Тема 1. Матерія та свідомість. Проблема їх відношення

Д. П. Сепетий

 

 

Основні проблеми філософії

Курс лекцій

 

Навчальний посібник

для студентів медичних та фармацевтичного факультетів

 

 

Запоріжжя

 

УДК 1(075.8)(042.4)

ББК 87я73

С31

 

Затверджено на засіданні Центральної методичної Ради ЗДМУ

(протокол № __ від «__» _______ 2016 року)

 

Рецензенти:

Бондаренко О. В., доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри філософії Запорізького національного технічного університету

Ганошенко Ю. А., кандидат філологічних наук, доцент кафедри культурології та українознавства Запорізького державного медичного університету

 

Автор:

Сепетий Д. П., кандидат філософських наук, доцент кафедри суспільних дисциплін

 

 

Сепетий Д. П.

Основні проблеми філософії. Курс лекцій: навчальний посібник для студентів медичних та фармацевтичного факультетів / Д. П. Сепетий. – Запоріжжя: ЗДМУ, 2016. – 132 с.

 

Навчальний посібник містить другу частину курс лекцій з філософії для студентів медичного профілю. Розкриває основні філософські проблеми розуміння природи та відношення матерії та свідомості, теорії пізнання, осмислення людського буття, соціальної філософії та філософії історії.

 

© Сепетий Д. П., 2016

©Запорізький державний медичний університет, 2016

Зміст

 

	стор.
Передмова …………………………………………………….….…..	....... 4
Тема 1. Матерія та свідомість. Проблема їх відношення................	....... 5
Тема 2. Людина у філософській перспективі...................................	..... 27
Тема 3. Основні проблеми теорії пізнання.......................................	..... 69
Тема 4. Соціальна філософія та філософія історії...........................	..... 94
Тема 5. Глобальні проблеми сучасності та перспективи розвитку	... 116
Список використаних та рекомендованих джерел.........................	....128

 

Передмова

 

Пропонований до Вашої уваги навчальний посібник містить другу частину курсу лекцій з філософії для студентів медичного профілю. В першій частині Ви мали змогу ознайомитися з філософією в процесі її історичного розвитку, з філософськими вченнями найвидатніших мислителів минулого. В даному посібнику обговорюються найважливіші філософські проблеми, і головна увага приділяється їх осмисленню в філософії ХХ-ХХІ століття.

Перша лекція присвячена класичній, вічній філософській проблемі розуміння відношення матерії та свідомості. Висвітлюється стан сучасної дискусії, найважливіші аргументи у сучасній філософії свідомості, запропоновані Т. Нейґела, Ф. Джексона, Дж. Серля, Д. Чалмерса та ін. Це дозволяє краще усвідомити загадковість феномену людської свідомості, що є визначальною для філософського осмислення особливостей людського буття. У другій лекції висвітлюються філософські підходи до осягнення проблематики людського буття, проблема свободи, відповідальності, життя, смерті, безсмертя. Спеціальну увагу приділено підходам до цієї проблематики таких впливових напрямків у філософії ХХ ст. як екзистенціалізм та психоаналіз. Третя лекція розкриває головні поняття та проблематику сучасної філософської теорії пізнання, висвітлює зміст філософських вчень провідних епістемологів ХХ ст. К. Поппера, Т. Куна, І. Лакатоса, П. Феєрабенда. В четвертій лекції розкриваються основні моменти проблематики соціальної філософії та філософії історії: особливості соціально-філософського пізнання, походження держави та політичної влади, відношення індивід-суспільство, проблеми соціальної свободи та справедливості, питання про існування законів історичного розвитку та про його суб’єктів. В п’ятій лекції обговорюються глобальні проблеми сучасності, пов’язані з такими поняттями як глобалізація, постіндустріальне та інформаційне суспільство, конфлікти цивілізацій, висвітлюються теорії найвпливовіших сучасних теоретиків з цих питань – Ф.Фукуями, О. Тофлера, З. Бжезинського, С. Хантінгтона.

В цілому, запропонований курс лекцій дає різнобічне уявлення про філософську проблематику та сучасний стан дискусії з головних світоглядних проблем, дає змогу студенту долучитися до найважливіших досягнень класичної та сучасної філософської думки, раціонально сформувати свою власну аргументовану точку зору з обговорюваних питань.

Тема 1. Матерія та свідомість. Проблема їх відношення

План

1. Поняття матерії як фізичної реальності та свідомості (психіки) як суб’єктивності

2. Психофізична проблема та основні філософські напрямки у відношенні до неї

3. Філософія матеріалізму. Основні матеріалістичні напрямки

4. Найвпливовіші аргументи проти матеріалізму у сучасній філософії свідомості

5. Альтернативи матеріалізму: психофізичний дуалізм, панпсихізм, ідеалізм

1. Поняття матерії як фізичної реальності та свідомості (психіки) як суб’єктивності

Кожний з нас у своєму житті має справу з явищами (подіями, фактами), що природно розділяються на дві групи:

1) Фізичне, матерія: матеріальні об’єкти (фізичні тіла), що певним чином розташовані у просторі, і змінюють це розташування з часом, закони і закономірності цих змін, властивості тіл та простору (зокрема, фізичні поля та хвилі), які визначають характер руху (змін розташування у просторі) фізичних тіл. В повсякденному житті ми маємо справу з відносно великими (макро) фізичними тілами, які є складними системами, що складаються з душе маленьких фізичних тіл – мікрочасточок, розділених порожнім простором, вакуумом (об’єм якого в багато разів більший, ніж об’єм мікрочасточок). Ці мікрочасточки можуть складатися ще з набагато менших часточок, розділених вакуумом: молекули складаються з атомів, атоми – з протонів, нейтронів та електронів, ті, у свою чергу – з чогось ще меншого. Зрештою, вся фізична реальність утворюється з найфундаментальніших мікрочасточок (настільки малих, що їм навряд чи можна приписати розмір, – скоріше, їх слід уявляти як точки у просторі – точкові носії маси-енергії) та порожнього простору, вакууму. Слід зауважити, що цей “порожній” простір є не порожнечею, відсутністю матерії, небуттям, а, скоріше, особливого роду середовищем, яке в кожній точці має певні властивості, що описуються поняттями полів та хвиль. Більше того, з точки зору сучасної мікрофізики – квантової механіки – ці поля та хвилі можуть перетворюватися на (колапсувати в) мікрочасточки, або в них можуть виникати (ніби з нічого) або зникати (ніби перетворюючись на ніщо) пари взаємодоповнюючих часточок.

