Зовнішні способи зниження ступеня ризику

Зовнішні способи зниження ризику (передача ризику) свідчать про те, що підприємець (менеджер) передає відповідальність за економічний ризик (повністю чи частково) комусь іншому, прагне розподілити ризик серед головних суб'єктів чи, наприклад, передати його страховій компанії.

1. Розподіл ризику полягає в тому, щоб покласти певну частку відповідальності за ризик на того співучасника реального інвестиційного проекту, який краще, ніж інші, здатний його контролювати. Основні учасники певного реального проекту можуть також прийняти рішення, котрі розширюють або звужують коло його потенційних інвесторів (якісний розподіл ризику). Чим більшим ступенем ризику ці учасники мають намір обтяжити інвесторів, тим важче буде їм залучити досвідчених інвесторів до цього проекту. Тому безпосереднім учасникам проекту рекомендується, зокрема, під час проведення переговорів проявити максимальну гнучкість стосовно того, яку частку ризику вони згодні взяти на себе. Бажання обговорити питання щодо прийняття на себе головними учасниками реального проекту більшої частки ризику відкриває простір для залучення широкого кола інвесторів, може переконати досвідчених інвесторів дещо знизити свої вимоги стосовно премії за ризик.

2. Найпоширенішою формою передачі ризику є страхування. Сутність його полягає в тому, що інвестор готовий відмовитися від частини доходів, аби уникнути ризику, тобто він готовий заплатити за зниження рівня ризику до нуля.

Страхування дає змогу зменшити вартість ризику (суму фактичних збитків підприємця від реалізації цього ризику і витрат на відшкодування таких збитків та їх наслідків) до розміру страхової премії.

Страхування, як правило, здійснюється за двома основними способами: страхування майна і страхування від нещасних випадків.

Менеджер може передати на утримання страховій компанії такі види ризиків:

• ризик пошкодження (знищення) майна внаслідок пожежі, стихійного лиха, технологічної аварії тощо;

• ризик повної або часткової (тимчасової) втрати працездатності співробітником підприємства під час виконання службових обов'язків внаслідок нещасного випадку;

• ризик, пов'язаний з необхідністю відшкодування збитків, що їх зазнала третя особа внаслідок певних дій (відсутності необхідних заходів) з боку підприємства, його співробітників, а також ризик збитків, спричинених даному підприємству некваліфікованими (нечесними) діями його співробітників;

• фінансово-комерційні ризики, які можуть реалізуватися у вигляді недоотримання прибутку, збільшення періоду кругообігу коштів тощо в результаті дії зовнішніх непередбачуваних чинників.

Страхова премія чи страховий внесок - це плата за страховий ризик страховика страхувальнику. Він має компенсувати наслідки реалізації цього ризику, але в розмірі, що не перевищує розмір страхової суми. Страхова сума - це грошова сума, на яку застраховані матеріальні цінності (чи цивільна відповідальність, життя і здоров'я страховика). Таким чином реалізується ризикова функція страхування.

Слід зазначити, що використовуючи систему знижок (надбавок) до страхової премії, страховик може стимулювати клієнта вживати необхідні заходи щодо можливого зменшення рівня ризику (збереження його на певному рівні). Інформація, що її отримує потенційний страхувальник під час оцінки ризику страховиком, може бути використана для прийняття подальших рішень щодо управління ризиком (наприклад, слугувати сигналом, що роботи в цьому напрямі слід припинити, що цей вид майна абсолютно небезпечно зберігати на даній виробничій дільниці (у даному приміщенні)).

3. Ще одним розповсюдженим методом зниженням ризику є хеджування – передача цінового ризику, спрямована на його мінімізацію, – не пов’язане зі страхуванням. Його суть зводиться до обмеження прибутків і збитків, зумовлених зміною цін на ринках товарів, валют тощо. Хеджування – невід’ємна частина програм управління фінансовими ризиками, тобто програм фінансового ризик-менеджменту. Його виконують за допомогою опціонів, ф’ючерсних і форвардних операцій тощо.