Правова охорона Конституці

1. Юридична природа конституціϊ

Термін «конституція» одним з найдавніших юридичних терміҮ нів, йому вже понад дві тисячі років. Окремі елементи конституці були сформульовані в працях древньогрецьких філософів, зокрема Платона і Аристотеля. Попри це прийнято вважати, що це поняття походить від латинського слова «constitutio» 2 установлення, устрій. Імовірно, що поштовхом для використання слова «constitutio» як ноҮ рмативноҮправового терміна первинно послужило вживання як загоҮ ловкового (на початку тексту) в офіційних документах СтародавньоҮ го Риму словосполучення «Rem Publicum Constituere...», що буҮ квально означа «Римський народ установлю...». Внаслідок довгоҮ тривалого ді слова «встановлювати» вживання цього на словосполучення іменник «встановлення, відбулася устрій»3.

трансформація

У сучасному розумінні термін «конституція» одним з перших поҮ чав вживати Шарль Лу МонтескГ: назву «Про конституцію Англі» мала глава його твору його концепцію розподілу «Про влад4. дух законів»(1748 р.), у якій викладено Саме Англія і вважа ться «батьківҮ щиною» конституці. У XVII ст. там були прийняті такі важливі конҮ ституційні акти, як Хабеас корпус акт (1679 р.), Біль про права (1688 р.), «Форма правління державою Англі, Шотланді, Ірланді та волоҮ діннями, які м належать», «Знаряддя правління» (1653 р.).

Поява конституці як диного кодифікованого акта повГязана з епохою буржуазних революцій. Першими конституціями цього періоду вважаються конституці штатів Північно Америки: КонҮ ституція Меріленда (1776 р.), Конституція Массачусетса (1780 р.), конституційні акти, прийняті в штатах Пенсільванія (Біль про права Пенсільвані 1776 р.), Віргінія (Декларація прав Віргіні 1776 р.), НьюҮЙорк, Південна Кароліна, НьюҮДжерсі та ін.

До перших конституцій держав належить Конституція США 1787 р., яка була розроблена установчими зборами і згодом ратиҮ

3 Сmецюк П. Б. Основи теорі конституці та конституціоналізму. Ч. 1: Посібник для студентів. 4

Шаповал 2 Л.: B. Астролябія, М. Сучасний 2003. конституціоналізм: 2 С. 829.

Монографія. 2 К.: Юридична фірма «Салком»; Юрінком Інтер, 2005. 2 С. 24.

фікована конституційними конвентами штатів. Першими констиҮ туціями також вважаються Конституція Пилипа Орлика 1710 р., Конституці Франці та Польщі 1791 р. Протягом першо половиҮ ни ХІХ ст. конституці були прийняті майже в усіх кра нах ЗахідҮ но і Центрально вропи, а в другій половині ХХ ст. явище конҮ ституці набуло загальносвітового характеру.

Нині в науці конституційного права термін «конституція» вжива ться в кількох значеннях: насамперед йдеться про констиҮ туцію юридичну і конституцію фактичну.

Юридична конституція 2 це система правових норм, які заҮ кріплюють основи конституційного ладу, основні права, свободи і обовГязки людини і громадянина, систему та принципи органіҮ заці державно влади та місцевого самоврядування, територіальҮ ну організацію держави. Юридична конституція може бути форҮ малізованою і неформалізованою (матеріальною).

Формалізована консmиmуція — це закон або рідше, кілька законів, які приймаються в особливому порядку і мають вищу юридичну силу. Якщо конституція прийма ться у вигляді одҮ ного акта, вона кодифікованою. Некодифікованою конституҮ ція в разі, коли утворюють кілька законів (наприклад, КонҮ ституцію Швеці складають чотири акти 2 Акт про престолоҮ наслідування 1810 р., «Форма правління» 1974 р., Акт про своҮ боду друку 1974 р. і Основний закон про свободу висловлюҮ вань 1991 р.).

Неформалізованою (маmеріальною) консmиmуці ю сукупҮ ність різних джерел, а саме: ухвалених у різні часи нормативноҮ правових актів, судових прецедентів, конституційних звича в, угод тощо. Часто таку конституцію називають неписаною, хоча це не зовсім правильно, адже поряд з неписаними джерелами воҮ на включа в себе також писані акти. Вказані конституці існують у Великій Британі та Новій Зеланді.

Фактична конституція 2 це реальний порядок організаці і здійснення державно влади, фактичні стосунки між державою та особою. Юридична і фактична конституці можуть збігатися. Ті положення юридично конституці, що узгоджуються з існуючиҮ ми суспільними відносинами, реальними, а ті, що не узгоджуҮ ються, 2 фіктивними5.

Функціями конституці основні напрями впливу на сусҮ пільні відносини і соціальну дійсність, які характеризують сутҮ

Шаповал B. М. Конституційне право зарубіжних кра н: Підручник. 2 К.: АртЕк, Вища школа, 1997. 2 С. 21.

ність і соціальне призначення. Функці конституці багатоплаҮ новими і мають різну спрямованість. За місцем і роллю конституҮ ці в суспільному житті виділяють такі основні функці: поліҮ тичну, економічну, соціальну, ідеологічну.

Правові функці конституці: ƒ установча 2 конституція встановлю найважливіші інстиҮ тути суспільства і держави, визнача х спрямованість;

ƒ регулятивна 2 конституція засобом правового регулюванҮ ня відповідних відносин. При цьому таке регулювання може бути основним, інколи вичерпним (статус вищих органів державно влади) або лише засадничим (визначення правових засад інституҮ тів безпосередньо демократі, власності тощо);

ƒ охоронна 2 поляга в закріпленні механізму забезпечення реалізаці конституційних норм, зокрема шляхом установлення відповідальності за х порушення;

ƒ системотворча 2 конституція, будучи основою чинного заҮ конодавства, забезпечу дність і збалансованість елементів праҮ вово системи держави.

Існу певна класифікація конституцій. За формою вираження 2 формалізовані і неформалізовані (матеріальні).

За xаракmерисmикою форми державного усmрою 2 констиҮ туці федеративних, унітарних держав, конституці субГ ктів феҮ дераці.

За порядком прийняmmя 2 даровані, народні, договірні: 9 даровані (октройовані) конституці 2 підготовлені і введені в дію одноособовим актом монарха, диктатора, хунти;

9 народні конституці 2 приймаються демократичними споҮ собами: шляхом всенародного референдуму, установчими збораҮ ми або ж парламентським шляхом;

9 договірні конституці 2 приймаються через укладення відҮ повідно угоди між різними субГ ктами конституційного права (наприклад, конституція СРСР 1924 р.). За часом ді 2 тимчасові й постійні: 9 тимчасові конституці 2 приймаються на певний термін або до настання певно поді;

9 постійні конституці 2 приймаються на невизначений терҮ мін (наприклад, Конституція Укра ни).

За порядком внесення змін і доповнень конституці традиційно поділяються на гнучкі й жорсткі:

9 гнучка конституція, зміню ться в тому самому порядку, що й звичайні закони;

9 жорстка конституція зміню ться в особливому порядку, ускладненому порівняно зі звичайною законодавчою процедуҮ рою. Це виявля ться, наприклад, у залученні до внесення змін і доповнень спеціального субГ кта (парламент вносить зміни в конституцію, але вони набувають чинності після референдуму), прийнятті закону про внесення змін і доповнень до конституці кваліфікованою більшістю парламенту тощо.

Не можна не погодитися з думкою про те, що цей поділ таҮ кий же некоректний, як і поділ конституцій на писані і неписаҮ ні без вказівки, про яку конституцію йдеться мова. Формальні конституці завжди жорсткими (за окермими винятками, які лише підтверджують це правило), матеріальні 2 завжди гнучҮ кими. Тому практичне значення ма лише класифікація формаҮ льних конституцій залежно від ступеня складності процедури х зміни на дуже жорсткі (наприклад, Конституція США 1787 р.) і менш жорсткі (наприклад, Конституція Іспані 1978 р., КазахҮ стану 1995 р.)6.

