Нікчемний та оспорюваний недійсні правочини. Фіктивні та удавані правочини

1.Правові наслідки визнання правочинів недійсними.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом, який визначає наслідки, що виникають у результаті вчинення недійсних правочинів. Закон вбачає юридичні й майнові наслідки недійсності правочинів.

Юридичні наслідки призводять до визнання правочину недійсним за умов нікчемності або оспорюваності. Як правило, правочини визнаються недійсними (як нікчемний, так і оспорюваний) з моменту їх вчинення, а в окремих випадках передбачена можливість припинення їх дії у майбутньому (наприклад, майновий найм).

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).

Що ж стосується майнових наслідків, то на них впливають підстави недійсності та наявність або відсутність умислу у сторін (сторони) і застосовуються залежно від того, чи мало місце повне або часткове виконання, чи невиконання правочину. Якщо відповідно до вчиненого правочину не були виконані умови, то незалежно від його характеру, майнові наслідки будуть відсутні.

Визнання правочинів недійсними пов´язано з усуненням тих майнових наслідків, які виникли в результаті виконання правочину. Загальним правилом є повернення сторін у початкове становище, тобто в той майновий стан, що мав місце до вчинення недійсного правочину.

Законодавством передбачений основний вид загальних майнових наслідків недійсності правочинів - двостороння реституція.

Окрім загальних наслідків недійсності правочинів, застосовуються також і спеціальні - у вигляді накладання обов´язку відшкодувати збитки та моральну шкоду, що понесла одна зі сторін внаслідок вчинення та виконання недійсного правочину, та додаткові наслідки, що використовуються по відношенню до сторони, з вини якої виник обман, помилка, насильство, зловмисна домовленість та збіг тяжких обставин.

Основні майнові наслідки недійсності правочинів пов´язані з визначенням правової долі того, що отримано сторонами правочину. Це регламентується загальними правилами, які регулюють правову частку, отриману сторонами правочину.

До загальних правил майнових наслідків недійсності правочинів належить двостороння реституція — у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов´язана повернути іншій стороні у натурі все, що вона отримала від виконання цього правочину. У разі неможливості повернути отримане в натурі внаслідок вживання, використання майна, виконання роботи або з інших причин повинна відшкодовуватись його вартість у грошових коштах за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо інші особливі умови або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів не встановлені законом. Тобто при двосторонній реституції сторонами повертається все виконане ними відповідно до правочину.

Двостороння.реституція застосовується у таких випадках, коли:

1) правочин визнаний недійсним внаслідок порушення письмової форми правочину (ст. 218 ЦК України);

2) правочин не відповідає вимогам закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину (ст. 219 ЦК України);

3) правочин не відповідає вимогам закону про нотаріальне посвідчення договору (ст. 220 ЦК України);

4) правочин вчинений недієздатною особою або ж особою з обмеженою дієздатністю внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, а також, якщо особа не могла в момент його вчинення усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, тобто за межами своєї цивільної дієздатності (ст. 226, 223, 225 ЦК України);

5) правочин вчинений малолітнім, який не досяг 14 років та неповнолітнім віком від 14 до 18 років, за межами їх цивільної дієздатності (ст. 221, 222 ЦК України);

6) правочин вчинений юридичною особою, яка не мала права його вчиняти (ст. 227 ЦК України);

7) правочин визнаний недійсним внаслідок помилки, обману, насильства та тяжкої обставини (ст. 229, 230, 231, 233 ЦК України);

8) правочин вчинений з порушенням публічного порядку та без дозволу органу опіки та піклування (ст. 228, 224 ЦК України);

9) правочин визнаний недійсним, як такий, що вчинений у результаті зловмисної домовленості однієї сторони з іншою (ст. 232 ЦК України);

10) правочин визнаний судом фіктивним (ст. 234 ЦК України).

