Право власності на землю українського народу

Стаття 13 Конституції України закріплює, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси континентального шельфу та виключної морської економічної зони є об’єктом права власності українського народу. Від імені українського народу права власників здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституції України.

Ці положення ще закріплюються в ЦК (ст.. 324) і ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст.. 4): природні ресурси України є власністю народу України, який має право володіння, користування та розпорядження природними багатствами республіки.

Повновладдя народу України в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів реалізується на основі Конституції України як безпосередньо шляхом проведення референдумів, так і через республіканські органи державної влади відповідно до законодавства. Від імені народу України право розпорядження природними ресурсами здійснює ВРУ.

Є дискусії чи має український народ право власності на землю. Доктриною земельного права передбачено (Андрейцев В.І., Носік), що право власності на землю українського народу може реалізовуватись. Право володіння українського народу ґрунтується на вищенаведених нормах законодавства, яке визначає, які природні ресурси є об’єктом права власності українського народу.

Повноваження користування землею українським народом пропонується розглядати через призму загального природокористування (загальне землекористування), яке гарантується всім громадянам України відповідно до ч.2 ст.38 ЗУ «Про ОНПС» для задоволення життєво-необхідних потреб 9оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо), а тому пропонується землі загального землекористування (п. а) ч.3 ст.83 ЗК) та інші земельні ділянки, що мають служити загальносуспільному інтересу визнати об’єктами права власності українського народу.

Ст.. 73 Конституції України передбачає, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України, тому пропонується науковцями розглядати як повноваження розпорядження безпосередньо народом, коли йдеться про зміну території України. Такий підхід співзвучний з положеннями Конституції України, про те, що народ є носієм суверенітету, єдиним джерелом влади в Україні і здійснює владу безпосередньо (ч. 2 с т. 5 Конституції України).

Право колективної власності.

На законодавчому рівні право колективної власності на землю було легалізовано відповідно до ЗУ «Про право власності на землю» і відповідно до змін в новій редакції від 1992 року.

ЗК 1992р. чітко визначив суб’єктів права колективної власності:

· колективні с/г підприємства (КСП);

· с/г кооперативи;

· садівничі товариства;

· с/г акціонерні товариства, у т.ч. на базі державних підприємств.

Саме ці суб’єкти мали державні акти на право колективної власності на землю.

Починаючи з 1994 до 1999р., відбувається процес (реконструктизації) реформування суб’єктів аграрного сектора економіки, паювання і розпаювання земель.

Укази Президента України від 10.11.1994р.; 03.12.1999р. «Про невідкладні заходи прискорення реформування аграрного сектора економіки».

Колективна власність – вищий орган – загальні збори.