Конвенції в сфері авторських і суміжних прав (АСП)

Як зазначає В.Л.Чубарєв, на міжнародному рівні охорона АСП почалась з укладання двосторонніх договорів. Як вважається, перший такий договір було укладено в 1840 р. між Австрією та Сардинією. До 1886 р. кількість таких угод у державах Європейського континенту зрос­ла до тридцяти трьох.

Бернська конвенція про захист літературних і художніх творів від 09.09 1886р. Це один з найстаріших міжнародних договорів, відкритий для при­єднання для будь-якої держави. В ній беруть участь 147 держав світу, які, згідно зі ст. 1 Конвенції, є членами Бернського Союзу – Союзуз охорони прав авторів на їх літературні і художні твори.Текст Конвенції неодноразово переглядався: 1908 р. (Берлін), потім-у 1928 р. (Рим), 1948 р. (Брюс­сель), 1967 (Стокгольм) та у 1971 р. (Париж). Нині найбільш повна редакція Конвенції діє у вигляді Паризького Акта від 24.07.1971 р., зміне­ного 2.10.1979. р. Саме цей текст ратифіковано Законом України від 31.05.1995 р. (чинна для України з 25.10.1995 р.)

Принципи охорони за Бернською конвенцією:

Принцип національного режиму: ст. 5 (1) Конвенції: автори користуються в усіх країнах Союзу, крім країни походження твору, правами, які надаються нині або будуть надані в подальшому від­повідними законами цих країн своїм громадянам, а також правами, особливо наданими Конвенцією. Виняток «крім країни походження твору» означає, що у країні походження твору законодавство може бути більш сприятливим для автора (не обов’язково громадянина), ніж в інших країнах Союзу.

Принцип автоматичності охорони. Стаття 5 (2): користування наданими за Конвенцією правами і їх здійснення не пов'язані з виконанням будь-яких формально­стей у державі, де охорона вимагається, тобто до автора не по­винні висуватись умови реєстрації твору, депонування, роби­тись посилання на необхідність видання якогось акту. Авторство виникає в силу самого факту створення твору.

Принцип незалежності охорони. За цією ж статтею, користу­вання наданими Конвенцією правами та їх здійснення не залежить від існування охорони в країні походження твору. Приклад: твір Б. Пастернака «Доктор Живаго» було вперше опубліковано у 1957 р. в Італії, СРСР не був членом Бернського союзу, в СРСР твір не видавався і права Пастернака не захищались. Проте цей твір, як виданий в одній з держав - членів Союзу, і досі знаходиться під захистом Конвенції.

Строки охорони авторських прав. Загальне правило(ст. 7(1)):

• увесь час життя автора, плюс додається

• 50 років після його смерті.

Строки завжди рахується з 1 січня року, наступного за роком смерті.

До того ж, країни Союзу (ст. 7 (6) та ст. 19) мають право встановлювати строк охо­рони, що перевищує зазначений строк (у Німеччині, наприклад, 70 років).

(ст. 7 bis): для творів, створених у співавторстві, додаткові строки обраховуються від часу смерті останнього з авторів.

Стаття 7 (2, 3) містить два спеціальних правила: кінематографічних творів і творів, випущених ано­німно або під псевдонімом.

Виключні права авторів за Бернською конвенцією:

1) Право перекладати і дозволяти переклади свої твори (про­тягом всього строку охорони (ст. 8).

2) Право дозволяти відтворення творів, що охороняються, будь-яким чином і в будь-якій формі (згідно зі ст. 9 Конвенції будь-який звуковий або візуальний запис вважається відтво­ренням).

3) Право на публічне виконання драматичних, музично-драматичних і музичних творів (ст. 11).

4) Право на передачу своїх творів в ефір або публічне повідом­лення цих творів будь-якими іншим способом бездротової переда­чі, по дротах, за допомогою гучномовця або будь-якого іншого апарата, що передає знаки, звуки або зображення (ст. 11 bis).

5) Право на публічне читання своїх творів (ст. 11 ter).

6) Право на дозвіл переробки, аранжування або інші зміни своїх творів (ст. 12).

7) Право на кінематографічну переробку і відтворення своїх творів (ст. 14).

Окремо слід зупинитися на таких двох правах.

Одне - немайнове (ст. 6 bis):незалежно від майнових прав і навіть після уступки прав автор має право вимагати визнання свого авторства на твір і про­тидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи ін. зміні його твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, здат­ному завдати шкоди честі або репутації автора. Ці права зберіга­ють силу й після смерті автора.

Друге – «право дольової участі» (ст. 14 ter): автор, а після його смерті правонаступники корис­туватимуться невідчужуваним правом часткової участі у кожному продажу твору, що йде за першою його уступкою, здійсненою ав­тором твору (якщо законодавство країни, до якої належить автор, це дозволяє, і в обсязі, що допускається законодавством країни, в якій вимагається ця охорона).

З 1971 р. (Паризьким актом) до Конвенції додано два До­даткових протоколи, в яких вирішуються питання застосування її положень до осіб без громадянства та біженців, а також стосовно творів, які видаються міжнародними організаціями.