Конвенції в сферіпромислової власності

Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20.03.1883 р., чин­на з 7.07.1984 р.найперша міжнародна угода з захисту ПІВ[5]. Станом на 15.01.2001 р. в ній брали участь 160 держав світу. Основна мета конвенції полягала у спрощенні взаємодії національних механізмів охорони прав промислової власності, включаючи права на винаходи, корисні моделі й промислові зразки, а також на товарні знаки.Конвенція забезпечила:1) надання державами-членами національного режиму на своїх територіях громадянам інших договірних сторін, а також два різновидипріорітетів: 2) конвенційний пріоритет забезпечував особу, що подала заявку на патент в одній з держав-членів право на пріоритетний розгляд його заявки в кожні іншій з держав-членів; 3) виставковийпріоритет забезпечував тимчасову охорону новизниоб’єктів, експонованих на міжнародних виставках. З моменту експонування на виставці винахідник мав пріоритет подання заявки в усіх державах-членах.

За Конвенцією, визнання пропозиції винаходом, промисловим зраз­ком чи корисною моделлю здійснюється за допомогою патенту (для знаків - свідоцтва), форма та порядок видачі якого встанов­люється національним законодавством. У багатьох країнах до ви­находу, окрім вимоги новизни і можливості промислового відтворення, пред'являється та­кож вимога корисності. При вивозі товару за кордон висувається ще вимога патентної чистоти (тобто, необхідно з'ясувати, чи не підпадає товар під дію патентів, що належать третім особам).

Конвенція також закріпила право держав на видання примусових ліцензій з основною метою – запобігти такимзловживанням правом ІВ, як невикористання патенту. Але примусова ліцензія може застосовуватися лише після закінчення строку охорони виключного права, який спливає через 3 роки від дати видачі патенту, або через4 роки від дати подання патентної заявки,залежно від того, який строк спливає пізніше.

Важливим в сфері промислової власності є також Договір про патентну кооперацію (РСТ) від 19 липня 1970 р., яким було засновано Міжнародний союз з патентної кооперації, метою якого є міжнародне співробітництво(через регіональні бюро) впроцедурі подання заявок на охорону винаходів, проведення за ними пошуку та експертизи, а також з надання спеціальних технічних послуг. Договором введено поняття «міжнародна заявка» і процедуру подання такої заявки, в якій на бюро покладається організаційні зусилля з захисту прав заявника в тих країнах, які він визначив для захисту.

В розвиток цього договору в Женеві було прийнято Договір про патентне право від 01.06.2000 (Україна приєдналася 22.11.2002 р.)

З регіональних угод в цій сфері слід згадати Євразійську патентну конвенцію, яку держави СНД підписали у Москві 9.09.1994 р. (чинна з 12.08.1995 р.) До Конвенції увійшли Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Росія, Таджикистан та Україна. Конвенція має відношення тільки до ви­находів і засновує Євразійську патентну систему, метою якої є ви­дача єдиного патенту, що діє на території всіх держав-учасниць. Для виконання адміністративних функцій щодо обслуговування цієї системи та видачі патентів створена Євразійська патентна ор­ганізація. Дія євразійського патенту – 20 років від дати подання за­явки, причому вибір патенту (євразійського чи тільки національно­го) залишено на розсуд заявника. Заявка на євразійський патент, згідно з Конвенцією, подається через національне патентне відом­ство, якщо це передбачено національним законодавством, хоча вона може подаватись до безпосередньоЄвразійського патентногобюро (в Москві).