Спираючись на цю класифікацію, Конституцію Укра ни можҮ на охарактеризувати як формалізовану конституцію унітарно держави з автономним утворенням, а також як народну (демокраҮ тичну), постійну і жорстку конституцію.

Юридичні властивості конституці: а) основоположний характер. Це виража ться в тому, що, по-перше, предметом конституційного регулювання фундаменҮ тальні, найважливіші політикоҮправові, суспільні відносини, які визначають обличчя суспільства, а, по-друге, конституція вистуҮ па основою національного законодавства;

б) вища юридична сила, тобто всі інші нормативноҮправові акти повинні відповідати положенням конституці;

в) підвищений ступінь стабільності. Він забезпечу ться спеціҮ альною процедурою внесення змін і доповнень до конституці, відмінною від процедури внесення змін і доповнень до звичайних законів.

Провідна роль Конституці в правовій системі, вища юриҮ дична сила і пряма дія не виключають, на жаль, випадків поҮ рушення норм Основного Закону, в тому числі й збоку вищих органів державно влади. Тому Конституція вимага особливо охорони, захисту, покликаних забезпечити дотримання як фізичними і юридичними особами, так і державою в особі органів і посадових осіб. Як справедливо зауважу Г. МураҮ

Сравнительное конституционное право. 2 М., 1996. 2 С. 144.

шин, у правовій демократичній державі неодмінно повинна ісҮ нувати надійна державна система, здатна швидко й ефективно реагувати на будьҮякий факт порушення Конституці, забезпеҮ чити правову охорону7.

2. Становлення інституту правовоϊ охорони конституціϊ в світі та в Украϊні

Зародження іде правово охорони конституці припада на ХѴІІ ст. На той час, та й тепер, вона зводиться в основному до інституту скасування актів, які суперечать конституці. Тобто йдеться про конституційний контроль за відповідністю правових актів Основному Закону держави.

Початкові форми конституційного контролю як самостійного виду державно діяльності можна побачити вже в ряді держав епохи середньовіччя. У Великій Британі в ХѴІІ ст. Та мна рада визнавала закони законодавчих нарад (легіслатур) американських колоній недійсними, якщо вони суперечили законам англійського парламенту або загальному праву. В кінці ХѴІІІ ст. деякі англійҮ ські акти були визнані судом недійсними на територі північноҮ американських штатів.

Доктрина неспеціалізованого судового конституційного контҮ ролю найбільш чітко була сформульована в знаменитій справі «Мербері проmи Медісона» (1803 р.), в якій Верховний Суд США встановив, що закон Конгресу, який суперечить федеральній Конституці, може бути визнаний судом неконституційним, тобто наділив себе повноваженнями судового контролю за відповіднісҮ тю законів Конституці. Вказаний прецедент, закріплений у 181021824 рр. Верховним Судом шляхом винесення аналогічҮ них рішень, заклав основи «американсько» (англосаксонсько) моделі конституційно юстиці, згідно з якою конституційний коҮ нтроль здійснюють суди загально юрисдикці.

Витоками історі спеціалізованого конституційного контролю вважають створення наприкінці ХѴІІ ст. у Франці державного органу, до повноважень якого було віднесено встановлення неҮ конституційності законодавчих актів. Ідею охорони конституці в 1795 р. висунув Е. Сій с, котрий наголошував на необхідності з

Мурашин Г. Законодавство Укра ни про Конституційний Суд / Правова система Укра ни: теорія і практика. Тези доповідей і наукових повідомлень науковоҮпрактично конференці. 2 К., 1993. 2 С. 135.

метою реалізаці конституці створення «спеціально влади», яка могла б скасовувати законодавчі акти, що суперечать конституҮ ці. Е. Сій с вважав, що судова влада не повинна охороняти конҮ ституцію, і пропонував наділити відповідними повноваженнями спеціальний орган, який він називав «конституційним журі». Ідея Е. Сій са щодо охорони конституці була реалізована в КонстиҮ туці Франці 1799 р., яка містила окрему главу про охоронний сенат. Останній міг скасовувати законодавчі акти з підстави х неконституційності8.

Ідея спеціалізованого судового конституційного контролю акҮ тивно втілю ться в життя на вропейському континенті після Першо світово війни у вигляді спеціалізованих конституційних судів з виключними повноваженнями по перевірці конституційҮ ності законодавчих актів. Ця модель судового конституційного контролю отримала назву «вропейсько».

Важливу роль у формуванні інституту судового конституційҮ ного контролю відіграв професор права Віденського університету Ганс Кельзен. Значною мірою завдячуючи йому, у вересні 1919 р. був створений Вищий Конституційний суд Австрі, а в КонстиҮ туці 1920 р. був закріплений інститут конституційного судового провадження. Наслідуючи австрійську модель, перед Другою свіҮ товою війною судовий конституційний контроль був заснований також у Чехословаччині (1920 р.), Греці (1927 р.), Іспані (1931 р.), Ірланді (1937 р.).

Особливо значного поширення судовий конституційний контҮ роль в різних модифікаціях набув після Друго світово війни. Він був запроваджений у Японі, Італі (1947 р.), Німеччині, Інді (1949 р.), Сирі, Люксембурзі (1950 р.), Уругва (1952 р.), ТуречҮ чині (1961 р.), Алжирі, Югославі (1963 р.). У деяких кра нах конституційний контроль заснований після усунення диктаторсьҮ ких режимів 2 у Греці (1968 р.), Португалі (1976 р.), Іспані (1978 р.). В різних формах він утвердився в ряді інших кра н Азі, Африки, Центрально і Північно Америки.

Після Друго світово війни велику роль у значному поширенҮ ні вропейсько моделі відіграв світовий досвід здійснення конҮ ституційного правосуддя, представлений переважно діяльністю судів загально юрисдикці. Очевидними стали недоліки америҮ кансько моделі, такі, наприклад, як звГязаність суду при виріҮ шенні конституційних питань обставинами розглядуваних ним

Шаповал B. Сутнісні характеристики конституційного контролю // Право Укра Ү ни. 2 2005. 2 No 2. 2 С. 24.

кримінальних і цивільних справ, довгочасність судового проваҮ дження, обовГязковий характер прийнятих рішень лише для стоҮ рін у конкретній справі, надання можливості оспорювати неконсҮ титуційність нормативних актів і дій лише приватними особами. Усі перелічені недоліки і покликана була подолати вропейська модель.

Сучасний інститут конституційного правосуддя характеризуҮ ться такою багатоманітністю форм, яку все важче зводити до двох основних моделей 2 американсько та вропейсько. Все більш помітною ста тенденція до виникнення різноманітних змішаних форм, у яких у тій чи іншій комбінаці по днуються деҮ які риси, притаманні кожній з моделей. У цьому звГязку, очевидҮ но, можна говорити про відносну умовність традиційно протиҮ ставлюваних понять «американська модель» і «вропейська модель». За збереження між ними принципово різниці в органіҮ заційному відношенні (суди загально юрисдикці та спеціалізоҮ вані суди), в усіх інших відношеннях кожна з них у багатьох кра нах набула гібридного характеру (за компетенці ю судових органів, формами, які ними застосовуються і видами конституҮ ційного контролю). Такі гібридні системи (особливо в кра нах, які розвиваються) лише умовно можна характеризувати як амеҮ риканську чи вропейську моделі в х «класичному» варіанті. РаҮ зом з тим у ряді кра н утверджу ться й справді «змішана моҮ дель», для яко характерне по днання не тільки різних форм і видів контролю, а й здійснення його як судами загально юрисҮ дикці, так і спеціалізованими органами конституційного правоҮ суддя (наприклад Греція, Португалія, ПАР)9.

Таким чином, можна стверджувати, що нині інститут констиҮ туційно юстиці набув універсального характеру 2 він притаҮ манний переважній більшості сучасних держав. Крім цього, він став невідГ мним атрибутом демократично правово держави, найбільш ефективною правовою гаранті ю верховенства констиҮ туці, головним елементом у механізмі правово охорони.

