2017-12-16
298
План.
1. Формування більшовицького режиму в Україні і його політика.
2. Наступ білогвардійців.
3. Контрнаступ радянських військ і поразка денікінців.
4. Формальне визнання радянською Росією незалежності УСРР.
5. Відновлення політики «воєнного комунізму».
6. Варшавська угода між УНР і Польщею.
7. Наступ польсько-українських військ. Польський окупаційний режим.
Формування більшовицького режиму в Україні і його політика.
6 січня 1919 р. Тимчасовий робітничо-селянський уряд України прибув до Харкова.
Україна була проголошена Українською Соціалістичною Радянською Республікою (УСРР).
Її уряд цілком залежав від Раднаркому Росії.
26 січня він проголосив про об'єднання УСРР із РСФРР на засадах соціалістичної федерації.
Спішно запроваджувалися всі здійснювані Росією перетворення, зокрема, політика «воєнного комунізму», спрямована на централізацію політичного й економічного життя країни.
Хоча Україна була оголошена «радянською республікою», обрання рад відкладалося (вважалося, і небезпідставно, що керівництво в радах за допомогою грошей захоплять представники міської і сільської буржуазії, які нажилися за роки війни за рахунок розкрадання і спекуляцій).
|
|
|
Замість них створювалися надзвичайні органи влади - ревкоми (революційні комітети), а також комнезами (комітети незаможників).
10 березня 1919 р. ІІІ Всеукраїнський з'їзд рад затвердив першу Конституцію УСРР.
Вищим органом державної влади став Всеукраїнський з'їзд рад, а між з'їздами - Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК) на чолі з Г. Петровським.
За російським зразком відділи уряду були названі народними комісаріатами, а уряд - Радою народних комісарів.
На чолі РНК УСРР стояв X. Раковський, який також керував наркоматом закордонних справ.
- Наркомат військових справ очолив М. Подвойський,
- внутрішніх справ - К. Ворошилов,
- освіти - В. Затонський,
- землеробства -В. Мещеряков,
- продовольства - О. Шліхтер.
- Головою Української ради народного господарства став Е. Квірінг,
- головою Верховної соціалістичної інспекції і наркомом державного контролю - М. Скрипник,
- командуючим Українським фронтом - В. Антонов-Овсієнко.
З'їзд офіційно затвердив радянську форму державності, котра контролювалася з партією, яка в результаті революції і громадянської війни отримала монополію на владу, - РКП(б).
Економічну розруху, викликану Першою світовою і Громадянською війнами, більшовики намагалися ліквідувати заходами, спрямованими на витіснення спекулятивного ринку розподільчими відносинами і на різке посилення впливу державних органів на суспільне виробництво.
|
|
|
Серед заходів, намічених Раднаркомом з цією метою, були:
- запровадження загальної трудової повинності,
- мілітаризація праці,
- заборона приватної торгівлі,
- продрозкладка,
- карткова система постачання міського населення,
- націоналізація всіх підприємств.
Усі ці заходи в Україні радянською владою стали здійснюватися пізніше, ніж у Росії.
1 червня 1919 р. була оформлена угода про об'єднання військової, господарської, державної діяльності РСФРР та інших радянських республік.
Зокрема, народне господарство України перейшло в розпорядження Вищої ради народного господарства (ВРНГ) РСФРР.
Військові сили радянської України були включені до складу Червоної армії РРФСР.
На Україну поширювалася чинність російських декретів. Таким чином, УСРР не була повністю суверенною державою.
Продовольча диктатура
За час багаторічної війни ринок промислових товарів фактично зник. Відповідно скоротився завіз до міст сільськогосподарської продукції.
Гроші швидко утрачали свою вартість, купівля і продаж здійснювалися в найпростішій формі мінової торгівлі.
Це призвело до розпаду господарських зв'язків міста і села, найгострішої нестачі продовольчих продуктів.
12 квітня 1919 р.Раднарком України за розпорядженням із Москви видав декрет про застосування продрозкладки - перехід до отримання хліба від його виробника шляхом застосування примусових методів заготівлі за твердою ціною (18,4 руб. за пуд хліба).
Для кожної губернії визначалася кількість зерна, яку необхідно було здати державі.
При визначенні цього завдання виходили в першу чергу з потреб держави в хлібі, хоча при цьому вважалося, що за розкладкою відбирають «зайве», залишаючи необхідну кількість зерна для посіву й особистого споживання.
Від здачі хліба звільнялися господарства з посівом менше 5 десятин.
Деяка кількість хліба, що надходив за розкладкою, залишалася на селі для розподілу між безземельними і малоземельними селянами.
Проведення розкладки покладалося на комнезами, утворені ще в січні 1919 р. На допомогу їм із міст надсилали робітничі продовольчі загони.
Щоб перешкодити нелегальній торгівлі хлібом, створювалися загороджувальні загони на залізницях і водних шляхах.
Продрозкладка, стягнута з українського села, у 1919 р. визначалася в обсязі 140 млн. пудів.
Але обурене селянство всіма способами, іноді навіть зі зброєю, чинило опір конфіскації хліба.
До наступу білогвардійців удалося зібрати не більш 10 млн. пудів зерна.
Близько половини цієї кількості складало зерно, конфісковане в поміщицьких маєтках.
При твердій ціні 18,4 руб. за пуд хліба на його придбання шляхом продрозкладки держава витрачала до 1 тис. руб. за пуд.
