Узагальнена характеристика адміністративного законодавства зарубіжних країн

Тема: АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

 

ПЛАН

1. Узагальнена характеристика адміністративного законодавства зарубіжних країн.

2. Адміністративне законодавство окремих зарубіжних країн.

3. Європейське адміністративне право: загальна характеристика.

 

 

УЗАГАЛЬНЕНА ХАРАКТЕРИСТИКА АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

 

У вітчизняній адміністративно-правовій доктрині адміністра­тивному законодавству зарубіжних країн увага приділяється, однак або із зосередженням її на окремих інститутах, або ж із акцентом на певну групу держав. Узагальнених досліджень майже немає. Спираючись на досягнення у висвітленні відпо­відного питання С.В. Ківалова та Л.Р. Біли-Тіунової, можна умовно виділити 2 групи (в деяких роботах російських вчених-адміністративістів виділяється 3) зарубіжних держав із притаман­ними їх адміністративному праву специфічними ознаками. Так, мову варто вести про існування адміністративного права:

а) держав континентальної правової системи (щоправда, із виокремленням кількох специфічних внутрішніх складових);

б) держав англосаксонської (англо-американської) правової системи.

Погоджуючись із запропонованим варіантом поділу, не варто забувати і про адміністративне право КНР, Японії та інших держав, які відрізняються від вищезазначених систем права, й тим самим створюються передумови для виділення й інших груп.

Розмежування 2 вищезазначених груп здійснюється з вико­ристанням 5 основних критеріїв. Так:

а) залежно від основної мети адміністративного права виділя­ються:

— континентальна — захист особи від неправомірних дій адміністрації, забезпечення ефективної діяльності публічної адміністрації, участь суспільства у прийнятті адміністративних рішень;

— англосаксонська — захист інтересів приватних осіб від сваволі з боку адміністрації;

б) за предметом правового регулювання виділяються:

— континентальна — всі питання публічного управління (створення, структура, функціонування, організація діяльності адміністративних органів та установ, адміністративні акти, адміністративні процедури, контроль за адміністрацією, організація адміністративних судів та адміністративне судочинство);

— англосаксонська — перелік питань чітко не визначений і сприймається у різних країнах по-різному. Наприклад, у США — адміністративна нормотворчість, адміністративна квазісудова діяльність, контроль судів за адміністративними устано­вами; у Великобританії — діяльність виконавчої влади і контроль (насамперед судовий) за нею.

Для країн континентальної правової системи притаманною є чітка визначеність предмету і єдиний підхід до його розумін­ня, в англосаксонській правовій системі така єдність і чітка визначеність відсутні, наслідком чого є розмаїття підходів до розуміння предмету адміністративного права у різних країнах;

в) залежно від системи адміністративного права виділяються:

— континентальна — єдність Загальної (основні інститути, принципи, а також соціальне, шляхове, муніципальне, полі­цейське, будівельне та інші галузі права) та Особливої частин (управління в окремих сферах суспільних відносин);

— англосаксонська — за відсутності поділу на Загальну та Особливу частини спостерігається поділ на підгалузі;

 

г) залежно від норм права виділяються:

— континентальна — об’єднуються матеріальні і процесуальні норми;

— англосаксонська — перевага віддається процесуальним і процедурним нормам, саме тому відповідна частина вважається основною у змісті адміністративного права;

д) залежно від джерел адміністративного права виділяються:

— континентальна — наявність розмаїття джерел із чіткою ієрархією;

— англосаксонська — ієрархія джерел відсутня, кожне джерело регулює свою сферу суспільних відносин.

Певні уточнення можна зробити на підставі робіт А.М. Школика, присвячених проблематиці порівняльного адміністратив­ного права. Так, зокрема, щодо предмету адміністративного права, у країнах англосаксонської (англо-американської) правової системи притаманним є превалювання таких особливостей:а) практичної спрямованості регулювання; б) забезпечення адміністративно-правовими нормами зовнішніх відносин між публічною адміністрацією та приватною особою; в) домінування адміністративно-процесуальних норм (з якими, у переважній більшості, і здійснюється асоціювання адміністративного права); г) основним призначенням адміністративного права вважається захист інтересів приватних осіб від можливих та реальних зловживань з боку публічної адміністрації. Для країн конти­нентальної правової системи притаманним є зосередження уваги на сукупності 2 груп суспільних відносин як предмету адмі­ністративного права — внутрішніх — організаційних відносинпублічної адміністрації (система органів публічної адміністрації, їх взаємовідносини, внутрішня структура, правовий статус) та зовнішніх — відносин публічної адміністрації з приватними особами.

