Внутрішні способи зниження ступеня ризику

4. Лімітування передбачає встановлення ліміту, тобто обмеження потоків (грошових, товарних, кредитних, інвестиційних), спрямованих у зовнішнє (по відношенню до підприємства) середовище. Лімітування застосовується банками при наданні позик, укладанні договору на овердрафт. Підприємства можуть застосовувати цей засіб під час продажу товарів у кредит, наданні позичок, при прийнятті рішень щодо визначення обсягу коштів, що спрямовуються на інвестування.

5. Диверсифікація є процес розподілу капіталу між різними об'єктами вкладання, які безпосередньо не зв'язані між собою. На принципі диверсифікації базується діяльність інвестиційних фондів, які продають клієнтам свої акції, а одержані кошти вкладають в різноманітні цінні папери, які купуються на фондовому ринку і приносять стійкий середній прибуток.

Диверсифікація дає змогу уникнути частини ризику при розподілі капіталу між різноманітними видами діяльності. Наприклад, придбання інвестором акцій різних акціонерних товариств замість акцій одного товариства збільшує імовірність одержання ним середнього доходу і знижує рівень ризику.

На підприємстві як напрямки диверсифікації ризиків можуть бути використані:

а) диверсифікація різних видів діяльності. Вона передбачає використання альтернативних можливостей одержання доходу і прибутку від різних видів господарських операцій;

б) диверсифікація постачальників товарів. Вона, наприклад, передбачає забезпечення розмаїтості комерційних партнерів з постачання на підприємство основних груп товарів;

в) диверсифікація асортименту продукції, що випускається;

г) диверсифікація портфеля цінних паперів. Вона передбачає розмаїтість цього портфеля по окремих видах і емітентах цінних паперів (не змінюючи при цьому критеріальних цілей формування цього портфеля);

д) диверсифікація депозитного портфеля. Вона передбачає розміщення великих сум тимчасово вільних грошових активів підприємства на депозитне зберігання в декількох банках (не змінюючи при цьому істотно умови їх розміщення).

6. Самострахування - група заходів для внутрішнього страхування ризиків, покликана забезпечити нейтралізацію їх негативних фінансових наслідків у процесі розвитку підприємства.

Основне завдання самострахування полягає в оперативному подоланні тимчасових утруднень фінансово-комерційної діяльності. У процесі самострахування створюються різні резервні і страхові фонди. Ці фонди в залежності від мети призначення можуть створюватися в натуральній чи грошовій формі.

Резервні грошові фонди створюються, насамперед, на випадок покриття непередбачених затрат, кредиторської заборгованості тощо. Створення їх є обов'язковим для акціонерних товариств.

Самострахування відрізняється від методу прийняття ризиків на себе тим, що компанія має справу (передбачає можливість концентрації) з великою кількістю однорідних ризиків. Однак, на відміну від страхування, страхові резерви створюють усередині однієї ділової одиниці, зазвичай промислової чи промислово-фінансової групи.

Створення власних грошових, товарно-матеріальних резервів є альтернативою страхуванню і доцільне тоді, коли вартість майна, що наражається на певний ризик, відносно невелика порівняно з майновими та фінансовими параметрами усього проекту. Самострахування шляхом резервування коштів також може застосовуватись відносно однотипного обладнання, майна підприємства, коли імовірність пошкодження незначна. Наприклад, транснаціональні нафтові компанії, які володіють сотнями танкерів, практикують самострахування, оскільки втрата за рік одного танкера (що малоймовірно) обійдеться компанії дешевше, ніж сплата страхових внесків за всі танкери.

Підприємці і громадяни для страхового захисту своїх майнових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування.

7. Придбання додаткової інформації є одним з важливих способів щодо зниження ризику. Підприємцю часто доводиться приймати ризиковані рішення, коли результати вкладення капіталу невідомі і базуються на неповній інформації. Природно, якби в нього була більш повніша інформація, він міг би зробити точніший прогноз та знизити ступінь ризику. Це робить інформацію товаром, причому дуже цінним.

Вартість повної інформації розраховується як різниця між очікуваною вартість якого-небудь вкладення капіталу, якщо є повна інформація, і очікуваною вартістю, якщо інформація неповна.

Слід зазначити, що усі заходи щодо управління ризиком можна поділити на доподійні і післяподійні. Перші, як випливає з назви, планують і здійснюють завчасно, а другі – після того, як непередбачена подія вже відбулася. До доподійних заходів відносять: страхування, самострахування, попереджувальні організаційно-технічні, юридичні, договірні й інші заходи для передачі ризику. Післяподійні заходи – це одержання ресурсів на ліквідацію збитків у вигляді фінансової допомоги, позик тощо.

 

Таблиця рішень

Приймаючи рішення щодо обрання способу управління ризиком, слід враховувати, насамперед, можливий рівень збитків та ймовірність реалізації певного типу ризику (табл. 4.2).

Класифікуючи ризики на основі ймовірності їх реалізації та обсягів можливих збитків, можна виділити 2 граничних типи:

1) ризики, що спричинюють окремі незначні збитки, що мають тенденцію повторюватися (q_i → 1);

2) ризики, наслідком яких є катастрофічні за обсягом збитки, імовірність реалізації яких незначна.

 

Таблиця 4.2. Рішення щодо зниження ступеня ризику

Градація ймовір- ностей Рівні збитків (грн.)	Близька до нуля	Низька	Невелика	Середня	Велика	Близька до одиниці
Незначні (від 0 до А1)	Прийняття ризику	Прийняття ризику чи створення резервів (запасів)
Малі (від А1 до А2)	Створення резервів, запасів
Помірковані (від А2 до А3)	Створення резервів, запасів	Зовнішнє страхування чи (і) розподіл ризику	Уникнення ризику
Середні (від А3 до А4)	Зовнішнє страхування чи (і) розподіл ризику	Уникнення ризику
Великі (від А4 до А5)	Зовнішнє страхування чи розподіл ризику	Уникнення ризику
Катастрофічні (> А5)	Зовнішнє страхування чи (та) розподіл ризику	Уникнення ризику

 

Якщо в першому випадку доцільне прийняття ризику з його оптимізації шляхом створення резервів коштів, то другий випадок є класичним прикладом ризику, який доцільно передавати страховику (в окремих випадках доцільно застосовувати розподіл ризику).

Більшість ризиків, які загрожують господарській діяльності, є проміжними варіантами порівняно з наведеними вище.

Природно, що кожна компанія може прийняти свою градацію рівнів збитків та ймовірностей збитків на підставі досліджень та експертних оцінок і будувати свою таблицю рішень. Слід зазначити, що в реальному житті доцільно використовувати поєднання окремих способів зниження ризику, комбінуючи зовнішні та внутрішні методи оптимізації ризику.

 

Фінансування ризику

 

Поняття фінансування ризику означає пошук і мобілізацію грошових ресурсів для здійснення превентивних заходів і запобігання збиткам від настання несприятливих подій [10, с. 60].

Існують різні способи фінансування ризику. Насамперед, це поточний бюджет підприємств, у який закладають витрати на заходи щодо підвищення безпеки, майбутні витрати на компенсацію збитків, витрати на сплату страхової премії тощо. Також резервні фонди самострахування, сформовані раніше з власних ресурсів підприємства.

Страхуючи ризики, підприємство одержує доступ до страхових фондів, з яких може отримати відповідне відшкодування у разі збитків. З фондів страхових компаній можна також профінансувати запобіжні заходи, що знижують імовірність страхових випадків.

Для компенсації збитків у надзвичайних ситуаціях можна залучити кредитні й інвестиційні ресурси банків та інших фінансових інститутів.

Можлива також державна підтримка зі спеціальних бюджетних і позабюджетних фондів, сформованих на випадок надзвичайних ситуацій.

Фінансування ризику містить у собі три головні статті витрат:

• доподійне фінансування;

• витрати на компенсацію збитків для прийнятих на себе ризиків (післяподійне фінансування);

• адміністративні витрати на управління ризиком (поточне фінансування).