До фізичної реальності належать, зокрема, наші тіла. Тіло людини – це складна фізична система, яка складається з клітин, які, у свою чергу, складаються з молекул, які, у свою чергу, складаються з атомів, які, у свою чергу,... Усі (фізіологічні) процеси в тілі людини – це велика кількість складним чином упорядкованих рухів молекул, іонів, атомів тощо. Поведінка людини, з зовнішньої точки зору, – це теж не що інше як рухи фізичних тіл – чи тіла людини в цілому, чи його частин – рук, ніг, пальців, голів, щелеп, язика тощо (які, зрозуміло ж, є не чим іншим як великою складним чином упорядкованою множиною менших фізичних тіл – клітин, молекул, атомів тощо).

Визначальними поняттями, в термінах яких описується і характеризується фізична реальність, є простір, час і рух (зміни просторового розташування з часом). Всю фізичну реальність можна розуміти як взаємне просторове розташування фізичних тіл, що змінюється з часом, регулярності цих рухів і взаємних (закономірних) впливів фізичних тіл на рухи одне одного, простір та його (польові, хвильові) властивості у певні закономірні способи впливати на рухи розташованих у ньому фізичних тіл.

2) Психічне, свідомість як особистий “суб’єктивний вимір”: наші відчуття, сприйняття, емоції, бажання як вони відчуваються-переживаються суб’єктивно, наші думки, усвідомлення нами світу навколо нас і нас самих, – ми самі як психічні суб’єкти (Я), що суб’єктивно переживають та усвідомлюють.

 

2. Психофізична проблема та основні філософські напрямки у відношенні до неї

Психофізична проблема – це проблема відношення між фізичним та психічним, матерією та свідомістю. Насамперед, йдеться про питання: чи є одна з цих сторін формоутворенням іншої, чи це – дві різні речі, що не зводяться одна до одної? Залежно від відповіді на ці питання можна виділити чотири напрямки, в рамках яких існують подальші розмежування.

1) Матеріалізм: не існує нічого крім матерії, фізичної реальності; свідомість, усі психічні стани – це деякі фізичні стани й процеси тіла (мозку) чи їх функціональний аспект (роль у підтриманні цілісності організму).

2) Ідеалізм: існує лише психічне – свідомість (розум, дух, воля тощо) або множина свідомостей; все, що ми звикли вважати фізичною, матеріальною реальністю, є формоутворенням психічної реальності (свідомості, духу, волі) або “феноменом” у Кантівському смислі – видимістю, формами, у яких психічна реальність являє себе людській свідомості.

3) Дуалізм: є фізична реальність, до якої належить наше тіло, і є свідомість, або психічні суб’єкти (Я), або душі; це різні речі, що не можуть бути зведені одна до іншої. Звичайно, дуалізм визнає тісний зв’язок між людською свідомістю та людським тілом, зокрема, велику залежність станів свідомості від станів мозку, але це саме зв’язок, залежність, що є відношенням між різними речами (речами різної природи), а не тотожність (одна й та сама річ).

4) Панпсихізм: усе в дійсності має як фізичні, так і психічні властивості.

Найвпливовішим у сучасній академічній філософії свідомості є матеріалізм, у різних версіях. Проте існують вагомі аргументи проти кожної з цих версій зокрема і проти матеріалізму загалом.

 

3. Філософія матеріалізму. Основні матеріалістичні напрямки

В межах матеріалізму виділяють кілька піднапрямків. У ХХ –ХХІ століттях великий вплив мали (мають) наступні напрямки.

Біхевіоризм (від англ. behaviour – поведінка) – теорія, яка ототожнює психічні стани й процеси з певними формами поведінки. Наприклад, біль – це не що інше, як форма поведінки, яка включає певний вираз обличчя, зойки чи стогін тощо. Тобто, біхевіоризм називає болем не те, що називаємо цим словом ми (суб’єктивне переживання-відчуття "як-воно-відчувається-коли-боляче"), а те, що ми могли б назвати зовнішніми проявами болю. І так само – щодо усіх психічних станів. З цієї теорії слідує абсурдний висновок: ми можемо дізнатися про психічні стани інших людей, спостерігаючи за їх поведінкою, але не можемо дізнатися про свої власні психічні стани (хіба що ми спостерігаємо за собою у дзеркалі) На цю тему є анекдот: Біхевіорист після заняття сексом говорить: “Тобі було так приємно! Просто супер! А мені?” Ще одним слабким місцем біхевіоризму є те, що, маючи одне й те ж відчуття, різні люди можуть поводитися дуже по-різному; так що поставити відчуття у однозначну відповідність з певними формами поведінки виявляється практично неможливим.

Незважаючи на зазначені вади, біхевіоризм був панівним напрямком у британській академічній філософії свідомості у 1950-ті-1960-ті рр. У 1970-х роках біхевіоризм був витіснений більш гнучкою й сучасною матеріалістичною теорією – функціоналізмом.

Функціоналізм – найбільш впливова сучасна версія матеріалізму; з точки зору цієї теорії, відношення між мозком та свідомістю є аналогічним до відношення між комп’ютером як фізичною системою та програмним забезпеченням. Мозок – це складний комп’ютер; свідомість – його програмне забезпечення. Вона не існує окремо від фізичних структур комп’ютера, фізичних носіїв і станів, у яких закодована інформація. А проте вона є у деякому смислі незалежною від конкретної фізичної реалізації: одна й та ж програма (чи, ширше, інформація) може бути записана у різний спосіб на різних фізичних носіях з різними відповідними фізичними станами (гнучкий диск, CD, перфокарта, нейронні мережі мозку). Інформація є до певної міри незалежною від конкретних її фізичних носіїв, хоча й існує лише в них і через них. Відповідно, свідомість ототожнюється не з конкретними фізичними станами конкретних фізичних структур мозку, а з певними функціями, які в принципі можуть бути реалізовані різними фізичними структурами й станами. Певний стан свідомості тотожний певній функції і не залежить від того, якими саме конкретними фізичними засобами ця функція реалізується; так само як одна й та ж інформація може бути закодована різними фізичними станами на різних фізичних носіях.

Альтернативний впливовий матеріалістичний напрямок – теорія тотожностіпсихічних станів з фізичними станами (структурами, процесами) мозку. Ця теорія говорить, що різні стани й процеси свідомості – це певні фізичні структури та процеси мозку як вони сприймаються суб’єктивно. Кожний стан свідомості є певним фізичним станом деякої структури мозку.

Менш впливовим, але досить широко обговорюваним у сучасній філософії свідомості є елімінативізм – найрадикальніший напрям матеріалізму. Його прибічники прямо заперечують існування відчуттів, емоцій, думок, бажань тощо, стверджуючи, що ці поняття є частиною хибної теоретичної системи, створеної для пояснення та передбачення поведінки, – “народної психології”, яка має бути замінена на наукову теоретичну систему, що пояснюватиме людську поведінку безпосередньо в (нейрофізіологічних) термінах станів мозку.