Для застосування двосторонньої реституції не має значення, хто винний у виникненні помилки, обману, насильства чи погроз, зловмисної домовленості та збігу тяжких обставин: позивач, відповідач або третя особа. Чинне законодавство ґрунтується на тому, що сторона, за позовом якої правочин визнано недійсним, має право вимагати від іншої сторони відшкодування витрат, втрати або пошкодження свого майна, якщо доведе, що помилка виникла з вини іншої сторони. Якщо це не буде доведено, особа, за позовом якої правочин визнано недійсним, зобов´язана відшкодувати іншій стороні понесені нею витрати за втрату або пошкодження її майна. Отже, відшкодування збитків (в окремих випадках в подвійному розмірі) тій чи іншій стороні залежить від того, хто винен у виникненні помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості тощо.

До наслідків недійсності правочину щодо повернення виконаного за ним (при застосуванні двосторонньої реституції) в повному обсязі застосовується правило про відшкодування набувачем потерпілому неотриманих доходів. У випадку двосторонньої реституції щодо відшкодування неотриманих доходів кожна сторона недійсного правочину буде одночасно і набувачем, і потерпілим.

Відшкодовуючи неотримані доходи, набувач зобов´язаний повернути або відшкодувати потерпілому всі доходи, які він отримав або повинен був отримати з цього майна з моменту, коли дізнався, або повинен був дізнатись про необґрунтованість збагачення; у випадку необґрунтованого грошового збагачення доходи визначаються у відсотках за використання чужих коштів.

У цьому разі відсотки за використання чужих грошових коштів підлягають нарахуванню на суму необґрунтованого грошового збагачення з моменту вступу в силу вироку суду про визнання правочину недійсним. Якщо судом не буде встановлено, що набувач дізнався або повинен був дізнатися про необґрунтованість отримання або зберігання грошових коштів раніше визнання судом правочину недійсним, то відсотки за використання чужих грошових коштів не будуть нараховані.

Однак, в окремих випадках, за законом можливі спеціальні наслідки майнового характеру у вигляді відшкодування понесених при виконанні правочину витрат, вартості пошкодженого і втраченого майна. Відшкодуванню підлягають тільки реальні збитки, а понесені однією зі сторін додаткові витрати, наприклад сплата податків та зборів, а також транспортування або дрібний ремонт, в результаті двосторонньої реституції не повертаються; виявляється, що правочином спричинені збитки. Такі наслідки недійсності правочину передбачаються при вчиненні правочину з недієздатним, який не досяг 14 років, якщо інша сторона знала або повинна була знати про недієздатність першої сторони. Ця ж норма застосовується і щодо осіб, які вчинили правочини з громадянами, визнаними недієздатними, чи з неповнолітніми віком від 14 до 18 років, а також з громадянами, обмеженими у дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, або з громадянином, не здатним усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Цивільним кодексом України встановлюється новий додатковий правовий наслідок як відшкодування збитків у подвійному розмірі й застосовується він до недобросовісної сторони у випадках визнання правочину недійсним внаслідок обману та насильства (ст. 230, 231 ЦК України), а також відшкодування моральної шкоди (ст. 225, 226, 227, 230, 231, 232, 233 ЦК України). При визнанні правочину недійсним у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, довіритель має право вимагати від свого представника та іншої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв´язку з вчиненням цього правочину.

Вимоги про визнання правочину недійсним у зв´язку з недієздатністю учасників можуть бути заявлені як батьками (усиновителями, опікуном) неповнолітнього, який не досяг 14 років, так і опікуном особи, визнаної недієздатним учасником правочину. Вимоги про визнання правочину недійсним у зв´язку з обмеженням дієздатності його учасника або вчинення його неповнолітнім віком від 14 до 18 років можуть бути заявлені тільки батьками (усиновителями), опікунами таких неповнолітніх або опікунами осіб, обмежених у дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами´.

Регламентуючи умови і порядок повернення збитків та дотримуючись підстав визнання угод недійсними, немає загальних умов спеціальної відповідальності винної сторони, хоча вона об-межується у всіх випадках реальними збитками (витрати, втрата чи пошкодження майна тощо).

