2017-11-30
1417
Загальна характеристика
Типи навчальних програм. У сучасній школі співіснує кілька типів навчальних програм: а) освітній курс; б) спеціальні програми; в) інтегративні програми.
Спеціальні програми, адресовані тій або тій частині учнів:
ü факультативи;
ü елективні (на вибір) курси;
ü програми у певних навчальних закладах.
Масштаби застосування спеціальних програм залежать від їхнього змісту і конкретної країни, наприклад: у США та Великій Британії, чия мова найпоширеніша у світовому співтоваристві, іноземні мови вивчають лише 50 % старшокласників; у країнах континентальної Європи та Японії, навпаки, іноземні мови належать до обов'язкових дисциплін середньої школи і посідають значне місце у спеціалізованих програмах.
Окремі програми можуть перетворюватися з обов'язкових на спеціалізовані залежно від ступенів освіти і призначення. Наприклад, програми з трудового навчання.
У світовій школі дедалі більшого поширення набувають так звані інтегративні програми (наприклад, програма з природознавства у початковій школі).
|
|
|
Завдання інтегративної програми: а) ознайомити учнів із основними явищами, фактами відповідних наук; б) виробити в них навички класифікації і виміру досліджуваних явищ; в) розвивати наукову інтуїцію.
Творці інтегративних програм прагнуть привести освіту у відповідність до рівня сучасних знань; об'єднати матеріал навколо основної ідеї, щоб перебороти фрагментарність освіти; сприяти творчому мисленню учнів.
Нині інтегративні програми посіли значне місце в системі освіти, а саме:
• у школах Великої Британії їм відведено близько 15 % навчального часу;
• у школах Франції — до 10 %. З 1985 р. до програми французької початкової школи введено інтегративний курс «Природознавство і технологія», який містить відомості з фізики, хімії, біології, геології та астрономії. Технологічною підготовкою передбачено засвоєння базових понять про сучасне виробництво, загальні принципи простих технічних механізмів і процесів;
• у Японії на межі 80 —90-х років у програмі початкової школи з'явився інтегрований курс «Про життя» (сейка-цу), який розглядає елементи природних і суспільних науку тісному зв'язку.
Напрями у зміні програм. Зміни в шкільних програмах проводяться за такими напрямами:
екстенсивний — традиційний, передбачає навчання за предметами. Розростаючись кількісно (подовжуються терміни, збільшується обсяг навчання) і якісно, таке навчання є однаковим для будь-яких навчальних дисциплін;
інтенсивний — створення нових за цілями, структурою, змістом програм. Програми інтенсивного типу орієнтовані насамперед на повноту переживання, усвідомлення й осмислення навчального матеріалу.
|
|
|
США
Сполучені Штати Америки одні з перших серед великих країн почали в 60-х роках XX ст. перегляд змісту шкільної освіти.
Реформа програм початкової школи відбувалася під впливом концепції «основних навичок», що мала за мету міцне оволодіння учнями основними навичками читання, письма, лічби; фундаментальними уявленнями про соціально-політичний устрій США; нормами суспільної моралі і поведінки; знаннями з географії, природи та її охорони.
Протягом 60 —90-х років вироблялися навчальні програми, що відповідали зазначеним завданням. Загалом вони значно ускладнилися.
Під час реформи середньої освіти основна увага приділялася модернізації програм, а саме: у короткий термін готувалися нові програми з математики, фізики, хімії, біології; до них вводилися питання з екології, генетики, біохімії та інших наук.
Нові програми були орієнтовані на інтелектуальну еліту учнів і мали сприяти поліпшенню знань та розвитку пізнавальних здібностей школярів.
У 1961 р. розпочалася реформа старшої середньої школи на принципах «п'яти основ». Вона полягала в тому, що обов'язкове навчання скорочувалося до п'яти концентрів (напрямів):
ü англійська мова і література (4 роки: 1 рік у молодшій, 3 — у старшій середній школі);
ü математика (4 роки: 1 рік у молодшій, 3 — у старшій середній школі);
ü природознавство (3 роки в старшій середній школі);
ü соціальні науки (3 роки в старшій середній школі);
ü комп'ютерне навчання (півроку в старшій середній школі). Кожний напрям складався з кількох частин.
Крім того, запроваджувалися повномасштабні елективні (на вибір) курси, а також «міні-курси» із різних дисциплін.
Застосування на практиці моделей програм у вигляді базового ядра і численних елективних курсів спричиняло: а) зниження вимог до загальної освіти; б) слабке координування системи дисциплін, що обираються; в) розмивання систематичної загальної освіти.
Через скорочення рівня й обсягу базової освіти якість навчання не тільки не зросла, а й знизилася.
