Провадження за зверненнями громадян

ТЕМА № 10

Провадження в справах про звернення громадян

ПЛАН:

 

Вступ........................................
1. Організаційно-правові основи провадження за зверненнями грома­дян.
2. Особливості провадження за окремими видами звернень (пропози­ціями, заявами, скаргами).
3. Діловодство за зверненнями громадян.
4.Інститут адміністративного оскарження. Адміністративна скарга
Висновки......................................
Література.....................................

Провадження за зверненнями громадян

1. Організаційно-правові основи провадження за зверненнями грома­дян.

Право громадян на звернення є конституційним. Поряд з іншими правами і свободами людини і громадянина воно зафіксовано у розділі II Основного Закону України.

Принципові положення з цього приводу містить ст. 40 Конституції. По-перше, вона встановлює право кожного на звернення до органів дер­жавної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службо­вих осіб цих органів. По-друге, вона зобов'язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування та службових осіб цих органів у вста­новлений законом строк: а) розглянути звернення і б) дати обґрунтовану відповідь.

Ця стаття регламентує види звернень. Відповідно до неї вони можуть бути:

а) індивідуальними чи колективними; б) письмовими або усними.

Конституційні норми деталізовано та конкретизовано у низці норма­тивних актів. Насамперед це:

1. Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.;

2. Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р.;

3. Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення конститу­ційних прав громадян на звернення» від 19 березня 1997 р.;

4. Інструкція з діловодства за зверненнями громадян в органах держав­ної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підпри­ємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засо­бах масової інформації (затверджена постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 14 квітня 1997 р.)2.

Крім загальнодержавних нормативних актів, важливі питання забез­печення прав громадян на звернення регламентовані відомчими норма­тивними актами. Такими, наприклад, є Інструкція про порядок розгляду пропозицій, заяв та скарг і організацію особистого прийому громадян в органах внутрішніх справ, внутрішніх військах, вищих закладах освіти, установах, організаціях і на підприємствах системи МВС України (за­тверджена наказом МВС України від 10 червня 1998 р. № 414), Правила розгляду звернень громадян до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та її територіальних органів (затверджені наказом Дер­жавної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 21 липня 1997 р.№ 186).

Зазначені нормативні акти містять як матеріальні, так і процесуальні норми й утворюють законодавство України про звернення громадян.

Матеріальні норми визначають

Ø поняття звернень громадян до орга­нів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб;

Ø ви­ди звернень;

Ø вимоги до звернень;

Ø предмет звернень;

Ø права та обов'язки суб'єктів звернень;

Ø права та обов'язки органів, що розглядають звернен­ня;

Ø сферу застосування законодавства про звернення громадян;

Ø відпові­дальність за порушення законодавства про звернення громадян;

Ø компе­тенцію суб'єктів, що здійснюють контроль і нагляд щодо виконання за­конодавства про звернення громадян.

Так, Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. у ст. З визначає, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі:

а) пропозиції (зауваження), б) заяви (клопо­тання) і в) скарги.

Таким чином, у законодавстві України звернення громадян класифі­куються за такими критеріями:

по-перше, залежно від кількісного складу суб'єктів звернень (ст. 40 Конституції);

по-друге, залежно від форми звернення (ст. 40 Конституції і ст. З За­кону України «Про звернення громадян»);

по-третє, залежно від змісту звернення (ст. З Закону України «Про звернення громадян»).

За кількісним складом суб'єктів звернення поділяють на:

а) індивіду­альні та б) колективні.

Залежно від форми звернення поділяють на:

а) письмові та б) усні. При цьому законодавець конкретизує сутність письмового й усного звер­нення (ст. 5 Закону України «Про звернення громадян»).

Письмовим є звернення, яке надіслане поштою або передано до відпо­відної установи. Така передача може бути здійснена громадянином як особисто, так і через уповноважену ним особу. Письмове звернення має бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати.

Усним є звернення, що викладено громадянином на особистому прийомі у відповідному органі та записано посадовою особою.

Залежно від змісту звернення поділяються на:

а) пропозиції (заува­ження), б) заяви (клопотання) та в) скарги.

Пропозиція (зауваження) — це звернення, в якому висловлюються думки у вигляді порад, рекомендацій щодо вдосконалення правової осно­ви та організації діяльності органів управління, умов життя громадян, за­безпечення законності тощо.

Заява (клопотання) — це звернення громадян у якому викладають­ся:

а) прохання щодо сприяння у, реалізації своїх прав та інтересів;

б) прохання у письмовій формі щодо визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод (клопотання);

в) повідомлення про порушення чинного законодавства,

г) повідомлення про недоліки в діяльності під­приємств, установ, організацій, посадових осіб.