Особливість застосування реституції до таких правочинів, як позика, кредит, комерційний кредит, позичка полягає в тому, що сторона, яка використовувала кошти, зобов´язана їх повернути кредитору, а також сплатити відсотки за користування грошовими коштами за весь період користування ними.

2.Нікчемний та оспорюваний недійсні правочини. Фіктивні та удавальні правочини.

Нікчемним правочином є правочин, вчинення якого не породжує передбачених законом правових наслідків у зв´язку із протиправністю або іншими недоліками юридичного характеру, незалежно від пред´явлення позову про визнання його недійсним. Нікчемний правочин є недійсним незалежно від визнання його таким і від бажання сторін.

Визначають такі ознаки нікчемного правочину:

1) нікчемний правочин є недійсним тільки у випадках, передбачених законом. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України правочин є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, тому сторони не вправі вимагати одна від одної його виконання;

2) правочин є нікчемним з моменту його вчинення незалежно від пред´явлення позову про визнання його недійсним і бажання сторін. Бажання сторін про визнання його дійсним до уваги не беруться, так як такий правочин суперечить нормам закону. Суд допускає визнання такого правочину дійсним лише у випадках, визначених законом. Наприклад, при недодержанні нотаріальної форми договору за умови його повного або часткового виконання, якщо одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним (ч. 2 ст. 220 ЦК України). Наявність можливості визнання дійсним вчиненого правочину не зобов´язує суд виносити таке рішення, оскільки правочин може порушувати інші умови дійсності правочинів або навіть бути неукладеним у зв´язку із недосягненням згоди за всіма істотними умовами;

3) нікчемний правочин не породжує правові наслідки, які притаманні правочинам даного виду. Сторони не досягнуть бажаного результату внаслідок вчинення нікчемного правочину. Наприклад, недієздатність однієї зі сторін за договором купівлі-продажу породжує його нікчемність, через що такий договір не породжує прав та обов´язків, які виникають із договору купівлі-продажу;

4) нікчемний правочин породжує лише наслідки, які пов´язані з його недійсністю. Такими наслідками будуть поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція) та від-шкодування збитків або моральної шкоди, завданих другій стороні або третій особі внаслідок його вчинення. Новий ЦК України відмовився від таких наслідків, як одностороння реституція (поновлення однієї зі сторін правочину в початковому становищі і звернення майна іншої сторони в дохід держави) та недопущення реституції (звернення в дохід держави майна двох сторін), які застосовувались у ЦК УРСР 1963 р. за окремі види недійсних правочинів.

Недійсним може бути лише укладений правочин, тому необт хідно недійсний правочин відрізняти від неукладеного. Недійсний - це такий правочин, який здійснився, але в силу наявних у нього недоліків не має правової сили, а породжує наслідки його недійсності. На відміну від недійсного, неукладений правочин ніколи не існував та існувати не міг, тому правової сили не має. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Зокрема, істотними є умови, що визнані такими законом або необхідні для даного виду договорів, а також ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди.

Якщо по справі сторони не домовилися щодо усіх істотних умов договору, у задоволенні позову про визнання його недійсним судом буде відмовлено.

ЦК України виділяє такі види нікчемних правочинів:

1) вчинений з порушенням обов´язкової письмової та нотаріальної форми (ст. 218, 219, 220);

2) вчинений малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (ст. 221);

3) вчинений у випадках, передбачених законом, без дозволу органу опіки та піклування (ст. 224);

4) вчинений недієздатною фізичною особою (ст. 226);

5) правочин, що порушує публічний порядок (ст. 228);

6) удаваний правочин (ст. 235).

