Індивідуальні трудові спори

Індивідуальні трудові спори - це неврегульовані розбіжності між працівником і роботодавцем з питань застосування законодав­чих та інших нормативно-правових актів про працю або зміни умов трудового договору, інших угод про працю, які передані на розгляд до органу, уповноваженого відповідно до закону розгляда­ти спір, що виник, і винести по ньому рішення, обов'язкове для всіх сторін.

Розмежування між індивідуальними і колективними трудовими спорами здійснюється передусім за суб'єктом, що протистоїть ро­ботодавцеві. В індивідуальному трудовому спорі роботодавцеві протистоїть зазвичай один працівник. Навіть якщо працівників буде декілька, але кожен з них пред'являє до власника вимоги з приводу порушення його індивідуальних прав у частині, що стосується кож­ного працівника, спір вважається індивідуальним. Роботодавець в індивідуальному трудовому спорі також може пред'являти вимоги до декількох працівників (наприклад, до членів бригади матеріально відповідальних осіб), але до кожного з працівників пред'являється лише одна вимога, обсяг якої індивідуально визначений.

Індивідуальні трудові спори відрізняються від колективних трудових спорів (конфліктів) також і за змістом. До індивідуаль­них трудових спорів належать, зокрема, трудові спори про: пере­ведення на іншу роботу; припинення трудового договору, оплату праці і виплату заробітної плати та інших виплат і компенсацій; повернення грошових сум; надання відпустки; накладення дисци­плінарного стягнення; видачу та використання спецодягу, спецвзуття, інших засобів індивідуального захисту; видачу лікувально-профілактичного харчування, молока чи інших рівноцінних про­дуктів; встановлення та впровадження норм праці; відрахування з заробітної плати відшкодування завданої шкоди тощо.

Індивідуальні трудові спори розглядаються комісіями по трудо­вих спорах, районними (міськими) судами.

Такий порядок розгляду трудових спорів між працівниками і роботодавцями застосовується незалежно від форми трудового до­говору.

Установлений порядок розгляду трудових спорів не поширю­ється на спори про дострокове звільнення від виборної платної по­сади членів громадських та інших об'єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали. Комісія по трудових спорах не розглядає трудові спори суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також трудові спори, які згідно закону (ст. 232 КЗпП) підлягають безпо­середньому розглядові у районних (міських) судах.

Комісія по трудових спорах обирається загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, ор­ганізації з числом працюючих не менше 15 чоловік.

Порядок обрання, чисельність, склад і строк повноважень комі­сії визначаються загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації. Комісія обирає із свого складу голову, його заступників і секретаря комісії.

Організаційно-технічне забезпечення комісії по трудових спо­рах покладається на керівника підприємства, установи, організації. Комісія має печатку встановленого зразка.

Комісія по трудових спорах відповідно до ст. 224 КЗпП є обов'яз­ковим первинним

 

органом по розгляду трудових спорів, що виникають на підприємствах, в установах,

організаціях. Водночас відповідно до ст. 55, 124 Конституції України працівник має

право на безпосереднє звернення до суду для вирішення трудового спору.

Працівник може звернутися до комісії по трудових спорах у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізна­тися про порушення свого права, а у спорах про виплату належної йому заробітної плати - без обмеження будь-яким строком. У разі пропуску з поважних причин установленого строку комісія може його поновити. Заява працівника, що надійшла до комісії, підлягає обов'язковій реєстрації.

Трудовий спір розглядається комісією у десятиденний строк з дня подання заяви у присутності працівника, який подав заяву або його представника та представника роботодавця. Розгляд спору за відсутності працівника допускається лише за його пись­мовою заявою.

У разі нез'явлення працівника або його представника на засі­дання комісії розгляд заяви відкладається до наступного засідання. При повторному нез'явленні працівника без поважних причин ко­місія може винести рішення про зняття цієї заяви з розгляду, що не позбавляє працівника права подати знову в межах тримісячного строку з дня, коли працівник дізнався, повинен був дізнатися про порушення свого права.

Засідання комісії по трудових спорах вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин обраних до її скла­ду членів. Комісія приймає рішення більшістю голосів її членів, присутніх на засіданні. Рішення може бути оскаржене сторонами до суду в десятиденний строк з дня вручення їм виписки з прото­колу засідання комісії чи його копії. Рішення підлягає виконанню роботодавцем у триденний строк по закінченні десяти днів, перед­бачених на його оскарження. У разі невиконання роботодавцем рішення комісії у встановлений строк, комісією видається праців­никові посвідчення, що має силу виконавчого листа. На підставі цього посвідчення, пред'явленого не пізніше тримісячного строку до органу державної виконавчої служби, державний виконавець виконує це рішення в примусовому порядку.

У разі пропуску працівником установленого тримісячного стро­ку з поважних причин комісія по трудових спорах, що видала по­свідчення, може поновити цей строк.

Другим органом, який розглядає трудові спори, є районний (мі­ський) суд. У районних (міських) судах можуть розглядатись трудо­ві спори після розгляду в комісіях по трудових спорах за заявами:

1) працівника чи роботодавця, коли вони не згодні з рішенням комісії по трудових спорах;

2) прокурора, якщо він вважає, що рішення комісії по трудових спорах суперечить чинному законодавству.

Трудові спори можуть розглядатися безпосередньо у районних (міських) судах, тобто вони не підлягають розгляду в комісіях по трудових спорах, за заявами:

1) працівників підприємства, установи, організації, де комісія по трудових спорах не обирається;

2) працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання при­чини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижче оплачуваної роботи, за винятком спорів про дострокове звіль­нення від виборної посади членів громадських та інших об'єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали, а також спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників та інших прокурорських пра­цівників, які мають класні чини;

3) керівника підприємства, установи, організації (філіалу, пред­ставництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу),його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб митних ор­ганів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персо­нальні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; керівних пра­цівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого та регіональ­ного самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян з питань звільнення, зміни дати і
формулювання причини звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладення дисциплінарних стягнень;

4) роботодавця про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації;

5) працівників у питанні застосування законодавства про пра­цю, яке відповідно до чинного законодавства попередньо було ви­рішено керівником та профспілковим органом підприємства, уста­нови, організації (підрозділу) в межах наданих їм прав.

 

 

6) Безпосе­редньо в районних (міських) судах розглядаються також спори про відмову у прийнятті на роботу:

1) працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації;

2) молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний за­клад і в установленому порядку направлені на роботу на дане під­приємство, в установу, організацію;

3) вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років або дитину-інваліда, а одиноких матерів - за наявності дитини ві­ком до чотирнадцяти років;

4) виборних працівників після закінчення строку повноважень;

5) працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу;

6) інших осіб, з якими роботодавець відповідно до чинного за­конодавства зобов'язаний укласти трудовий договір.

Для вирішення трудового спору працівник може звернутись без­посередньо до районного (міського) суду у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, устано­ві, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. В разі пропуску з поважних при­чин цих строків, районний (міський) суд може їх поновити.