Поняття банківської таємниці

Питання банківської таємниці врегульовані главою 10 «Банківська таємниця та конфіденційність інформації» Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Згідно зі ст. 60 згаданого Закону банківською таємницею є інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку.

Банківською таємницею, зокрема, є:

1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у НБУ;

2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

3) фінансово-економічний стан клієнтів;

4) системи охорони банку та клієнтів;

5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності;

6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;

7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;

8) коди, що використовуються банками для захисту інформації.

Таким чином, на відміну від комерційної таємниці, перелік відомостей, що становить банківську таємницю, по-перше, визначається законом (а не внутрішнім розпорядженням суб’єкта господарювання), по-друге, цей перелік є ідентичним для всіх банків і, по-третє, банківська таємниця – це інформація, що в основному характеризує не сам банк, а його клієнта. Дане твердження підкріплюється законодавчими приписами. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 1076 ЦК України «банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта».

Також у ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» застерігається, що інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду, становить банківську таємницю. Тим самим режим банківської таємниці розповсюджується на інформацію, що надходить у розпорядження НБУ в цілому, а його службовців – зокрема.

Інформація про банки чи клієнтів, отримана НБУ відповідно до міжнародного договору або за принципом взаємності від органу банківського нагляду іншої держави для використання з метою банківського нагляду або запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, чи фінансуванню тероризму, також становить банківську таємницю.

Положення стосовно банківської таємниці, викладені у ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», не поширюються на інформацію, яка підлягає опублікуванню. Перелік інформації, що підлягає обов'язковому опублікуванню, встановлюється НБУ та додатково самим банком на його розсуд.

У Законі України «Про банки і банківську діяльність» законодавець, поряд із поняттям «банківська таємниця», також оперує поняттям «конфіденційна інформація» (ч. 2 та 3 ст. 61 вказаного Закону). Так, керівники та службовці банків зобов'язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при виконанні своїх службових обов'язків.

Слід відзначити, що банк має право надавати інформацію, яка містить банківську таємницю, приватним особам та організаціям для забезпечення виконання ними своїх функцій або надання послуг банку відповідно до укладених між такими особами (організаціями) та банком договорів, у тому числі про відступлення права вимоги до клієнта, за умови, що передбачені договорами функції та/або послуги стосуються діяльності банку, яку він здійснює відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Постановою Правління НБУ від 14 липня 2006 р. № 267 було затверджено «Правила зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці», в яких викладено технологічні вимоги стосовно обігу інформації та документів, що містять банківську таємницю, у банках. Крім цього, вказаним нормативно-правовим актом встановлються певні процедурні правила та строки. Зокрема, передбачається, що банк у разі надходження до нього письмової вимоги про надання інформації, що містить банківську таємницю, зобов'язаний розкрити цю інформацію або дати мотивовану відповідь про неможливість надання відповідної інформації протягом 10 робочих днів з дня отримання вимоги, якщо інші строки не встановлені законодавством України.

Якщо підготовка інформації перевищує вищезазначений строк її надання, банк зобов'язаний письмово повідомити про це службову особу або відповідний державний орган, що звернувся з вимогою про надання інформації, та зазначити, у який строк надаватиметься інформація, що містить банківську таємницю.

Інформацію, що містить банківську таємницю, банки надають на адресу уповноважених державних органів у письмовій або електронній формі, якщо це передбачено законодавством України.

Банк зобов'язаний надати органам державної виконавчої служби в порядку та у випадках, визначених у ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», інформацію про стан рахунку конкретної юридичної особи або фізичної особи, фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, яка містить інформацію про наявність або закриття рахунку, про залишки коштів на рахунку, про арешт на кошти, які перебувають на рахунку, про зупинення видаткових операцій за рахунком. Зазначена інформація надається у строк, установлений державним виконавцем відповідно до ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження».