Розкрийте шляхи і засоби радянської індустріалізації та їх визначення в процесі дискусії щодо її джерел і темпів

У грудні 1929 р. Й.В. Сталін виступив із промовою на конференції аграріїв-марксистів. Ця промова Сталіна була сигна-лом до розправи із багатьма економістами, які мали власну принципову позицію, чим було завдано відчутного удару по економічній науці. Нау-ка почала існувати в умовах ідеологічної автаркії та повного відокрем-лення від здобутків світової економічної думки. У країні були проведені господарські реформи, які завершили процес обмеження ринкових від-носин і сприяли формуванню економічної системи, основаної на коман-дно-адміністративних методах управління економікою.

На початку 1930-х років зросла кількість промислових наркоматів і главків, які були центрами оперативного керівництва підприємствами. Посилювалася єдиноначальність, що призвело до затвердження командного стилю в управлінні промисловістю і директивних методів керівництва. Усе це зумовило виникнення адміністративно-командної системи управління економікою, формування якої розпочалося у процесі індустріалізації.

Було поставлено завдання перетворення Росії з країни, що вво-зить устаткування, на країну, що його вивозить. Під таким гаслом пройшов XIV з’їзд партії. Було визнано, що розв’язати проблему інду-стріалізації можна лише за ретельного її планування, і що найсприят-ливіші умови для вирішення проблеми можуть бути створені розроб-ленням п’ятирічних планів розвитку народного господарства. У дискусіїщодо підготовки плану індустріалізації ключовим було питання про джерела засобів для його здійснення.

Одним із головних джерел нагромадження засобів для індустріа-лізації став перерозподіл доходів населення на користь держави. Пе-рекачування засобів йшло різними каналами: 1) податки з населення; 2) внутрішні державні позики, що розміщувалися і серед міського, і серед сільського населення; 3) грошова емісія; 4) податкова реформа 1930 р., що сприяла перерозподілу коштів із легкої промисловості у важку. Оскільки бюджетних коштів бракувало, були залучені додат-кові джерела. Такими джерелами були: 1) продаж на зарубіжних рин-ках (часто за безцінь) унікальних художніх цінностей, що зберігалися в музеях країни; 2) створені в усіх великих містах магазини Торгсину (формально для торгівлі з іноземцями, а фактично для викачування у громадян залишків золота і коштовностей); 3) подальший зерновий експорт, що забезпечував валюту. З метою економії коштів держава стримувала зростання заробітної платні робітників і службовців.

Характеризуючи відмінні риси індустріалізації, слід зазначити, що у першій п’ятирічці змінювалася галузева структура промислового виробництва – форсованими темпами розвивалися галузі важкої індус-трії, створювалися нові центри її розвитку. У другій і третій п’ятиріч-ках продовжувалася політика “соціалістичної” індустріалізації. На-родне господарство усі ці роки відрізняла значна диспропорційність галузевого розвитку. Від середніх темпів народногосподарського роз-витку істотно відставали галузі групи “Б”, будівництво електростанцій та залізниць. На цьому тлі швидким зростанням темпів розвитку вирі-знялося лише військове виробництво. Взагалі, незбалансоване зрос-тання за роки радянської влади було свого роду законом розвитку економіки.
111. Дайте характеристику суцільній колективізації в СРСР та її соціально-економічним наслідкам.

Одним із джерел індустріалізації була колективізація. Вона розпочалася за рішенням XV з'їзду партії більшовиків (1927) і стала важливою складовою формування тоталітарної системи. Здійснення індустріалізації загострило становище в аграрному секторі. Восени 1928 р. розпочалися перебої з хлібопостачанням. За умови зростання ринкової ціни на хліб селянство відмовлялось продавати державі хліб за нижчими цінами. Порушуючи рішення XV з'їзду ВКП(б) про збалансований розвиток галузей економіки, Політбюро ЦК ВКП(б) у січні 1928 р. прийняло рішення про примусове вилучення у селянства зернових надлишків та необхідність форсованої колективізації сільського господарства. Група членів ЦК ВКП(б) на чолі з М. Бухаріним виступила проти відновлення воєнно-комуністичних методів економічної політики, але зазнала поразки.

Суцільна колективізація почала здійснюватися вже в 1929 р., названому "роком великого перелому". Керівники окремих районів змагались, хто першим відрапортує про завершення колективізації. З'явилася велика кількість нежиттєздатних колективів-комун і колгоспів-гігантів.

2 березня 1930 р. у "Правді" з'явилася стаття Сталіна "Запаморочення від успіхів", в якій відзначались серйозні помилки на селі, зокрема: порушення принципу добровільності при вступі до колгоспів, відмова від врахування специфіки різних регіонів. У помилках "вождь" звинуватив лише місцевих партійних керівників.

Стаття та опублікована після неї постанова ЦК ВКП(б) були ні чим іншим, як тактичним ходом сталінського керівництва, спрямованим на заспокоєння громадської думки. Селяни сприйняли нові установки як сигнал до виходу з колгоспів. До червня 1930 р., порівнюючи з березнем, рівень колективізації впав з 58% до 24%. Але після XVI з'їзду ВКП(б) почалася нова хвиля колективізації.

Було розроблено директивний план, за яким зернові райони за строками завершення колективізації поділили на три категорії:

—до першої були віднесені зернові райони Північного Кавказу та Поволжя. Тут колективізація мала завершитись навесні 1932 p.;

— до другої категорії — Україна та Білорусія (весна 1933 р.);

— до третьої — всі інші та незернові райони (весна 1935 р.).

Головним методом проведення колективізації (колгоспного будівництва на селі) став терор проти селянства. Передбачалось перетворити всіх трудівників села на державних робітників, а земельну власність — на державну.

Соціальний склад селянства напередодні колективізації був неоднорідний, і ставлення різних його прошарків до радянської влади також було неоднозначним. Так, станом на 1927 р. заможних селянських господарств (т. зв. "куркульських") було 4%, середнього достатку ("середняків") — 63%, незаможних ("бідняцьких")—22%, "пролетарських" — 11%. Саме дві останні категорії селянства стали соціальною базою радянської влади на селі у процесі проведення колективізації. Щодо "середняка" радянська влада була деякий час більш-менш толерантною.

Головне вістря "класової боротьби" було спрямоване проти "куркулів", яких передбачалося "знищити як буржуазний клас". З грудня 1929 р. радянська влада перейшла до політики відкритого терору проти заможного селянства. Було встановлено категорії "класових ворогів на селі". Відповідно до них визначались міра покарання та чисельність "ворогів".

Конкретні цифри розкуркулення передбачали, що до першої категорії (активні вороги радянської влади) належать 60 тис. сімей, до другої (активні саботажники колгоспного будівництва) — 150 тис. сімей. Поступово політика розкуркулення перетворилась на засіб боротьби з усіма селянськими господарствами, які чинили опір колективізації, і поширилась на господарства середняків і навіть бідняків. Всього було "розкуркулено" до 15% селянських господарств, вислано адміністративно 20% селян.

У 1935 р. було введено в дію закон про охорону соціалістичної власності на селі, прозваний в народі законом "про 5 колосків". Згідно з ним найменша крадіжка каралася розстрілом або 10 роками таборів. Амністія заборонялася. Тільки за 5 місяців дії закону було розстріляно 2 тис. осіб, ув'язнено в таборах — 55 тисяч.

Колективізація призвела до повної дезорганізації сільськогосподарського виробництва. Збір зернових упав до рівня 1921 р. Поголів'я великої рогатої худоби скоротилося вдвічі, свиней — у 2,2 раза (поголів'я не вдалося відновити протягом наступних 30 років). Порушився баланс у розвитку сільського господарства і промисловості, що призвело до хронічного відставання аграрного сектора. Було фізично знищено найкваліфікованішу частину сільськогосподарських працівників. У 1932-33 pp. у зернових районах стався голодомор, який тільки в Україні забрав понад 7 млн людських жертв (за іншими даними 3,5 млн чол.), а в Казахстані — 2 млн чол.

