2017-12-16
174
Сутність політики воєнного комунізму полягала в наступному:
1) скасування товарно-грошових відносин і заміна їх прямим товарообміном, запровадження карткової системи на продукти харчування, зрівняльна система оплати праці;
2) націоналізація промисловості, державний контроль над виробництвом;
3) мілітаризація праці (запровадження загальної трудової повинності населення віком від 16 до 60 років, трудова мобілізація, робота за трудодні);
4) запровадження продрозкладки на селі - системи заготівель сільськогосподарських продуктів.
Продрозкладка, яку здійснювали продзагони і комбіди, передбачала обов'язкову здачу селянами державі за твердимицінами всіх надлишків сільгосппродукції;
норма особистого споживання визначалася державою;
почалася колективізація сільського господарства (артілі, комуни, ТСОЗи);
5) різке обмеження суверенітету України: КП(б)У - складова частина РКП(б); керівництво профспілками і громадськими організаціями здійснювалося з Москви;
6) утворення в червні 1919 р.військово-політичного союзу радянських республік із метою централізованого управління господарством, фінансами і створення єдиного військового командування.
|
|
|
В Україні втретє розгорнулася націоналізація підприємств.
В умовах повного знецінення грошей і розвалу товарно-грошових відносин більшовицький уряд узяв курс на застосування позаекономічних методів впливу на виробництво.
Так, у січні 1920 р. з червоноармійських загонів була створена Українська трудова армія, бійці якої працювали на відбудові підприємств і шляхів.
За продрозкладкою, що складала для України 140 млн. пудів, вилучався хліб.
З цією метою була створена велика армія заготівників.
Для ослаблення позицій куркулів були створенікомітети незаможних селян - комнезами.
Розгорнулися широкі репресії проти заможних селян, особливо проти учасників повстанських загонів.
Протягом року в Україні було створено 18 концентраційних таборів, через які пройшли близько 30 тис. чол.
Така політика викликала гостре невдоволення селян, що переросло в масовий повстанський рух, який улітку 1920 р. набув загрозливих для радянської влади розмірів.
Варшавська угода між УНР і Польщею
С. Петлюра вів переговори з Польщею, що завершилися Варшавською угодою.
Це блок трьох конвенцій, укладених С. Петлюрою з «начальником» Польської держави Ю. Пілсудським у квітні 1920 р. з метою досягнення єдності дій у боротьбі з більшовизмом.
Польський уряд визнавав Директорію «незалежної Української Народної Республіки на чолі з головним отаманом С. Петлюрою як верховну владу УНР».
За Польщею закріплювалися території, захоплені її військами (Холмщина, Підляшшя, Посяння і Лемківщина, Західна Волинь, частина Полісся, уся Галичина).
|
|
|
Але Польща відмовилася від претензій на території в кордонах Речі Посполитої 1772 р.
Збройні сили УНР переходили під командування Польщі.
Залізниці на території України повинні були підпорядковуватися польському управлінню, а національні військові формування переходили під польське командування.
Утримання війська покладалося на український уряд, а озброєння петлюрівських дивізій - на польський.
Союз із Польщею практично знищив залишки авторитету Директорії і С. Петлюри серед українського народу.
