2017-11-30
324
Українська Центральна Рада виникла 4 (17) березня 1917 р. як національне представництво українського народу в результаті угоди між ТУП (яке стояло на позиціях автономії України в складі Росії) і Братством самостійників на чолі з Миколою Міхновським ( котре проголосило курс на повну державну незалежність України).
Завданням Центральної Ради було проголошено об'єднання всіх українських сил.
Головою Ради був обраний професор М. С. Грушевський, його заступниками — Дмитро Антонович і Дмитро Дорошенко.
Центральна Рада звернулася з відозвою «До українського народу», у якій закликала зберігати спокій, обрати нових людей в органи самоврядування, будувати вільне життя.
1. Найбільш численною в Центральній Раді стала Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР), яка остаточно сформувалася в квітні 1917 р.
За своїм характером вона була селянською революційно-демократичною партією, що виступала за «соціалізацію» землі (тобто перехід її в руки народу і поділ земельних ділянок серед селянства за трудовою нормою).
|
|
|
Восени 1917 р. у ній перебувало близько 75 тис. чоловік.
Лідери партії - Г. Ковалевський, П. Христюк, М. Шраг, О. Севрюк - були молодими людьми.
До УПСР офіційно вступив і М. Грушевський. Під впливом УПСР знаходилася Українська селянська спілка («Спілка») - досить впливова організація сільських кооператорів.
2. Другою за чисельністю партією в Центральній Раді була Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП), котра стояла на правосоціалістичних позиціях близьких до російських меншовиків.
Програма УСДРП передбачала
- соціалістичну перспективу розвитку,
- перетворення Росії на демократичну федеративну республіку,
- автономію України в її складі,
- соціальні гарантії з боку держави,
- націоналізацію землі і створення великих державних господарств і т.д.
Лідерами партії були В. Винниченко, І. Мазепа, С. Петлюра, М. Порш.
Позиції УСДРП у керівництві українським визвольним рухом істотно послабляло взаємне суперництво її лідерів - В. Винниченка, який неодноразово схилявся до співробітництва з більшовиками і більш правого С. Петлюри.
У цей період у складі партії було близько 5 тис. чоловік.
У червні 1917 р. на конгресі Товариства Українських поступовців (ТУП) була відновлена його діяльність, перервана після революції 1905-1907 рр. Партія прийняла більш «модну» назву Української партії соціалістів-федералістів,
однак, насправді вона мала буржуазно-ліберальний характер і була близькою до російських кадетів.
Її «соціалістична» програма обмежувалася вимогою розвитку кооперації, а «федералізм» передбачав не автономію України в складі федеративної Росії, а лише «вільні» міжрегіональні зв'язки».
|
|
|
Лідерами партії були С. Єфремов, А. Шковський, Д. Дорошенко.
Партія була нечисленною, але досить впливовою, оскільки об'єднувала у своїх лавах більшість представників національно орієнтованої культурної й економічної еліти України.
Основними напрямками своєї політичної програми Центральна Рада проголосила:
1. боротьбу за національно-територіальну автономію із 9 українських губерній і етнічних земель;
2. підготовку до виборів до Установчих зборів із метою вирішення питання про автономію України в складі Російської республіки;
3. співробітництво з Тимчасовим урядом;
4. надання національним меншинам рівних політичних прав.
Одночасно з утворенням Центральної Ради і масових організацій на місцях - Просвіт, Селянської спілки, національних клубів і рад військових, студентських, жіночих та інших організацій - відбувалася консолідація українських сил.
Улітку 1917 р. пройшли українські станові з'їзди - селянський і робітничий, на яких були представлені національно налаштовані представники цих суспільних верств.
Делегати цих з'їздів увійшли до складу Центральної Ради (після цього склад Ради перевищив 800 чоловік).
Підтримали Центральну Раду також І і II Всеукраїнські військові з'їзди, делегати яких заявили, що виступають від імені «2 млн. організованих українських солдатів і офіцерів» фронту і тилу.
Таким чином, у період весни і літа 1917 р. зріс авторитет Центральної Ради серед широких верств українського населення.
Українські партії різних політичних напрямків об'єдналися навколо національної ідеї побудови Української держави.