В СРСР був “канонізований” інший напрямок – діалектичний матеріалізм, про який ми поговоримо трохи згодом.

 

******

Сильною стороною матеріалізму є те, що він, на відміну від альтернативних онтологічних вчень, добре вписується в природничо-наукову картину світу, зокрема – узгоджується з еволюційною теорією Дарвіна. Альтернативні онтологічні вчення (зокрема, головна альтернатива матеріалізму – дуалізм) мають із цим серйозні проблеми.

Проте існують також вагомі аргументи проти матеріалізму. На думку відомого сучасного австралійського філософа Девіда Чалмерса, ці аргументи доводять, що неможливо “водночас сприймати свідомість всерйоз і залишатися матеріалістами”: “Матеріалізм – прекрасний і привабливий світогляд, але щоб зрозуміти свідомість, ми мусимо вийти за межі тих засобів, які він надає.”[1]

Чалмерс обґрунтовує думку про неможливість адекватного звіту про свідомість-психіку у фізичних термінах, – маючи на увазі не лише звіти в термінах власне фізики, але й будь-які (хімічні, біологічні тощо) звіти в термінах просторових структур та динаміки або функцій:

“Будь-який звіт в чисто фізичних термінах … буде, в кінцевому рахунку, даний в термінах структурних та динамічних властивостей фізичних процесів, і яким би ускладненим не був такий звіт, він дасть тільки більше структури й динаміки. Хоча цього достатньо для того, щоб впоратися з більшістю природних явищ, проблема свідомості виходить за межі будь-якої проблеми щодо пояснення структури й функцій...”[2] “…у випадку свідомості, і лише в ньому, нам потрібно пояснити більше, аніж структури й функції...”[3]

 

4. Найвпливовіші аргументи проти матеріалізму у сучасній філософії свідомості

4.1. Важка проблема свідомості та аргумент зомбі

Поняття “важкої проблеми свідомості” ввів в обіг згадуваний вище Девід Чалмерс:

“Справді важка проблема свідомості – проблема суб’єктивного досвіду.... навіть після пояснення виконання всіх когнітивних і поведінкових функцій в околиці досвіду... залишається без відповіді подальше питання: Чому виконання цих функцій супроводжується досвідом?... Існує пояснювальний розрив (термін, введений Левіне, 1983) між функціями та досвідом.... Факти про досвід не можуть автоматично випливати з жодного фізичного звіту, оскільки немає концептуальної суперечності в тому, що будь-який даний процес міг би існувати без досвіду. Досвід... логічно не випливає з фізичного.”[4]

Щоб краще зрозуміти, про що йде мова, і чому це є проблемою для матеріалізму, розглянемо для початку приклад якогось одного відносно простого психічного стану, – наприклад, відчуття болю. Ймовірно, на деяких медичних дисциплінах Вам говорили, або в деяких підручниках Ви читали, що біль – це не що інше, як певні рухи нервових клітин і нейронів мозку (чи їх частин), обміни хімічних речовин між ними тощо. Але давайте подумаємо, чи це справді так.

Уявіть собі, що Ваша рука потрапила на вогонь. Внаслідок цього відбувається ланцюжок фізичних процесів: нервові клітини біля місця опіку здійснюють деякі рухи й передають якісь хімічні речовини до сусідніх клітин, ті у свою чергу – до сусідніх, і так – до мозку; в мозку, у свою чергу, відбувається певна множина рухів нейронів і обмінів хімічними речовинами між ними, потім цей ланцюжок переходить від мозку до нервово-рухових клітин, які приводять у рух м’язи руки, і рука відсмикується від вогню. Усе це – чисто автоматичні процеси взаємодій між клітинами, молекулами, атомами, жодна з яких нічого не відчуває, а просто здійснює певні рухи за законами фізики й хімії. Молекулам, клітинам, атомам тощо не боляче.[5] Чи не здається Вам, що в цій картині чогось бракує? А саме: бракує власне відчуття болю – як це відчувається коли боляче. І бракує того, хто це відчуває – Вас.

Коли я відчуваю біль, то в моєму тілі відбувається багато різноманітних фізичних процесів – рухів нервових клітин, нейронів мозку, молекул, атомів тощо. Але такі фізичні рухи – це не все, що відбувається. Відбувається ще дещо: я відчуваю біль, мені боляче. Це відчуття "як-воно-відчувається-коли-боляче" є чимось крім фізичних процесів (рухів різних частинок) в нервовій системі й мозку і крім поведінки (рухів рук, ніг, м’язів обличчя тощо).

Виходить, що відчуття болю є чимось крім усіх фізичних процесів, чимось нефізичним. І це ж саме стосується усіх психічних станів і процесів як вони нами суб’єктивно переживаються й усвідомлюються.

 

Уявімо, що людина і справді (як стверджує матеріалізм) – це лише складна фізична система (тіло). В такому разі, усі рухи кожного атома в тілі людини відбуваються чисто автоматично згідно законів фізики (електромагнітних та інших фізичних взаємодій). Внаслідок усіх цих взаємодій, частини тіла автоматично рухаються, тіла автоматично ходять, сидять і лежать, поглинають їжу й напої, автоматично ходять на лекції й семінарські заняття, водять ручкою по паперу, ворушать губами, викликаючи повітряні хвилі (звуки), автоматично ходять у театри й хлопають у долоні, автоматично пишуть книги тощо. Усе, що роблять людські тіла, відбувається автоматично як результат величезної множини електромагнітних та інших фізичних взаємодій між атомами тіла та між ними й зовнішнім фізичним оточенням. Такий уявний світ – це не наш світ, а світ феноменальних зомбі.