Одним з орієнтирів нової реформи стала концепція, запропонована фахівцями Вісконсінського університету. Головні тези концепції — удосконалення якості освіти шляхом підвищення загальнонаукової грамотності учнів; досягнення технологічної грамотності; розвитку здатності до планування, критичного мислення, самоосвіти.
Було визнано за необхідне підсилити в програмах гуманітарний аспект.
Реформа у країні почала здійснюватися на загальнонаціональному рівні та в окремих навчальних закладах. Так, із 1982 р. у державних середніх навчальних закладах додаткові навчальні дисципліни повертають у розряд головних. До 1984 р. понад половина навчальних округів здійснили цей захід, що зумовило піднесення рівня загальної підготовки в цих округах.
Велика Британія
У Великій Британії нововведення торкнулися насамперед об'єднаної школи, в якій навчальний час поділяється приблизно порівну:
обов'язкові для всіх базові дисципліни — так зване ядро;
обов'язкові предмети на вибір, що пропонуються у вигляді «пакетів», кожний з яких містить кілька курсів гуманітарного, природничо-наукового або математичного змісту.
До 1988 р. базове ядро включало чотири предмети: англійську мову і літературу, математику, релігію, фізичне виховання. Потім склад ядра змінився: місце фізичного виховання посіло природознавство.
Інша частина програми, як і раніше, будується на виборі курсів. Учні до 16 років вивчають на вибір одну з іноземних мов, історію, географію, фізичне виховання, мистецтво, музику, спорт. Тематика і програма подібних курсів розробляється з.урахуванням побажань учнів та їхніх батьків.
|
|
|
Німеччина
У Німеччині програми, в які, крім базових дисциплін, включено значну кількість курсів на вибір, поширені у таких закладах освіти: а) основній школі; б) реальному училищі; в) гімназії.
Основні профілі гімназичної освіти:
технічний;
сільськогосподарський;
техніко-технологічний;
суспільно-науковий;
музичний;
комунального господарства.
На молодшому ступені гімназисти обирають один із «пакетів» навчальних дисциплін, що стає обов'язковим.
Протягом усіх років навчання пропонується велика кількість елективних курсів, які регулярно поновляються і корегуються.
Профілі гімназичної освіти надають учням широкі можливості. Наприклад, програмою суспільно-наукового профілю передбачено викладання суспільствознавства, географії, історії, педагогіки, філософії, психології, юриспруденції, теології, соціології, економіки; у старших класах цього профілю обов'язкове засвоєння двох профільних програм: із математики або іноземної мови і природничо-наукової дисципліни.
Оригінальна модель шкільної програми запропонована об'єднаній школі:
ü у кооперативній школі вона побудована на поєднанні навчання з обов'язкових дисциплін і предметів на вибір;
ü в інтегрованій — пропонується єдина програма, засвоєння якої для учнів індивідуалізоване.
Франція
У 70 —90-х роках помітно змінилися програми загальної освіти у Франції.
Програми початкової школи реформувалися тричі:
• у 70-х роках вони були поділені на дві частини: базові програми (французька мова і література, математика) і так звані розвивальні (історія, географія, суспільствознавство, природознавство, трудове навчання, фізичне і естетичне виховання). Програми складалися з двох розділів: обов'язкового, що окреслював коло знань, умінь і навичок, які здобувають учні, і рекомендаційного із зазначенням лише основних результатів навчання;
у 1985 р. було прийнято новий навчальний план, який визначав сім пріоритетних напрямів, навколо яких групувалися викладання і навчання французької мови, математики, природознавства і технології, історії і географії, суспільствознавства, художньо-естетичного виховання, фізичного виховання;
|
|
|
наприкінці 80-х років у програмі скоротили матеріал із трудового навчання і вперше передбачили вивчення іноземної мови.
Зі створенням колежу постало завдання розробити нові програми. Загалом учні навчаються за єдиною програмою: французька мова, математика, іноземна мова, інтегровані курси: історія —географія —економіка —суспільствознавство, фізика—хімія—біологія, мистецтво, техніко-трудове навчання, фізичне виховання і спорт.
Учні старших класів вивчають на вибір ще один із таких предметів: латинська, грецька, друга іноземна мова, технологічна дисципліна; йдуть інтенсивні заняття з першої іноземної мови.
Протягом 70 —80-х років склалися три типи програм завершальної загальної освіти:
ü для загальноосвітнього ліцею (3 роки);
ü для технологічного ліцею (3 роки);
ü для професійного ліцею (2 роки).
Практикуються обов'язкові для всіх програми, які охоплюють: французьку мову, історію і географію, першу іноземну мову, математику, фізичні науки, природничі науки, фізичне виховання.
