Міжнародне усиновлення та його наслідки

Цікавими є колізійні положення Закону України «Про міжнародне приватне право» щодо усиновлення. Зокрема, усиновлення та його скасування регулюються особистим законом дитини та особистим законом усиновлювача. Якщо усиновлювач – подружжя, яке не має спільного особистого закону, то застосовується право, що визначає правові наслідки шлюбу. Здатність особи бути усиновлювачем визначається відповідно до її особистого закону. Правові наслідки усиновлення або його припинення визначаються особистим законом усиновлювача. Нагляд та облік дітей, усиновлених відповідно до положень цієї статті, здійснюються відповідно до особистого закону дитини (ст. 69). Однак реалізація на практиці цієї колізійної прив’язки видається сумнівною. Непоодинокими є випадки, які гучно описуються в пресі, щодо відсутності нагляду за усиновленими дітьми з боку держави, яка дозволила усиновлення, так і з боку держави, де проживає усиновлена дитина. На подолання цієї проблеми направлена ціла низка існуючих двосторонніх договорів України про правову допомогу та ряд міжнародних конвенцій.

Згідно з Договором між Україною та Румунією про правову допомогу та правові відносини в цивільних справах від 30.01.2002 р., який ратифіковано Законом від 07.09.2005 р. (набрання чинності 30.10.2006 р.) застосовується кумуляція колізійних прив’язок держави, громадянами яких є усиновлюваний та усиновитель щодо визначення змісту та умов відносно усиновлення, його припинення та визнання усиновлення недійсним передбачається законодавством. Форма ж усиновлення та визнання усиновлення недійсним визначається законодавством держави, на території якої здійснюється усиновлення.Цікавими є колізійні прив’язки щодо міжнародного усиновлення передбачені у Договорі між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, ратифікованому 04.02.1994 р. Вони відмінні від «традиційних», оскільки у певних випадках потребують застосування законодавства держави, громадянином якої є усиновитель, що різко відрізняється від колізійних прив’язок, які формулюються на сьогодні у міжнародних договорах. Також цим Договором встановлено, що для усиновлення потрібна, якщо того вимагає законодавство тієї держави, громадянином якої є усиновлюваний, згода усиновлюваного, його законного представника, дозвіл компетентного державного органу, а також застосовуються обмеження щодо усиновлення, пов'язаного зі зміною місця проживання в іншій державі. На відміну від України Польща ратифікувала Конвенцію про захист дітей та співробітництво в галузі міждержавного усиновлення від 29.05.1993 р., в якій визначено порядок взаємодії компетентних органів щодо міжнародного усиновлення.

Важливим міжнародним договором у сфері аліментних зобов’язань є Конвенція про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання, прийнята 23.11.2007 р. у м. Гаазі, яку ратифіковано Україною із заявами та застереженнями Законом від 11.01.2013 р. (набрання чинності 01.11.2013 р.). Метою цієї Конвенції є забезпечення ефективного міжнародного стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання, зокрема шляхом: a) створення всеосяжної системи співробітництва між органами Договірних держав; b) забезпечення доступності заяв, які подаються для винесення рішень про утримання; c) забезпечення визнання та виконання рішень про утримання, а також d) передбачення ефективних заходів для негайного виконання рішень про утримання.

Відповідно до ст. 63 будь-яка Договірна держава може заявити, що вона поширюватиме застосування всієї Конвенції чи будь-якої її частини до будь-якого зобов'язання про утримання, що випливає із сімейних відносин, батьківства, шлюбу або спорідненості, у тому числі, зокрема, зобов'язання стосовно уразливих осіб. Будь-яка така заява створює зобов'язання між двома Договірними державами лише настільки, наскільки їхні заяви охоплюють такі самі зобов'язання про утримання та частини Конвенції. Положення цієї Конвенції застосовуються до дітей незалежно від сімейного стану батьків.