Опорний конспект лекцій

(з матеріалами для підготовки до практичних, семінарських занять

та самостійної роботи студентів)
Розділ 1. Інфраструктура менеджменту.

Тема 1. Менеджмент: сутність, розвиток і значення в діяльності організації

Лекція 1.1.

1. Сутність і значення менеджменту. Визначення менеджера. Рівні управління. Закони менеджменту

2. Розвиток менеджменту: школи управління і підходи до управління.

3. Принципи менеджменту і вимоги до менеджерів.

1. Слова „менеджер” і „менеджмент” вживалися в англійській мові ще в минулому столітті. Але лише до другої чверті ХХ століття вони поступово починають набувати визначеного значення, відповідно до котрого менеджер є людина, що організовує конкретну роботу, керуючись сучасними методами.

В зв'язку з цим виникає питання: чи є для нас необхідність не тільки вивчати, але й взагалі вживати поняття „менеджмент”, якщо в українській мові існує термін „управління”, а проблеми управління виробництвом достатньо повно розкриті у вітчизняній літературі. Дійсно, ці поняття здаються ідентичними, але в силу історичного, політичного і ряду інших причин їхня сутність далеко не однакова.

Управляти можливо живими біологічними нерозумними об'єктами, технічними системами, людьми. Менеджмент – управління людьми.

Менеджмент – у пер. з англ. – мистецтво управління, орган управління, адміністративна одиниця, адміністративні навички.

Менеджмент – управління людьми і виробництвом для досягнення поставленої цілі найбільш гуманним і економічним шляхом.

Менеджмент – це уміння досягати поставлених цілей використовуючи працю, інтелект і мотиви поведінки інших людей.

Менеджер –це категорія людей, що професійно здійснюють роботу з управління іншими людьми.

Підприємець – це людина, що бере на себе ризик, пов'язаний з організацією нового підприємства, або розробкою і реалізацією нової ідеї, продукції чи виду послуг. (Ризик капіталом, положенням, здоров'ям, іміджем, заробітною платою).

Значення менеджменту – одержання фахових знань для ефективного управління будь-якою організацією.

Поділ управлінської праці призвів до формування трьох рівнів управління:

1. Інституційний

2. Управлінський

3. Технічний

Цим рівням відповідають три групи менеджерів:

Менеджери вищої ланки – відповідають за прийняття найважливіших для всієї організації управлінських рішень.

Менеджери середньої ланки – координують роботу молодших керівників, готують інформацію для вищої ланки.

Менеджери низової ланки – знаходяться над робітниками й іншими не керуючими працівниками.

Прямий зв'язок – обслуговує процес прийняття рішень і забезпечує передачу управлінського впливу на керований об'єкт.

Зворотній зв'язок – одержання інформації про стан об'єкта і його реакцію на управлінський вплив.

Об'єкт управління – те, на що спрямовано управлінський вплив.

Суб'єкт управління – це той, хто виконує управлінські дії.

З метою з'ясування тенденцій розвитку, законів і принципів менеджменту застосовують наступні принципи дослідження:

1. Діалектичний – вивчає явища в своєму розвитку.

2. Конкретно-історичний – вивчає явища з врахуванням причин, умов і факторів, які зумовили зміни та тенденції в розвитку.

3. Системний – сукупність засобів, процедур, прийомів, спрямованих на дослідження складних об'єктів з врахуванням взаємозв'язків між елементами та динамічних характеристик.

4. Аналітичний – ціле ділиться на частини і розглядається взаємозв'язок частин.

5. Балансовий – використовують для виміру впливу факторів за загальний показник.

6. Методи моделювання – застосовують, коли неможливо через складність взаємозв'язків дослідити розвиток об'єкта під впливом різних факторів.

7. Експертні методи – використовують, коли неможливо кількісно визначити певні параметри об'єкту.

8. Економіко-математичні – вивчення випадкових або імовірнісних явищ.

9. Соціологічні методи – ґрунтуються на соціологічних опитуваннях респондентів.

Закони менеджменту:

1.Закон спеціалізації управління – поділ управлінської діяльності на засадах застосування конкретних функцій менеджменту.

2.Закон інтеграції управління – досягнення єдності зусиль всіх підрозділів, служб, працівників для досягнення цілей організації.

3.Закон оптимального поєднання централізації та децентралізації управління – формування оптимального рівня делегування повноважень вищим керівництвом нижчим рівням.

4.Закон демократизації управління – участь працівників в управлінських процесах.

5.Закон економії часу в управлінні – підвищення ефективності управлінської праці шляхом впровадження новітніх методик і прийомів праці.