Скарга — звернення з вимогою щодо поновлення прав і захист закон­них інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, уста­нов, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Слід зауважити, що наявність законодавчо визначених класифікацій не виключає науково-дослідних підходів до цього питання. Так, звернен­ня громадян – можна класифікувати за

адресатами звернень,

за сферами управління. їх можна поділити на територіальні, галузеві, функціональні; перспективні і ретроспективні;

матеріальної і процесуальної спрямова­ності;

визначені відповідно до законодавства і невизначені або анонімні;

на такі, що підлягають розгляду, і такі, що розгляду не підлягають.

Стосовно останньої групи, тобто звернень, що розгляду не підляга­ють, законодавець вважав за доцільне зафіксувати їх в окремій статті За­кону України «Про звернення громадян». Це ст. 8, що містить два прин­ципові положення; по-перше, це визначення анонімного звернення. По-друге — точний перелік звернень, що не підлягають розгляду.

Анонімним є письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо вста­новити авторство.

Розгляду не підлягають:

а) анонімні звернення;

б) повторні звернен­ня від одного і того самого громадянина, з одного і того самого питання, до одного і того самого органу за умови, що перше звернення вирішено по суті;

в) звернення з порушенням встановлених законодавством термі­нів;

г) звернення осіб, визнаних судом недієздатними.

До звернень громадян законом висуваються певні вимоги. Вони міс­тяться у ст. 5 Закону України «Про звернення громадян». Так, у звернен­ні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання гро­мадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.

При цьому оскаржені можуть бути тільки рішення або дії (бездіяль­ність) чотирьох видів: а) внаслідок яких порушено права, законні інтере­си, свободи громадян;

б) створено перешкоди для реалізації громадяни­ном його прав, законних інтересів, свобод;

в) незаконно покладено на громадянина будь-які обов'язки;

г) громадянина незаконно притягнуто до відповідальності.

Процедура щодо вирішення адміністративних справ за зверненнями громадян просувається за певними стадіями провадження. Такими ста­діями є:

а) подання громадянином звернення та прийняття його до розгляду органом (службовою особою), що веде провадження;

б) розгляд справи (встановлення та дослідження фактичних обста­вин);

в) ухвалення рішення;

г) перегляд рішення у зв'язку з його оскарженням або опротестуванням;

д) виконання рішення.

Ці стадії провадження щодо звернень громадян є загальними, особ­ливості ж розгляду пропозицій, заяв та скарг визначаються окремими нормативними актами, які складаються на підставі Закону України «Про звернення громадян».

Наприклад, для органів внутрішніх справ складено Інструкцію про порядок розгляду пропозицій, заяв та скарг і організацію особистого прийому громадян в органах внутрішніх справ, внутрішніх військах, ви­щих закладах освіти, установах, організаціях і на підприємствах системи МВС України, затверджену наказом Міністерства внутрішніх справ Ук­раїни від 10 червня 1998 р. № 414.

Кожна стадія провадження має свої строки виконання, які визначені Законом України «Про звернення громадян» та підзаконними норматив­ними актами, зокрема Інструкцією з діловодства за зверненнями грома­дян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності, у засобах масової інформації.

Так, відповідно до ст. 20. Закону України «Про звернення громадян» (термін розгляду звернень громадян) звернення розглядаються і вирішу­ються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, що не потребують додаткового вивчення, невідкладно, але не пізніше п'ят­надцяти днів від дня їх отримання.

Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання не­можливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, органі­зації або його заступник встановлюють необхідний термін для його роз­гляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому за­гальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може пере­вищувати сорока п'яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадя­нина термін розгляду може бути скорочено.

Слід зазначити, що законодавець надає особливої уваги організацій­ним діям, що відбуваються на першій стадії провадження. Для забезпе­чення громадянам безперешкодної можливості звертатися із звернення­ми встановлюється і на законодавчому рівні закріплюється особлива форма прийому пропозицій, заяв, скарг — особистий прийом громадян (ст. 22).

Такий прийом обов'язково здійснюють керівники та інші посадові особи органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян. Прийом проводиться регуляр­но у встановлені дні та години, у зручний для громадян час, за місцем їх роботи і проживання. Графіки прийому доводяться до відома громадян. Порядок прийому громадян визначається керівниками зазначених струк­тур.

Усі звернення громадян на особистому прийомі реєструються. Якщо вирішити порушені в усному зверненні питання безпосередньо на осо­бистому прийомі неможливо, воно розглядається у тому самому порядку, що й письмове звернення. Про результати розгляду громадянину пові­домляється письмово або усно, за бажанням громадянина.

Процесуальні норми, що містяться у законодавстві про звернення громадян, визначають правила діловодства та порядок розгляду звернень, регламентують конкретні дії учасників правовідносин, що виникають за наявності звернення як юридичного факту.

