Рібо засновник експериментальної психології

Однак засновником французької школи психології по праву вважається інший видатний учений, Т. Рібо (1839-1916). Після закінчення медичного факультету в Сорбонні він зайнявся вивченням філософії, отримав ступінь доктора філософських наук. У 1885 р. він став професором Сорбонни, а в 1888 р. - професором в Колеж де Франс, одному з найпрестижніших навчальних закладів Франції, де спеціально для Рибо було створено кафедру експериментальної та порівняльної психології, яку він очолював до 1902 р., французький психолог, родоначальник досвідченого напрямку у французькій психології. Професор Сорбонни (1885) і Коллеж де Франс (1888), де був директором (1889) першої французької психологічної лабораторії. спробував на основі критичного аналізу основних напрямів сучасної йому психології - англійської з її ассоцианизма («Сучасна англійська психологія», 1870, рос. пров. 1881) і німецької з її атомизмом («Сучасна німецька психологія», 1879, рос. пров. 1895) - сформулювати програму нової, експериментальної психології, яка вивчала б вищі психічні процеси й особистість в цілому. На відміну від В. Вундта Р. мав на увазі перш за все психопатологічний «експеримент»: «... хвороба є найтоншим експериментом, здійсненим самою природою в точно визначених обставинах і такими способами, якими не має в своєму розпорядженні людське мистецтво» (цитата по книзі: Експериментальна психологія, в. 1-2, 1966, с. 49). Це багато в чому визначило характер всієї що йде від Р. традиції у французькій психології (П. Жане, Ж. Дюма, Ш. Блондель, А. Валлон, А. Омбредана, Ж. Пуайе, Д. Лагаш, Ж. Фаве -Бутон). Особливу популярність Р. придбав своєю руховою теорією довільної уваги і уяви, роботами з психології почуттів, справили помітний вплив на англійську психологію.

65. Французька соціологічна школа – один з панівних напрямків французької соціології к. 19 – пер. пол. 20 ст., заснований Е. Дюркгаймом. Основні представники: Еміль Дюркгайм, Марсель Мосс, С. Бугле, Ж. Даві, П. Фоконне, Морріс Хальбвакс, Леві-Брюль.

Доктриною, яка об’єднувала всіх представників школи став, соціологізм Е. Дюркгейма. Соціологізм полягав у виділенні соціальної дійсності в якості специфічної сфери буття і діяльності, самостійної по відношенню до біологічної (природа) чи психічної (внутрішній світ індивіда) дійсності, принципово важливої, інтегративної при вивченні людини; затвердження об’єктивного, надіндивідуального характеру суспільства, його визначальної ролі у регулюванні індивідуальної поведінки, його функціонального характеру; визначення соціології специфічною, самостійною, об’єктивною, наукою про соціальну дійсність, яка інтегрує в себе всі антропологічні науки і не може зводитися ні до якої іншої науки.

Соціологічний вимір суспільства найповніший вираз знайшов у соціології французького вченого Еміля Дюркгейма та його школи, яка згуртувалася навколо періодичного збірника “Соціологічний щорічник” (1896). Дюркгейм віддав багато сил та енергії справі утвердження соціології серед університетських дисциплін. У багатьох працях він накреслив теоретичні підстави соціології, як науки про суспільство і закони його функціонування. При цьому він тісно пов’язував соціологію з історією, зазначаючи, що “соціологія у своїй більшій частині є різновидом просторової історії ”.
Будуючи теорію суспільства, Дюркгейм виходив з цілісного розуміння людської спільноти, у якій в процесі співжиття виникає нова якість — соціальне життя, що характеризується переважанням колективного над одиничним, соціуму над індивідуумом. Соціальне буття, соціальні процеси піддаються науковому вивченню, вони виявляються у суспільній свідомості і реалізуються у формі політичних, економічних, правових, релігійних та інших соціальних дій. Для розуміння суспільства,- підкреслював учений,- слід досліджувати не індивідуальні і неповторні явища, а масові соціальні процеси, в яких відбиваються та проявляються соціальні закономірності. Ці останні Дюркгейм представляв передусім, як закономірності колективної свідомості, але джерела її формування вміщував у реальних взаєминах людей.
Виходячи з такого розуміння соціуму, французький соціолог робив висновок про можливість його наукового пізнання. Воно полягає в опосередкованому вивченні законів суспільної свідомості, які проявляються у різних формах соціальної поведінки. Важливого значення вчений надавав науковому поясненню соціальних фактів, для якого він застосовував переважно два способи аналізу: причинно-наслідковий і структурно функціональний. Саме вони, на думку вченого, дозволяли уникнути описовості і отримати об’єктивні знання. Крім того, з’являлася можливість застосування статистики і математичних методів до аналізу масових соціальних процесів. Соціологічна теорія Дюркгейма і його школи здобула високий науковий авторитет у світі, вплинула на теорію і практику суспільствознавчих та гуманітарних досліджень. У теоретичному плані вона запліднила чимало напрямків сучасної соціології. Разом з марксизмом соціологія Дюркгейма склала теоретичний фундамент сучасного соціологічного підходу до розуміння людини у світі.