Надзвичайна сесія Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 р. Акт проголошення незалежності України

1 грудня 1991 р. відбулися дві події історичної ваги — понад 90% громадян, які взяли участь у Всеукраїнському референдумі, висловилися за незалежність України, водночас було обрано Пре­зидента республіки — Л. Кравчука (понад 61% голосів). Ось як прокоментував результати референдуму американський тижне­вик "Тайм": "Росія може існувати без України; Україна може існувати без Росії. Але Радянський Союз не може існувати без України. Він закінчився". Появу на політичній карті світу нової незалежної держави — України зумовила низка чинників. Зовнішні: 1. Поразка соціалістичного табору в "холодній війні", пору­шення світового балансу сил у зв'язку з розпадом соціалістичної системи.

2.Помітне погіршення соціально-економічної та політичної ситуації в СРСР.

3.Фактична втрата центром контролю за подіями на місцях.

4.Синхронне посилення відцентрових тенденцій у союзних республіках.

5.Поразка путчу, тимчасова деморалізація консервативних сил.

6.Намагання Росії зберегти домінуючу роль у післяпутчовий період. Навіть російські історики сучасності зазначають, що поява Акта про незалежність України та відмова від принципів Союзу, значною мірою були зумовлені проімперськими діями лідерів РРФСР. Внутрішні:

1.Існування в Україні системи формально легітимних (за­конних за радянським правом) органів державного управління.

2.Бажання київської номенклатури звільнитися з-під опіки центру.

3.Певна стабільність українського товарного ринку.

4.Активізація націонал-демократичного крила політичних сил республіки. 5.Післяпутчове посилення відцентрових настроїв у суспіль­ній думці.

6.Дотримання політичного.нейтралітету армійськими фор­муваннями, небажання правоохоронних органів виступити про­ти власного народу.

7.Багатовікова боротьба народу за створення власної неза­лежної держави. Проголошення незалежності стало своєрідною точкою відлі­ку нового етапу історії України, поклало початок перехідному періоду, суть якого — у переході на якісно вищий рівень суспіль­ного розвитку: у політичній сфері — від тоталітаризму до демок­ратії; в економічній — від командної до ринкової економіки; в гуманітарній — від класових до загальнолюдських ціннос­тей; у міжнародній — від об'єкта до суб'єкта геополітики. Тобто, в цілому має бути здійснено перехід від становища "уламка імпе­рії" — до власної державності, від формальної незалежності — до реального суверенітету. Але українське суспільство було недостатньо підготовлене до державотворчого процесу. Рішуча відмова від існуючого до серп­ня 1991 р. зразка суспільного розвитку в умовах відсутності нау­ково обґрунтованої моделі побудови незалежної держави зумо­вили на перших порах втрату орієнтирів, розгубленість, розчару­вання, а внаслідок цього — тривалий "урочистий марш на місці" на роздоріжжі реформ. Суспільні перетворення в Україні почалися за вкрай низь­кого рівня політичної та економічної культури мислення. У суспільній свідомості домінуючими були настрої невдоволен­ня, викликані наслідками брежнєвського періоду і невдачами перебудови. На час проголошення республікою незалежності у суспільній свідомості ще не встигло сформуватися і закріпи­тися усвідомлення масштабу нових завдань, більшість насе­лення не визначила чітко свого місця у процесі державотво­рення. Важливим аспектом оцінки стартових можливостей респуб­ліки після проголошення незалежності є визначення її природ­но-ресурсного потенціалу. Маючи на своїй території понад 7 тис. родовищ корисних копалин, Україна належить до держав з середнім рівнем матері­ально-сировинного потенціалу. Це пояснюється його незбалансованістю, з одного боку, на території республіки сконцентрова­ні до 20% світових ресурсів марганцевих руд і понад 5% запасів залізних руд; національні запаси графіту, ртуті, брому, самород­ної сірки у декілька разів перевищують реальні потреби, але з іншого боку — абсолютно недостатня забезпеченість паливно-енергетичними ресурсами.. Незалежна Україна змушена була успадкува­ти й структурну та територіальну диспропорційність економіки. Так, частка групи "А" (галузей, в яких вироблялися засоби ви­робництва) становила 70%, а групи "Б" (галузі, що виробляють предмети споживання) — 30%, тоді, як у США промислова про­дукція групи "Б" становить майже 70%. Це означало орієнтацію української економіки не на людину, а на виробництво заради виробництва. Отже, на початковому етапі державотворення в Україні перебіг цього процесу значною мірою визначали такі чинники: непідготовленість українського суспільства до державотворчих дій; визнання незалежності України.