Аргумент зомбі має досить довгу історію, але став одним із найвпливовіших завдяки працям сучасного австралійського філософа Девіда Чалмерса. Аргумент говорить, що ми можемо уявити і цілком послідовно мислити феноменальних зомбі. Феноменальний зомбі зовсім не схожий на тих зомбі, яких ми можемо побачити у фантастичних фільмах; його особливість у тому, що його ніяк неможливо відрізнити від людини. Феноменальний зомбі – це істота в усіх фізичних відношеннях точно така сама, як і звичайна людина, але він не має свідомості як суб’єктивного виміру – суб’єктивно нічого не переживає й не усвідомлює. Кожний з нас може уявити свого фізичного двійника, який є феноменальним зомбі. Мій уявний двійник-зомбі має тіло, яке в усіх фізичних відношеннях, ззовні і зсередини, є точно таким, як і моє. Всередині його тіла відбуваються точно такі самі хімічні й фізичні процеси, як і всередині мого тіла; його зовнішньо спостережувана поведінка (тобто рухи зовнішніх частин тіла) є точно такою ж, як і моя. В будь-яких ситуаціях усі частини його тіла – як зовнішні так і внутрішні − рухаються точно так само, як рухалися б у цій ситуації відповідні частини мого тіла – з точністю до останнього атома чи електрона. Для зовнішнього спостерігача (навіть якщо він озброєний усіма можливими приладами для спостереження тих процесів, які відбуваються всередині тіла, зокрема, мозку) ніяк неможливо відрізнити мене й мого зомбі-двійника. Але насправді між нами є дуже важлива різниця: я суб’єктивно переживаю різні відчуття та емоції, суб’єктивно усвідомлюю свої відчуття, емоції й думки, а у мого зомбі-двійника нічого цього немає. Зауважимо, що це стосується не лише емоцій, але й тих відчуттів, які ми звичайно називаємо тілесними або фізичними, але які у випадку людини завжди мають не лише фізичний, але також і суб’єктивний аспект. Якщо моя рука потрапила на вогонь, то відбуваються складні фізичні процеси в моїх нервовій системі й мозку, я відчуваю біль (як суб’єктивне переживання: як воно відчувається, коли боляче) і відсмикую руку. Якщо рука мого двійника-зомбі потрапила на вогонь, то відбуваються складні фізичні процеси в його нервовій системі й мозку, і він відсмикує руку. Але при цьому він нічого не відчуває у смислі суб’єктивного переживання; для нього немає цього “як воно відчувається, коли боляче”; для нього “боляче” не відчувається ніяк.

Правда, цю різницю ніяк неможливо виявити, бо ніхто з нас не має прямого доступу до свідомості інших істот (зокрема, інших людей), крім самого себе. Кожен з нас безпосередньо знає лише про свою власну свідомість, оскільки він суб’єктивно переживає відчуття та емоції, мислить та усе це суб’єктивно усвідомлює. В принципі, кожний з нас може уявити, що він є єдиною у світі істотою, яка суб’єктивно переживає й усвідомлює (має свідомість як суб’єктивний вимір), а усі інші люди є феноменальними зомбі. Це видається неймовірним, і ми маємо досить вагомі раціональні підстави дотримуватися припущення, що й інші люди, подібно до нас самих, суб’єктивно переживають та усвідомлюють. А проте логічно це цілком можливо: феноменальних зомбі, якби вони існували, ніяк неможливо було б відрізнити від людей, які мають суб’єктивний вимір свідомості.

Незважаючи на те, що в усіх фізичних відношенях ми не відрізняємося від наших уявних феноменальних зомбі-двійників, ми все ж чимось від них відрізняємося. І це “щось” – наявність у нас “суб’єктивного виміру” свідомості, існування нас самих як психічних суб’єктів. Ми не є феноменальними зомбі тому, що крім наших тіл з усіма фізичними процесами в них є ще ми самі як ті, хто суб’єктивно переживає відчуття, сприйняття, емоції, бажання, хто мислить та усвідомлює. З одного боку, є наші фізичні тіла, з іншого – наші нефізичні психічні Я. Наші Я не є частинами наших тіл (мізків), а є чимось додатково до них.

 

Опоненти аргументу зомбі інколи заперечують, що феноменальні зомбі насправді неможливі. Скоріше за все, це справді так, але питання в тому, чому вони неможливі.

Якщо все, що відбувається в людських тілах і з людськими тілами – це результат автоматичних взаємодій атомів та інших мікрочастин за законами фізики та хімії, то зомбі логічно можливі, а свідомість може бути лише епіфеноменом – “побічним продуктом” мозку, який ніяким чином не впливає ні на які фізичні процеси, а отже – ніяким чином не впливає на поведінку людини. Ви ходите на лекції й семінари, слухаєте, конспектуєте й відповідаєте не тому, що у Вас є відповідні свідомі цілі, інтереси, думки й бажання, а тому, що в результаті суто автоматичних фізичних процесів ваше тіло рухається відповідним чином, без ніякої участі свідомості; ваші свідомі цілі, інтереси, думки й бажання породжуються мозком паралельно і ніяким чином на Вашу поведінку не впливають. Вам лише здається, що Ви щось робите тому, що маєте свідоме бажання це зробити, що Ваші висловлювання виражають Ваші свідомі думки тощо, але насправді це – лише ілюзія, що породжується фізичними процесами в мозку як “побічний продукт”. Така теорія називається епіфеноменалізмом. Але навіть у такому разі свідомість є чимось відмінним від усіх фізичних систем та процесів, є чимось нефізичним, чимось додатковим до фізичного. Тому епіфеноменалізм є формою дуалізму; його інколи називають слабким дуалізмом. Щоб матеріалізм міг бути істинним, свідомості взагалі не повинно існувати, навіть як побічного продукту фізичних процесів. Матеріалізм може бути істинним лише у світі феноменальних зомбі.

Феноменальні зомбі можуть бути логічно неможливими лише у разі, якщо не всі фізичні процеси (рухи) в тілі людини є результатом автоматичних фізичних і хімічних процесів (взаємодій), що відбуваються автоматично за законами фізики й хімії, – лише якщо на деякі з цих рухів впливає свідомість-психіка, яка сама не є фізичною системою, а є чимось нефізичним. Теорія про те, що свідомість є чимось нефізичним, і що вона впливає на фізичні процеси в мозку і через них на поведінку людини називається інтеракціонізмом aбо сильним дуалізмом. Якщо інтеракціонізм істинний, то самих лише автоматичних взаємодій за законами фізики складових фізичних елементів тіла зомбі буде недостатньо для того, щоб відтворити точно таку саму динаміку рухів, яка має місце у випадку тіла людини, оскільки динаміка рухів складових частин і часточок тіла людини (всупереч теоріям матеріалізму та епіфеноменалізму) не повністю визначається автоматичними взаємодіями за законами фізики складових фізичних елементів тіла людини, а на неї впливає ще й свідомість.

 

4.2. Аргумент знання

Аргумент зомбі говорить про неможливість вписати в рамки матеріалізму (фізикалізму) той факт, що людина має свідомість як “суб’єктивний вимір” – суб’єктивно переживає й усвідомлює. Аргумент знання говорить майже те ж саме, але не про свідомість взагалі (той факт, що людина якось щось суб’єктивно переживає й усвідомлює), а про специфічний якісний характер різних суб’єктивних переживань.