В Укра ні інститут правово охорони конституці ма сво рідҮ ну історію. В умовах бездержавного існування укра нського наҮ роду ця ідея зводилася в основному до закріплення в нереалізоҮ ваних конституційних проектах та конституційноҮправових доктринах.

Так, за Конституці ю Пилипа Орлика 1710 р., гарантом доҮ тримання законів, привіле в, прав і вольностей простого народу

Сравнительное конституционное правоведение. 2 М., РАН, 1996. 2 С. 161.

оголошувався Гетьман Війська Запорізького (ст. ІІ, Х, ХѴІ), а коҮ роль Швеці, крім цього, 2 ще й гарантом недоторканості кордоҮ нів Укра ни (ст. ІІ, ХѴІ). Значне місце в справі охорони констиҮ туці відводилося Генеральній старшині (ст. ѴІ). Передбачався механізм контролю за діяльністю Гетьмана: «Якщо буде помічеҮ но щодо Ясновельможного Гетьмана щось супротивне справедҮ ливості й таке, що відхиля ться від законів або завда шкоди воҮ льностям і небезпечне для батьківщини, тоді Старшина, ПолҮ ковники і Радники можуть... публічно на раді висловити докір Його Ясновельможності, вимагаючи звіту щодо порушення закоҮ нів і вольностей»10.

Про окремі елементи правово охорони конституці йшлося в Проекті основ статуту укра нського суспільства «Вільна спілка» Михайла Драгоманова (1884 р.), Основному законі «Самостійно Укра ни» Спілки народу укра нського (проект Миколи МіхновсьҮ кого) 1905 р. Іде правово охорони конституці відображені таҮ кож у конституційноҮправових доктринах Г. Л. Андрузького, М. С. Грушевського, С. С. Дністрянського, О. О. Ейхельмана, І. І. Петрушевича.

Небагато уваги приділялося правовій охороні основного закоҮ ну в Конституці Укра нсько Народно Республіки від 29 квітня 1918 р. Тут містяться норми, що стосуються лише особливого порядку внесення змін до основного закону, відповідальності міҮ ністрів і тимчасового обмеження (припинення) прав і свобод. Тимчасовий основний закон ЗахідноҮУкра нсько Народно РесҮ публіки, з огляду на свою стислість, взагалі не містив положень, які стосувалися б правово охорони конституці.

Із встановленням у 1919 р. Радянсько влади в Укра ні утверҮ дилась державноҮправова доктрина, яка не визнавала ідею правоҮ во держави та основоположного принципу 2 поділу влади. В соціалістичній теорі держави і права підкреслювалася дність і неподільність державно влади, повновладдя представницьких органів.

Що стосу ться питання контролю за дотриманням Основного Закону, то в теорі державознавства домінувала концепція про те, що надання права будьҮякій інституці перевіряти конституційҮ ність актів Верховно Ради порушу повновладдя і призводить до обмеження ролі обраного народом вищого представницького органу в механізмі влади. Тривалий час головні акти Укра ни взагалі не розвГязували питання контролю за дотриманням ОсноҮ

Слюсаренко A.Г., Томенко М. Р. Історія укра нсько конституці. 2 К., 1993.

вного Закону. Зазначене було властиве Конституціям УРСР 1919, 1929 р. У Конституці УРСР 1919 р. йшлося лише про державний контроль над діяльністю Радянсько влади, повноваженнями по здійсненню якого наділялися центральні органи влади (ст. 6).

Це питання отримало конституційне врегулювання лише в 1937 р., а потім і в 1978 р., коли Основний Закон республіки впеҮ рше в конституційній правотворчості ввів формулу «контроль за виконанням Конституці». диним субГ ктом, правомочним здійҮ снювати вказане повноваження, конституційно визнавалася тільҮ ки Верховна Рада УРСР. Вона здійснювала цю функцію безпосеҮ редньо або через створювані нею органи, найголовнішим серед яких була Президія Верховно Ради.

Функція безпосереднього конституційного контролю виражаҮ лася насамперед у законодавчій і контрольній діяльності парлаҮ менту. Приймаючи той чи інший акт, Верховна Рада повинна буҮ ла встановити, чи відповіда він Конституці. Особлива роль у цьому процесі відводилася постійним комісіям, завданням яких був розгляд проектів законів з правово точки зору, в тому числі і з точки зору х відповідності Конституці. Парламент був вправі перевірити відповідність актів інших органів Основному Закону, сво м власним актам. Така перевірка здійснювалася, зокрема, при затвердженні указів Президі Верховно Ради. Конституційний контроль парламенту був можливий по відношенню до вже приҮ йнятих ним законодавчих актів. У тому випадку, коли Верховна Рада встановлювала, що діючий закон суперечить Конституці, вона могла законодавчо змінити чи скасувати такий акт.

Постійно діючим парламентським органом, який здійснював конституційний контроль, була Президія Верховно Ради. ВідпоҮ відно до п. 8 ст. 108 Конституці УРСР 1978 р., вона мала право скасовувати постанови і розпорядження Ради Міністрів, рішення обласних, міських Рад у разі невідповідності х Конституці і заҮ конам республіки.

Конституційна реформа Основного Закону Укра ни від 27 жоҮ втня 1989 р., зберігши норми щодо контролю за дотриманням Конституці, згідно з якими він відносився до відома Верховно Ради (ст. 97) та Президі (п. 6 ст. 106), водночас позначилася новим вирішенням у досліджуваному контексті. Уперше в конҮ ституційній правотворчості Укра ни передбачалося введення ноҮ во інституці, досі невідомо в практиці державноҮправового буҮ дівництва республіки 2 Комітету конституційного нагляду УРСР. Згідно з Конституці ю, він мав обиратися Верховною РаҮ дою строком на десять років з числа спеціалістів у галузі політиҮ

ки і права в складі голови, його заступника та семи членів (ст. 112).

Конституційна реформа 1989 р. не похитнула верховенства вищого представницького органу. Передовсім, передбачена ОсҮ новним Законом структура на практиці не була сформована, а конституційна модель виключала можливість реального впливу на долю прийнятих Верховною Радою актів, оскільки Комітет конституційного нагляду не наділявся правом давати висновки про відповідність законів Конституці. Згідно з Основним ЗакоҮ ном, згаданий орган був правомочним представляти Верховній Раді висновки про відповідність Конституці тільки проектів заҮ конів (п. 1 ст. 112).

Урізаний характер дано інституці полягав також у відсутносҮ ті в Комітеті конституційного нагляду можливостей безпосередҮ нього скасування будьҮяких актів. У випадку виявлення протиріч тих чи інших актів або ж х окремих положень з Конституці ю, а також із законами, Комітет міг направляти органам, що х видаҮ ли, висновки про необхідність усунення допущених порушень, що тягнуло за собою припинення виконання даних норм. Що ж до х скасування, то Комітет мав право лише входити з поданням до Верховно Ради або Ради Міністрів про скасування тих актів підзвітних м органів чи посадових осіб, котрі суперечать КонҮ ституці та законам республіки.

Декларація про державний суверенітет Укра ни проголосила здійснення державно влади за принципом розподілу на закоҮ нодавчу, виконавчу і судову (гл. ІІІ), що диктувало необхідність творення ново моделі конституційного контролю. З ці ю метою Законом про внесення змін і доповнень до Конституці УРСР від 24 жовтня 1990 р. замість колишнього Комітету конституційного нагляду передбачалося створення Конституційного Суду. ОсноҮ вний Закон визначив порядок обрання КС, його склад, строк повҮ новажень, принципи і правові основи діяльності11.

3 червня 1992 р. був прийнятий Закон про Конституційний Суд Укра ни12. До компетенці Конституційного суду було відҮ несено розгляд справ про: конституційність актів Верховно Ради Укра ни, Президента Укра ни, Кабінету Міністрів Укра ни, ПреҮ зиді Верховно Ради Укра ни, Верховно Ради і Ради Міністрів Республіки Крим; конституційність міжнародних договорів

11 Закон УРСР «Про внесення змін до Конституці УРСР» від 24 жовтня 1990 р. // Відомості Верховно Ради УРСР. 2 1990. 2 No 45. 2 Ст. 606.