У закладах освіти пропонуються також програми рухливого (модульного) типу, де, крім обов'язкових предметів, можна вчитися за різними програмами (серії) бакалавріату: філософія — література, економіка — соціологія, математика — фізика, математика — природознавство, математика — технологія, агрономія — техніка, індустрія, соціальні науки, музика, геологія, інформатика тощо. Подібні програми регулярно й порівняно легко оновлюються і корегуються.
Японія
Реформи в школі. Програми загальної освіти в Японії у 60 —90-х роках зазнали певних змін: було прийнято нові програми початкової, молодшої і старшої середніх шкіл.
Унаслідок проведення реформ до програми початкової школи було введено нові дисципліни: суспільствознавство і мораль; сейкацу (про життя); іноземну мову (англійську).
З метою поліпшення навчання прийнято нові освітні стандарти з японської мови, математики, природознавства.
Одним з основних завдань реформування старшої середньої школи є створення різноманітних програм для навчальних закладів.
Програми обов'язкової та елективної освіти. На початку 90-х років у старшій середній школі стандартами було передбачено програми обов'язкової та елективної освіти.
До обов'язкової програми, що складалася із восьми концентрів, ввели японську мову, суспільствознавство, математику, природничі науки, фізичне виховання і гігієну, мистецтво, іноземну мову, домоведення та економіку. На засвоєння цієї програми відводилося 90 % навчального часу. Крім того, не менше однієї години на тиждень відводилося на позакласну навчальну діяльність. Тож на елективне навчання залишалося менше ніж 10 % навчального часу.
Національні стандарти передбачали дві категорії обов'язкових програм:
ü загальноосвітні (для тих, хто планує продовжувати навчання в університеті або, не зупинивши увагу на певному виді діяльності, йде працювати);
ü спеціальні (професійно-технічне навчання тих, хто віддав перевагу певній сфері діяльності).
Навчальні заклади отримали право корегувати зміст обов'язкової і спеціальної програм, а також позакласної діяльності.
У кожній школі пропонувалося поєднувати обов'язкову і спеціальну підготовку.
З метою широкого впровадження диференційованих програм у старшій середній школі Центральна рада з освіти у 1991 р. рекомендувала виробити новий підхід. Передбачалося створення обов'язкової, спеціальної та інтегративної програм.
Обов'язкова програма містить не вісім, а дев'ять основних концентрів, які передбачають реструктуризацію колишніх концентрів, наявність елективного концентру «домоведення» та нового концентру «інтегровані наукові знання».
До 1994 р. диференційовані курси допускалися лише з одного обов'язкового концентру — мистецтво. Тепер учні можуть вибирати такі курси ще з чотирьох обов'язкових концентрів: географія та історія, суспільствознавство, домоведення, інтегративні наукові знання, а також не менш як 11 — 12 курсів з обов'язкових концентрів.
Збільшилися пропозиції вибору зі спеціальних програм. При збереженні колишніх шести концентрів спеціальної програми кількість курсів та їх варіацій доведено до 184; серед нових курсів — статистика, бібліотечна справа, спілкування англійською мовою тощо. До складу спеціальної програми входять курси професійного навчання.
Нововведенням у старшій середній школі стали інтегративні програми, розроблені в 1993 р. Завдання цих програм — надавати водночас загальну і спеціальну підготовку.
Переліки курсів, що входять у концентри обов'язкової і спеціальної програм, можуть пропонувати Міністерство освіти, префектури і самі навчальні заклади.
У 1994 р. власними варіантами обов'язкової програми скористалися близько 17 % навчальних закладів; свої варіанти спеціальної програми запропонували 30 % шкіл.
Росія
Зміст шкільних програм. На початку 90-х років істотно змінилися шкільні програми в Росії. Зміст цих програм передбачає набуття:
ü знань про людину, природу і суспільство як основи наукового сучасного погляду на світ і орієнтації на одну із сфер майбутньої практичної діяльності;
ü досвіду розумової і фізичної праці для формування основних навичок інтелектуальної діяльності й особистої гігієни;
ü досвіду творчої праці, що робить особистість готовою до суспільної, економічної, наукової та іншої діяльності.
У нових програмах визначається, що учні мають отримувати однакову загальну підготовку. При цьому єдиний загальноосвітній стандарт розглядається лише як мінімальний рівень освіти, яка здобувається.
Реформа програм передбачала скорочення обов'язкового навчального матеріалу і заохочення (особливо у старших класах) курсів на вибір.
Компоненти програм. Шкільні програми, крім обов'язкового та вибіркового матеріалу, можуть містити такі три компоненти:
• федеральний — забезпечує цілісність шкільної освіти в країні й охоплює ту частину змісту освіти, в якій виокремлені навчальні курси загальнокультурної та загальнодержавної значущості: російська мова, математика, інформатика, фізика, астрономія, хімія;
• національно-регіональний — відображає потреби суб'єктів Російської Федерації (національна, регіональна своєрідність культури: рідна мова і література, історія, географія регіону тощо);
• шкільний — відображає специфіку конкретної освітньої установи.
