Тема 7. Політичні еліти: правляча еліта, панівний прошарок, опозиція, контреліта. Сучасні теорії політичних еліт. Політичне лідерство та його стилі (1 год)

План

1.Роль політичної еліти в політиці 2. Класифікація та функції політичного лідерства

 

Мета вивчення: ознайомлення з такими суб’єктами політичного процесу як панівний прошарок, політична еліта.

 

Тема 8. Політична свідомість та політична культура. Сутність політичної ідеології: її структура і функції (1 год)

План

1. Сутність політичної культури
2. Типи та функції політичної культури
3. Політична свідомість: зміст, структура, типологія
4. Сутність політичної ідеології її структура і функції

 

Мета вивчення: ознайомлення з поняттями: «політична культура», «політична свідомість», «політична ідеолологія».

 

Література

1. Видрін Д. Еліта – це проблема будови суспільства / Дмито Видрін // Віче. – 2003. – №5. – С.43-45.

2. Погорілий Д.Є. Політологія 100 питань – 100 відповідей / Д.Є. Погорілий. – К.: Фірма «ІНКОС», 2008. – 232 с.

3. Политология в вопросах и ответах: Учебно-методическое пособие. – М.: Юристъ, 1998. – 168 с.

4. Политология: Альбом схем / Сост.: Е.В. Макаренков, В.И. Сушков. – М.: Юристъ, 1998. – 208 с.

1. Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В. П. Горбатенко. – К.: Ґенеза, 2004. – 736 с.
2. Політологія посткомунізму. Політологічний аналіз посткомуністичних суспільств. – К.: Політична думка, 1995. – 368 с.
3. Політологія у схемах, таблицях, визначеннях: Навч. посібник / За ред. І.С. Дзюбка, І.Г. Оніщенко, К.М. Левківського, З.І. Тимошенко. – К.: УФІМБ, 1999. – 161 с.
4. Політологія. Кінець XIX – перша половина XX ст. Хрестоматія / За ред. О.І.Семкіна. – Львів: Світ, 1996. – 800 с.
5. Політологія. Підручник для студентів вузів / За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. – К.: Академія, 1998. – 368 с.
6. Політологія: Курс лекцій / І.С. Дмитрів (керівник), О.М. Рудакевич, В.А. Кулик та ін. – Тернопіль: Астон, 1998. – 158 с.
7. Політологія: Підручник / За заг. ред. І.С. Дзюбка, К.М. Левківського. – К.: Вища школа, 1998. – 415 с.
8. Себайн Д.Г., Торсон Т.Л. Історія політичної думки. – К.: Основи, 1997. – 838 с.
   Хто є хто в європейській та американській політичній науці. Малий політологічний словник / За ред. Б.Кухти. –Львів: Кальварія, 1997. – 288 с.
9. Скиба В.Й., Горбатенко В.П., Туренко В.В. Вступ до політології: Екскурс в історію правничо-політичної думки. –-К.: Основи, 1996. – 718 с.
10. Толочко П.П. Украина: государство или страна? / Петр Толочко. − К.: Довіра, 2008. − 208 с.
11. Швидяк О.М. Політологія. Практикум: навч.-метод. посібник. – К.: ІЗМН, 1997. – 164 с.

 

Основний зміст

 

Перша частина лекції присвячена розкриттю поняття політична еліта (франц. elite − краще, відібране, вибране) − самостійна, вища, відносно привілейована група людей, наділена особливими психологічними, соціальними і політичними якостями, яка бере безпосередню участь у затвердженні і здійсненні рішень, пов´язаних з використанням державної влади або впливом на неї.

Головним знаряддям, з допомогою якого еліта досягає своєї мети, є держава, у якій основні посади обіймають представники еліти (правляча еліта).

Правляча еліта − це група осіб, рішення яких істотно впливають на процес функціонування і розвитку суспільних інститутів.

Якщо розглядати еліту в площині структури влади, то вона складається з групи, яка виносить політичні рішення, і групи, яка здійснює політичний тиск.