Нікчемні правочини хоч і називають абсолютно недійсними, оскільки в момент укладення вони не породжують для сторін цивільних прав та обов´язків, проте цивільне законодавство передбачає випадки, коли нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. На відміну від ЦК УРСР 1963 p., який встановлював лише одну підставу визнання дійсним нікчемного правочину (правочину з порушенням нотаріальної форми), ЦК України визначає можливості визнання дійсними за відповідних умов таких нікчемних правочинів: з порушенням письмової, нотаріальної форми; вчинених малолітніми та недієздатними особами; вчинених без згоди органу опіки та піклування (ч. 2 ст. 218, ч. 2 ст. 219, ч. 2 ст. 220, ч. 2 ст. 221, ч. 2 ст. 224, ч. 2 ст. 226). У такому випадку йдеться про оздоровлення нікчемного правочину і встановлення його дійсності за рішенням суду. Тому нікчемні правочини, які за позовами зацікавлених осіб визнаються судом дійсними, можна назвати відносно нікчемними. Якщо в заперечних правочинах має місце позов про визнання їх недійсними, то в нікчемних правочинах, у визначених законом випадках, може бути пред´явлений позов про визнання їх дійсними.

Правочин, вчинений із порушенням обов´язкової письмової або нотаріальної форми. У такому випадку правочин буде визнаний недійсним лише тоді, коли такий наслідок (наслідок недійсності) передбачений правовою нормою, що регулює даний вид правочину. Зокрема, нікчемність правочину, як наслідок порушення простої письмової форми, передбачена як для правочинів щодо забезпечення виконання зобов´язань (ч. 2 ст. 547 ЦК України), так і для окремих видів договорів, наприклад: договору дарування майнового права та договору дарування з обов´язком передати дарунок у майбутньому (ч. З ст. 719); договору страхування (ч. 2 ст. 981); кредитного договору (ч. 2 ст. 1055), договору банківського вкладу (ч. 2 ст. 1059), договору комерційної концесії (ч. 1 ст. 1118) тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Наслідки недотримання нотаріальної форми є більш жорсткі, ніж при порушенні простої письмової форми. Недотримання вимог закону щодо нотаріальної форми правочину тягне за собою його нікчемність за винятком випадків, передбачених законом.

Необхідною умовою укладення деяких договорів є їх державна реєстрація. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такій реєстрації, зокрема, підлягають договори купівлі-продажу нерухомого майна (ст. 657 ЦК України); договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти (ч. 2 ст. 732); договір довічного утримання, за яким набувачеві передається у власність нерухоме майно (ч. 2 ст. 745); договір найму будівлі, укладений на строк не менше одного року (ст. 794) тощо.

Наслідки порушення вимоги закону про державну реєстрацію не визначені у ЦК України. Однак такі наслідки можуть бути визначені безпосередньо у законі. Наприклад, відповідно до п. 6 ст. 20 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 р. договір про передачу права власності на промисловий зразок без його державної реєстрації є дійсним, але для укладення такого договору з третьою стороною він має бути зареєстрований.

Якщо наслідки недотримання вимог закону про державну реєстрацію не визначені у законі, то відповідно до п. 3.14 постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 р № - 11, саме лише визнання господарським судом недійсними установчих документів юридичної особи, а також прийняття господарським судом рішення про ліквідацію юридичної особи чи про скасування державної реєстрації не є підставою для того, щоб вважати недійсними правочини, вчинені такою юридичною особою з іншими особами до моменту виключення її з державного реєстру. Проте у разі визнання у встановленому порядку недійсними установчих документів юридичної особи або скасування її державної реєстрації у зв'язку із здійсненням відповідної реєстрації на підставі загубленого документа, що посвідчує особу, або ж підставну особу - засновника юридичної особи та за наявності інших обставин, які свідчать про вчинення правочинів, що є предметом спору, з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, укладені такою юридичною особою господарські зобов'язання мають визнаватися недійсними згідно з частиною першою статті 207 ГК України незалежно від часу їх укладення.

Правочин, вчинений малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності. Особливістю такого правочину є те, що однією зі сторін є особа, яка не досягнула 14 років (малолітня особа), іншою - може бути як фізична (малолітня, неповнолітня або повнолітня), так і юридична особа. Правочини, вчинені малолітніми особами, є нікчемні, за винятком дрібних побутових, які вони можуть вчиняти самостійно. Усі інші правочини від імені малолітньої особи вчиняють батьки, усиновителі або опікуни.