6.Закон пропорційного розвитку систем управління – послідовна еволюція всіх управлінських систем організації.

2. Наука про менеджмент виникла одночасно з формуванням людської спільноти. З виходом книги Ф. Тейлора „Принципи наукового управління” (1911р.), менеджмент став об'єктом дослідження.

У ХХ столітті виникли окремі школи і підходи до управління.

У теорії менеджменту існують такі школи управління:

1) „Школа наукового управління ” (Тейлор, Гілбрейт): нормування праці, організація робочих місць, планування праці.

2) Класична школа управління (Форд, Файоль): робітник розглядався як знаряддя праці з метою максимізації прибутку; спеціалізація, поділ праці, єдиноначальність (1920 – 1950).

3) Школа людських відносин (Маслоу, Мейо): враховуються психологічні чинники робітника, його почуття, емоції, взаємовідносини з колективом. У цьому стали бачити резерви продуктивності праці (1930 – 1950).

4) „ Поведінкова школа ” (Герцберг, Мак-Клелланд): аналіз мотивів поведінки працівників, мотивація праці.

5) „ Емпірична школа управління ”: ґрунтується на практиці управління. Представники – значні бізнесмени, менеджери, що одержали визначені результати у своїй діяльності (з 50х рр.).

6) „ Школа соціальних систем ”: увага акцентується на взаємовідносинах людини в колективі. Досліджується процес формування робочих груп оптимальної чисельності. Досліджується статистичний зв'язок між етнічними, психологічними, віковими, статевими чинниками і продуктивністю праці.

7) Школа наукового управління (нова школа): ґрунтується на математичних підходах. Реалізація управління на базі обчислювальної техніки, комп'ютерних мереж і т.д. (з 50х рр.).

Існує декілька підходів в управлінні:

§ Процесійний підхід: управління розглядається як процес взаємозалежних дій: планування, організація, мотивація, контроль (функцій).

§ Системний підхід: організація розглядається як сукупність взаємозалежних елементів. Організація є складною, відкритою, соціотехнічною системою. Задача менеджера: виявити „слабкі” елементи і усунути їх негативний вплив. Система розбивається на підсистеми, організація на підрозділи.

§ Ситуаційний підхід: аналізуються результати діяльності організації в різноманітних ситуаціях, досліджується динаміка зміни цих результатів. Використовується досвід як свій, так і інших керівників, використовуються конкретні прийоми і управлінські дії до вирішення ситуацій.

§ Інноваційний підхід: передбачає системне та цілеспрямоване використання наукових досліджень, розробок, новітніх технологій,, які забезпечують випуск і реалізацію нових конкурентоспроможних товарів чи послуг

3. Принципи менеджменту (за А. Файолем – франц. підприємець) 1916р.

1. Поділ праці або спеціалізація.

2. Повноваження і відповідальність. Повноваження – право віддавати накази. Відповідальність – якісне виконання наказів.

3. Дисципліна.

4. Єдиноначальність. Робітник повинен виконувати накази тільки однієї людини.

5. Єдність дій. Кожна група робітників діє в рамках однієї цілі, повинна бути об'єднана єдиним планом і мати єдиного керівника.

6. Підпорядкованість особистих інтересів загальним. Інтереси одного робітника або групи робітників не повинні суперечити інтересам компанії або організації великого масштабу.

7. Винагорода персоналу. Щоб забезпечити вірність і підтримку персоналу, вони повинні отримувати гідну винагороду за свою роботу.

8. Централізація – підпорядкування нижчих рівнів влади вищим.

9. Скалярний ланцюг. Скалярний ланцюг – ряд осіб, що знаходяться на керівних посадах, починаючи від особи що займає найвище положення до керівника низової ланки.

10. Порядок. „Повинно бути місце для усього й усе на своєму місці”

11. Справедливість. Сполучення доброти і правосуддя.

12. Стабільність робочого місця персоналу.

13. Заохочення ініціативи.

14. Корпоративний дух (почуття колективізму)

Вимоги до менеджера (А. Файоль):

1. Здоров'я і фізична бадьорість

2. Розум і інтелектуальні можливості

3. Моральні якості: наполегливість, енергія, мужність у прийнятті рішень, відповідальність й ін.

4. Освіченість

5. Управлінські якості: передбачення, уміння робити план дій, організаційні навички, мистецтво спілкування з людьми, спроможність об'єднувати і спрямовувати зусилля багатьох людей і уміння їх контролювати, комунікабельність

6. Загальна поінформованість по всіх істотних функціях підприємства.