Проведення колективізації забезпечило на 1940 р. об'єднання у колгоспи 97% селянських індивідуальних господарств.
112. Розкрийте становлення директивної системи планування та соціально-економічний зміст довоєнних п’ятирічних планів. Охарактеризуйте дискусію щодо природи планової системи наприкінці 20-х років ХХ ст..

В українській економічній літературі з'яв­лялися праці, в яких критикувалися економісти, що обстоювали необхідність розроблення плану на основі врахування ринкових закономірностей. Так, на сторінках часопису «Господарство України» були піддані критиці погляди Л. Н. Юровського на проблему плану в радянському господарстві, концепції В. П. Аку-ленка стосовно темпів і типів індустріалізації в СРСР, перспектив­ного планування тощо. Критикуючи погляди В. П. Акуленка, редакція часопису «Господарство України» наголошувала, що «на сторінках радянських економічних журналів... класово-політична оцінка системи поглядів або навіть окремих положень критикованого автора є обов'язковою для кожного критика, який розкриває хибність теоретичних положень і поглядів, що розви­ваються в критикованій статті. Тим паче це необхідно тоді, коли йдеться про актуальні питання нашого соціалістичного будівниц­тва й економічної політики. Із запровадженням адміністративно-командних методів управ­ління економікою критика концепцій ринкової економіки дедалі більше втрачала характер наукової полеміки, і наприкінці 1920-х — на початку 1930-х років вона була зведена до викриття «анти-марксистських» і «антинаукових» теорій.

У грудні 1929 р. И. В. Сталін виступив із промовою на конференції аграрІїв-марксистів.Ця промова Сталіна послугувала сигналом до розправи із багатьма економістами, які мали власну принци­пову позицію, чим було завдано відчутного удару по економічній науці. «Наука почала існувати в умовах ідеологічної автаркії та повного відокремлення від здобутків світової економічної дум­ки». «Економісти відтепер відштовхувалися не від практики, а від «теорії», точніше — від політичних установок. Автори праць, в яких ішлося провикористання ринкових відносин у плануванні, оголошувалися буржуазними економістами. У країні були проведені господарські рефор­ми, які завершили процес обмеження ринкових відносин і спри­яли формуванню економічної системи, грунтованої на командно-адміністративних методах управління економікою.

У 1929 р. були прийняті партійно-урядові ухвали «Про заходи з упорядкування управління виробництвом і встановлення єдино­начальності» та «Про реорганізацію управління промисловістю», а в 1930 р. — «Про кредитну реформу», «Про податкову рефор­му» тощо. У 1931-—1932 рр. додатково прийняли ухвали, що кон­кретизують заходи з управління промисловістю, кредитною си­стемою і господарським розрахунком.На початку 1930-х років зросла кількість промислових нарко­матів і главків, які були центрами оперативного керівництва під­приємствами. Посилювалася єдиноначальність, що призвело до затвердження командного стилю в управлінні промисловістю і директивних методів керівництва. Усе це зумовило виникнення адміністративно-командної си­стеми управління економікою, формування якої розпочалося у процесі індустріалізації.

Відновлення і розширення державного сектору створили умови і зумовили потребу переходу від річного планування у формі контрольних цифр до перспективного. Перший п'ятирічний план (1928—1932) затвердили в 1929 р., за ним в 1933—1937 рр. втілювали у життя другий і в 1938—1942 рр. — третій п'ятирічні плани. Держплан УСРР, як і союзний, щодо першого п'ятирічного плану стояв на таких позиціях: у 1932 р. частку першого підрозділу у валовій продукції всієї промисловості збільшили до 53,4 % порівняно з 39,5 % в 1928 р.

Протягом 1929—1933 рр. здійснили господарські реформи, що завершили процес обмеження ринкових відносин і сприяли формуванню економічної системи, яка ґрунтувалася на командно-адміністративних методах управління економікою. Різко збільшилася чисельність чиновників (лише за роки першої п'ятирічки у 16 разів), адміністрування охопило всю соціально-економічну структуру суспільства. Посилилась єдиноначальність, що утвердило командний стиль в управлінні економікою і панування директивних методів керівництва.

113. Охарактеризуйте кризу радянської командно-адміністративної системи та окресліть спроби її трансформації у 50-ті роки ХХ ст.. («Хрущовська відлига»).