Джерельна база адміністративного права зарубіжних країн, хоча й із певною специфікою окремих правових систем, характеризується домінуванням особливостей, притаманних всім зарубіжним країнам, а саме: а) множинністю та розмаїттям джерел адміністративного права; б) відсутністю загальних коди­фікованих актів за можливого існування кодифікаційних актів щодо окремих адміністративно-правових інститутів; в) значним обсягом та великою роллю у правовому регулювання підзаконних актів.

Публічна служба у зарубіжних країнах традиційно розгляда­ється як вид діяльності осіб, які працюють в публічному секторі й покликані задовольняти публічні інтереси. Узагальнюючи чинні нормативні засади публічної служби, А.М. Школик вважає, що можливим є класифікаційний поділ службовців з використанням певних критеріїв: а) за територіальною належ­ністю до публічного органу — на службовців центральних та місцевих публічних органів; б) за публічно-правовим статусом суб’єкта публічної адміністрації — на державних та муніци­пальних службовців; в) за сферою функціонування публічної служби — на службовців поліцейської, військової, диплома­тичної та інших видів спеціалізованої служби; г) за змістом правового статусу — на функціонерів та нефункціонерів; д) за характером функцій — на адміністративні, виконавчі, професійні та допоміжно-технічні групи (категорії); е) щодо політичної діяльності — на виборних політиків, патронатних службовців та адміністративних службовців.

Системи публічної служби, у свою чергу, також умовно по­діляються: а) за способом набору та просування по публічній службі — на систему кар’єри (Франція, Німеччина тощо) та систему посад (Великобританія тощо), комбіновану систему (де­які країни — члени ЄС); б) за впливом політичних факторів на зайняття посад — на систему заслуг і систему "здобичі".

Спільними для багатьох зарубіжних країн є такі умови вступу на публічну службу: громадянство держави (за можливих винят­ків), повна дієздатність особи, володіння державною мовою (мовами), віковий ценз, повна освіта, відсутність судимості, фізична (медична) придатність (стан здоров’я), дотримання військового законодавства (для чоловіків), досвід роботи, про­ходження підготовки, стажування тощо. Домінуючими спо­собами вступу є конкурс, призначення (як правило, щодо патронатних службовців, допоміжного персоналу тощо). Про­сування по службі відбувається за званнями (рангами, чинами), за посадами тощо. Припинення відносин публічної служби відбувається: у зв’язку з настанням об’єктивних причин (обста­вин), з ініціативи органу публічної адміністрації, з ініціативи публічного службовця. Серед загальних обов’язків виділяють: добросовісне виконання обов’язків, лояльність до держави, ефек­тивність використання наданого майна та коштів, збереження державної та службової таємниці, підвищення професійного кваліфікаційного рівня, обмеження заняття іншими видами трудової діяльності, декларування доходів, заборона прийняття подарунків тощо. Серед основних прав — права на постійну службу (кар’єру), на просування, на відповідні умови для служ­би, на членство у професійних спілках та політичних партіях, на адекватну оплату праці тощо. За виникнення протиправних діянь публічні службовці притягуються до кримінальної, цивіль­но-правової, дисциплінарної відповідальності.

Провідними формами діяльності суб’єктів публічної адмі­ністрації у зарубіжних країнах вважаються адміністративна нормотворчість, укладання адміністративних договорів, адмі­ністративне розпорядництво, а також вчинення організаційних дій та технічних операцій.

Всі адміністративні процедури у діяльності суб’єктів публічної адміністрації, враховуючи їх множинність та розмаїття, умов­но поділяються на: внутрішні та зовнішні (за спрямованістю), безспірні та спірні (за наявністю спору), заявні та втручальні (залежно від ініціатора) тощо.

За діяльністю суб’єктів публічної адміністрації здійснюється контроль — внутрішній та зовнішній (залежно від характеру відносин), парламентський, президентський, адміністративний, судовий, громадський (за суб’єктом), попередній, поточний (оперативний), наступний (підсумковий) (за часом проведення), за законністю та за доцільністю діянь та рішень.