Правляча еліта складається з трьох взаємопов´язаних елементів:

1. Політична еліта, яка є частиною правлячої, виступає носієм владних функцій. Її вплив на систему владних відносин визначається співвідношенням сил усередині самої еліти, співвідношенням політичних сил у державі, формою політичного устрою, наявністю й гостротою політичних конфліктів. Політична еліта володіє непересічними психологічними, соціальними й політичними якостями, бере безпосередню участь у схваленні та здійсненні рішень, пов´язаних із використанням державної влади чи впливом на неї.

2. Бюрократична еліта охоплює представників управлінського апарату. Вони мають владні повноваження, впливають на виконання важливих державних функцій.

3. Комунікаційна та ідеологічна еліта — представники науки, культури, духовенства та засобів масової інформації.

У сучасних політологічних концепціях функціонують різні критерії класифікації лідерства.

Лідерів поділяють: за мірою впливу на суспільство: на реальних (“лідери-герої”);

на менеджерів, які не мають яскраво і вираженого впливу на перебіг подій у суспільстві;

− за психологічними рисами і типами поведінки: а) щодо ставлення до власного впливу й можливостей (лідер-ідеолог і лідер-прагматик); б) стосовно своїх прихильників − лідер-харизматик (формує волю виборців) і лідер-представник (виражає волю тих, хто його висунув); в) щодо супротивників − лідер-угодовець (залагоджує конфлікти, обминає гострі кути) і лідер-фанатик (бажає загострити конфлікт або знищити супротивника); г) за способом і оцінки здібностей − відкритий лідер та лідер-догматик.

Друга частина лекції присвячена розгляду таких ключових понять політології як політична культура, політична свідомість і політична ідеологія.

Політична культура − типова, інтегральна характеристика індивідуального чи колективного соціального суб´єкта та соціальних інститутів, суспільства в цілому, що фіксує рівень розвитку ix політичної свідомості, політичної діяльності та поведінки.

Критерієм, своєрідним дзеркалом політичної культури соціального суб´єкта є його реальна політична практика. Оцінюючи зміст, характер політичної діяльності та поведінки, можна визначити якість і рівень політичної культури, її носія (індивідуального чи колективного).

Політична культура має винятково важливий аспект, пов´язаний з поведінкою та діяльністю політичного суб´єкта, які визначають передусім стиль участі суб´єкта в політичному житті, тобто сукупність методів і засобів його політичної практики, компетентність, професіоналізм, моральність тощо. Політична культура виконує певні соціальні функції:

1. Виховна функція. Її призначення полягає в підвищенні політичної свідомості й національної самосвідомості через безпосередню участь громадян в управлінні, політичному житті, зростанні їх інформованості й компетентності, освіченості.

2. Регулююча функція. Покликана забезпечувати вплив громадян на політичний процес, насамперед через участь у контролі за роботою органів влади й управління, а також за допомогою існуючих норм, традицій, ідеалів тощо. Це сприяє попередженню політичних реформацій, нормалізації та стабілізації життя суспільства.

3. Захисна функція. Полягає в охороні політичних цінностей, що відповідають вимогам соціального прогресу, демократії, гуманізму (захист прав і свобод людини тощо).

4. Прогностична функція. Сприяє передбаченню можливих варіантів поведінки суб´єктів політики за певних ситуацій, у перебігу політичних подій.

5. Комунікативна функція. Забезпечує ідейно-політичний зв´язок громадянина з політичною системою, іншими членами суспільства.

Класифікація політичної культури за типами дуже різноманітна. Охарактеризуємо типологію американських політологів Г. Алмонда і С. Верби.

Патріархальний тип. Він притаманний суспільству з несформованою політичною системою, де відсутні спеціалізовані політичні ролі та інтерес громадян до політики, а їх політичні орієнтації невіддільні від релігійних і соціальних (існує переважно у відсталих племен).

Підданський тип. Йому властиве здебільшого пасивне ставлення до політичної системи: особа в дусі підданської культури шанує авторитет уряду, пасивна в політичному житті (найпоширеніший цей тип у феодальному суспільстві).