ЦК України передбачає можливість визнання правочину, вчиненого малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, дійсним, якщо він був згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним із них, з ким вона проживає, або опікуном (ч. 1 ст. 222). Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії іншій стороні. Також за позовом заінтересованої особи суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь малолітнього.

Правочин, вчинений без згоди органу опіки та піклування. Обов´язки по захисту особистих і майнових прав та інтересів осіб, які не можуть самостійно їх реалізувати, а також по вихованню дітей, які залишились без батьківського піклування, здатні забезпечити опікуни (піклувальники).

Опікун вчиняє від імені підопічного, а піклувальник дає згоду на вчинення правочинів, які виходять за межі дрібних побутових. Проте існує низка правочинів стосовно майна підопічного, які опікуни не можуть вчиняти, а піклувальники давати згоду на їх вчинення без дозволу органу опіки та піклування. Це правочини, у яких опікун (піклувальник) відмовляється від майнових прав підопічного; видає письмові зобов´язання від його імені; укладає договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; укладає договори щодо іншого цінного майна (ст. 71 ЦК України). Такі обмеження на дії опікуна (піклувальника) законодавцем встановлені, перш за все, для попередження можливих зловживань з боку опікуна (піклувальника) майновими правами підопічних.

Згоду на відчуження майна особи, яка перебуває під опікою або піклуванням, може дати лише орган опіки і піклування. Опікунська рада не є належним органом для вирішення такого питання.

Вищезазначені правочини опікун може вчинити, а піклувальник дати дозвіл на їх вчинення і без дозволу органу опіки та піклування (наприклад, у випадку неможливості отримати такий дозвіл у зв´язку із наявністю неробочих днів, коли зволікання при вчиненні такого правочину може призвести до спричинення шкоди підопічному тощо). У такому випадку вони можуть бути за позовом зацікавленої особи визнані судом дійсними, якщо буде встановлено, що вони відповідають інтересам фізичної особи, над якою встановлено опіку або піклування (ч. 2 ст. 224 ЦК України).

Правочин, вчинений недієздатною фізичною особою. Незважаючи на те, що правочин, вчинений малолітньою особою поза межами її цивільної дієздатності, а також правочин недієздатної особи належать до нікчемних правочинів, тобто правочинів із недоліками у суб´єктному складі, вони відрізняються один від одного. Ця різниця полягає, передусім, у об´ємі дієздатності даних категорій фізичних осіб. Малолітні особи, на відміну від недієздатних, наділені цивільною дієздатністю, хоча й мінімальною, оскільки цивільне законодавство дозволяє їм вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин, вчинений недієздатною особою, незалежно від того, чи він є дрібним побутовим, є нікчемним.

ЦК України дає можливість опікуну схвалити дрібний побутовий правочин, вчинений недієздатною особою, у такому ж порядку, який встановлений у разі вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (ч. 1 ст. 226). Правочин вважається схваленим, якщо опікун, дізнавшись про його вчинення, протягом місяця не заявив претензій іншій стороні. У разі відсутності такого схвалення дрібний побутовий правочин є нікчемним. Будь-який інший правочин (крім дрібного побутового) вважається нікчемним незалежно від його схвалення опікуном.

Крім цього, правочин (як дрібний побутовий, так і будь-який інший), вчинений недієздатною особою, на вимогу опікуна може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь недієздатної особи (ч. 2 ст. 226 ЦК України).

Правочин, що порушує публічний порядок, є новим для цивільного законодавства України. Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить із змісту протиправної дії та значимості порушених інтересів, внаслідок вчинення такого правочину. Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин порушуватиме публічний порядок при сукупності об´єктивної та суб´єктивної ознак.

Об´єктивна ознака такого правочину вказує на суперечність його нормативно-правовим актам, в яких закріплюються конституційні права та свободи людини і громадянина; право державної, комунальної та приватної власності тощо. Стаття 228 ЦК України носить оціночний характер і містить в собі лише окремі критерії, які вказують на належність правочинів до таких, що порушують публічний порядок, оскільки публічний порядок порушують також і інші правочини. Наприклад, правочини, спрямовані на охорону і захист основ конституційного ладу, прав і свобод людини і громадянина, обороноздатності, безпеки і економічної системи держави також порушують публічний порядок держави.