Закон Укра ни «Про Конституційний Суд Укра ни» від 3 червня 1992 р. // ВідомоҮ сті Верховно Ради Укра ни. 2 1992. 2 No 33. 2 Ст. 471.

Укра ни; розпуск партій; спори між територіальними утворенняҮ ми Укра ни; додержання Президентом, ПремГ рҮміністром, інҮ шими членами Уряду, Головою Верховного Суду, Головою ВиҮ щого Арбітражного Суду, Генеральним прокурором Укра ни, а також дипломатичними та іншими представниками Укра ни КонҮ ституці і законів Укра ни в разі порушення питання про достроҮ кове припинення хніх повноважень (ст. 4).

Але незважаючи на те, що Постановою Верховно Ради Укра Ү ни про порядок введення цього Закону в дію вибори КонституҮ ційного Суду передбачалося провести в червні 1992 р., КонстиҮ туційний Суд, крім його Голови (проф. П. Юзькова), за цим законом так і не був обраний. Причиною цього була незавершеҮ ність та слабкість положень про Конституційний Суд, зокрема недосконалий порядок формування Конституційного Суду. За Законом, судді Конституційного Суду Укра ни мали обиратися Верховною Радою Укра ни на 10 років, а пропозиці про персоҮ нальний склад суддів 2 подаватися Головою Верховно Ради Укра ни та Президентом Укра ни в рівній кількості, за погодженҮ ням. Внаслідок відсутності такого погодження через політичне протистояння конституційні і законодавчі положення про орган конституційно юрисдикці залишалися нереалізованими.

Проект Конституці, винесений Верховною Радою на всенароҮ дне обговорення 1 липня 1992 р.13, а також проект Конституці в редакці від 26 жовтня 1993 р.14 містили спеціальний розділ, приҮ свячений Конституційному Суду, який, щоправда, мав назву «Охорона Конституці». Очевидно, що така назва розділу була неточною, оскільки це поняття охоплю набагато ширше коло відносин, а даний розділ був присвячений виключно КонституҮ ційному Суду Укра ни.

Новим етапом у процесі визначення правових засад створення і діяльності Конституційного Суду Укра ни стало прийняття Верховною Радою Укра ни 28 червня 1996 р. Конституці Укра Ү ни. За нею Конституційний Суд було визначено як диний у дерҮ жаві орган конституційно юрисдикці, змінено порядок формуҮ вання Конституційного Суду, його компетенцію.

На основі конституційних положень 16 жовтня 1996 року Верховна Рада Укра ни прийняла Закон «Про Конституційний

13 Проект Конституці Укра ни, винесений на всенародне обговорення 1 липня 1992 р. // Голос Укра ни. 2 1992. 2 2 липня

Проект конституці Укра ни в редакці від 26 жовтня 1993 р. // Голос Укра ни. 2 1993. 2 3 листопада.

Суд Укра ни»15. Ним було деталізовано порядок формування Конституційного Суду, визначено статус суддів, засади організаҮ ці та діяльності Суду, правила конституційного провадження. Невдовзі був сформований і розпочав свою діяльність сам КонҮ ституційний Суд Укра ни.

Таким чином, спеціалізований конституційний контроль ноҮ вим інститутом в нашій історі, по суті він ровесником Укра ни як незалежно держави. Тому закономірно, що чинний варіант правового регулювання статусу Конституційного Суду Укра ни розроблено з урахуванням досвіду роботи конституційних судів інших демократичних держав. У такий спосіб укра нське законоҮ давство сприйняло основні риси вропейсько моделі судового конституційного контролю.

3. Поняття і система правовоϊ охорони конституціϊ

Нині правова охорона конституці розгляда ться як складова більш масштабного поняття, яким охорона конституці. ОстанҮ ня розгляда ться як у широкому, так і вузькому розумінні. У шиҮ рокому розумінні охорона конституці — це система різноманітҮ них заходів щодо забезпечення реально ді основного закону, а саме: юридичних, політичних, економічних, соціальних, освітҮ ньоҮвиховних тощо.

Справді, охорона конституці не відбува ться сама собою. ВоҮ на потребу серйозно організаційно роботи як щодо формуванҮ ня певного світогляду, загальнокультурно, політично та правоҮ во свідомості, так і щодо створення норм та інститутів, матеріҮ альних ресурсів, які забезпечують усебічну дію основного закоҮ ну16. СубГ ктами охорони конституці в такому широкому розуҮ мінні цього поняття всі ті державні органи, обГ днання громаҮ дян, фізичні та юридичні особи, які сприяють реалізаці конституҮ ційних норм.

У вузькому розумінні під охороною конституці слід розуміти сукупність лише юридичних засобів, що забезпечують і гарантуҮ ють дію конституційних норм. Тобто тут йдеться вже про власне правову охорону конституці. В науковій літературі вона визнаҮ

15 Закон Укра ни «Про Конституційний Суд Укра ни» від 16 жовтня 1996 р. // ВідоҮ мості Верховно Ради Укра ни. 2 1996. 2 No 49. 2 Ст. 272.

Конституционное право: Учебник / Под ред. проф. В. В. Лазарева. 2 М.: Новый юрист, 1998. 2 С. 505.

ча ться поҮрізному17. Загалом правову охорону конституці моҮ жна визначити як сукупність правових засобів (гарантій), за доҮ помогою яких забезпечу ться реалізація конституційних норм і дотримання режиму конституційно законності.

Завданням правово охорони конституці контроль за правоҮ мірністю дій субГ ктів права, а у випадку виявлення правопоруҮ шень 2 вжиття заходів для відновлення порушеного правопоҮ рядку, застосування державного примусу до правопорушників, створення умов для запобігання правопорушенням18.

По суті охорона (захист) конституці 2 обовГязок і завдання всіх державних органів і посадових осіб, які виконують х шляҮ хом застосування різноманітних правових засобів у межах надаҮ но м компетенці. При цьому особлива відповідальність поклаҮ да ться на вищі органи державно влади: главу держави, парлаҮ мент, уряд.

Захист конституці здійснюють правоохоронні органи, зокреҮ ма суди і прокуратура. У сфері захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина велику роль відігра інститут Уповноваженого парламенту з прав людини (омбудсмена). Однак у науці конституційного права в якості правових засобів охорони конституці звичайно розуміють не стільки перелічені вище гараҮ нті, скільки передбачені конституці ю інституційні та процедурҮ ні гаранті дотримання державною владою, різноманітними орҮ ганами конституційно законності19. Отже, правова охорона конституці включа в себе сукупність не всіх юридичних засоҮ бів, а лише спеціальноҮюридичних, тобто таких, які передбачені нормами конституційного права. Крім цього, визначаючи зміст механізму правово охорони конституці, можна вказати на те, що при цьому ма ться на увазі не стільки контроль за дотриманням основного закону, що здійсню ться громадянами, х обГ днанҮ нями, органами місцевого самоврядування і т. д. (факультативҮ ний, тобто необовГязковий контроль), скільки контроль, що здійҮ сню ться державними органами, для яких цей обовГязок прямо

17 Див. напр.: Лунь З. Правова охорона конституці: до питання про постановку проҮ блеми // Право Укра ни. 2 2002. 2 No 7. 2 С. 15; Савенко М. Функція правово охорони Конституці Укра ни // Право Укра ни. 2 2001. 2 No 9. 2 С. 6; Курс Советского госуҮ дарственного права / Под ред. Б. В. Щетинина и А. Н. Горшенева. 2 М., 1971, с. 99; Са- венко М. Функція правово охорони Конституці Укра ни // Право Укра ни. 2 2001. 2 No 9. 2 С. 7; Конституционное право: Учебник / Отв. ред. А. Е. Козлов. 2 М., 1996. 2 С. 401.

Савенко М. Функція правово охорони Конституці Укра ни // Право Укра ни. 2 2001. 2 No 9. 2 С. 6.

Сравнительное конституционное право. 2 М.: РАН, 1996. 2 С. 159.

передбачений конституційноҮправовими нормами (обовГязковий контроль).

