2017-12-14
2322
Одне з важливих завдань фонетики – встановити, за допомогою яких фонетичних засобів мовний потік членується і на які сегменти.
На перший погляд, у мовному потоці виділяються слова, а їх, в свою чергу, можна розбити на склади. Але насправді це не так просто. на письмі між словами ми залишаємо інтервали, а в усному мовленні таких інтервалів немає. І все ж, незважаючи на певні труднощі щодо членування мовного потоку, сучасна лінгвістика спроможна визначити й описати основні фонетичні одиниці мови і дати їм належну характеристику.
Відрізок мовного потоку повинен відповідати таким вимогам:
1. Бути відокремленим виразно тривалими паузами.
2. Мати певне інтонаційне оформлення.
3.Містити в собі якесь повідомлення.
Таким відрізком можна назвати речення або фразу. Фраза – це відрізок мовлення між двома досить тривалими паузами, що характеризуються інтонаційною завершеністю, смисловою самостійністю і членується на звукові відрізки меншої протяжності (синтагми). Фраза і речення не завжди співпадають (Час від часу злива спадає, // дорога тоді набирає далечі, // вся вона червоно тече в гронах мокророзблислих рубінів. // 1 речення, 3 фрази).
Синтагми – це частини фрази, що характеризуються посиленням наголосу на останньому слові і виражають одне просте або складне поняття.
(В день ясний / і в ночі горобині, / в рідній чи далекій стороні / - ти в моєму серці / Україно / думою Шевченка гомониш /.)
У членуванні фрази можливі варіанти, зумовлені відтінками значення, ритмомелодійними чи стилістичними факторами. Але неможливе членування, що порушує смислову і синтаксичну цілісність синтагми.
До складу синтагми входять одне чи кілька фонетичних слів. Фонетичне слово – відрізок мовного потоку, об’єднаний одним словесним наголосом. Фонетичним словом може бути окреме наголошене слово, або наголошене + ненаголошене.
Фонетичне слово ділиться на склади, а в складах об’єднуються звуки.
Склад - це найменша вимовна одиниця, компоненти якої тісно пов’язані між собою в артикуляційному й акустичному плані.
Склад може бути утворений з одного чи кількох звуків, один з яких обов’язково є голосним. Голосні звуки виступають у ролі складотворних (складових) й утворюють вершину складу. Кількість складів у слові відповідає кількості голосних у ньому. Приголосні не є складотворчими.
Залежно від кількості складів слова поділяються на односкладові, двоскладові, трискладові й багатоскладові:
ліс, день, звір;
я-ма, си-ла, книж-ка;
со-ро-ка,я-лин-ка, серденько;
ма-те-рин-ка, за-без-пе-чи-ти, ви-со-ко-тем-пе-ра-тур-ний, у-рі-зно-ма-ні-тню-ва-ти-ся.
Склади у слові бувають відкриті й закриті.
Відкритий - це склад, який завершується голосним звуком: пе-ре-ко-на-ти, мо-ва; закритий - це склад, що закінчується на приголосною: ви-тів-ки, зай-чик, пер-стень. В українській мові переважають відкриті склади.
Поділ слів на склади залежить від декількох умов:
1. Якщо один приголосний стоїть між голосними, то він належить до наступного складу: ви-со-та, при-го-да.
2. Якщо поряд стоять два дзвінкі або два глухі, то обидва належать до наступного складу: ли-стя, ді-жда-ти-ся.
3. Якщо з двох сусідніх приголосних перший сонорний або дзвінкий, а другий глухий, то вони належать до різних складів: синь-ка, бджіл-ка, вез-ти.
4. Якщо з двох сусідніх приголосних перший глухий або дзвінкий, а другий сонорний, то обидва належать до наступного складу: ви-шня, ни-жній, за-трі-ща-ти.
5. Якщо поряд стоять два сонорні звуки, то вони належать до різних складів: пе-ру-кар-ня, тем-но.
Формантна структура звука. Вона охоплює окремі складники (спектр) звука. Формантна структура встановлюється за допомогою спеціальних приладів — спектрографів. Дослідження спектрів звуків свідчать, що вони включають кілька (до чотирьох) формант, або формантних зон, тобто груп частот звукових коливань. Кожна форманта є посиленням тієї з сукупності частот основного тону та його обертонів, яка відповідає власній частоті резонаторів — надгортанних порожнин. Форманти являють собою додаткові тони звука. Спектр, характер (і кількість) формантних зон кожного звука є різними. Український мовознавець Ніна Тоцька (нар. 1923), вивчаючи спектрограми українських голосних звуків, з’ясувала, що, наприклад, звук [а] має широку (тобто протяжну за своєю частотністю) суцільну формантну зону в межах 254—4060 Гц з найбільшою інтенсивністю в межах 806—1280 Гц, а звук [і] має дві виразні формантні зони: 202—508 Гц і 2030—4060 Гц, причому найбільша інтенсивність для кожної зони — 254 і 2030 Гц відповідно. Формантна структура звука визначає його якість, тобто загальну для всіх мовців ознаку звука, що відрізняє його в конкретній мові від інших звуків.
Кожен звук у зв’язку з наявністю акустичних параметрів є специфічним явищем, що дає змогу слухачам чітко розмежовувати різні звуки й ототожнювати однакові. Завдяки цьому звуки стали зручним засобом передавання інформації від мовця до слухача.