Правочин порушуватиме публічний порядок, якщо він буде спрямований на порушення публічно-правових актів держави. При цьому однією з ознак такого правочину є заборона його нормами кримінального чи адміністративного законодавства, оскільки чимало правочинів можуть вчинятись у формі злочинів чи адміністративних проступків, як от: збут підроблених грошей у формі продажу (ст. 199 КК України); легалізація коштів та майна, здобутих злочинним шляхом, шляхом укладення різноманітних правочинів (ст. 209); порушення порядку заняття підприємницькою діяльністю (ст. 202); вчинення правочинів, які спрямовані на порушення права державної власності на надра, води, ліси, тваринний світ (ст. 47, 48, 49, 50 КпАП України) тощо.

Під правочин, що порушує публічний порядок, повинні підпадати правочини, що порушують Конституцію України, КК України, КпАП України, валютне, митне, податкове, антимонопольне та інші публічно-правові законодавства, в яких закріплені основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави. Це, зокрема, правочини, що спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; ухилення суб´єктами господарювання від сплати податків; незаконне відчуження або користування об´єктами права власності народу України; правочини, спрямовані на незаконний обіг вилучених з вільного обігу предметів або предметів, обіг яких обмежено; правочини, вчинені з метою порушення антимонопольного законодавства та спрямовані на зайняття забороненими видами господарської діяльності; інші правочини, які спрямовані на порушення публічно-правових нормативних актів.

Суб´єктивна ознака правочину, що порушує публічний порядок, полягає у спрямованості дії сторін (сторони) на досягнення протиправного результату, яка вказує на умисне вчинення такого правочину. Відсутність умислу на настання протизаконного результату, в тому числі заподіяння шкоди з необережності, може тягнути за собою нікчемність правочину за іншими підставами, визначеними законом, або відмову зацікавленій стороні у задоволенні позову.

Удаваний правочин. При укладенні удаваного правочину сторони мають намір своїми діями досягнути такого правового результату, який не є за законом наслідком даного волевиявлення, а намагаються досягнути іншого правового результату, про який вони фактично домовились. Отже, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили (ч. 1 ст. 235 ЦК України). Удаваний правочин схожий з фіктивним, передусім тим, що він не породжує ніяких правових наслідків. Але відмінність його від фіктивного в тому, що за удаваним правочином прикритий інший правочин, який сторони бажали вчинити. Тому необхідно розрізняти правочин, яким приховують (удаваний правочин) та правочин, який приховують.

ЦК України не вказує, до яких недійсних правочинів відноситься удаваний правочин: нікчемних чи заперечних. Закон (ч. 2 ст. 235 ЦК України) лише встановлює таке правило: якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Проте удаваний правочин є нікчемним (абсолютно недійсним) вже тому, що обидві сторони знають, що їх волевиявлення не обов´язкові і не відповідають їх дійсній волі. Удаваний правочин ні за яких обставин не може породити цивільні права та обов´язки, оскільки виражена у ньому воля не відповідає волевиявленню сторін, лише при єдності яких можна стверджувати про те, що насправді вчинений правочин.

Прихований правочин (який сторони насправді вчинили) може бути як правомірним, так і протизаконним. У разі вчинення сторонами правомірного правочину, удаваний правочин визнається нікчемним, а відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який насправді вчинили сторони. Наприклад, особа укладає договір купівлі-продажу автомобіля, щоб приховати перед родичами його дарування. У такому випадку договір купівлі-продажу визнається нікчемним, а відносини сторін регулюватимуться правилами договору дарування.

Якщо прихований правочин суперечить закону, суд приймає рішення про визнання його недійсним із застосуванням наслідків недійсності.

Запитання для закріплення та повторення матеріалу:

1.З яких підстав правочин може бути визнаний недійсним?

2.Назвіть основні ознаки нікчемного правочину?

3.Розкрийте суб’єктивну ознаку нікчемного правочину?

 

Самостійна робота №6