Будь-яке суб’єктивне переживання є особливим, відмінним від інших суб’єктивних переживань. Є щось таке, як саме воно відчувається (суб’єктивно переживається). І це “щось” не схоплюється ніяким фізичним описом, не належить до царини фізичних фактів, є якимось особливим, нефізичним фактом. Більше того, цей факт неможливо передати у мові: неможливо пояснити людині, яка не має певного відчуття, як воно відчувається (суб’єктивно переживається). Наприклад, людині, яка від народження позбавлена будь-яких нюхових відчуттів, неможливо пояснити, як відчувається той або інший запах; ніяке знання про фізичні процеси в нервовій системі й мозку, відповідальні за це відчуття, у цьому не допоможуть. Інший приклад – з класичної статті Томаса Нейґела “Як воно – бути кажаном?”. Кажани є сліпими або майже сліпими; у просторі вони орієнтуються в основному з допомогою дуже складної ехолокаційної системи. Ймовірно (якщо ми тільки не вважаємо, слідом за Декартом, що лише людина має свідомість, а усі тварини є просто складними автоматами, що нічого суб’єктивно не відчувають), що кажани мають особливі суб’єктивні відчуття-переживання ехолокаційного сприйняття; проте для нас, людей, неможливо дізнатися, як це відчувається (як воно для кажана – мати ехолокаційне сприйняття). Можливо, що для кажанів це відчувається подібно до того, як для нас відчуваються зорові сприйняття. (Але, в такому разі, як це відчувають кажани тих видів, у яких є обидва – зорове та ехолокаційне – сприйняття?) А можливо, що суб’єктивні ехолокаційні відчуття-сприйняття кажана неподібні ні до яких людських суб’єктивних переживань; у такому разі ми просто нездатні уявити, як це відчувається (як воно – мати ехолокаційне сприйняття). При цьому ми можемо мати наскільки завгодно детальне, точне, вичерпне знання про усі фізичні процеси, задіяні у цьому сприйнятті; можемо цілком розуміти, як “працює” ехолокаційна система кажана: це нам анітрохи не допоможе дізнатися, як це відчувається суб’єктивно (як воно для кажана – мати ехолокаційне сприйняття). Але воно якось відчувається. Є щось таке, як воно (для кажана) − мати ехолокаційне сприйняття, і це щось перебуває за межами царини фізичних фактів.

Або навпаки, якщо уявити якихось розумних істот з високорозвиненою технікою (інопланетян), які не мають зору, а отримують інформацію про світ через інші органи відчуття (скажімо, через ехолокаційне сприйняття, як у кажана), то скільки б багато вони не дізналися про фізичні процеси у мозку людини, які відповідають певним зоровим сприйняттям (скажімо, сприйняттю зеленого кольору), вони ніколи не зможуть дізнатися як-це-відчувається. Або якщо вони мають зір, але лише чорно-білий, то вони ніколи не зможуть дізнатися як-це-відчувається-бачити-червоне.

Неможливість дізнатися про характер суб’єктивних переживань, якщо вони суттєво відмінні від наших власних, є прямим наслідком того факту, що кожна свідомість є закритим особистим “світом”, до якого лише її “власник” має прямий доступ. У цьому відношенні свідомість кардинально відрізняється від фізичного світу, який є спільним, відкритим для усіх свідомостей. Навіть щодо інших людей ми можемо лише здогадуватися, що їх відчуття подібні до наших власних відповідних відчуттів, але не можемо перевірити, чи ця здогадка є істинною. Можливо, що Ви суб’єктивно відчуваєте червоний колір так, як я – зелений (колір трави), а зелений – як я – червоний. А можливо, що Ваші суб’єктивні відчуття-сприйняття кольорів неподібні ні до яких моїх суб’єктивних відчуттів. Можливість спілкування й розуміння між людьми засвідчує спільність для різних людей структурних відношень між різними відчуттями й сприйняттями, але якісний суб’єктивний характер кожного з них може, в принципі, бути унікальним для кожної людини. Ніхто з нас не може потрапити всередину свідомості іншої людини і дізнатися, як воно насправді відчувається для неї.

Можемо сформулювати аргумент знання наступним чином. Яким би повним не було наше знання про фізичні факти (зокрема, знання про фізичні процеси у мозку), це знання не містить у собі знання про те, як той або інший психічний стан суб’єктивно переживається людиною. Той факт, що певний психічний стан (сприйняття, відчуття, емоція тощо) суб’єктивно переживається певною людиною або твариною саме так, як він переживається, а не якось інакше, як він в принципі міг би переживатися, є особливим фактом, який перебуває поза цариною фізичних фактів. Тобто, усе, що належить до свідомості як царини суб’єктивних переживань та усвідомлення (як це переживається суб’єктивно: мати ось-це відчуття, емоцію, усвідомлювати певну ідею, розуміти певну теорію, бажати того чи іншого), утворює особливу царину фактів, відмінну від царини фізичних фактів. Факти щодо свідомості – це нефізичні факти, факти про нефізичну реальність. Цією нефізичною реальністю є свідомість як особистий “суб’єктивний вимір” людини (або тварини) та її різноманітні стани.

Найбільш відомою і впливовою версією-поясненням аргументу знання є уявний експеримент, запропонований австралійським філософом Франком Джексоном. Уявімо жінку на ім’я Мері, яка від народження жила у приміщенні з особливим освітленням, яке перетворювало усі кольори на відтінки сірого (від чорного до білого). Вона ніколи не мала кольорового сприйняття червоного, синього, зеленого тощо. І ця жінка стала видатним вченим, що спеціалізується саме на кольоровому сприйнятті. Вона знала усі фізичні факти, які стосуються сприйняття зеленого, червоного, синього та інших кольорів: частота світлових хвиль, фізичні процеси, які відбуваються в нервовій системі, мозку тощо. Одного чудового дня вона залишила своє приміщення і потрапила у світ з нормальним освітленням. Мері була вражена: вона дізналася як воно (відчувається) − мати сприйняття червоного, зеленого, синього та інших кольорів. Вона дізналася, якими є суб’єктивні сприйняття різних кольорів. Вона цього не знала раніше, − незважаючи на те, що знала усі фізичні факти про кольорове сприйняття.

Мері дізналася щось нове, нові факти: як воно відчувається – бачити червоний (зелений, синій) колір. Але Мері ще раніше знала усі фізичні факти, які мають відношення до кольорового сприйняття. Отже, ті нові факти, про які дізналася Мері, не є фізичними фактами. Виходить, що крім фізичних фактів (фактів про фізичну реальність), є й інші факти − про специфічний характер різних суб’єктивних переживань, про свідомість як особистий світ людської суб’єктивності. А значить, фізична реальність – це не вся реальність. Вся реальність включає, крім фізичної реальності, свідомість. Свідомість є чимось нефізичним (нематеріальним).

4.3. Уявний експеримент Джона Серля “Китайська кімната”

Аргумент Дж.Серля спрямований насамперед проти функціоналізму – теорії про те, що відношення між мозком та свідомістю є таким же, як відношення між комп’ютером та програмним забезпеченням. Цей аргумент доводить принципову відмінність між людським мисленням, що здійснюється осмислено, на основі розуміння, та комп’ютерною обробкою інформації, що здійснюється автоматично, за певною програмою. Серль доводить, що хоча й можлива комп’ютерна імітація розуміння, але якою б доброю не була ця імітація, вона не буде реалізацією розуміння, тобто справжнім розумінням.