Правова охорона конституці забезпечу ться певними засобаҮ ми, тобто реалізаці ю відповідних правових гарантій. Гаранті правово охорони конституці 2 це інституційні та процедурні засоби та заходи, які забезпечують правову охорону і захист інҮ ститутів і принципів, закріплених у конституці, а також спрямоҮ вані на забезпечення стабільності останньо. Вони становлять диний механізм, систему вза мообумовлених і вза мозалежних елементів20. Щодо переліку цих елементів, тобто засобів, гаранҮ тій правово охорони конституці, то в науковій юридичній літеҮ ратурі з цього питання нема дино позиці. Загальновизнаними гарантіями правово охорони конституці:

3⁄4 конституційний контроль; 3⁄4 конституційноҮправова відповідальність; 3⁄4 гаранті стабільності конституці (особливий порядок приҮ йняття конституці і внесення до не змін).

Ці гаранті реалізуються в діяльності відповідних субГ ктів, які наділені конкретними повноваженнями щодо реалізаці відҮ повідних засобів правово охорони конституці. В літературі пеҮ релік цих субГ ктів визнача ться поҮрізному. Так, О. Ф. ФрицьҮ кий субГ ктами правового захисту Конституці Укра ни вважа главу держави 2 Президента Укра ни, який згідно з ч. 2 ст. 102 Конституці, гарантом додержання Конституці; Верховну Раду Укра ни, яка диним органом законодавчо влади і до повноваҮ жень яко належить внесення змін до Конституці; Кабінет МінісҮ трів Укра ни, який згідно, з п. 1 ст. 116 Конституці, забезпечу виконання Конституці і законів Укра ни; центральні і місцеві орҮ гани виконавчо влади; правоохоронні органи (суди, прокуратуҮ ра) та адвокатура; Конституційний Суд Укра ни як диний орган конституційно юрисдикці 21.

М. В. Тесленко основними субГ ктами правово охорони КонҮ ституці Укра ни назива державу, суспільство (як важливий інҮ ститут громадського контролю) і конкретну особу, особистість (як інститут основоположних прав і свобод). Водночас х вона вважа і обГ ктами правово охорони Конституці 22.

20 Лунь З. Правова охорона конституці: до питання про постановку проблеми // ПраҮ во Укра ни. 2 2002. 2 No 7. 2 С. 15.

21 Фрицький О. Ф. Конституційне право Укра ни: Підручник. 2 К.: Юрінком Інтер, 2002. 2 С. 74.

Тесленко М. Юридична природа правово охорони конституці // Вісник КонституҮ ційного Суду Укра ни. 2 2006. 2 No 3. 2 С. 28.

Очевидно, що визначене вказаними авторами коло субГ ктів передбача широке розуміння правово охорони Конституці Укра ни. Крім цього, як нам вида ться, всі визначені вище субГ Ү кти субГ ктами правовідносин у сфері правово охорони КонҮ ституці, проте не всі з них субГ ктами mако оxорони. Тобто субГ ктами правово охорони Конституці можуть вважатися лиҮ ше ті органи (спільноти), які: поҮперше, здійснюють конкреmні повноваження у сфері правово охорони Конституці; поҮдруге, визначені повноваження реалізують на основі і відповідно до Консmиmуці (конкретних норм); поҮтрет, відповідна діяльҮ ність ма за мету забезпечення режиму власне консmиmуційно законності, тобто така діяльність спрямована на забезпечення верховенства Конституці Укра ни та прямо ді на всій теритоҮ рі держави.

Виходячи з цього, ми вважа мо, що правова охорона КонстиҮ туці Укра ни реалізу ться через організаційну діяльність таких субГ ктів:

3⁄4 Укра нський народ; 3⁄4 Президент Укра ни; 3⁄4 Верховна Рада Укра ни; 3⁄4 Конституційний Суд Укра ни. Правову охорону Конституці зазначені вище органи здійсҮ нюють у межах наданих м повноважень і в порядку, визначеҮ ному законодавством. Вони можуть створювати спеціальні доҮ поміжні органи і установи: комітети, ради, комісі тощо. ОсноҮ вна відповідальність за правову охорону Конституці Укра ни поклада ться насамперед на Президента Укра ни як гаранта доҮ держання Основного Закону і Верховну Раду Укра ни. Проте діҮ яльність щодо забезпечення правово охорони Конституці ці органи здійснюють поряд з іншими видами діяльності. На відҮ міну від них, для Конституційного Суду Укра ни функція праҮ вово охорони Конституці визначальною. Він спеціально створений для забезпечення верховенства Конституці в правоҮ вій системі держави.

Охорона конституці може здійснюватися не правовими засоҮ бами, що інколи прямо передбачено в основному законі. Так, Конституці Німеччини, Словаччини та деяких інших кра н пеҮ редбачають право громадян (народу) на опір неконституційній владі. Але використання неправових засобів 2 винятковий випаҮ док і в звичайних умовах головними й вирішальними правові засоби охорони конституці, які забезпечують стабільність і режим конституційно законності.

Звичайно, перелічені вище гаранті не можуть забезпечити абҮ солютно охорони конституці. На думку видатного німецького конституціоналіста К. Хессе, міцність (тривкість) конституці наҮ самперед питанням нормативно сили. Чим більше конституційҮ ний порядок відповіда умовам історично ситуаці, чим більша гоҮ товність визнавати зміст конституці як обовГязковий, і чим більша рішучість цей зміст актуалізовувати, тим швидше й легше можна уникнути чи відвернути порушення. Де принципова згода, на якій заснована нормативна сила конституці, відсутня чи втрача ться, конституція втрача основу сво житт во сили чи ді вість, і самі лише інституційні гаранті не здатні більше допомогти23.

Розглянемо детальніше згадані гаранті правово охорони ОсҮ новного Закону держави.

4. Характеристика гарантій правовоϊ охорони конституціϊ

Центральним елементом системи правово охорони конституҮ ці конституційний контроль — передбачена законодавством діяльність уповноважених державних органів, яка поляга в пеҮ ревірці та оцінюванні відповідності правових актів конституці та в усуненні встановлених невідповідностей шляхом застосування різних юридичних засобів (скасування, зупинення ді акта, право вето тощо)24. Конституційний контроль специфічною функці ю компетентних державних органів щодо забезпечення верховенстҮ ва конституці, прямо ді в діяльності субГ ктів суспільних відҮ носин25. Тим самим можна констатувати, що конституційний коҮ нтроль функці ю влади в правовій державі.

Конституційний контроль може бути позасудовим або судоҮ вим. Позасудовий конституційний контроль здійсню ться оргаҮ нами державно влади загально компетенці (парламентом, глаҮ вою держави, урядом) у формі реалізаці відповідних повноҮ важень у сфері правово охорони конституці з метою гарантуҮ вання верховенства. Для здійснення контрольних повноважень відповідними органами можуть створюватися спеціальні допоміҮ жні органи (парламентський омбудсмен, комісі, комітети тощо).

23 Хессе К. Основы конституционного права ФРГ. 2 М., 1981. 2 С. 324. 24 Лунь З. I. Правова охорона конституці: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.02. / Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. 2 К., 2004. 2 С. 7.

Bиmрук Н. B. Конституционное правосудие. Судебное конституционное право и процесс: Учеб. пособие для вузов. 2 М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. 2 С. 25.

Судовий конституційний контроль поділя ться на неспеціаліҮ зований, тобто такий, що здійсню ться судами загально юрисдиҮ кці, або спеціалізований, коли він здійсню ться спеціально ствоҮ рюваними судовими органами 2 конституційними судами. ІнкоҮ ли конституційний контроль здійсню ться квазісудовими оргаҮ нами, наприклад, Конституційною Радою у Франці.

У науці конституційного права поняття «конституційний конҮ троль» вжива ться в широкому і вузькому розумінні. У першому випадку конституційний контроль 2 це діяльність усіх державҮ них органів, що здійснюють повноваження у сфері забезпечення верховенства конституці. У вузькому розумінні під конституційҮ ним контролем розуміють відповідну діяльність лише спеціалізоҮ ваних органів конституційного контролю.

