Протоколу № 2 Міністерського засідання МС(15) від 30 листопада 2007 р.)

У 2007 році ми пам’ятаємо про 75-урічницю Голодомору 1932 -1933 років в Україні. Ця трагедія забрала безневинні життя мільйонів українців в результаті масового голоду, викликаного жорстокими діями та політикою тоталітарного сталінського режиму. Ми віддаємо дань пошани жертвам цієї національної трагедії українського народу. Ми визнаємо зусилля, докладені в останні роки з метою підвищення обізнаності щодо Голодомору, в тому числі в Організації Об'єднаних Націй, її спеціалізованих установах та в державах-учасницях ОБСЄ, зокрема ухвалення консенсусом 193 державами-членами відповідної резолюції ЮНЕСКО 1 листопада 2007 року. Ми також вітаємо ініціативуУкраїни організувати пам’ятні заходи з нагоди75-ї річниціГолодомору. Ми розглянемо питання щодо участі у відповідних заходах і запрошуємо інші держави- учасниці ОБСЄ зробити так само. Беручи до уваги зобов’язання ОБСЄ щодо "чіткого та беззастережного засудження тоталітаризму"(Копенгагенський документ 1990 року), ми ще раз підкреслюємо важливість підвищення обізнаності громадськості з трагічними подіями нашого спільного минулого, заохочення толерантності й недискримінації, зміцнення верховенства права і дотримання прав людини та основоположних свобод з метою попередження людських трагедій у майбутньому.

Постанова ЦК КП(б)У про реорганізацію національних шкіл в Україні

10 квітня. 1938 р.

Перевіркою встановлено, що вороги народу — троцькістн, буха-рінці й буржуазні націоналісти, які орудували в НКО УРСР, насаджували особі національні німецькі, польські, чеські, швецькі, грецькі й інші школи, перетворюючи їх в очаги буржуазно-націо-' налістичного, антирадянського впливу на дітей.

Практика насадження національних шкіл завдавала величезну шкоду справі правильного навчання і виховання, відгороджувала дітей від радянського життя, позбавляла їх можливості приобщатись до радянської культури і науки, не давала можливості надалі набувати освіту в технікумах, вищих учбових закладах.

Виходячи з рішення ЦК ВКП(б), Політбюро ЦК КП(б)У визнає недоцільним і шкідливим дальніше існування особнх національних шкіл, особих національних відділів та класів при звичайних радянських школах і постановляє:

1. Реорганізувати особі національні німецькі, польські, чеські, швецькі й інші школи і технікуми в радянські школи звичайного типу, а також ліквідувати особі національні відділи, відділення і класи при звичайних школах, технікумах і вузах.

2. Реорганізувати Одеський німецький педагогічний інститут в інститут іноземних мов.

3. Учнів особих національних початкових, неповних середніх шкіл, особих національних технікумів і педшкіл, особих національних відділів при них розмістити в сусідніх радянських школах, технікумах і педшколах звичайного типу, забезпечивши їх педагогічними кадрами, підручниками та навчальними приладдями.

4. Якщо в найближчих, сусідніх учбових закладах розмістити учнів не можна, необхідно особі національні школи, технікуми, педшколи, особі відділи, відділення і класи при них реорганізувати шляхом переводу їх на учбові плани і програми радянських шкіл, технікумів, педшкіл звичайного типу з викладанням на українській або російській мові, запровадивши з осени 1938 р. прийом в ці учбові заклади дітей і інших національностей.

5. Приміщення, які звільняються від реорганізованих особих національних учбових закладів, обов'язково використати для відкриття нових шкіл, технікумів, педшкіл та поліпшення умов роботи існуючих шкіл, технікумів, як то ліквідація двох-, трьохзмінності, розукрупнення їх, тощо.

6. Зобов'язати Наркомосвіту УРСР, Наркомздоров'я, Нарком-зем, Наркомліс, Наркоммісцевпром УРСР до 1 травня 1938 р. провести всю підготовчу роботу, затвердити строки і порядок реорганізації кожної радянської школи, технікума, педшколи, Одеського німецького педінституту, болгарського відділення при Одеському українському педінституті, польського відділення при Київському педінституті, особих національних відділів, відділень та класів в школах, технікумах і педшколах, закінчивши всю роботу до 1 серпня 1938 р.

7. Зобов'язати перших секретарів обкомів КП(б)У і Нарком-освіту УРСР до 1 травня 1938 р. представити на затвердження ЦК КП(б)У план реорганізації кожної особої національної школи, технікуму, педшколи, відділень і клаісв при них.

Всю роботу по реорганізації особих національних учбових закладів секретарям обкомів КП(б)У взяти під особистий контроль і керівництво.

ЦДАГО України— Ф. 1— Оп. 6— Спр. 463— Арк. 2—4.