Будь-яка комп’ютерна обробка інформації є складною маніпуляцією символами за деяким (можливо, дуже складним і багаторівневим) алгоритмом. Але навіть якщо результати такої обробки будуть точно такими ж, як і результати мислення, ззовні невідрізнюваними, це все одно не буде розумінням. Щоб переконатися в цьому, уявімо наступну ситуацію.

Я зовсім не знаю китайської мови. Я навіть не зможу відрізнити китайські ієрогліфи від, скажімо, японських. Уявімо, що мені дали велику книгу, списану китайськими ієрогліфами. Потім мені пояснили “правила гри”: час від часу мені будуть давати два аркуші паперу, на кожному з яких написані різні послідовності китайських ієрогліфів. Мені потрібно буде скомбінувати символи з цих двох аркушів та з книги відповідно до певної системи правил, записати результат на чистому аркуші паперу і віддати цей аркуш. Я досконало вивчив систему правил, за допомогою якої я повинен комбінувати символи. Потім мене помістили в спеціальну кімнату, у віконце якої час від часу подавали два папірці і забирали той папірець, який я заповнював за встановленими правилами.

Припустимо, що в записках, які мені подають, міститься деяка оповідь китайською мовою та питання до неї, а у книзі, яку мені дали, міститься додаткова (“фонова”, background) інформація, яка у поєднанні з оповіддю є достатньою для правильної відповіді на ці питання. Але я про це навіть не здогадуюся, бо не розумію китайської мови. Тим не менше, якщо я правильно виконую усі правила (алгоритм) комбінування, і якщо самі ці правила (алгоритм) правильні, то та послідовність китайських ієрогліфів, яку я записую на папері і віддаю експериментаторам, буде (хоч я про це і не здогадуюся) “відповіддю” на поставлене “питання”.

Можливо, що поряд з моєю кімнатою є інша, точно така сама, в якій сидить китаєць. Він отримує точно такі ж аркуші паперу з оповідями й питаннями, що і я, і видає назовні аркуші паперу з такими ж відповідями. З точки зору зовнішнього спостерігача, який буде бачити лише папірці, що надходять до однієї та іншої кімнат і виходять з них, ніякої різниці не буде помітно. Він не зможе здогадатися, де сидить китаєць, а де я. Тим не менше, є кардинальна відмінність між тим, що роблю я, і тим, що робить китаєць: для мене ті комбінації символів, які я отримую, продукую і видаю назовні, позбавлені сенсу, – я їх не розумію; в той час як для китайця вони є оповіддю, питанням і відповіддю, – він їх розуміє. Я виконую функції комп’ютерної програми, яка лише імітує розуміння, в той час як він справді розуміє.

Уявний експеримент Серля з “китайською кімнатою” показує, що існує принципова відмінність між справжнім розумінням та його комп’ютерною імітацією – навіть якщо це досконала імітація, яку (ззовні) неможливо відрізнити від оригіналу. Людське мислення – це не просто “обробка інформації” в тому смислі, в якому комп’ютер може обробляти інформацію, але й розуміння смислу цієї інформації.

Інформація в людському смислі – осмислена інформація – це завжди інформація про щось. Ця “прощосність” або інтенціональність інформації існує лише для свідомості і не може бути реалізована ніякими алгоритмами.

“Інформація” в комп’ютері – це специфічні фізичні (електромагнітні) стани елементів пам’яті комп’ютера, які організовані (людьми – конструкторами комп’ютера, програмістами та користувачами) таким чином, щоб людина могла “вписати” в них і “зчитати” з них інформацію, яка є осмисленою для людини. Але для комп’ютера це не є осмисленою інформацією. Це взагалі не є чимось для комп’ютера, це є чимось в ньому – фізичними станами його елементів. Так само, як аркуш паперу, на якому щось записано, не має свідомості і не розуміє того, що на ньому записано, комп’ютер не розуміє інформації, яка записана в його пам’яті.

Комп’ютерна “обробка інформації” та алгоритм, за яким вона здійснюється, також не є обробкою інформації та алгоритмом для комп’ютера. Комп’ютер не розуміє алгоритму і не знає, що він виконує алгоритм; він просто організований і налаштований-запрограмований людьми таким чином, що послідовність змін електромагнітних станів його елементів пам’яті “репрезентує” для людини алгорітмічну обробку інформації.

4.4. “Китайська кімната” та тест Тьюрінга

Видатний математик, розробник математичної теорії, на якій ґрунтується комп’ютерна обробка інформації, Алан Тьюрінг запропонував тест, який, на його думку, міг би слугувати критерієм того, чи комп’ютер розуміє інформацію (і, отже, чи він має свідомість).

Суть тесту така: експерт-тестувальник через клавіатуру та монітор “спілкується”, з одного боку, з людиною, яка розуміє його мову, та, з іншого боку, з комп’ютером, який виконує відповідну програму. При цьому експерт не бачить і не знає, з ким він спілкується: хто з його “співбесідників” людина, а хто – комп’ютер. Якщо експерт не зможе правильно розрізнити, де хто, або у своїх здогадках буде помилятися так само часто, як правильно вгадувати, то комп’ютер пройшов тест Тьюрінга. В такому разі, слід вважати, що комп’ютер розуміє ті питання, які задає йому експерт, і дає на них осмислені відповіді (і, отже, має свідомість).

Жоден комп’ютер (комп’ютерна програма) поки що не пройшов тест Тьюрінга. Проте здається, що немає вагомих підстав вважати, що проходження комп’ютером тесту Тьюрінга в принципі неможливе. В комп’ютер можливо завести будь-який обсяг інформації. Є різноманітні алгоритми та програми, виконуючи які комп’ютер може генерувати відповіді на питання експертів. Хоча поки що вони дуже недосконалі і нездатні ввести в оману експерта, вони можуть постійно вдосконалюватися. Розробники відповідних програм вивчатимуть, чому експерти вирішили, що спілкуються з комп’ютером, а не людиною (які саме відповіді видалися їм “нелюдськими” і якими правдоподібно могли б бути людські відповіді), будуть вносити у свої алгоритми відповідні зміни-вдосконалення, доповнювати інформаційну базу; в результаті відповіді комп’ютерів ставатимуть все більше й більше (частіше й частіше) подібними до тих, які могла б дати людина, так що здогадатися де хто ставатиме усе важче й важче. Наскільки далеко це насправді зайде, передбачити неможливо. Але в принципі, здається, що немає вагомих підстав заперечувати можливість такого алгоритму (програми), виконання якого, з доступом до достатньо великої інформаційної бази (співмірної з усією масою знань, якими володіє звичайна людина, включно з тими, які людина явно не пам’ятає, але які якось зберігаються у її пам’яті, − які вона може за якихось умов пригадати, або які вона використовує підсвідомо тощо), може ввести в оману найвинахідливішого експерта-тестувальника.