Чинне законодавство, правозастосовна практика і теоретичні дослі­дження дають можливість впевнено вказати на існування 4 видів учасни­ків таких правовідносин, тобто 4 видів суб'єктів провадження за звернен­нями громадян.

До першого виду (суб'єкти, що звертаються) належать особи, звер­нення яких розглядаються і за якими приймаються рішення. Це дієздатні громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території держави на законних підставах (якщо інше не передбачено міжнародними договорами), звернення яких не підпадають під дію ст. 8 Закону України «Про звернення громадян»: письмове звернення без за­значення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає. Не розглядаються повторні звернення одним і тим самим органом від одного і того самого громадянина з одного і того са­мого питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, термі­ни розгляду яких передбачено ст. 17 цього Закону, та звернення осіб, ви­знаних судом недієздатними. Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

 

Загальними особливостями адміністративно-процесуального статусу суб'єктів, що звертаються, є:

по-перше, обов'язок виконати низку вимог(ст. 5). Так, у зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадяни­на, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Звернення адресуються органам держав­ної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, органі­заціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадо­вим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Звернення, оформлене без додержання цих вимог, повертається заявникові з відповідними роз'ясненнями не пізніш як че­рез десять днів від дня його надходження;

по-друге, обов'язок нести відповідальність за подання звернень про­типравного характеру (ст. 26). Так, законом встановлено, що подання громадянином звернення, яке містить наклеп і образи, дискредитацію ор­ганів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань гро­мадян та їхніх посадових осіб, керівників та інших посадових осіб під­приємств, установ і організацій незалежно від форм власності, заклики до розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі та інших дій, тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодав­ством;

по-третє, виділення у їх масиві двох груп: а) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни і встановив, що пропозиції (зауваження) цієї групи громадян розгляда­ються першими керівниками державних органів, органів місцевого само­врядування, підприємств, установ і організацій особисто (ст. 14); б) гро­мадян, які мають встановлені законодавством пільги і встановив, що їх звернення розглядаються у першочерговому порядку (ст. 20).

До другого виду (суб'єкти, що розглядають звернення) належать суб'єкти, що розглядають звернення і приймають за ними рішення.

Таки­ми є: а) органи державної влади;

б) органи місцевого самоврядування;

в) підприємства, установи, організації;

г) об'єднання громадян;

д) засоби масової інформації (відповідно до ст. 1 Закону України «Про звернення громадян»);

є) прокурори (відповідно до ст.12 Закону України «Про про­куратуру» від 5 жовтня 1991 р. прокурор розглядає заяви і скарги про порушення прав громадян та юридичних осіб, крім скарг, розгляд яких віднесено до компетенції суду).

Загальною особливістю адміністративно-процесуального статусу цих суб'єктів є те, що вони не можуть відмовити у прийнятті та розгляді звернень. Законодавець встановлює (ст. 7), що звернення, оформлені на­лежним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язко­вому прийняттю та розгляду.

Забороняється відмова у прийнятті та розгляді звернення з посилан­ням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідан­ня, національність громадянина, незнання мови звернення.

Якщо питання, порушені в одержаному органом зверненні, не вхо­дять до повноважень органу, його у строк не більше п'яти днів пересила­ють за належністю. Щодо цього повідомляють громадянина, який подав звернення.

У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно у той самий строк повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

До третього виду (допоміжні суб'єкти ) належать особи, які сприяють прийняттю обґрунтованих рішень. Закон передбачає їх участь лише у провадженнях з розгляду заяв чи скарг (ст. 18). Чинне законодав­ство не містить спеціального переліку таких осіб. Водночас аналіз Закону України «Про звернення громадян» свідчить, що такими особами є

Ø адво­кат,

Ø представник трудового колективу,

Ø представник організації, яка здійснює правозахисну функцію (ст.18),

Ø особи, з вини яких було допуще­но порушення (ст. 19),

Ø особи, які надають інформацію компетентним ор­ганам у ході перевірки звернень відповідно до вимог статей 15 і 19.

Особ­ливістю цієї групи суб'єктів є те, що компетенція допоміжних суб'єктів реалізується на другій стадії провадження — стадії розгляду заяви чи скарги.

 

До четвертого виду (патронатні суб'єкти) належать особи, які пода­ють звернення в інтересах громадянина за його уповноваженням. Закон передбачає їх участь у провадженнях за всіма видами звернень (ст. 5). Необхідно зазначити, що докладніше їх участь регламентована у прова­дженнях за скаргами (ст.16). Особливістю даної групи суб'єктів є те, що компетенція патронатних суб'єктів реалізується на 1-й стадії провадження — стадії подання звернення. До патронатних суб'єктів відносяться:

1. законні представники неповнолітніх та недієздатних осіб,

2. трудові колективи,

3. правозахисні організації,

4. інші особи (ст. 16),

5. уповноважені особи (ст. 5).

2. ОСОБЛИВОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ ЗА ОКРЕМИМИ ВИДАМИ ЗВЕРНЕНЬ (ПРОПОЗИ­ЦІЯМИ, ЗАЯВАМИ, СКАРГАМИ).

 

Законодавець поділяє провадження за звер­неннями громадян на 3 види.

1. Це провадження за пропозиціями (заува­женнями),

2. провадження за заявами (клопотаннями),

3. провадження за скаргами.

Таким чином, термін «провадження за зверненнями громадян» є родовим і об'єктивується в одному із зазначених проваджень. Кожному із вказаних видів проваджень притаманні загальні та особливі риси.

Загальні риси об'єктивуються у загальних вимогах, термінах, компе­тенції суб'єктів, наявності стадій тощо, особливі риси — у вимогах, тер­мінах, компетенції суб'єктів, що спеціально визначена для конкретного виду провадження.

Особливості провадження за пропозиціями (зауваженнями) міс­тить ст. 14 «Розгляд пропозицій (зауважень) громадян» Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р., яка встановлює вихідні положення й особливості провадження за цим видом звернень. У ній спе­ціально зазначено, що суб'єкти, які розглядають пропозиції (зауваження) і приймають рішення, зобов'язані:

а) розглянути пропозиції (зауважен­ня);

б) повідомити громадянина про результати розгляду.

Компетенція інших груп суб'єктів (які звертаються з пропозиціями, що сприяють прийняттю обґрунтованих рішень, і патронатних) спеціаль­но для цього виду провадження у нормативному порядку не визначена.

Особливості провадження за заявами (клопотаннями). Цей вид проваджень спеціально регламентований ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.

Стосовно суб'єктів, що розглядають заяви (клопотання) і приймають за ними рішення, цією статтею встановлено, що вони зобов'язані:

а) розглядати такі звернення, по-перше, об'єктивно; по-друге, вчасно;

б) перевіряти викладені в них факти;

в) приймати за результатами перевірки рішення відповідно до чин­ного законодавства;

г) забезпечувати виконання прийнятих рішень;

д) повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Слід зазначити, що обов'язки цих суб'єктів у проваджені за заявами збігаються з їх же обов'язками у проваджені за скаргами та зафіксовані у ст. 19.

Окремі вимоги у чинному законодавстві зафіксовані й щодо відпові­дей за результатами розгляду заяв (клопотань). Така відповідь дається обов'язково тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань. Підписує відповідь керівник або особа, яка виконує його обов'язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (кло­потанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з поси­ланням на закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Компетенція усіх інших суб'єктів, що діють у даному проваджені, та­кож збігається з їхньою компетенцією у провадженні за скаргами.

Особливості провадження за скаргами. Провадження за скаргами є провадженням, що найбільшою мірою врегульовано адміністративно правовими нормами. На відміну від проваджень за пропозиціями та зая­вами, законодавець вказує на інстанції подання скарги.

Першою інстан­цією оскарження дій (рішень) органів держави, підприємств, установ, ор­ганізацій є вища в управлінській ієрархії структура.

Другою інстанцією є суд. До суду скарга подається у випадках: а) якщо громадянин не пого­джується з прийнятим за скаргою рішенням; 6) якщо вищий за ієрархією орган відсутній.

Ці норми містяться у статтях 16 і 17 Закону України «Про звернення громадян» і є рекомендаційними. Вони не позбавляють громадянина права звернутися безпосередньо до суду відповідно до чинного законодавства.

Безпосередньо у судовому порядку вирішуються скарги на рішення загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підпри­ємств, акціонерних товариств, юридичних осіб, створених на основі ко­лективної власності, а також на рішення вищих державних органів.

Статтею 17 Закону України «Про звернення громадян» регламенту­ються терміни подання скарг. Скарга на рішення, що оскаржувалось, мо­же бути подана до органу або посадовій особі вищого рівня протягом од­ного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням.

За загальним правилом, порушення зазначеного терміну виключає провадження за скаргою. З цього правила є винятки. Воно стосується по­рушень строку з поважної причини. Пропущений з поважної причини строк може бути поновлений органом чи посадовою особою, що розгля­дає скаргу. Виникає питання щодо визнання тієї чи іншої причини по­важною чи неповажною. Закон України «Про звернення громадян» не містить вказівок з цього приводу. Таким чином, рішення стосовно стату­су причини пропуску строку приймає відповідна особа, керуючись своєю правосвідомістю.

У цьому провадженні активно діють суб'єкти, що сприяють прийнят­тю обгрунтованих рішень, і патронатні.

Провадження за скаргами за багатьма параметрами збігається з про­вадженням за заявами. Перш за все це стосується прав суб'єктів, що звер­таються зі скаргами, і обов'язків суб'єктів, що їх розглядають.