Сутність перестрахування та його розвиток в Україні

У науковій і навчальній літературі наводяться різноманітні ознаки (елементи) перестрахування. Найбільш вдалими можна вважати ознаки перестрахування, зазначені у працях К. Пфайффера.

1. Перестрахування в істинному сенсі - це страхування, а не спільне комерційне підприємство, як іноді вважалося раніше.

2. Ризик прямого страховика є оригінальним і становить предмет договору перестрахування. Договір перестрахування може включати й інші елементи ризику, наприклад, валютні ризики та ризики перерахування платежу.

3. Укласти договір перестрахування можливо лише з іншою страховою компанією. За загальним правилом між: перестраховиком і страхувальником не існує ніяких правовідносин - у цьому суттєва різниця між: перестрахуванням і страхуванням.

Перестрахування має важливу правову особливість. Відповідальність за страховим ризиком перед страхувальником повністю покладається на безпосереднього страховика, незважаючи на те, що договір перестра­ховано. Страхувальник, як правило, може навіть і не знати про пере­страхування. Можна сказати, що відносини з перестрахування - це внутрішня справа страхових компаній, яка не стосується первинних або оригінальних ризиків.

Страхові відносини характеризуються рухом грошових потоків, які включають:

• страхові платежі;

• виплату страхового відшкодування;

• перестрахування;

• розміщення тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку;

• отримання доходів від розміщення коштів на фінансовому ринку.

Перестрахування супроводжується грошовими потоками в тому випадку, коли передача договору страхування здійснюється після отримання перестрахувальником страхових платежів, які він і передає перестраховику. У взаємовідносинах між перестрахувальником і перестраховиком мають місце грошові потоки, що характеризують фінансові відносини між ними з приводу купівлі-продажу договорів страхування (рис. 1). Як правило, вони здійснюються у формі комісійної плати. Ці відносини не належать до страхових грошових потоків, оскільки вони не характеризують рух коштів страхових фондів. Страховик, який прийняв на страхування ризик від страхувальника, а потім передав частину свого страхового ризику іншому страховику, іменується перестрахувальником (цедентом).

Страхувальник, страхуючи ризик, передає його за певну плату (страхову премію) страховику. Це перший рівень розміщення (передачі ризику). Тут економічні правовідносини реалізуються між стра­хувальником і страховиком.

При цьому страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відпо­відальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування. Перший рівень розміщення (передачі) ризику дозволяє страхувальнику отримати у законному порядку згідно з укладеним страховим договором страхову суму в разі настання (реалізації) страхового ризику. Страхувальника не турбує, як саме страховик зможе забезпечити виконання зобов'язань відповідно до укладеного договору страхування.

Страховик, прийнявши на себе страховий ризик, реально оцінюючи свої економічні можливості та діючи відповідно до чинного законо­давства, що регламентує діяльність суб'єктів страхового ринку, самостійно шукає іншого страховика, котрий би погодився взяти на себе частину страхового ризику, що був переданий йому страхувальником.

Страховик, якому страховик (цедент) передає частину ризику, взятого ним від страхувальника на страхування, зветься перестраховиком (цесіонарієм). Це другий рівень розміщення (передачі) страхового ризику, його іменують перестрахуванням або цесією. При перестрахуванні відбуваються економічні взаємовідносини між цедентом і цесіонарієм (страховиком, який бере частину страхового ризику від страховика).

Цесіонарій може, у свою чергу, передати частину взятого на себе страхового ризику іншому перестраховику (ретроцесіонарію). Процес розміщення (передачі) ризику від цесіонарія до ретроцесіонарія має назву ретроцесії. Це третій рівень розміщення ризику. Перестрахування може бути продовжене, ризик може передаватись у ретроцесію іншому ретроцесіонарію (четвертий рівень розміщення ризику) і так може відбуватись декілька разів, поки страховий ризик не буде поділено між перестраховиками так, щоб забезпечити реалізацію економічних інтересів усіх учасників страхування певного страхового ризику.

Положенням про порядок здійснення операцій з перестрахування, перестраховикам дозволяється здійснювати операції з перестрахування тільки з тих видів страхування, на проведення яких вони мають ліцензію.

Страховики (цеденти, перестрахувальники) мають укладати договори перестрахування з перестраховиками, зареєстрованими згідно із законодавством України. Укладення страховиками (цедентами, перестрахувальниками) договорів перестрахування за межами України з перестраховиками-нерезидентами дозволяється тільки у разі коли: законодавством країни, в який зареєстрований перестраховик-нерезидент, передбачений державний нагляд за страховою (перестрахувальною) діяльністю: перестраховик-нерезидент повинен мати безпосередній досвід роботи у страхуванні (перестрахуванні) не менше ніж три роки, що передують року, в якому укладається договір перестра­хування; перестраховик-нерезидент не порушував страхове законо­давство України і до нього не застосовувались відповідні заходи з цього приводу протягом останніх двох років.

У разі, якщо обсяги страхових платежів, що передаються в перестрахування нерезидентам, перевищують 50 відсотків їх загального розміру, отриманого з початку календарного року, перестрахувальник подає до Уповноваженого органу декларацію за звітний період за формою, встановленою Кабінетом Міністрів України. У декларації страховик (перестрахувальник) зобов'язаний вказати інформацію про ризики та предмет договору страхування, які перестраховуються у нерезидентів, дані про нерезидентів - перестраховиків та про перестраховиків брокерів, іншу інформацію, визначену Кабінетом Міністрів України.