Проте уявний експеримент Джона Серля показує, що навіть якщо комп’ютер пройде тест Тьюрінга, це не означатиме, що він розуміє інформацію. Більше того, оскільки ми знаємо, що усе, що робить комп’ютер – це комбінування символів за певним алгоритмом, то ми маємо вагомі підстави вважати, що комп’ютер, який пройшов тест Тьюрінга, усе ж не розуміє інформації. Якщо я, перебуваючи в китайській кімнаті, матиму достатньо велику інформаційну базу у вигляді величезної книги, списаної китайськими ієрогліфами, буду озброєний правильним алгоритмом і буду точно його виконувати, то я пройду тест Тьюрінга на розуміння китайської мови, не розуміючи китайської мови.

 

4.5. Нередуктивний (емерджентистський) матеріалізм та його критика

Як відповідь на окреслені вище проблеми, деякі прибічники матеріалізму сповідують нередуктивний або емерджентистський матеріалізм. Прикладом такого підходу є філософія діалектичного матеріалізму, що була “канонізована” в СРСР. Найбільш важливою, філософськи значущою частиною цього вчення є теорія Ф. Енґельса про те, що у матерії (фізичної реальності) на вищих рівнях організації виникають нові властивості, які не зводяться до властивостей матерії на нижчих рівнях організації; свідомість – одна з таких властивостей.

 

Проти цієї теорії, і нередуктивного матеріалізму загалом, можна заперечити, що вона (він), по суті визнаючи незводимість свідомості (психіки) до фізичних структур і процесів, лише створює видимість, що незводимість свідомості (психіки) до фізичних структур і процесів не є чимось унікальним, ніби така незводимість є звичайною річчю у природі, ніби хімічне незводиме до фізичного, біологічне – до хімічного й фізичного тощо. Але ця видимість оманлива.

Насправді, в тому смислі, в якому це стосується суті проблеми, все, про що говорить хімія, і все, про що говорить біологія, якщо це не зачіпає психіки як царини суб’єктивного (яка, мабуть, є не лише у людей, але й у тварин, принаймні вищих), зводиться до фізичного. Хімічні процеси – це не що інше, як комплекси фізичних рухів (з’єднання, роз’єднання, перегрупування у нові молекулярні структури) фізичних елементів (атомів, іонів). Так само, вся фізіологія – це різноманітні структури й рухи фізичних часточок в тілі тварини чи людини; вся поведінка (звичайно, якщо не вважати поведінкою суб’єктивні переживання й мислення) – це з очевидністю не що інше як рухи різних частин тіла – рук, ніг, щелеп, лап, хвостів тощо.

Лише свідомість (психіка) як суб’єктивне, а також створювана свідомостями людей інтерсуб’єктивна царина смислів, висловлених у мові (включно з особливою мовою музики та інших видів мистецтва), виглядає чимось таким, що неможливо зрозуміти як множину фізичних елементів, структур та процесів (рухів).

За Енґельсом, свідомість є формою руху матерії на вищому, соціальному рівні її організації. Але якщо під рухом матерії розуміти зміни розташування матеріальних об’єктів (фізичних тіл) у просторі, ті або інші аспекти просторової динаміки (у тому числі можливо існуючі “емерджентні” закони руху, що вступають в дію за наявності специфічних складних матеріальних структур, на вищих рівнях організації матерії), то свідомість, суб’єктивні психічні стани не є формою руху матерії.

Під рухом матерії слід розуміти зміни з часом просторового розташування тих або інших матеріальних об’єктів, а не будь-які зміни будь-чого. В русі матерії немає нічого суб’єктивного. Якщо не припускати, що свідомість є чимось нефізичним, і що вона впливає на фізичні процеси (в мозку), то кожна мікрочасточка матерії рухається і (в результаті впливу інших фізичних тіл) змінює швидкість і напрям руху чисто автоматично за законами фізики, нічого не відчуваючи й не усвідомлюючи. Фізичні (гравітаційні, електромагнітні) поля теж не є суб’єктами, здатними суб’єктивно переживати й усвідомлювати. І більше у цій (чисто фізичній, послідовно матеріалістичній) картині світу ні для чого немає місця. (Макрофізичні тіла – це не що інше як сукупності мікрочастинок, і в їх рухах немає нічого, крім рухів тих мікрочастинок, з яких вони складаються.) В цій картині немає місця для свідомості, суб’єктивного. А отже, свідомість, суб’єктивні психічні стани та процеси, є чимось крім, понад, додатково до усіх матеріальних об’єктів та їх рухів.

 

5. Альтернативи матеріалізму: психофізичний дуалізм, панпсихізм, ідеалізм

5.1. Різновиди дуалізму

Різні версії дуалізму за різними ознаками поділяють на кілька напрямків:

1. Епіфеноменалізм та інтеракціонізм – див. останні два абзаци в підрозділі “Важка проблема свідомості та аргумент зомбі”.

2. Дуалізм властивостей та субстанційний дуалізм

Дуалізм властивостей розглядає свідомість як систему нефізичних властивостей чи станів мозку. Таким чином, мозок розглядається як річ подвійної – психофізичної – природи.

Субстанційний дуалізм говорить про те, що 1) психічні стани, стани свідомості можуть існувати лише як стани того чи іншого суб’єкта, Я (мої або Ваші відчуття, емоції, думки, бажання) та 2) потрібно розрізняти мозок як фізичну систему та психічного суб’єкта. Отже, правильно говорити не про два типи властивостей однієї речі (мозку), а про дві “речі” – мозок та психічного суб’єкта (Я).

3. Якщо ми поставимо питання як (звідки) виникає нефізична свідомість або нефізичний психічний суб’єкт (Я), то логічно можливі три варіанти відповіді:

1) Вона (він) виникає з нічого за певних умов (скоріше за все, в момент народження або якийсь момент між зачаттям і народженням людини) і, скоріше за все, зникає, перетворюється на ніщо, коли умови, необхідні для його існування, більше не виконуються (в момент фізичної смерті). Таке виникнення і зникнення розглядається як частина природного порядку. Можемо назвати такий погляд дуалізмом-емерджентизмом (від англ. emerge – виникати).

2) Її (його) створює з нічого (і, отже, може знищити, якщо захоче) надприродна істота (Бог). Можемо назвати такий погляд дуалізмом-креаціонізмом (від англ. create – створювати).