Конституційний контроль подібний до конституційного наҮ гляду. Проте якщо прийняті в результаті здійснення конституҮ ційного контролю рішення юридично обовГязковими, остаточҮ ними і мають наслідком скасування неконституційного акта чи окремих його положень, то при здійсненні конституційного наҮ гляду акти органу, що його здійсню, мають рекомендаційне знаҮ чення і не тягнуть за собою втрати чинності відповідного акту. Прикладом здійснення конституційного нагляду може бути діяҮ льність Комітету конституційного нагляду в СРСР.

Одним із засобів правово охорони конституці конститу- ційно-правова відповідальність 2 специфічний вид юридично відповідальності, що наста у випадках і порядку, передбачених у конституці держави. Підставою настання вчинення констиҮ туційного правопорушення (делікту). Останній визнача ться як суспільно небезпечне, протиправне, винне діяння, що посяга на конституційний лад та його інститути, за вчинення якого передҮ бачена конституційноҮправова відповідальність26.

Разом з цим особливістю конституційноҮправово відповідаҮ льності політичний характер. Це означа, що така відповідаҮ льність може реалізовуватися навіть тоді, коли правові норми взагалі не порушуються. В цьому разі конституційна відповідаҮ льність повГязу ться з діями, які розцінюються як негативні в поҮ літичному плані. Прикладом такого виду відповідальності коҮ лективна відповідальність уряду перед парламентом, передбачена ст. 87 Конституці Укра ни (прийняття резолюці недовіри КабіҮ

Баmанова Н. М. Конституційні делікти в Укра ні: проблеми теорі та практики: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12. 00. 02. / Інститут держави і права ім. В. М. КорецьҮ кого. 2 К., 2007. 2 С. 4.

нету Міністрів Укра ни). Притягнення уряду до такого виду відҮ повідальності визнача ться не критеріями законності дій КабінеҮ ту Міністрів Укра ни або окремих його членів, а додержанням програми і політики, яку прийняла Верховна Рада Укра ни після сформування уряду27.

Проте для правово охорони конституці визначальне значення ма не політичний, а правовий аспект конституційноҮправово відповідальності.

Важливим засобом правово охорони конституці відповідаҮ льність вищих посадових осіб держави за порушення конституці, яка в основному зводиться до усунення х від виконання сво х обовГязків. Ця парламентська судова процедура (імпічмент) впеҮ рше була застосована в Англі в кінці ХІѴ ст. Згодом цей інстиҮ тут справив значний вплив на конституційний розвиток багатьох кра н. Спочатку він був інкорпорований у конституцію США, а в даний час закріплений у конституціях багатьох кра н, хоча і в ріҮ зних модифікаціях.

Відмінності в процедурі імпічменту стосуються насамперед кола державних діячів, проти яких може бути висунуте звинуваҮ чення. Конституція США передбача можливість усунення з поҮ сад у порядку імпічменту президента, віцеҮпрезидента, суддів і цивільних посадових осіб (федеральних державних службовців). В Італі, Франці, Німеччині, Росі процедура імпічменту пошиҮ рю ться лише на президента, в Японі 2 на суддів.

Проблема відповідальності глави держави тісно повГязана з формою правління. В монархіях глава держави, зазвичай, не несе відповідальності за сво ді, оскільки його особа визна ться конҮ ституціями священною і недоторканною. У цьому відношенні показовою конституція Іспані 1978 р., де закріплено, що «особа короля недоторканою, і він не підляга відповідальності»28. Крім того, в парламентських монархіях ді сво рідна презумпція невинуватості глави держави, згідно з якою глава держави 2 моҮ нарх, не може помилятися, бо ді за порадою сво х міністрів29.

Конституційне право кра н з республіканською формою правҮ ління найчастіше формулю загальний принцип невідповідальноҮ сті президента (стосовно, в основному, його політично діяльносҮ ті), не виключаючи, однак, при цьому його можливо юридично (судово) відповідальності за вчинення тяжких правопорушень.

27 Фрицький О. Ф. Конституційне право Укра ни: Підручник. 2 3Ү вид., перероб. і доп. 2 К.: Юрінком Інтер, 2006. 2 С. 38.

Конституции буржуазных государств. 2 М.: Юрид. лит., 1982. 2 С. 290. 29

Сравнительное конституционное право. 2 М., 1996. 2 С. 611.

Ще одна відмінність у процедурі імпічменту стосу ться підҮ став притягнення до відповідальності. За Конституці ю США підставою для порушення справи обвинувачення в порушенні конституці, державній зраді і хабарництві.

В інших кра нах, особливо там, де імпічмент можливий лише щодо президента, перелік підстав для цього вужчий: в Італі 2 це державна зрада, посягання на конституцію, в Німеччині 2 умисҮ не порушення конституці чи іншого закону.

Передбачена конституціями процедура притягнення президеҮ нта до відповідальності неоднакова в різних кра нах. У вропейҮ ських кра нах континентального права, у франкомовних кра нах Африки справа найчастіше порушу ться парламентом, а посуті справа вирішу ться відповідною судовою інстанці ю (конституҮ ційним чи верховним судом)30.

У США, кра нах Латинсько Америки, а також деяких колишҮ ніх британських колоніях парламент, як правило, вирішу питанҮ ня не тільки про притягнення президента до відповідальності, а й про його винність. У таких державах з двопалатними парламенҮ тами, як США, Бразилія, Мексика, нижня палата ма право абсоҮ лютною чи кваліфікованою більшістю голосів предГявити презиҮ денту відповідне звинувачення і призначити спеціальний комітет із розслідування, в обовГязки якого входить аналіз звинувачення і подання палаті відповідно доповіді. Процедура розслідування аналогічна судовому розслідуванню з кримінальних справ (виҮ клик свідків, представлення доказів і т. д.). Якщо нижня палата підтверджу висунуте звинувачення (переважно 2/3 голосів), то справа переда ться у верхню палату, яка виступа в ролі сво рідҮ но судово інстанці і прийма відповідний вердикт кваліфіковаҮ ною більшістю.

Рішення про імпічмент ма один наслідок 2 усунення з посаҮ ди. Після такого рішення парламенту вступа в дію звичайна

30 Залежно від ролі, яку відіграють органи конституційно юстиці в процедурі імпіҮ чменту, можна виділити дві групи кра н. В одній групі орган конституційного правосудҮ дя безпосередньо вирішу питання про усунення глави держави з посади, тобто посуті звинувачення, висунутого парламентом (Австрія, Угорщина, Італія, Чехія та ін.). До друҮ го групи кра н відносяться ті, де органи конституційного правосуддя дають лише виҮ сновок з різних питань, повГязаних з процедурою імпічменту (Болгарія, Білорусь, КазахҮ стан, Румунія, Росія). Так, Конституційний Суд РФ да висновок лише про дотримання встановленого порядку висунення обвинувачення проти президента (ч. 7 ст. 125 КонстиҮ туці), Конституційний Суд Білорусі 2 висновок про порушення Президентом КонстиҮ туці (висновок про вчинення ним злочину да спеціальна комісія Верховно Ради 2 ст. 104 Конституці). В Румуні відповідне повноваження Конституційного Суду дуже обҮ межене 2 він да «конституційну пораду» щодо пропозиці про усунення президента (ст. 144 Конституці).

процедура кримінального переслідування; остаточний вирок виҮ носиться судом у загальному порядку. Винятком декілька кра н, наприклад Австрія, де конституційний суд може винести рішення не тільки про усунення президента (чи інших посадових осіб) з посади, а й про його кримінальну відповідальність.

У США мали місце дві спроби імпічменту президента (в 1868 і 1974 р.), але обидві були невдалими. Винними в порядку імпічҮ менту були визнані чотири федеральних судді. Імпічменту були піддані президент Бразилі Ф. Колор і президент Венесуели К. ПеҮ рес у 1993 р.31

Для зміщення президента з займано посади подекуди викориҮ стову ться також всенародне голосування (референдум), на який виноситься, поҮсуті, питання про політичну відповідальність преҮ зидента. Якщо ж відповідна пропозиція парламенту відхиля ться на референдумі, то це розгляда ться як вираз недовіри парламенҮ ту з боку виборців і тягне за собою його розпуск. Відповідний механізм відповідальності президента передбачений конституціҮ ями Австрі (п. 6 ст. 60) та Ісланді (ст. 11).