На початку 50-х р. система практично вичерпала свої можливості й зазнала економ. - політ. труднощів, розв’язання яких стало важливим завданням нового керівництва країни.

Спроба реформування ком-адмін. системи тісно пов’язана із завершенням сталінського періоду, створення коаліційного керівництва з М.С. Хрущовим. Першими заходами нового керівництва стали: зниження сільськогосподар. податку, списання заборгованості з податків за попередні роки, збільшення розмірів присадибних ділянок, знижені норми обов’язкових поставок державі продукції тваринництва, збільшені закупівельні ціни на продукцію колгоспів (у 5,5 рази на м’ясо, у 2 рази на молоко та масло, на 50% на зернові.), відміна поставок і натуроплати за роботу МТС, перехід до заготівель сільськогосподарської продукції за єдиними цінами, пом’якшення жорсткої регламентації діяльності колгоспів. У1955р. надане право самостійно приймати рішення про організацію виробництва. За 1954-1958 по СРСР у сільське госп. було спрямовано 664 тис. тракторі, 361 тис. земле збиральних комбайнів, 571 тис. вантажних машин. Але впродовж 1951-1960 рр. капіталовкладення в сільське госп. становили лише 18%.

Темпи сільськогоспод. виробництва в 1954-1959 рр. становили понад 7%., однак переважала політика екстенсивного розвитку (освоєння великих масивів земель Сибіру, на Алтаї та в Казахстані). Негативний вплив – низький рівень сільського населення, незацікавленість селянства працювати у колгоспах, мізерна плата тощо.

Із середини 50-х роки почали розробляти: «проблеми визначення собівартості сільськогоспод. продукції, запровадження госпрозрахунку», «розробці форм і методів матеріального стимулювання, підвищення матеріальної заінтересованості, удосконалення оплати праці у колгоспах, поступового переведення її в грошову оплату», «джерел фінансування оплати праці в колгоспах».

Заходи поліпшення ситуації в аграрному секторі: примусове запровадження посівів кукурудзи, хімізація землеробства, реорганізація МТС і продаж техніки колгоспам, АЛЕ високі ціни на техніку, відсутність достатніх коштів, втрата кваліфікованих кадрів.

Через це держава була змушена піти на підвищення роздрібних цін на м’ясо та масло. З 1963 СРСР змушений був імпортувати зерно. Було відведено значну роль науково-технічному прогресу, було створено Держкомітет Ради Міністрів СРСР по науці і техніки. Промислове виробн. в «хрущовське» десятиліття розвивалося доволі динамічно. В Україні у 1951-1958 рр. промислова продукція щорічно зростала на 12,3%, а у 1959-1965 р. – на 8,8%. Змінилася структура паливного балансу за рахунок збільшення нафти й газу (нафти у 4,6, газу у 4 рази). Зріс видобуток електроенергії, як за рахунок теплових електростанцій, так і гідроелектростанцій «Дніпровського каскаду».

У 1954 р. запроваджено диференційований режим кредитування добре та погано працюючих підприємств. У 1957 р. було здійснено реформу, спрямовану на реорганізацію управління промисловістю за територіальним принципом. Було створено республіканські раднаргоспи, а в 1962р. – Раду народного господарства СРСР. АЛЕ раднаргоспи виявилися неспроможними вирішувати великі виробничі завдання, а отже 1959р. розпочалося їх укрупнення.

АЛЕ економ. ситуація знов ускладнилася => знижено тарифні розцінки в промисловості на 30%

У 1961р. «грошова реформа», масштаби цін було підвищено в 10 разів.

СОЦІАЛЬНІ ЗМІНИ – 25 квітня 1956р. скасовано анти робітничий закон 1940 р., було підвищено мінімальну заробітну плату (приблизно на 35%), в колгоспах впроваджено помісячну систему заробітної плати, було скорочено тривалість робочого тижня (з 48 до 46 годин), 1956 – закон про пенсійне забезпечення). Високі темпи розвитку житлового будівництва, у 1951-1958 рр. в Україні збудовано майже 2 млн квартир.