3) Психічний суб’єкт є деякою вічно існуючою сутністю, яка має здатність до психічних переживань та усвідомлення, і час від часу втілюється. Можемо назвати такий погляд дуалізмом-етерналізмом (від англ. eternal – вічний).

 

5.2. Панпсихізм

Панпсихізм приписує суб’єктивні переживання, або (прото-) психічні властивості фізичній реальності на її фундаментальному рівні. В сучасній філософії свідомості, панпсихізм – як правило, під назвою “Расселіанський монізм” – має значний вплив. Проте його прибічники зазвичай роблять таку помилку: ставлять “воза”, суб’єктивні переживання, попереду “коня” – того, хто їх переживає, психічного суб’єкта; вони розмірковують так, ніби суб’єктивні переживання, або (прото-) психічні властивості можуть існувати самі по собі, без того, хто їх переживає, психічного суб’єкта.

Щоб щось було суб’єктивним переживанням, його має хтось переживати. Безглуздо говорити про суб’єктивні переживання, яких ніхто не переживає. Розмови про “протопсихічні властивості” (як, наприклад, у багатьох працях Чалмерса) жодним чином не допомагають, бо якщо (на фундаментальному рівні) немає сутностей (суб’єктів), здатних мати суб’єктивні переживання, то (що б не означало словосполучення “протопсихічні властивості”) аргумент зомбі залишається в силі.

Враховуючи той факт, що ідея досвіду (суб’єктивних переживань) без того, хто його переживає (ідея суб’єктивності без психічного суб’єкта), взагалі не має сенсу, панпсихізм може мати сенс лише як теорія про те, що існують онтологічно фундаментальні окремі, індивідуальні (неподільні та нескладені) сутності, що є водночас психічними суб’єктами та фундаментальними складовими фізичної реальності. Іншими словами, усі або деякі з фундаментальних складових фізичної реальності мають наступні властивості:

1) вони є індивідуальними – неподільними та нескладеними

та

2) вони здатні, за відповідних обставин, до суб’єктивних переживань, усвідомлення, мислення та воління.

Проте навіть якщо такі сутності існують, аргумент зомбі можна дещо модифікувати, так, що він буде застосовний до панпсихізму.

Нагадаю, що психофізична проблема виникає з того факту, що люди є не лише тілами, а й психічними суб’єктами (Я), що мають суб’єктивні переживання та усвідомлення (феноменальну свідомість). Вона стосується саме таких один-на-одне-людське-тіло людських суб’єктів (як, наприклад, я чи Ви) та їх суб’єктивних переживань – а не суб’єктивних переживань якихось кілька-мільярдів-на-одне-людське-тіло сутностей, з яких наші тіла, можливо, складаються.

Припустимо, що деякі численні сутності, з яких складається людське тіло, мають свої власні суб’єктивні переживання. Якщо це так, то ми можемо уявити “панпсихістського феноменального зомбі” – тіло, що є точно таким самим, як людське тіло, що складається з великої кількості психофізичних сутностей (кожна з яких є водночас фізичною сутністю та психічним суб’єктом), але не має тієї речі – однієї на одну людину, – яку ми називаємо нашим Я. Панпсихістський феноменальний зомбі точно так само логічно можливий, як і (матеріалістичний) феноменальний зомбі в початковій версії аргументу. Тож панпсихізм настільки ж далекий від розв’язання психофізичної проблеми, як і матеріалізм.

Правда, у панпсихіста є одна можливість обійти це заперечення: ми можемо припустити, що людське Я є однією з тих багатьох психофізичних сутностей-суб’єктів, з яких складається тіло людини, і що її особливий статус – статус Я – та її особливо багатий досвід (різноманітні суб’єктивні переживання) визначаються не її унікальною (порівняно з іншими психофізичними сутностями-суб’єктами, з яких складається людське тіло) внутрішньою природою, а її унікальним привілейованим місцем в ієрархії сутностей, з яких складається людське тіло. (В кожному людському тілі є багато інших психофізичних сутностей-суб’єктів з точно такою ж внутрішньою природою, які не є людськими Я і мають бідніші суб’єктивні переживання лише внаслідок того, що їх місце в ієрархії не таке привілейоване.) І, якщо ми припускаємо, що наші Я тривають в часі, то та психофізична сутність, яка є людським Я має утримувати це унікальне привілейоване становище протягом усього періоду (за припущенням, усього життя) доки ця людина залишається тим самим Я.

Я залишаю на розсуд читача питання про те, наскільки правдоподібною є ця можливість (напевно, її нелегко узгодити з сучасним науковим знанням про фізичну реальність, людське тіло й мозок). Тут я зауважу лише, що така панпсихістська можливість є дуалістичною у двох важливих смислах. По-перше, вона приписує фундаментальним сутностям, з яких складається реальність, два типи властивостей – психічні та фізичні (у звичайному смислі понять “психічне” та “фізичне”); в цьому відношенні, вона є різновидом дуалізму властивостей. По-друге, є принципова відмінність між тією привілейованою психофізичною сутністю, яка є людським Я, та рештою тієї системи, яка є тілом людини, – так що відмінність і відношення між одним та іншим по суті робить такий панпсихізм різновидом субстанційного дуалізму.

5.3. Ідеалізм

Ідеалізм може легко заповнити пояснювальний розрив між психічним та фізичним – просто стверджуючи, що не існує незалежної від свідомості фізичної реальності. Існують лише свідомості та психічні стани. Не існує незалежних від свідомості дерев, столів, яблук, камінців тощо (і, звичайно ж, молекул, атомів, електронів, кварків тощо). Є лише психічні стани-досвіди або досвідні диспозиції, організовані в більш або менш складні комплекси (такі як досвідний комплекс яблука, який складається з візуального досвіду чи досвідної диспозиції червоного й круглого, смакового досвіду чи досвідної диспозиції кислого чи солодкого, тощо) в людських свідомостях та, можливо, у якійсь надлюдській свідомості (свідомості Бога). Припущення про існування надлюдської свідомості (свідомості Бога), яка містить у собі (як досвід, суб’єктивні переживання Бога) те, що ми зазвичай вважаємо незалежною від свідомості фізичною реальністю, і зміст якої якимось чином є публічно доступним для людських свідомостей,[6] є необхідним, якщо ми не хочемо ставати на позиції соліпсизму (теорії про те, що існує лише моя свідомість – що не існує ані незалежної від моєї свідомості фізичної реальності, ані інших свідомостей крім моєї власної). Якщо це так, то реальність та відношення між свідомістю та тілом людини є, знову ж таки, дуалістичними остільки, оскільки нас це стосується. З одного боку, є незалежна від нашої свідомості та публічно доступна фізична реальність, до якої належать і наші тіла й мізки (навіть якщо ця реальність в кінцевому рахунку утворюється станами свідомості Бога); з іншого боку, є наші свідомості, або Я.