Принагідно варто зауважити, що чинна Конституція Укра ни не передбача інституту висловлення недовіри Президенту Укра Ү ни, Верховній Раді Укра ни чи будьҮяким іншим конституційним органам державно влади як можливо підстави дострокового припинення хніх повноважень32.

В Укра ні, відповідно до чинного законодавства, як засіб заҮ безпечення правово охорони конституці можна виділити такі форми конституційноҮправово відповідальності:

ƒ усунення з поста (усунення Президента Укра ни з поста в порядку особливо процедури імпічменту);

ƒ дострокове припинення повноважень або розпуск органу державно влади (дострокове припинення повноважень ВерховҮ но Ради Укра ни, Верховно Ради Автономно Республіки Крим у випадках, передбачених Конституці ю);

ƒ відставка посадових осіб (відставка ПремГ рҮміністра Укра Ү ни, членів Кабінету Міністрів Укра ни);

ƒ звільнення з посади (звільнення з посад голів місцевих дерҮ жавних адміністрацій);

ƒ висловлення вотуму недовіри органу чи посадовій особі (прийняття резолюці недовіри Кабінету Міністрів Укра ни).

31 Иностранное конституционное право / Под. ред. проф. В. В. Маклакова. 2 М.: Юристь. 2 1996. 2 С. 30.

Див.: Рішення Конституційного Суду Укра ни у справі про всеукра нський рефеҮ рендум за народною ініціативою від 27 березня 2000 р. No 3Үрп/2000.

У таких формах реалізу ться ретроспективна конституційна відповідальність, тобто така, що наслідком порушення норм конституці. Проте для правово охорони конституці важливе значення ма і позитивний аспект конституційно відповідальноҮ сті, що поляга у відповідальному ставленні органу чи особи до сво х обовГязків, належному х виконанні (позитивна конституҮ ційна відповідальність).

Гаранmі сmабільносmі консmиmуці полягають в особливому порядку внесення до не змін чи прийняття ново конституці. Цей порядок характеризу ться поняттям жорсткості конституці.

Жорсткість конституці проявля ться у двох аспектах: матеҮ ріальному і процедурному. В першому випадку йдеться про обҮ меження установчо влади, встановлення певних меж здійсҮ нення, що характерно для багатьох сучасних конституцій. Установча влада обмежу ться за змістом (предметом перегляҮ ду), а також за часом і обставинами здійснення. Останнім чаҮ сом усе більше поширю ться практика оголошення основних, найважливіших конституційних положень такими, що не підляҮ гають зміні. Це одна з найважливіших правових гарантій стабіҮ льності конституці, яка забезпечу необхідний ступінь статиҮ чності. Аналіз відповідних статей нових конституцій свідчить про те, що, як правило, не підлягають перегляду положення, які закріплюють конституційні принципи, які складають основи конституційного ладу, інститут прав і свобод людини, порядок зміни конституці. Деякі конституці обмежуються вказівками на один чи декілька обГ ктів, які не підлягають зміні, інші вилуҮ чають з предмету можливого перегляду значну кількість статей і навіть цілі розділи.

Схожі обмеження встановлені Конституці ю Укра ни, частина перша статті 157 яко передбача, що Конституція Укра ни не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обҮ меження прав і свобод людини та громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення теритоҮ ріально цілісності Укра ни33.

Обмеження установчо влади, яке стосу ться заборони змінюҮ вати основний зміст конституці цілком виправдано, бо така зміҮ на, поҮсуті, означа заміну діючо конституці новою, але в поҮ рядку звичайно процедури прийняття законів про поправки. Саме цим поясню ться характерна для багатьох сучасних констиҮ

Конституція Укра ни: Прийнята на пГятій сесі Верховно Ради Укра ни 28 червня 1996 р. 2 К.: Преса Укра ни, 1996.

туцій, в тому числі й для укра нсько, тенденція до обмеження установчо влади за змістом.

Інший вид обмежень ці влади 2 за часом. Встановлю ться, наприклад, що протягом певного терміну після прийняття конҮ ституці вона не підляга зміні. Таке рішення покликане гарантуҮ вати стабільність конституцій в період, коли йде процес формуҮ вання передбачених нею інститутів і налагодження нормальҮ ного функціонування. Разом з тим воно да можливість виявити протягом цього строку ді конституці недоліки і недосконалосҮ ті, які можуть бути усунуті наступними змінами.

Конституція Укра ни передбача обмеження лише щодо поҮ вторного подання законопроекту про внесення змін. До розділів І, ІІІ і ХІІІ з одного й того самого питання таке подання можливе лише до Верховно Ради наступного скликання. Законопроект про внесення змін до інших розділів, який розглядався ВерховҮ ною Радою Укра ни і закон не був прийнятий, може бути подаҮ ний до Верховно Ради не раніше, ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту. Крім того, Верховна Рада Укра ни протягом строку сво х повноважень не може змінювати одні і ті самі положення Конституці Укра ни (статті 156, 158 Конституці Укра ни).

Багато конституцій містять також обмеження установчо влаҮ ди за обставинами: забороня ться вносити зміни в період надзвиҮ чайного, особливого і во нного стану (Бразилія, Молдова, ІспаҮ нія), у випадку посягання на територіальну цілісність держави (Франція). Конституція Укра ни не може бути змінена в умовах надзвичайного або во нного стану (стаття 157 Конституці Укра Ү ни). Доцільність такого обмеження очевидна.

Світовій конституційній практиці відомі різноманітні процеҮ дури прийняття конституційних законів. Вони відрізняються від звичайно законодавчо процедури. В цілому процедура прийнятҮ тя конституційного закону склада ться з кількох стадій, кількість і характер яких у різних кра нах неоднакові.

Першою стаді ю внесення конституційного законопроекту. Право ініціативи конституційного перегляду нада ться певним субГ ктам, коло яких може збіга ться або не збіга ться з колом субГ ктів, наділених правом звичайно законодавчо ініціативи. В останньому випадку це коло, як правило, вужче від кола субГ Ү ктів, наділених правом внесення звичайних законопроектів. НаҮ приклад, в Укра ні право законодавчо ініціативи належить ПреҮ зидентові Укра ни, народним депутатам та Кабінету Міністрів Укра ни (стаття 93 Конституці Укра ни), а право законодавчо

ініціативи щодо внесення змін до Конституці 2 Президентові і не менше як третині депутатів від конституційного складу ВерҮ ховно Ради Укра ни (стаття 154 Конституці Укра ни). Що ж стосу ться законопроекту про зміну розділів І, ІІІ і ХІІІ КонстиҮ туці, то для внесення його на розгляд парламенту він повинен бути підтриманий не менше як двома третинами депутатів від конституційного складу Верховно Ради Укра ни. Цим повноваҮ женням наділений також Президент Укра ни (стаття 156 КонстиҮ туці Укра ни).

Разом з тим у колі субГ ктів можуть знаходити відображення особливості державного устрою окремих кра н. Так, у ряді федеҮ ративних держав правом ініціативи конституційного перегляду наділені в тій чи іншій формі субГ кти федераці. В унітарних державах, які мають у сво му складі автономні утворення, останҮ ні, як правило, цим правом не наділяються.

У ряді кра н конституційний законопроект може бути внесеҮ ний у порядку «народно ініціативи», тобто певною кількістю виҮ борців. Особливо широко це використову ться в Швейцарі. ПевҮ ний досвід у цьому відношенні ма й Укра на. Як відомо, 16 квітҮ ня 2000 року на всеукра нському референдумі за народною ініціҮ ативою було схвалено проект Закону Укра ни про внесення змін до Конституці Укра ни. Відповідно до встановлено КонституціҮ ю Укра ни (розділом ХІІ) процедури, 13 липня 2000 року цей проект, що був поданий Президентом Укра ни до Верховно РаҮ ди, остання попередньо схвалила. Проте тоді згаданий проект реформування основного закону держави так і не набув чинності, адже на наступній черговій шостій сесі Верховно Ради він приҮ йнятий не був.

