Порівняйте нові типи та форми корпоративних організацій та визначте їх роль у процесі глобалізації світового господарства (друга половина ХХ ст.)

У ХХ ст. як і у всій світовій практиці, так і в межах Європейської цивілізації основною формою організації господарства, управління господарськими процесами стає така господарська одиниця, як корпорація. Корпорація — це система організації бізнесу, Грунтована на пайовій участі в капіталі об'єднання, в якому власники є відособ­леними від оперативного управління економічними процесами, переданого в руки професійних менеджерів. Корпоративна форма організації підприємництва сформувалася наприкінці XIX ст. і була зумовлена якісними зрушеннями у продуктивних силах су­спільства. З інституціональної точки зору в корпорації (фірмі) першочер­гове значення має не її виробнича діяльність, а так званий «пу­чок контрактів». Те нове, що привносить корпоративна форма підприємства, полягає у виникненні особливої групи учасників контрактних відносин — акціонерів.

У другій половині XX ст. проходять етап видозміни і структуризації різні типи корпоративних об'єднань. Найпоширенішими з них залишаються акціонерні товариства, що мобілізують капітал випуском цінних паперів: акцій та облігацій. Разом із цим виникають так звані S-корпорації, для яких характерним є поєднання рис корпорації та партнерства. Надпотужнішими утвореннями стають холдинги — власники акцій інших корпорацій, форма регулювання всього корпоративного співтовариства. Своєю чергою, холдингові компанії створювалися в різних формах. Так, у Німеччині холдинги виступають переважно у формі акціонерного товариства (АG), але нерідко трапляється форма товариства з обмеженою відповідальністю (GMBH). До кінця ХХ ст. утворилося три найпоширеніші типи холдингових структур: інтегровані промислові компанії, конгломерати і банківські холдинги.

Від середини ХХ ст. подальшого розвитку набули консорціуми. Якщо наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. така форма об’єднання являла собою угоду між банками для здійснення фінансових операцій переважно на національному та міжнародному ринках, то вже у середині ХХ ст. вони поширюються у сфері промисловості й слугують цілям реалізації великих промислових, науково-технічних, будівельних та інших проектів.

У 1960-х роках новою формою монополістичних об’єднань стає конгломерат.

Конгломерат — організаційна форма об’єднання підприємств, що виникає в результаті злиття різних фірм незалежно від їхніх горизонтальних або вертикальних зв’язків.

Упродовж ХХ ст. у межах світової цивілізації було сформовано три основні моделі корпорації: американська, європейська (континентальна) та японська.

В американській моделі лише акціонери корпорації мають право впливу на прийняття стратегічних рішень і політику організації, тобто інтереси корпорації ототожнюються з інтересами її акціонерів як організованої групи.

Ключовою проблемою управління в американській моделі є увід повід нення інтересів менеджерів як групи, що має значну владу в корпорації де-факто, з інтересами акціонерів, які наділені владою де-юре. Ще однією особливістю американської моделі є значна розпорошеність пакета акцій корпорації. Американська модель відводить другорядну роль.

В Європі формується модель, для якої характерним є включення в корпорацію всіх основних зацікавлених груп: акціонерів, фінансових структур, організованих працівників, держави.

Важливою рисою європейської моделі є включення до складу корпорації організованих працівників. У континентальній моделі корпорація як інститут невіддільна від держави, з якою у неї існують партнерські відносини і яка часто володіє значними пакетами акцій, а також має своїх представників у правлінні всіх великих фірм.

Японська модель корпорації. Великі компанії у ключових секторах економіки розглядаються в Японії як організації, яким держава надає можливість вести бізнес, одначе вони пов’язані

жорсткими зобов’язаннями з суспільством і державою. Корпорація розглядається японським суспільством не як незалежна система, а лише як один із елементів більших суспільних

утворень. До цих утворень, так званих кейрецу, входять банки, фінансові і страхові компанії, група промислових компаній, торгові фірми тощо.

Кланові та кастові відносини і в повоєнний період продовжували відігравали в японських корпораціях доволі серйозну роль.

Таким чином, корпорація розвивалася в Японії у повоєнний період і сприймалася японцями не як формальна система господарських відносин, а як частина суспільного життя, побудована на тих самих статусних відносинах, що й суспільство загалом.

Однією з ключових характеристик світогосподарських процесів 1950—1980-х років ХХ ст. стає транснаціоналізація.