Національна політика Української держави на сучасному етапі

Підвищення національної свідомості посилює роль національних традицій та цінностей, які відіграють важливу роль при виборі моделі соціально економічного розвитку України. Величезною мірою темпи та глибина суспільно – економічного прогресу України буде залежати від того, по якому шляху піде українська нація, що відроджується. Слід усвідомити, що наша держава не може просто перейняти і повторити чужий історичний досвід. Соціально – економічні системи є типологічними, а економічні закони – універсальними. Проте це не означає, що загальні економічні закономірності та тенденції не мають особливих специфічних форм свого прояву. Причому останні багато в чому обумовлені національною специфікою тієї чи іншої країни. Тільки на основі власної національної економічної моделі Україна зможе знайти своє місце в світовій спільноті. Використовуючи досвіт інших країн слід врахувати конкретну суспільно – економічну ситуацію. При виборі національної економічної моделі слід враховувати, що Україна є складовою частиною європейської цивілізації як певної соціально –економічної та культурно – історичної цілісності. Безперечним є те, що відмежування національної української економіки від тенденцій розвитку всесвітнього господарства буде призводити до відставання від поступу світової цивілізації.

З А К О Н У К Р А Ї Н И ПРО НАЦІОНАЛЬНІ МЕНШИНИ В УКРАЇНІ Верховна Рада України, виходячи із життєвих інтересів української нації та всіх національностей в справі розбудови незалежної демократичної держави, визнаючи нерозривність прав людини і прав національностей, прагнучи реалізувати Декларацію прав національностей України, дотримуючись міжнародних зобов'язань щодо національних меншин, приймає цей Закон з метою гарантування національним меншинам права на вільний розвиток. Стаття 1. Україна гарантує громадянам республіки незалежно від їх національного походження рівні політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи, підтримує розвиток національної самосвідомості й самовиявлення. Усі громадяни України користуються захистом держави на рівних підставах. При забезпеченні прав осіб, які належать до національних меншин, держава виходить з того, що вони є невід'ємною частиною загальновизнаних прав людини. Стаття 3. До національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою. Стаття 6. Держава гарантує всім національним меншинам права на національно-культурну автономію: користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, розвиток національних культурних традицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації, створення національних культурних і навчальних закладів та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Пам'ятки історії і культури національних меншин на території України охороняються законом. Стаття 10. Держава гарантує національним меншинам право на збереження життєвого середовища у місцях їх історичного й сучасного розселення. Питання про повернення на територію України представників депортованих народів вирішуються відповідними законодавчими актами та договорами України з іншими державами. Стаття 13. Громадяни, які належать до національних меншин, вільні у виборі обсягу і форм здійснення прав, що надаються їм чинним законодавством, і реалізують їх особисто, а також через відповідні державні органи та створювані громадські об’єднання. Стаття 14. Державні органи сприяють діяльності національних громадських об'єднань, які діють відповідно до чинного законодавства. Стаття 15. Громадяни, які належать до національних меншин, національні громадські об'єднання мають право у встановленому в Україні порядку вільно встановлювати і підтримувати зв'язки з особами своєї національності та їх громадськими об'єднаннями за межами України, одержувати від них допомогу для задоволення мовних, культурних, духовних потреб, брати участь у діяльності міжнародних неурядових організацій. Стаття 18. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав і свобод громадян за національною ознакою забороняється й карається законом.

59. Міжнародна діяльність України у 90-ті рр. ХХ ст. – ХХІ ст.
Основні напрямки зовнішньополітичної діяльності
Європейська інтеграція: курс на вступ до Європей ського Союзу (ЄС):
— 1994 р. — Угода про партнерство і спів робітництво між Україною та ЄС;
— 1995 р. — затвердження стратегії співро бітництва ЄС та України;
— 2003 р. — Україна набула статусу країни-сусіда ЄС;
— 2005 р. — розробка «Дорожньої мапи» — пла ну просування України до вступу в ЄС, який включає подання заяви на вступ, отриман ня Україною статусу країни з ринковою еко номікою;
— 2008 р. — вступ до Світової Організації Торгівлі (СОТ).
Перспективні завдання України — набуття гоційованого членства в ЄС, досягнення високих тандартів європейського життя в усіх сферах. Співробітництво з НАТО:
— 1994 р. — участь у програмі НАТО «Партнер ство заради миру»;
— 1999 р. — Хартія про особливе партнерство між Україною та НАТО;
— 1995 р. — надання технічної та матеріальної допомоги Харкову під час техногенної катаст рофи на Диканівських очисних спорудах;
— 1998, 2001 рр. — допомога НАТО в подоланні наслідків повеней у Закарпатті;
— 2002 р. — Україна заявила про намір вступу до НАТО.
Питання про вступ України до НАТО є суперечли- - им: з одного боку, існує політична і військово-обо-: онна доцільність цього кроку, з іншого — більшість населення України негативно ставиться до Альянсу, "країнському урядові слід приділяти більше уваги роз'яснювальній роботі щодо мети і методів діяль ності НАТО.
— Співробітництво з країнами СНД — Співдружності Незалежних Держав:
— 8 грудня 1991 р. — вступ до СНД;
— 1993 р. — асоційоване членство в Економічно му Союзі країн СНД;
— 1995 р. — військово-технічне співробітництво в межах Алматинської угоди про створення Об'єднаної системи протиповітряної оборони;
— 2003 р. — угода про формування Єдиного еко номічного простору (ЄЕП).
Україна, зацікавлена передусім у розвитку еко номічного співробітництва, відмовилася підписати Статут СНД, який звужував її суверенітет, документ про створення Об'єднаних Збройних сил СНД; запе речує проти створення наднаціональних структур.
— Співробітництво з США:
— покращення відносин з провідною країною світу;
— збільшення американських інвестицій в україн ську економіку;
— співробітництво в різних галузях.
— Розвиток міжнародної співпраці з країнами світу
на основі двосторонніх та багатосторонніх угод.