Переданий перестрахувальний інтерес має назву аліменти, а отриманий - контралімента.

Перестрахування передбачає систему комісійної винагороди.

Комісія в перестрахуванні - це частина страхової премії, закладена в тарифну ставку в розмірі витрат на ведення справи, яка залишається в цедента, оскільки останній відповідає перед страхувальником за всю страхову суму та обслуговує весь договір страхування. Передаючи надалі частину ризику іншому страховику - цесіонеру, цедент передає йому й відповідну частину премії та виступає перед цесіонером немовби посередником, який дає цесіонерові і клієнта, і частину страхової премії, за що залишає собі певну винагороду у вигляді комісії.

Комісія може бути оригінальною, перестраху вальною та брокерською.

Оригінальна комісія - це відрахування від страхової премії на користь цедента за передачу ризику (всього або частини) у перестрахування цесіонерові. Вторинне розміщення ризику є найважливішою функцією перестрахування. Підтвердженням цього є розмір оригінальної комісії, який може досягати 20 % від премії.

Перестрахувальна комісія сплачується за наступних розміщень ризику, тобто за ретроцесії. Таку комісію отримує ретроцедент від ретроцесіонера за переданий ризик у перестрахування. Розмір такої комісії коливається в межах 10-15 % від загального розміру премії.

Брокерська комісія є відрахуванням від страхової премії на користь брокера, який є посередником на ринку перестрахування. Така комісія становить від 1,5 до 15 % нетто-премії.

Тантьєма (іноді її називають додатковою комісією) являє собою комісійну винагороду з прибутку, яку перестраховик (цесіонарій) щорічно виплачує перестрахувальнику (цементу) за передані ризики у перестрахування. Це форма заохочення перестраховиком перестрахувальника щодо наданої участі у договорі перестрахування, сумлінності та обачного ведення справи. У професійних перестраховиків витрати значно нижчі, ніж у страхо­виків, і відповідно рентабельність їх діяльності є вищою. Саме на цій підставі страховик-цедент обумовлює тантьєму в договорі перестра­хування.

Під час укладення договорів перестрахування за межами України з перестраховиками-нерезидентами за участю страхових брокерів Ллойда страховики (цеденти, перестрахувальники) повинні вимагати у зазначених брокерів копії відповідних свідоцтв про їх повноваження.

Страховики (цеденти, перестрахувальники) зобов'язані в установ­леному порядку та в межах встановленої звітності повідомляти Національну комісію, що здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг України про обсяги отриманих та сплачених перестраховикам страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та подавати пояснення щодо звітних даних про укладені договори перестрахування. Враховуючи необхідність забезпечення виконання зобов'язань перед страхувальником при укладанні договорів перестрахування законодавством України передбачено зобов'язання перестраховика здійснити за заявою страховика (цедента, перестрахувальника) сплату частки страхових сум та страхових відшкодувань, передбачених цими договорами, безпо­середньо страхувальнику у разі неплатоспроможності страховика (цедента).

З розвитком та становленим страхового ринку України розвивається і ринок перестрахування. На 1 січня 2014 року від українськими страховими компаніями сплачено страхових премій перетсраховиками на суму 8,7 млрд. грн. (з них 1,6 млрд. – нерезидентам). Вплати, компенсовані перестраховиками склали 0,49 млрд. (з них 0,4 – перестраховиками-нерезидентами).

Страховики України постійно співпрацюють у сфері перестрахування на вітчизняному ринку перестрахування, але практика свідчить, що в Україні ризики перестраховуються удвічі менше, ніж за кордоном. За окремими договорами страхування ліміти відповідальності вста­новлюються нормами міжнародного права та одночасно набувають обов'язковості щодо перестрахування за кордоном. Протягом двох останніх років обсяги перестрахування постійно зростають. Разом з тим, слід зазначити, що, передаючи приблизно 40% відповідальності за договорами перестрахування, перестраховики, у свою чергу, сплачують 37% страхових відшкодувань від всіх виплат.

Для України питання перестрахування ризиків у провідних перестраховиків світу є особливо актуальним та необхідним з таких причин:

> незначний розмір страхових резервів вітчизняного страхового ринку (за цими показниками страховий ринок України у 20 разів менший за страховий ринок Польщі);

> дія деяких договорів страхування поширюється на території інших держав, тому вітчизняні страховики вважають за доцільне їх перестрахування в таких країнах, з додатковим зобов'язанням перестраховика виступити в ролі аварійного комісара або сюрвейєра, у разі якщо страхові випадки трапилися на території цієї держави;

> згідно з вимогами норм міжнародного права передбачена обов'язковість укладання договорів перестрахування суб'єктами підприємницької діяльності цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів ("Зелена картка"), авіаційних, морських та інших ризиків;

> невизнання українських полісів іноземними суб'єктами підприємницької діяльності та їх вимоги щодо перестрахування у визнаних перестраховиків.

Отже, перестрахування ризиків у іноземних перестраховиків - це необхідна умова забезпечення фінансової стійкості й норма­лізації діяльності вітчизняного страховика, яка сприяє розширенню його страхової діяльності.

При передачі частини ризику в перестрахування між страховиком та перестраховиком підписується документ "ковернот", в якому зазна­чаються, крім усіх умов перестрахування, такі важливі реквізити, як сума відповідальності (страхова сума) і сума перестрахувального платежу.