Активістський тип. Він вирізняється чіткою орієнтацією індивідів на активну роль у політичній системі, незалежно від позитивного чи негативного ставлення до її елементів або системи загалом.

У реальній політиці існують, як правило, змішані типи: піддансько-активістський, патріархально-підданський та ін.

Політична субкультура — сукупність особливостей політичної культури певної соціальної групи, які відрізняють цю політичну культуру від культури іншої групи людей.

Групові особливості зумовлені відмінностями в соціальному стані людей, освітніми, статевими, віковими, етнічними, релігійними та іншими чинниками, що дає підстави для тверджень про субкультуру жінок, робітників, підприємців, селян, молоді. Наявність у суспільстві полярних політичних субкультур, їх велика розбіжність породжують фрагментарну політичну культуру, яка спричиняє нестабільність у суспільстві, неповагу до загальнолюдських, загальнонаціональних цінностей, інтересів та ідеалів, намагання вивищити над ними регіональні, групові, партійні, що стримує прогресивні зрушення в суспільстві.

Від розвитку політичної свідомості суб´єкта, правильного чи ілюзорного відображення в людській свідомості політичного буття залежить і рівень його політичної культури. Політична свідомість − опосередковане відображення політичного життя, формування, розвиток, задоволення інтересів та потреб політичних суб´єктів, а також сукупність поглядів, оцінок, установок, які відображають політико-владні відносини.

Залежно від критерія, взятого за основу, політологи розрізняють різні рівні політичної свідомості.

За ознакою суб´єкта політики (соціологічний підхід) розрізняють такі її рівні:

- політична свідомість суспільства;

- політична свідомість соціальної спільноти (клас, нація, професійна, вікова група і т. ін.);

- політична свідомість особи.

Важче маніпулювати політичною свідомістю на її теоретичному, науковому рівні, оскільки вона є сукупністю політичних теорій, ідей, поглядів, в основі яких — наукові дослідження політичних явищ, процесів, відносин. На цьому рівні відбувається формування законів, понять, концепцій політичного життя, вироблення прогнозів. Теоретична свідомість є стрижнем політичної ідеології. Нею володіє обмежена група людей − вчені, ідеологи, політичні діячі.

Структура політичної культури не вичерпується елементами політичної свідомості.

Політична ідеологія є стрижнем політичної свідомості індивідуального, колективного соціального суб´єкта і вирішальною мірою визначає рівень його політичної культури.

Політична ідеологія − система концептуально оформлених політичних, правових, релігійних, естетичних і філософських уявлень, поглядів та ідей, які відображають ставлення людей до дійсності й одне до одного, способи пізнання та інтерпретації буття з позицій цілей, ідеалів, інтересів певних соціальних груп та суб´єктів політики.

Політична ідеологія виконує низку функцій:

1) захисна функція − передбачає захист інтересів та ідеалів класу (групи). В ній теоретично осмислюються і формулюються становище та потреби цих спільнот, що сприяє втіленню їхніх інтересів у життя, виробленню відповідних їм типів мислення, поведінки і програм діяльності;

2) пізнавальна функція. Її сутність − озброєння громадян знаннями про політичну дійсність, сприяння зростанню їхньої політичної культури. Однак політична ідеологія не завжди адекватно відображає реальність, часто виявляє упередженість, оскільки висвітлює політичні явища і процеси упереджено, однобічно, а то й фальсифікує їх;

3) соціально-регулююча функція − сприяє формуванню і координуванню відносин між соціальними спільнотами за певними принципами, впливає на реалізацію соціально-економічних, політичних та інших програм розвитку суспільства, на політичну активність і соціальний вибір громадян.

 

Питання для самостійної роботи:

1. Що таке політична культура?

2.З яких елементів складається політична культура?

3.Які типи політичної культури виділили Г. Алмонд та С. Верба?

4.Які функції виконує політична культура?

5.Яка структура політичної культури?

6.Які види еліт Ви знаєте?

7. Які ознаки політичного лідерства?

8.Як класифікуються політичні лідери?