Сутність, суб’єкти та об’єкти, функції лізингової діяльності

Згідно із чинним вітчизняним законодавством, під лізингом розуміють господарську діяльність, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) майна, що належить лізингодавцю, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. У Законі України «Про лізинг» передбачається, що лізингодавець може придбати майно у власність за дорученням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна. Таким чином, Закон визначає три суб’єкти лізингової операції:

• лізингодавець — суб’єкт підприємницької діяльності, зокрема й банківська або небанківська фінансова установа, що передає в користування об’єкти лізингу за договором лізингу;
• лізингоодержувач — суб’єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об’єкти лізингу за договором лізингу;
• постачальник/продавець лізингового майна — суб’єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об’єктом лізингу.

Об’єктом лізингу може бути: нерухоме і рухоме майно, приз­начене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передання його в лізинг.

Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини й устаткування, обладнання, інструмент, вироб­ничий інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів.
Лізингові угоди можуть суттєво відрізнятися за істотними умовами або лише за якоюсь однією побічною ознакою.

Лізинг виконує такі важливі господарські функції:

1. забезпечує оновлення та модернізацію основних фондів зав­дяки залученню додаткових інвестицій;

2. поліпшує матеріально-технічне забезпечення виробництва сучасними засобами праці;

3. суттєво розширює можливості виробників зі збуту машин та устаткування;

4. є інструментом активного маркетингу;

5. сприяє ефективнішому використанню основних фондів, підвищенню конкурентоспроможності підприємства.

Привабливість лізингу для підприємців полягає в можливості отримати необхідне для господарської діяльності майно за відсут­ності достатніх коштів для його купівлі та на умовах, вигідніших, ніж за договором купівлі-продажу.
Якщо підприємство закуповує необхідне устаткування за рахунок власних коштів та довгострокових банківських кредитів, то фінансує це з фонду розвитку, що формується з прибутку після його оподаткування в установленому законом порядку і, крім того, сплачує податок на додану вартість із купівлі-продажу. При отриманні устаткування в лізинг діє інша схема фінансування виробничих інвестицій. Лізингові платежі, сплачувані орендарем, входять у собівартість продукції, яку він випускає, чи послуг, які надає, а після повної сплати вартості об’єкта лізингу орендар, як правило, стає його власником. Кошти, що витрачаються на оренд­ні платежі та викуп орендованого устаткування, формуються з прибутку підприємства до його оподаткування.
Лізингова діяльність вигідна і для лізингодавця, бо він отримує повне відшкодування всіх витрат, пов’язаних зі здійсненням лізингової операції і формує прибуток не менший, ніж від інших операцій.
Доцільність застосування лізингу як особливою форми інвестування виробництва зумовлена його перевагами перед банківським фінансуванням.