Проведення нових реформ зумовило зміни у програмах початкових шкіл. До базового навчального плану входять рідна мова і література, російська мова як державна, математика, навколишній світ, мистецтво, фізкультура, трудова підготовка.
Програми стали більш насиченими і варіативними. Базового рівня середньої освіти можна досягати за допомогою різноманітних варіантів програм. Така варіативність зростає від молодших до старших класів.
Базовий навчальний план основної школи містить повний і водночас мінімізований набір освітніх галузей: мова (російська, рідна, іноземна) і література, мистецтво, математика, фізика й астрономія, хімія, географія, екологія, кібернетика й інформатика, біологія, суспільні дисципліни, технологія, техніка, праця, фізкультура.
Базовий план повної середньої школи містить такий самий набір освітніх галузей, як і базовий план основної школи. Проте навчання тут будується за принципом профільної диференціації.
Шкільний стандарт передбачає корегування програм, а саме: введення елективних курсів та навчального матеріалу з урахуванням особливостей етнічного складу школи.
У Москві деякі середні навчальні заклади, наголошуючи на обов'язковій підготовці з фізико-математичних дисциплін, уводять як факультативи предмети, пов'язані з музикою і мистецтвом.
Національні московські школи (російсько-німецькі, єврейські, татарські тощо) як шкільний стандарт пропонують вивчення відповідних національних мов і культур.
Обов'язкові шкільні програми скорочують поступово. У більшості середніх навчальних закладів вважають, що таке скорочення негативно позначається на загальній підготовці учнів. Так само поступово впроваджуються і трикомпонентні програми.
Україна
Зміст шкільних програм. У середині 90-х років в Україні, як і в Росії, істотно змінилися шкільні програми, які передбачають набуття учнями:
ü знань про людину, природу і суспільство як основи формування наукової картини світу та профорієнтації на одну зі сфер майбутньої практичної діяльності;
ü досвіду розумової та фізичної праці для формування основних навичок інтелектуальної діяльності й особистої гігієни;
ü досвіду творчої праці, що готує до суспільної, економічної, наукової та іншої діяльності.
Компоненти програм. Базовий навчальний план початкової школи складається з освітніх галузей. Кожна галузь побудована за змістовими лініями, які є наскрізними для всіх рівнів загальної середньої освіти. Зміст освітніх галузей реалізується через окремі навчальні предмети та інтегровані курси: мова і література (навчальні предмети: українська, іноземна мови), математика (математика), здоров'я і фізична культура (фізична культура, основи здоров'я), технології (трудове навчання / художня праця), мистецтво (музика, образотворче навчання), людина і світ (я і Україна).
Добираючи зміст початкової освіти, враховують його наступність і неперервність, доступність і науковість, потенційні можливості для взаємозв'язку навчання, виховання і розвитку, реалізації принципів індивідуалізації, гуманізації навчально-виховного процесу.
До базового навчального плану початкової освіти входять інваріантна і варіативна складові змісту початкової освіти. Інваріантна складова змісту формується на державному рівні і є обов'язковою для всіх загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Варіативна складова базового навчального плану формується навчальним закладом самостійно з урахуванням особливостей цього закладу та індивідуальних освітніх потреб учня.
Програми стали більш насиченими і варіативними. Базовий рівень середньої освіти може досягатися за допомогою різноманітних варіантів програм. Така варіативність зростає від молодших до старших класів.
Базовий навчальний план основної школи охоплює повний і водночас мінімізований набір освітніх галузей та навчальних предметів: мову й літературу (мова — українська, національної меншини, іноземна і література — зарубіжна), суспільствознавство (історія України, всесвітня історія, етика), естетичну культуру (музичне мистецтво, образотворче мистецтво, художня культура), математику (математика, алгебра, геометрія), природознавство (природознавство, біологія, географія, фізика, хімія), технології (трудове навчання, інформатика), здоров'я і фізичну культуру (основи здоров'я, фізична культура).
Базовий план повної середньої школи містить такий самий набір освітніх галузей, як і базовий план основної школи. Однак навчання тут будується за принципом профільної диференціації за такими напрямами: філологічний, суспільно-гуманітарний, художньо-естетичний, фізико-математичний, природничий, технологічний, спортивний. Напрями диференціації конкретизуються в окремі профілі навчання: фізичний, математичний, біолого-хімічний, економічний, географічний, екологічний, правовий, історико-філологічний, інформаційно-технологічний тощо.
