Посадові особи та органи, які мають право одержати інформацію, що є банківською таємницею

У ч. 1 ст. 1076 ЦК України вказується, що відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність.

Зокрема, згідно зі ст. 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність» інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками:

1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;

2) за рішенням суду[3];

3) органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного комітету України - на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

4) органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу щодо наявності банківських рахунків;

5) центральному органу виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу на його запит щодо фінансових операцій, пов'язаних з фінансовими операціями, що стали об'єктом фінансового моніторингу (аналізу) згідно із законодавством щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, а також учасників зазначених операцій;

6) органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів та рішень, що підлягають примусовому виконанню відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи, фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності.

Вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна:

1) бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;

2) бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою;

3) містити передбачені Законом України «Про банки і банківську діяльність» підстави для отримання цієї інформації;

4) містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації.

Як видно із викладеного вище, інформація, що становить банківську таємницю, може розкриватися банками лише у випадках, коли:

- за такою інформацією звертається суб’єкт, що має відповідні повноваження, прямо передбачені законом;

- уповноважений суб’єкт звернувся по процедурі та у формі, встановлених законодавством;

- витребовується інформація, що по змісту та обсягу необхідна для виконання суб’ктом звернення функцій, встановлених для нього законодавством;

- витребування інформації відбувається згідно з підставами, передбаченими законодавством.

Загальний обов’язок банків про надання інформації, зафіксований у ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», кореспондується, як правило, із загальним правом перерахованих вище органів на одержання від банків інформації. При цьому банки у випадках розкриття інформації, яка є конфіденційною чи банківською таємницею, завжди ретельно аналізують відповідні повноваження того чи іншого органу – запитувача інформації, закріплені у спеціальному законодавстві. Постає питання, який конкретний орган чи посадова особа має право вмагати у банків інформацію. Звернемося до цього питання окремо.