Друга стадія законодавчо процедури 2 прийняття закону про внесення змін до конституці 2 характеризу ться низкою специҮ фічних моментів. Насамперед, з точки зору застосовувано проҮ цедури внесення змін можна виділити дві групи конституцій: конституці, всі статті яких змінюються в одному порядку, і конҮ ституці, що містять так звані укріплені статті, які змінюються в складнішому порядку, ніж інші. Укра на відноситься до друго групи, оскільки на конституційному рівні закріплено дві процеҮ дури внесення змін до Конституці Укра ни. Перша з них (можҮ на назвати загальною) передбачена статею 155 Основного закону: законопроект про внесення змін до Конституці Укра ни, крім розділу I «Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституці Укра ни», попереҮ дньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховно

Ради Укра ни, вважа ться прийнятим, якщо на наступній чергоҮ вій сесі Верховно Ради Укра ни за нього проголосувало не менҮ ше як дві третини від конституційного складу Верховно Ради Укра ни.

Ускладнений порядок передбачений для внесення змін до розҮ ділів І «Загальні засади», ІІ «Вибори. Референдум» і ХІІІ «ВнеҮ сення змін до Конституці Укра ни». Законопроект про внесення змін до цих розділів пода ться до Верховно Ради Укра ни ПреҮ зидентом Укра ни або не менше як двома третинами від констиҮ туційного складу Верховно Ради Укра ни і, за умови його приҮ йняття, не менше як двома третинами від конституційного складу Верховно Ради Укра ни, затверджу ться всеукра нським рефереҮ ндумом, який признача ться Президентом Укра ни (стаття 156 Конституці Укра ни).

Законопроект про внесення змін до Конституці Укра ни розҮ гляда ться Верховною Радою Укра ни за наявності висновку Конституційного Суду Укра ни щодо відповідності законопроекҮ ту вимогам статей 157 і 158 ці Конституці. Здійснюючи повноҮ важення щодо перевірки відповідності законопроекту про внеҮ сення змін до Конституці вимогам статей 157 і 158 Конституці Укра ни, Конституційний Суд Укра ни забезпечу конституційҮ ність реалізаці Верховною Радою Укра ни повноважень щодо внесення змін до Конституці, що одні ю з основних гарантій додержання встановленого порядку внесення таких змін, а отже, і гаранті ю стабільності Конституці Укра ни.

Що стосу ться промульгаці конституційних законів, то загаҮ льнопоширена практика, коли конституційних закон, прийнятий на референдумі чи схвалений субГ ктами федераці, не підляга затвердженню главою держави. Крім того, конституційний закон, прийнятий парламентом, у більшості кра н промульгу ться глаҮ вою держави, який не наділений у цьому випадку правом вето.

Відповідно до п. 30 ст. 106 Конституці Укра ни, право вето Президента Укра ни на закони, прийняті Верховною Радою Укра Ү ни, не поширю ться на закони про внесення змін до Конституці Укра ни.

Аналіз способів і процедури зміни конституці да змогу зроҮ бити висновок про те, що для більшості сучасних держав харакҮ терна тенденція до посилення юридичних гарантій стабільності основного закону. Про це, зокрема, свідчить зростання кількості конституцій, які передбачають недоторканість основоположних положень чи ускладнену процедуру х зміни. Разом з цим навряд чи можна пояснити незмінність чи динамізм ті чи іншо констиҮ

туці тільки передбаченим порядком зміни. Дуже важливе знаҮ чення мають історичні, та політичні фактори. Світовий досвід конституційного розвитку да немало прикладів, коли достатньо жорсткі конституці змінювалися майже перманентно. Так, КонҮ ституція Мексики 1917 року, незважаючи на те, що встановлюваҮ ла досить складну процедуру зміни, з 1921 по 1984 рік була зміҮ нена 369 разів. Ці зміни торкнулися 55 % статей, причому багато з них змінювалися неодноразово34. Одні ю з причин тако легкості перекроювання конституці особливості політично сиҮ стеми, яка поляга в тому, що протягом усього періоду домінуюҮ че становище займала одна політична партія, яка мала необхідну більшість як у федеральному, так і в штатних парламентах.

І навпаки, в умовах багатопартійно системи, при якій можлиҮ ві різні комбінаці розстановки політичних сил у парламенті і поҮ за ним, навіть конституці, які передбачають порівняно просту процедуру зміни, можуть на практиці виявитися дуже жорсткиҮ ми35.

Стабільність конституці не слід абсолютизувати, зводячи виключно до поняття незмінюваності основного закону. Як влучҮ но зауважу В. М. Шаповал, конституція не може бути «священҮ ною коровою», адже вона покликана забезпечувати суспільний поступ і зумовлений ним державноҮправовий розвиток36. Тому конституція не повинна ставати гальмом такого поступу і розвиҮ тку. Принципи стабільності й динамізму основного закону повиҮ нні не протиставлятися один одному, а розумно по днуватись і доповнюватися. Саме сво часність коригування відповідних норм конституці, зумовленість цього процесу досягненням відҮ повідного рівня суспільноҮполітичного консенсусу свідчить про актуальність і реальність основного закону, забезпечуючи тим самим його стабільність.

5. Суб\екти правовоϊ охорони конституціϊ

Питання правово охорони конституці в сучасній конституційҮ ній державі не може бути справою якогось одного державного орҮ

34 Мексиканские Соединённые Штаты. Конституция и законодательные акты. 2 М., 1986. 2 С. 19.

Сравнительное конституционное право. 2 М., 1996. 2 С. 157. 36

Шаповал М. Основний Закон Укра ни і референдум: до питання про стабільність Конституці // Право Укра ни. 2 2000. 2 No 2. 2 С. 5.

гану чи суспільноҮполітичного інституту37. Це зумовлено значиміҮ стю основного закону для держави, суспільства, а також людини й громадянина. Тому для забезпечення охорони конституційного лаҮ ду держави, конституційних принципів і норм відповідними повҮ новаженнями наділяються вищі органи державно влади (парлаҮ мент, глава держави, уряд), створюються спеціальні органи правоҮ во охорони конституці (конституційний суд). Повноваження у сфері забезпечення верховенства конституці в Укра ні здійснюҮ ють і інші органи: Рада національно безпеки та оборони Укра ни, центральні та місцеві органи виконавчо влади, органи місцевого самоврядування, суди, органи прокуратури, інші правоохоронні органи. Проте перелічені органи здійснюють в основному контҮ роль (нагляд) за законністю у відповідних сферах суспільного життя, а не конституційністю. Забезпечення конституційності не сутнісною характеристикою хньо діяльності. Крім цього, поняття правово охорони конституці передбача насамперед реалізацію відповідних повноважень щодо забезпечення верховенства конҮ ституці вищими органами державно влади. При цьому х компеҮ тенція визначена нормами Конституці Укра ни. Виходячи з цього, організаційноҮправовий механізм правово охорони Конституці Укра ни склада спрямована на забезпечення верховенства оргаҮ нізаційна діяльність таких субГ ктів як Верховна Рада Укра ни, Президент Укра ни і Конституційний Суд Укра ни.

Аналіз чинного законодавства Укра ни дозволя зробити виҮ сновок, що певними повноваженнями у сфері правово охорони Конституці Укра ни наділений також Укра нський народ. Це виплива з такого:

ƒ саме Укра нський народ субГ ктом прийняття Конституці Укра ни (відповідно до преамбули чинно Конституці Укра ни, вона прийнята Верховною Радою Укра ни від імені Укра нського народу 2 громадян Укра ни всіх національностей);

ƒ згідно зі ст. 5 Конституці Укра ни, народ носі м сувереніҮ тету і диним джерелом влади в Укра ні, виключно народові наҮ лежить право визначати і зм